54. Зовнішньоекономічна структура національної економіки

Структура зовнішньої торгівлі  це співвідношення обсягів і товарна структура експорту та імпорту.

Для індустріально розвинутих країн характерна висока питома вага експорту наукомісткої промислової продукції, особливо кінцевої, із високим технологічним рівнем. В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сировина та матеріали.

Україна хоча і має майже 48-мільйонне населення, масштабний природний, промисловий та науковий потенціал, вигідне географічне розташування, її питома вага у світовій торгівлі дуже мала.

Найбільша частка в експорті України припадає на чорні метали та вироби з них. Важливою складовою українського експорту є продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості.

В імпорті товарів в Україну основними статтями є паливно-енергетичні ресурси, машини, обладнання, прилади та транспортні засоби, кольорові метали, окремі види мінеральної сировини, промислові та споживчі товари тощо.

В експорті послуг головне місце займають транспортні послуги, зокрема, транзит нафти і газу через територію України до країн Європи.

У структурі імпорту послуг основними видами є: транспортні (залізничного та авіатранспорту) та технічні (консультації та технічна допомога). Окремою статтею імпорту послуг є послуги у сфері державного управління, які надають інші країни та міжнародні організації українським органам державної влади.

55. Регіональна структура не

Територіальне розміщення суб’єктів господарювання, різноманітність цих суб’єктів, а також їхні зв’язки з певною геосистемою країни формують економічну основу регіональної структури економіки.

У національній економіці існують два типи регіональних систем:

1. територія України поділяється на адміністративно-територіальні одиниці: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища міського типу та села.

2. територія України поділяється на територіально-виробничі одиниці різних рівнів. До них належать:

- промисловий пункт;

- промисловий центр;

- промисловий вузол;

- територіально-виробничий комплекс;

- агломерація, спеціалізований район (зона);

- інтегральний економічний район.

Промисловий пункт формується на базі певного виробництва і населення, яке біля нього розміщено. Це найбільш характерно для промислових пунктів-поселень, коли, наприклад, біля підприємства формуються поселення людей, які на ньому працюють.

Промисловий центр може об’єднувати кілька промислових підприємств одного або різних видів економічної діяльності.

Промисловий вузол включає промисловий центр і населені пункти зі спільними об’єктами інфраструктури.

Територіально-виробничий комплекс - розміщені на невеликій території декілька промислових вузлів.

Ще більшими за площею і потужнішими за виробничим потенціалом, а також складнішими за композицією є такі територіально-виробничі утворення, як промислова агломерація і промисловий район, до складу яких входять територіально-виробничі комплекси нижчого рангу.

Найкрупнішою одиницею поділу національної економіки за регіональними формами організації господарства є інтегральні економічні райони.

Аналіз регіональної структури національної економіки вказує на значну диференціацію інтегральних економічних районів як за структурою видів діяльності, так і за рівнем економічного розвитку .