47. Монетарна політика: сутність, об’єкт регулювання та суб’єкти регулювання.

Монетарна політика - діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.

Правову основу грошово-кредитного регулювання в Україні становлять Конституція України, Закони України „Про банки і банківську діяльність” і „Про Національний банк України”, інші нормативно-правові акти.

Суб’єкти монетарної політики – Національний банк України та система центральних органів виконавчої влади.

Об’єкт монетарної політики – пропозиція та попит грошей на грошовому ринку.

Стратегічна мета монетарної політики підпорядкована загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін.

Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом пропозицією грошей.

48. Засоби монетарної політики

Теорія і практика розрізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється комплекс заходів для реалізації цілей монетарної політики:

• До засобів прямого впливу можна віднести:

• емісійний механізм, який здійснюється трьома каналами:

  • валютний канал;

  • кредитний канал;

  • фондовий канал;

• встановлення межі кредиту центрального банку, що надається уряду та банківським установам;

• пряме регулювання позичкових операцій банків:

  • визначення маржі

  • розмірів кредитів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки

  • обмеження споживчого кредиту.

Інструменти прямого впливу дають необхідний ефект, коли їх використовують у комплексі із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу.

• Засоби опосередкованого регулювання грошового обігу:

• операції з державними цінними паперами на відкритому ринку;

• процентна політика рефінансування комерційних банків.

• визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків і фінансово-кредитних установ;

• управління золотовалютними резервами;

• регулювання імпорту та експорту капіталу

• емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними (депозитні сертифікати).

Встановлення розмірів обов’язкових резервів для комерційних банків передбачає збереження певної частини коштів комерційних банків (їхніх активів) у вигляді резервів на спеціальному рахунку в центральному банку країни.

Світова практика свідчить про те, що цей важіль монетарної політики використовується лише в окремих випадках. Часті зміни норм резервування ускладнюють вплив на грошовий ринок. Зазначений інструмент більше придатний для вирішення не оперативних, а переважно довготермінових завдань грошово-кредитної політики.