36.Показники нерівності в розподілі доходів:

Основними показниками нерівності в розподілі доходів є квінтильний і децильний коефіцієнти та коефіцієнт Джині.

Квінтильний коефіцієнт: відношення частки доходів вищої квінтильної групи (у %) до частки доходів нижньої квінтильної групи. Нижня квінтильна група — це 20 % найбідніших домог-ств, вища група — 20 % найбагатших дом-ств.

Децильний коефіцієнт: відношення частки доходів вищої децильної групи до частки нижньої децильної групи, де нижня децильна група — це 10 % найбідніших домо-ств, вища група — 10 % найбагатших домог-ств. Коефіцієнт децильності можна розрахувати за такою фор¬мулою: К=б10/ м10,де б10 -сумарні річні доходи 10% найбільш багатих верств населення; м10 — сумарні річні доходи 10% найменш забезпечених /=і верств населення.

Коефіцієнт Джині — показник нерівності в розподілі доходів, який дорівнює відношенню площі фігури, що утворюється між кривою Лоренца і лінією абсол. рівності, до площі трикутника, що утворюється лінією абсол.рівності і координатними осями.

Для побудови цієї кривої загальну кіл-ть домо-тв (сімей) ділять на п’ять рівних за чисельністю груп, тобто кожна група охоплює 20% населення (горизонтальна вісь). Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході за відповідний рік (вертикальна вісь). Чим ближче крива до бісектриси, тим вищий ступінь рівності розподілу доходу.

37. Бідність: сутність, причини та концепції визначення

Крайнім проявом нерівності в розподілі доходів є бідність.

Бідність - неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.

Існують різні погляди на причини бідності:

1. результат нерівних соціально-економічних умов: погане харчування, несприятливе оточення, низький рівень викладання в школах, які відвідують діти бідних, дискримінацією при працевлаштуванні та іншими чинниками.

2. суб’єктивний чинник: наслідок поганого пристосування індивідів до умов соціального життя, тобто поведінки, яка залежить від самої людини і яку вона сама ж може змінити.

Концепції визначення бідності:

1) абсолютна концепція – ґрунтується на чіткому встановленні мінімального рівня основних потреб, тобто фіксує межі бідності і встановлює систему індикаторів для аналізу рівня бідності. (США, Англія, Австралія та в деяких країнах Східної Європи);

2) відносна концепція. Країни Західної Європи прийняли поняття відносної бідності: бідними вважаються люди або їх сім’ї, рівень життя яких значно нижче за рівень життя більшості населення, тобто нижче за певний поріг, деяке процентне відношення від визнаного нормальним рівня життя. Недолік - неможливо ідентифікувати поріг бідності;

3) суб’єктивна концепція – здійснюється на основі оцінок самих респондентів, який визначають межу бідності самостійно, стосовно своїх потреб.

37. Основні показники масштабів бідності

Основними показниками масштабів бідності є межа, рівень і глибина бідності.

Межа бідності — це рівень доходів у середньому на члена родини, нижче якого неможливе задоволення основних потреб, або це частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць.

Рівень бідності — це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за визначену межу бідності.

Глибина бідності—це відхил. доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності, або ті, хто опинився нижче межі бідності.

В Україні для вимірювання межі бідності використовуються такі показники: мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості, прожитковий мінімум.

Мінімальний споживчий бюджет — це набір продовольчих і непродовольчих товарів і послуг у натуральному та вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.

Межа малозабезпеченості — це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. При цьому вартість непродовольчих товарів не може становити менше 15 % вартості продуктового набору.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.