28. Ринкова інфраструктура: сутність та складові елементи

Інфраструктура національного ринку - сукупність елемен­тів, які забезпечують стабільний розвиток і функціонування ри­нкового механізму національної економіки.

Ринкова інфраструктура включає:

1)реальний сектор:

- товарні біржі;

- торгівельні установи тощо;

2)фі­нансово-кредитний сектор:

- фон­дові біржі;

- позабіржові торгівельно-інформаційні системи;

- банки;

- небанківські фінансові установи:

А) страхові компанії;

Б) кредитні спілки;

В) фінансові компанії;

Г) пенсійні фонди;

Д) ломбарди тощо.

Важлива роль у забезпеченні функціонування інфраструктури ринку належить біржам. Відповідно до товарів, які є об'єктом купівлі-продажу, біржі можуть бути універсальні, товарні і товарно-сировинні, агропромислові, фондові і товарно-фондові.

29. Етимологія поняття «добробут».

Однією з найважливіших проблем економічної теорії є досягнення суспільного добробуту. Класики вважали, що його досягнення відбуваються на основі зростання суспільного багатства, а основним показником суспільного добробуту є обсяг національного доходу на 1 особу.

Основою добробуту індивіда є блага,які він має можливість споживати:

1.Економічні і Неекономічні

2. матеріальні і немат.

3. індивідуальні, колективні і суспільні.

Економічний добробут – це реалізоване за певний проміжок часу споживання товарів і послуг.

Проте, зміна економічного добробуту не завжди призводить до відповідних коливань неекономічного добробуту.

Індивідуальний добробут – це певна величина егоїстичної насолоди, задоволення і навіть щастя, яке може бути точно виміряне індивідом.

«Оптимум за Паретто» - це стан за якого оптимальний перерозподіл ресурсів чи продуктів не може поліпшити становище 1 рац. суб’єкта не погіршивши тим самим становище іншого.

Добробут включає 2 основні критерії:

Ефективність – вибір, який максимізує користь споживача.

Соц. справедливість – мірі рівності життєвого становища людей, класів, соціальних груп, яка виражається в матеріальних і духовних благах, які надходять в повне розпорядження людей.

30. Утилітарний підхід до категорії справедливості.

Розрізняють чотири концептуальних підходи до проблеми справедливості: егалітарний, утилітарний, роулзівський і ліберальний.

Утилітарний підхід (Ієремія Бентам, Міль) розглядає суспільний добробут як суму добробуту всіх членів суспільства. Принцип перерозподілу доходів ґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність: для заможних членів суспільства корисність одиниці вилученого доходу спадає в меншій мірі, ніж зростає корисність одиниці додаткового доходу для незаможних. У результаті суспільна корисність максимізується, Парето-ефективність досягається за більш рівномірного розподілу доходів.

31, 32, 33. Егалітарний, ролзіанський, ліберальний підходи до категорії справедливості

Економісти і соціологи не мають єдиної думки про те, що розуміти під соціальною справедливістю, як кваліфікувати її. Найчастіше соціальна справедливість розуміється як прояв справедливості в сфері розподілу багатств, благ і доходів між членами суспільства. Як правило, виділяються чотири основні підходи до проблеми соціальної справедливості з точки зору розподілу благ: егалітарний, ролзіанський, ліберальний та утилітарний.

Егалітарний підхід вимагає рівномірного розподілу, за якого всі блага поділені порівну між усіма індивідами. Проте такий розподіл, як правило, не є Парето-ефективним.

Ролзіанський (концепція Джона Ролза) підхід ґрунтується на принципах (рівність свобод серед громадян, економічна нерівність може може мати місце, тільки в тому випадку, якщо покращується положення найбільш знедолених верств населення). Віг допускає існування нерівності, щоб не позбавити найпродуктивніших виробників стимулу до праці, але передбачає перерозподіл частини доходів більш продуктивних економічних суб’єктів на користь найбідніших членів суспільства.

Суспільний добробут вимірюється рівнем добробуту найменш забезпеченого члена сус-ва.

Ліберальний підхід полягає у тому, що результати конкурентних ринкових процесів вважаються справедливими, оскільки винагороджують тих, хто більш здібний і працьовитий, навіть якщо при цьому має місце крайня нерівність; не передбачає перерозподілу благ. Суспільно-оптимальними і справедливими вважаються виключно Парето-ефективні варіанти розподілу.

Егалітарний і роулзівський підходи передбачають державне втручання з метою коригування результатів ринкових процесів і досягнення більш справедливого розподілу, ліберальний підхід заперечує необхідність такого втручання.

Якщо розглядати можливість застосування зазначених концептуальних підходів сьогодні, то можна зробити висновки, що егалітарний та ліберальний є недоцільними в застосуванні. Егалітарний передбачає відсутність будь-якої мотивації до праці та розвитку, що в майбутньому призведе до повного споживання всього існуючого та недостатнього виробництва необхідного.

Негативність ліберального підходу можна розглядати на прикладі нашої держави: невелика кількість найбагатших верств населення контролює всі економічні процеси, а соціальна їх діяльність практично відсутня, що призвело до великого розриву між рівнями доходів населення. Чим більший розрив між рівнем життя, тим більша можливість повстання та насильницької зміни влади і перерозподілу власності. Якщо застосувати концепцію роулзівського підходу то суспільство матиме мотивацію до розвитку, а найбідніші верстви населення матимуть соціальний захист. Для досягнення соціально-економічної ефективності необхідна діюча законодавчо-правова система держави, яка спрямована на досягнення даної ефективності.