1 Помітну роль в історії середньовічної Європи відігравали найзахідніші

слов'янські племена, які займали територію між річкоми Лаба (Ельба) та

її притоками Салою (Зааном) на заході та Одрою (Одером) на сході, У

нижній течії Лаби й на північ, до Балтійського моря, жили ободрити

(бодричі). На схід та в південно-східному напрямку від них — лютичі

(велети). У межиріччі Сали і Бобра (притоки Одри), до Рудних гір на

півдні — серби-лужичани. Наприкінці VIII ст. вони створили племінні

союзи: бодрицький, лютицький і сербський. На схід від полабських племен

на Балтійському узбережжі жили поморські слов'яни.

На схід від германських племен жили численні слов'янські племена. Вони поділялися на три групи: західні, східні та південні слов'яни. Західні слов'яни займали території у басейнах рік Вісли, Одера та Ельби. На верхній Ельбі жили чеські і моравські племена, на Віслі та Одері - польські, на південному березі Балтійського моря - поморські. Саме слов'янами були засновані такі міста, як Щецин, Колобжег, Любек, Магдебург. Околиці сучасного Берліна населяли слов'янські племена стодорян. Подібно до германців, західні слов'яни перейшли від родового ладу безпосередньо до феодалізму, проминувши рабовласницький лад.

Уперше про полабських слов'ян згадують франкські пам'ятки VIII ст.

Найбільшу кількість відомостей про них можна знайти в "Літописі" та в

"Житії Карла Великого", написаних радником імператора Ейгардом; у

"Саксонських діяннях" ченця Відукінда; у "Хроніці" подій X ст. єпископа

Мерзебурзького Титомира; в "Діяннях первосвященика Гамбурзької церкви"

каноніка Адама Бременського; у "Слов'янській хроніці" священика

Гельмольда; в "Житії Св. Оттона" єпископа Бамберзького тощо.

Археологічні дослідження показують, що слов'янські поселення в цьому

регіоні з'явилися набагато раніше.

Джерела VIII ст. свідчать про існування у полабських слов'ян сталих

надплемінних форм об'єднання, в межах яких указуються назви дрібніших

племен і родів. У наступний період процес оформлення великих племінних

союзів сягнув завершальної стадії: сильні й багаті племена

підпорядковували слабших сусідів і домінували в заснованих ними

військове-територіальних союзах.

Згідно з повідомленнями історичних джерел, на території полабських

племен було чимало міст. Хоча це були скоріше не міста, а укріплені

городища, що виступали як центри територіальних громад, де проводилися

народні збори й містилися культові споруди. Для полабських слов'ян IX—X

ст. була характерною сусідська община. Кожний рід, шляхом жеребкування,

отримував певний земельний наділ, мав власні засоби праці, користувався

общинними угіддями, міг вільно розпоряджатися зібраним урожаєм. Однак

уже наприкінці X— XI ст. у полабських слов'ян відбувається процес соц. диференціації.

Державотворчий процес у полабських та поморських слов'ян відбувався

повільно. На розвиток суспільних відносин негативно впливала постійна

зовнішня загроза.

Полабські та поморські племена суттєво відрізнялися як за рівнем

організації, так і за могутністю князівської влади. Якщо в бодричів

влада зосереджувалася в руках князя, то в лютичів усім керували народні

збори. У поморських слов'ян за наявності князя владу фактично захопила

торговельна верхівка.

2Основу господарства становило рільництво, слов'яни вирощували як

зернові, так і технічні культури. Високого рівня розвитку сягнули

тваринництво, садівництво та городництво. У IX ст. ремесло

відокремлюється від землеробства. Найбільших успіхів полабські ремісники

досягли в обробці заліза, гончарстві, у теслярстві й столярстві.

Слов'яни активно торгували зі своїми сусідами зерном, рибою, сіллю,

медом, худобою та рабами. На Балтиці слов'янські купці успішно

конкурували з німцями і данцями. Основними центрами торгівлі вважалися

Волін та Щецин.

7 Династія Пястів була сильна на початку свого існування і в кінці. Переживши усобиці і зовнішні потрясіння разом зі своєю країною, П’ясти зуміли відновити втрачену владу і навіть зміцнили її, але, на нещастя, останній король з цього роду помер бездітним.

Герб Пястів

Великі представники: Мешко I, Болеслав I Хоробрий, Болеслав III Кривоустий, Казимир I Відновлювач, Казимир III Великий.

Мешко I.В якості князя Великої Польщі, частини Сілезії, Мазовії та Куявії Мешко I правив в 960-992 роках. У 966 році він разом зі своєю дружиною хрестився за західним обрядом. Протягом декількох десятиліть нова релігія та писемність на латинській мові поширилися по всій Польщі. Так Польща стала католицькою країною.

Болеслав Хоробрий і меч Щербець.Син Мешка I Болеслав I Хоробрий, що правив в 992-1025 роках, був сильним князем, дружину якого становили 20 тисяч чоловік. Він підкорив собі малу Польщу з містом Краковом і всю Сілезію, підкорив слов’ян-поморян, що жили на березі Балтійського моря і частина лужичан, і захопив Червенські міста. Протягом деякого часу йому належали Чехія та Моравія.

Папа римський в 1025 році дав Болеславу I королівський титул і перевів у своє підпорядкування польську церкву (раніше вона підпорядковувалася німецькому архієпископу).

Всього лише через рік після цього Болеслав помер. Велика частина земель, завойованих ним, відпала від Польщі. Проти неї вели війни Німеччина, Чехія і Русь. Країна зазнала повної поразки. Червенські міста повернулися до складу Русі. Німецька імперія захопила Лужиці. Мазовія і Помор’я стали самостійними князівствами.

Але все-таки племена, що входили в Польський союз, поступово злилися в польську народність, і Польська держава існувала як самостійна держава.

У 1016-1058 роках Казимир I Відновлювач, спираючись на союз з Київською Руссю, скріплений одруженням з дочкою Володимира I Святославича Марією (Добронега), розпочав боротьбу за возз’єднання польських земель. Йому вдалося підкорити Мазовію і повернути Сілезію.

Болеслав II Сміливий (1058-1079) продовжував політику батька, яка була спрямована на досягнення незалежності Польщі від Німецької імперії. Але йому не вдалося придушити виступи, незацікавленої у збереженні сильної центральної влади, світської і духовної знаті, яку підтримували Чехія і Німеччина. Він був змушений втекти до Угорщини, де й помер у 1081 році, а Польський престол зайняв Владислав I Герман, при якому Польща стала розпадатися на уділи, вступивши в період феодальної роздробленості.

Посиленню роздробленості ще більше сприяв розділ між синами, проведений Болеславом III Кривоустим (1085-1138).

Спочатку Болеславу вдалося тимчасово відновити політичну єдність Польщі, але 1138 року питома система отримала юридичне оформлення в так званому статуті Болеслава Кривоустого, за яким Польща була розділена на уділи між його синами. Старший в роді одержував верховну владу з титулом великого князя, а столицею став Краків.

У той же час посилилася агресивність німецьких феодалів, що вторглися в землі полабських-прибалтійських слов’ян. У 1157 році німецький маркграф Альбрехт Ведмідь захопив Бранибор, важливий стратегічний пункт у польських кордонів.

У 70-х роках XII століття було завершено політичне підпорядкування полабських-прибалтійських слов’ян. На захопленій території утворилося агресивне германське князівство Бранденбург, яке розпочало наступ на польські землі. У 1181 році Західне Помор’я змушено було визнати васальну залежність від Німецької імперії.

Становище польських земель ще більше погіршилося після появи в Прибалтиці Тевтонського ордену, в 1226 році запрошеного до Польщі мазовецьким князем Конрадом для боротьби з прусами. Тевтонський орден, винищуючи пруссів вогнем і мечем, заснував на їхній землі сильну державу, що знаходилася під заступництвом папського престолу і Священної Римської імперії. А в 1241 році по території Польщі пройшли монголо-татари. Країна була спустошена і розграбована. Не менш страшними були і вторгнення монголо-татар в 1259 і 1287 роках.

Владислав Локетек.В кінці XIII століття провідна роль у боротьбі за владу в країні належала великопольським князям. В 1295 році Пшемислав II заволодів всією Польщею і приєднав до своїх володінь Східне Помор’я, але уступив чеському королю Вацлаву II Краківський уділ. Після смерті Пшемислава боротьбу за об’єднання польських земель продовжив брестсько-куявський князь Владислав I Локетек (1306-1370). У 1309 році він захопив Краків і Велику Польщу, а з 1320 року відновив королівський титул.

Казимир III Великий.Найбільшої могутності королівська влада П’ястів досягла при синові Владислава – Казимир III Великий (1333-1370). Казимир III об’єднав Велику і Малу Польщу, Краковію і Куявію, в 1349-1352 роках захопив Галицьку Русь, а в 1366 році – частину Волині. Але в його володіння вже не входили Помор’я, яке стало власністю Німецького ордена, і Сілезія, яка увійшла до складу Німецької імперії.

Усередині країни Казимир III проводив політику централізації влади, реорганізував центральний апарат управління, в який залучив представників середньої шляхти, і ввів керування областями через своїх представників – старост.

Крім того Казимир протегував торгівлі, будував дороги, упорядкував чеканку монет. Він розширював старі міста і перетворював на міста села.При Казимирі вперше в Польщі були складені зводи судових законів – окремо для Малої та Великої Польщі. У 1364 році в Кракові він заснував університет, головним завданням якого була підготовка юристів для королівського управління і суду.Особливими указами Казимир противився закріпаченню селян, що залишилися вільними (кметів) і обмежив термін повернення втікачів одним роком. Все це робило короля популярним серед народу, але викликало ненависть великої знаті, які прозвали його «королем холопів».Протягом усього свого правління Казимир запекло боровся проти великих панів. У 1352 році він розбив конфедерацію (збройний союз) панів, посадив їх предводителя у в’язницю, де заморив його голодом.Сам Казимир Великий помер в 1370 році бездітним, і влада в Польщі перейшла в руки угорського короля Людовика, що надав панам в 1374 році Кошицький привілей, який звільняв їх майже від усіх повинностей королю, крім невеликого податку та військової служби всередині держави.