- •Тема 1: Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.
- •Література
- •Українська мова – державна мова в Україні.
- •2. Стилі сучасної української мови.
- •Науковий стиль
- •Публіцистичний стиль
- •Художній стиль
- •Розмовний стиль
- •Офіційно–ділового стиль
- •3.Українська мова як компонент професійної культури.
- •Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.
- •Тема 2: Культура мовлення як компонент професійної культури спеціаліста. План.
- •2. Основні комунікативні ознаки мовлення.
- •Навички доречності можна виробити якщо:
- •Нормативність і правильність – необхідна ознака ефективного (результативного) мовлення
- •Тема 3: Культура усного мовлення.
- •1.Особливості усної форми мови.
- •Орфоепічні норми.
- •Вимова приголосних
- •3. Підготовка писаного тексту до усного виголошення.
- •Тема 4: Види усного спілкування за професійним спрямуванням. Жанри публічних виступів. Засоби активізації уваги слухачів.
- •Види усного спілкування за професійним спрямуванням.
- •Усне публічне мовлення.
- •Засоби активізації уваги слухачів під час виступу.
- •Тема 5: Культура писемного мовлення.
- •1.Особливості писемної форми мови.
- •Технічні правила оформлення рукописних текстів та машинописних текстів.
- •1) Оформлення адреси, списку літератури.
- •2) Правила скорочування слів.
- •Тема 6: Норми української мови. План.
- •1.Орфографічні та пунктуаційні норми української мови.
- •Писали: пишемо:
- •Складні випадки пунктуації Тире між підметом і присудком
- •Пунктуація в складносурядному реченні
- •Тема 7-8: Лексичні норми української мови.
- •1.Лексичні норми української мови.
- •Книжні й іншомовні слова в документах
- •2.Багатозначність слова і контекст.
- •3.Точність як комунікативна ознака мовлення
- •4.Явища лексичної омонімії і паронімії.
- •5. Терміни, виробничо-професійні та науково-технічні професіоналізми.
- •Тема 11: Синтаксичні норми української літературної мови у професійному мовленні.
- •2. Порядок слів як стилістичний засіб.
- •2. Відокремлювані слова і конструкції у професійному мовленні.
- •3. Складні випадки узгодження і керування.
- •Тема 12: Стилістичні норми української мови.
- •1.Стилістичні норми української мови та їх специфіка відповідно до офіційно-ділового та наукового стилів.
- •2. Тавтологія. Плеоназми.
- •Тема 13: Складання й редагування документів.
- •Поняття про документ, типи документів,
- •Документація управлінської діяльності.
- •2.Документи кадрово-контрактних питань.
- •3.Довідково-інформаційні документи.
- •5. Особисті офіційні документи.
- •Тема 10. Морфологічні норми сучасної української літературної мови.
- •Особливості використання граматичних форм іменників, прикметників, займенників у професійному мовленні.
- •Особливості використання дієслівних форм у професійному мовленні. Синонімія способових форм дієслова. Правила використання активних і пасивних конструкцій та безособових форм.
- •Тема 14: Мовленнєвий етикет у професійному спілкуванні. План.
- •1.Мовленнєвий етикет у професійному спілкуванні.
- •2.Невербальні засоби спілкування.
- •1. Українська мова – державна мова в Україні.
- •2.Стилі сучасної української літературної мови.
- •3.Українська мова як компонент професійної культури.
Тема 2: Культура мовлення як компонент професійної культури спеціаліста. План.
1. Поняття культури мовлення.
2. Основні комунікативні ознаки мовлення (правильність, точність, логічність, багатство, чистота, виразність та доречність).
3. Нормативність і правильність – необхідна ознака ефективного (результативного) мовлення.
1.Поняття культури мовлення.
Культура мови – дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови а також свідоме, цілеспрямоване майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.
Визначаючи якісні ознаки культури мовлення (а саме, поняття культура мовлення передбачає якісну характеристику), враховуються як суто мовні його особливості (ступінь оволодіння діючими в конкретну епоху нормами), так і позамовні (знання законів мислення, практичний досвід мовця – життєвий, віковий і мовленнєвий, психічний стан мовця, мету, націленість спілкування і т.д.). Виходячи з цього основними комунікативними ознаками культури мовлення є: правильність, точність, логічність, багатство (різноманітність), чистота доречність, достатність (поняття кількості мовлення), ясність, виразність емоційність. Всі ці ознаки підпорядковуються одній глобальній – правильності, бо залежать від того, порушені чи не порушені у мовленні (в індивідуальному!) правила: організації мовної системи, логіки чи психології, естетики чи етики. Отже, культура мовлення – це культура мислення і культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини.
Головне завдання культури мови – виховання навичок літературного спілкування, пропаганди й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або суржику. З культурою мови насамперед пов’язують уміння правильно говорити й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети і обставин спілкування. Проектуючись на певну систему, культура мови утверджує норми: лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності); граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми); стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфоепічні (вимова) і орфографічні (написання).
Культура мови – галузь мовознавства – оформилась в системі лінгвістичних дисциплін як власне практичний курс у 50-60-ті роки ХХ ст. Вона невіддільна від іншої філологічної дисципліни – стилістики, спирається на факти лексикології, граматики, історії мови, зокрема літературної, мови художньої літератури, теорії перекладу тощо).
Культура мови – це ще й загальноприйнятий етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо.
Культура мови – загальна культура людини, маємо дбати про такі морально-етичні категорії, як любов до рідної мови, мовно-національна свідомість, які стають реальністю тільки при активному ставленні до слова, коли існує постійна потреба шліфувати свою мову, вчитися слухати й сприймати слово, володіти ним як засобом вираження думки.
Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає нові явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативності і емоційного заряду. Виховане мовне чуття обов’язково приверне увагу читача до ненормативних висловів у сучасному газетному тексті: потискувати плечима (рос. пожимать плечами перекладається знизувати плечима), від’ємні риси характеру (треба: негативні риси характеру, помилково вживати вислови добро пожалувати (ласкаво просимо), підписка газет (передплата газет), дякувати його (дякувати йому) тощо).
Культура мовлення – збереження мовних норм вимови, наголошування, слововживання й побудови висловлювань; нормативність, літературність усної й писемної мови, що виявляється у грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості.
Культура мовлення (за словником лінґвістичних термінів) – це ступінь відповідності нормам вимови (орфоепії), слововживання та ін. установленим для даної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні. Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення. Мовлення вбирає в себе конкретне говоріння, що триває в часі й виявляється у звуковій (включно із внутрішнім проговорюванням) або письмовій формі. Основними причинами низької культури усної мови є значний вплив суржику та недостатнє знання норм літературної вимови.