4.Явища лексичної омонімії і паронімії.

Омоніми (слова однакового звукового складу, але зовсім різно­го значення) становлять неабияку трудність у практиці слововжи­вання, по-перше, тому, що точність їх застосування залежить від знання мовцем лексичного складу мови і від того, наскільки цим знанням відповідають знання слухача. Часто нам відоме одне сло­во відповідного звукокомплексу, а почувши цей звукокомплекс, вжи-тий в іншому значенні, ми його просто не сприймемо. Тому ос­новною вимогою до тексту з омонімом є його чіткість, виразність, повнота інформації (дос-татність тексту не означає його багатослів­ність, навпаки: лаконізм - найвища оцінка виразності тексту). Це важливо ще й тому, що ба-гато омонімів виникло внаслідок розщеп­лення багатозначності (полісемії) - віддалення значення слова від його вихідної форми, втрати зв’язку з нею. Порівн.: клич - наказо­ва форма від кликати; клич - гасло, заклик;

Омоніми можуть застосовуватись у діловому, науковому, роз­мовному, ху-дожньому, публіцистичному стилях. Але в перших двох вони не мають стиліс-тичних функцій, а в інших можуть ви­користовуватись зі стилістичною метою. В обох же випадках точ­ність контексту є вимогою обов’язковою. Напр.: “Не гай часу!”, “За селом темніє гай”. “Гай-гай, дитинко, аби ти не пошкодувала”. “Пара має температуру 98^о. “Пара ссавців була переселена в нові кліматичні умови” (порівн.: Добра пара - Гриць і Варвара).

Омоніми в словниках подаються окремими словниковими стат­тями. Їх не можна порівнювати за функціями чи експресивністю: кожне слово - самос-тійна лексична одиниця, функціонування якої визначається потребами змісту фрази.

Особливо уважним треба бути тоді, коли мова запозичила з іншої мови слово такого звучання, яке має питоме українське сло­во: щоб уникнути неточності (а часом і ляпсусу), необхідно підго­тувати слухача до сприйняття цього слова. Напр.: лава - вид меб­лів, лава - ряд, шеренга людей, лава - великий забій у шахті, ла­ва (італ.) - магма, продукт виверження вулкану; мул - відкла­дення на дні водоймища, мул (лат.) — домашня тварина; клуб — летюча маса диму, пари; клуб - частина тіла людини або тварини; клуб (англ.) - культурно-освітня організація; лінь - лінощі, лінь (голланд. морський термін) - міцний тонкий мотузок; як - при­слівник, як (тибет.) - велика рогата тварина.

Добрі знання лексичної і граматичної систем сприятимуть точ­ності вжи-вання омографів - слів, різних за значенням, однакових за написанням, але від-мінних за вимовою (зáмок - замóк, лýпа - лупá, кóлос - колóс, вúгода – вигóда, мáла - малá, нáсип - на­сúп, дорóга - дорогá, стрíла - стрілá, гóри - горú, мýка - мукá, óбід - обíд) і омоформ (поле (ім.) - поле (3 ос. одн. д-ва), клич (ім.) - клич (наказ. форма д-ва), шию (1 ос. одн. д-ва) - шию (Зн. відм. ім.), ніс, віз (ім.) - ніс, віз (3 ос. одн. д-ва в мин. ч.)). Вдало використані омоніми свідчать про багатство індивідуального словника і про стилістичну вправність мовця.

Пароніми – слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають оддин корінь, а відрізняються лише суфіксом. Префіксом, закінченням, наявність чи відсутністю частки –ся.

Уміле користування паронімами (однокореневі слова, подібні за струк-турою і вимовою, але відмінні за значенням) теж сприяє точності мовлення. Нерозрізнення значень близькозвучних слів мо­же призвести до непорозумінь між мовцем і співрозмовником, а може служити й засобом творення коло-риту гумору, іронії, сатири. Порівн.: “На які інстанції він бігав до того, як став чемпіоном у стометрівці?” (дистанції!). “Губителі (порівн. любителі) приро­ди”. “Він зло не вживає своїм становищем” (не зловживає). “Я ми­мохідь тебе зачепив” (мимохіть). У науковому та офіційному сти­лях пароніми теж стиліс-тично нейтральні, в інших же стилях во­ни можуть набувати нових (контексту-альних) емоційно-експре­сивних відтінків. В обох випадках точність значень паронімів на рівнях “мовлення - дійсність”, “мовлення - мислення” повинна зберігатись. І як би ми суб’єктивно не змінювали фразове оточення слів-паронімів, ця видозміна не може руйнувати об’єктивного зв’яз­ку слова з ос-новним поняттям, яке ним передане (нові відтінки зна­чення, звичайно, з’яв-ляються).

Незначні різниці у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєння, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Тому треба особливо уважно стежити за вживанням малознайомих слів і завжди звертатися до відповідних словників, щоб уточнити значення правопис та вимову потрібного слова.

1. Адрес – письмове привітання на честь ювілею. Адреса – написана на кон­вер­ті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи.

2. Виборний – коли йдеться про виборну посаду. Виборчий – пов’язаний з ви­бо­рами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів.

3. Виключно – лише, тільки (виключно для співробітників комерційних банків). Винятково – дуже, особливо, надзвичайно (товарна біржа має винятково важливе значення).

4. Додержувати, тобто виконувати щось точно, забезпечувати наявність чо-гось (додержувати слова, порядку, чистоти). Додержуватися – бути прихиль-ником якихось думок, певних поглядів, переконань.

5. Особистий – який належить певній особі, стосується окремої особи, ви­ра­жає її індивідуальність (підпис, життя). Особовий – який стосується окре­мої людини (справа, склад). У російській мові на позначення цих двох понять є лише один відповідник: личный.

6.Показник – напис, стрілка, довідник. Покажчик – наочне вираження (у цифрах, графічно): економічний показник, показник можливостей.

Неабияка роль у досягненні точності мовлення належить поряд­кові слів, адже він регулює функції слів, розставляє, так би мови­ти, логічні акценти у фразі. Порядок слів дає змогу відрізнити суб’єкт від об’єкта, якщо називний і знахідний відмінки слів - їх назв виражаються однаково (Буття визначає відомість. Добро ру­хає суспільство), суб’єкт від предиката, якщо обидва вони вираже­ні іменниками або інфінітивами (Жити - Вітчизні служити). По­рядком слів досягається смислова та інтонаційна відокремлюваність (а значить, акту-алізація) членів речення (Він, зачарований, не міг відвести погляду від озера). Від порядку розташування у реченні (фразі) залежать смислові зв’язки вставних слів і т. д. (порівн.: він, напевно, знає - він знає напевно). Мають своє міс­це в реченнях дієприкметникові звороти - стоять перед або після означуваного сло-ва, але означуване слово не вводиться в середину звороту (порівн.: факти, наведені в акті, підтвердились. Факти під­твердились, наведені в акті. Наведені в акті факти підтвердились).