Тема 6: Норми української мови. План.

1.Орфографічні та пунктуаційні норми української мови.

2.Специфіка пунктуації в текстах офіційно-ділового та наукового стилів.

1.Орфографічні та пунктуаційні норми української мови.

Вживання апострофа

І. Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї при наявності роздільної вимови:

1. Після губних б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає приголосного (крім р), який належить до кореня:

п’ять, сім’я, в’юн, верф’ю, любов’ю, п’ється, б’є.

2. Після р у кінці складу:

сузір’я, довір’я, матір’ю, бур’ян, пір’я, (на) подвір’ї.

3. Після префіксів, які закінчуються на будь-який приголосний:

перед’ювілейний, під’юдити, без’язикий, об’їзд, возз’єднати.

4. У слові Лук’ян та похідних від нього словах:

Лук’яненко, Лук’янчук, Лук’янець.

5. У складних словах, друга частина яких починається на я, ю, є, ї:

пан’європейський, дит’ясла, мін’юст.

6. Після частини пів- перед словами, які починаються на я, ю, є, ї:

пів’ящика, пів’юрти. пів’яблука,

II. Не ставиться апостроф:

1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ними є інший приголосний (крім р), що належить до кореня:

Святослав, цвях, морквяний, духмяний, мавпячий

(але: торф’янистий, серм’яга, арф’яр, черв’як).

УВАГА! Якщо попередній приголосний належить до кореня, то апостроф пишеться:

розв’язати, розм’якнути, сп’яніти, зв’язок.

2. Після р на початку складу:

рясно, гарячий, буряк.

Подвоєння і подовження приголосних

Подвоєння і подовження приголосних – це збіг однакових приголосних, який відбувається з різних причин.

Подвоєння – 1. Це збіг однакових приголосних на межі значущих частин сло-ва (одна частина закінчується, а друга починається на той самий приголосний):

а) префікс + корінь:

ввечері, наддністрянський, ззаду, віддзеркалювати, оббити, роззброєння,

б) корінь + суфікс:

законний, стінний, письменний, щоденник, ранній, займенник,

(але: юний, скляний, дерев’яний, качиний),

в) дієслово з кінцевим кореневим с + частка ся:

піднісся, трясся, пасся, розрісся,

г) у складних словах на стику основ:

трьохсоттисячний, піввікна, військкомат, юннат,

2. У прикметникових наголошених суфіксах -анн-, -янн-, --енн-, які вка-зують на вияв ознаки в більшій мірі:

височе΄нний, здорове´нний, нездола´нний, нескінче´нний, незрівня´нний,

Подвоюється н і в наголошених суфіксах прикметників-старослов’янізмів:

священний, благословенний, блаженний, вогненний,

мерзенний, окаянний.

Ніколи не подвоюється н у суфіксах дієприкметників (суфікс ненаголо-шений).

Порівн.:

прикметник дієприкметник

нездола΄нний нездо΄ланий

незрівня΄нний незрі΄вняний

нескінче΄нний нескі΄нчений

УВАГА! В іменниках на -ість, утворених від прикметників, написання -нн- або -н- зберігається:

нездола΄нність, непримире΄нність, мерзе΄нність, ви΄хованість,

зі΄браність, захо΄пленість.

Подовження – це результат фонетичного явища (прогресивної асиміляції), внаслідок якого на місці колишнього суфікса -j- утворився подовжений приго-лосний: [знаньje] - [знан΄jе] - [знан΄н΄е] (потім закінчення -е за аналогією до іменників середнього роду на -я ІV відміни (теля, порося, кошеня, зайченя) перетворилося в а.

Подовжуються приголосні д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч, ш у таких випадках:

1) в іменниках чоловічого та жіночого родів на -я І відміни:

стаття, рілля, суддя, Ілля,

2) в іменниках середнього роду на -я ІІ відміни:

проміння, затишшя, роздоріжжя, життя, повіддя, колосся, узбіччя,

3) в орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни, якщо в називному від-мінку слово закінчується на один приголосний:

сіль – сіллю, тінь – тінню, паморозь – памороззю,

піч – піччю, мідь - міддю

(але: радість – радістю, жовч – жовчю),

4) у дієслові ллє і похідних від нього словах:

ллєш, зілляти, наллю, віділлємо,

5) у прислівниках типу:

навмання, спросоння, зрання, попідтинню, старанно

Чергування приголосних

Іноді при змінюванні або творенні нових слів замість одного звука з’явля-ється інший, тобто відбувається чергування приголосних.

І. Найпоширеніші такі чергування приголосних при словозміні:

а) кінцеві основи

г – ж – з (нога – ніжка – на нозі,

книга – книжка – у книзі),

к – ч – ц (рука – ручка – у руці,

крига – крижина – на кризі),

х – ш – с (вухо – вушко – у вусі, сухий - суша).

б) У дієслівних основах чергуються, крім того, ще такі приголосні:

д – дж (ходити – ходжу, водити - воджу),

т – ч (летіти – лечу, хотіти - хочу),

зд – ждж (їздити – їжджу, гніздитися - гніжджуся),

зк – жч (брязкати – бряжчати),

ст – щ (пустити – пущу, мастити - мащу),

ск – щ (тріскати – тріщати, пискнути - пищати).

ІІ. Найпоширеніші такі чергування приголосних при словотворі:

1) перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) змінюються приголосні:

г, ж, з + -ськ(ств) -зьк(зтв):

Рига – ризький, Париж – паризький, француз – французький,

к, ч, ц + -ськ (ств) -цьк (цтв):

ткач – ткацький, німець – німецький, дивак –дивацький,

х, ш, с + -ськ (ств) -ськ (ств):

латиш – латиський, чех –чеський, прус – пруський.

При утворенні нових суфіксів приголосні г, ж, з, к, ч, ц, х, ш, с спрощуються.

Винятки: казахський, тюркський, баскський та ін.

УВАГА! Мекка – меккський, Ясси – ясський,

Яффа - яффський, Ніцца – ніццький.

2) При творенні іменників за допомогою суфікса -ин(а) відбуваються такі зміни:

а) буквосполучення -цьк- змінюється на -чч-:

дрогобицький – Дрогобиччина, німецький – Німеччина.

Виняток: галицький – Галичина.

б) буквосполучення -ськ-, -ск-, -сок- змінюються на -щ-:

львівський – Львівщина, пісок – піщина, віск – вощина.

3) При творенні іменників та прикметників за допомогою суфікса -ан- спо-лучення приголосних -ск-, -шк- змінюються на -щ-:

віск – вощаний, дошка – дощаний.

4) При творенні форми вищого ступеня порівняння прикметників та прислів-ників за допомогою суфікса -ш- приголосні г, ж, з змінюються на жч, а с – на шч ( що графічно передається буквою щ):

дорогий – дорожчий, дорожче; близький – ближчий, ближче;

дужий – дужчий, дужче, високий – вищий, вище.

Винятки: легкий – легший, легше;

довгий – довший, довше.

Правопис префіксів

1. Перед приголосними (глухими і дзвінкими) та голосними вживається пре-фікс з-:

зшити, зчепити, зробити, зцілити, загітувати, знести, збити.

Префікс з- переходить у с- перед приголосними к, п, т, ф, х (кафе “Птах”):

скинути, спитати, схвалити, сфотографувати, стишити.

Якщо корінь слова починається двома і більше приголосними, то вживається префікс зі-:

зіграти, зірвати, зігнути, зіпсувати, зімліти, зітліти.

Префікс зу- є у декількох словах:

зустріч, зупинка, зусилля.

2. У префіксах роз-, без-, воз-, через- завжди пишеться буква з:

безтактний, возвеличити, розстріл, черезсідельник,

безшумний, розміняти, черезплічник.

3. Префікси пре-, при-, прі- розрізняються за значенням:

а) префікс пре- вживається для вираження найвищого ступеня (його мож-на замінити словом “дуже”):

премудрий, прекрасний. предобрий, претихий;

б) префікс при- означає приближення, приєднання і неповноту дії:

прибігти, прибути, пришивати, присісти, пригоріти,приклеїти;

в) префікс прі- вживається у трьох словах:

прізвище, прізвисько, прірва.

4. У префіксах від-, під-, над-, об-, між- кінцевий приголосний не зміню-ється:

відтягти, підпиляти, обстеження, міжсоюзний, надходження

Спрощення в групах приголосних

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг трьох приголосних, найчастіше зубних. Тоді, як правило, середній приголосний у ви-мові випадає, а на письмі ця зміна позначається не завжди.

Спрощення приголосних відбувається у таких випадках:

1. У групах приголосних стн, стл, ждн, здн спрощується середній звук:

тиждень – тижневий, перстень – персня, щастя – щасливий,

жалість – жалісливий, проїзд – проїзний, свист – свиснути,

Винятки: а) слова кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, зап’яст-ний, хворостняк, а в числівниках шістнадцять, шістдесят, шістсот тільки у вимові спрощується буква т;

б) прикметники, утворені за допомогою суфікса -н- від іменників іншомов-ного походження , що закінчуються на -ст:

аванпостний, баластний, контрастний, компостний, форпостний;

2. У групах приголосних скн, зкн, шчк спрощується середній звук:

брязкіт – брязнути, тиск – тиснути, дощок – дошка.

Винятки: випускний, пропускний, скнара, скніти, тоскно, вискнути (від виск), рискнути, брезкнути, верескнути (від вереск).

3. Спрощення відбувається у вимові і на письмі у таких випадках:

сердець – серця, чернець – ченця, місто – міський,

скатерка – скатерть (скатертина).

4.Тільки у вимові відбувається спрощення звука т у групах приголосних:

а) стськ, нтськ, нтств:

студент – студентський, студентство; турист – туристський;

юрист – юристський; кар’єрист – кар’єристський;

б) стц, стч: невістка – невістці, невістчин, повістка – у повістці,

звістка – за звісткою, у звістці.

Вживання м’якого знака

М’який знак вживається в українській мові для передачі на письмі м’якості приголосних у таких випадках:

1) після м’яких приголосних д, т, з, с, дз, ц, л, н, які закінчують склад:

ґедзь, мазь, молотьба, забудько, спільний, Львів,

мовець, дядько, нянька;

2) на позначення м’яких приголосних у середині складу перед о:

льон, сьогодні, дьоготь, тьохкати, дзьоб,

льотчик, сьомий;

3) після з, ц, с у суфіксах -зьк-, -цьк-, -ськ-, -зькість, -ськість, -зьк(о), -ськ(о), -иськ(о):

французький, людський, козацький, військо, пасовисько,

близькість, людськість.

Увага! У словах баский, боязкий, в’язкий, ковзкий, плаский (плоский), різкий і похідних утвореннях боязкість, в’язкість, баско, різко та ін. м’який знак не пишеться, тому що тут з, с, + к не утворюють суфіксів -зк-, -ск-.

4) після н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-:

річенька, голівонька, малесенький, тонюсінький;

5) після л перед наступним приголосним (крім л):

більший, кільце, пальці, учителька

(але: гілля, рілля, сіллю).

Увага! Не пишеться м’який знак після л у сполученні лк, а також похідних від нього лц, лч:

балка – балці, галка – галці, галченя, рибалка – рибалці, рибалчин,

Наталка – Наталчин,

(але: Галька – Гальці, Гальчин, Наталька - Натальчин).

6) У родовому відмінку множини іменників жіночого роду І відміни (м’яка група) і середнього роду на -нн(я), -ц(е) ІІ відміни:

знань, друкарень, робітниць, бажань.

7) У 3-ій особі однини й множини дієслів дійсного способу та 2-ій особі од-нини та множини наказового способу:

сидить, сядуть, пишуть, принесуть, кинь, сядьте, встань.

В іншомовних словах м’який знак пишеться після м’яких д, т, з, с, л, н перед ї, йо, я, ю, є:

конферансьє, пасьянс, ательє, батальйон, мільярд, віньєтка,

Жусьє, Кордильєри, Мольєр, Ньютон

(але: дюна, мадяр, нюанс, тюбик, пюпітр, фюзеляж).

М’який знак не пишеться:

1) після б, п, в, м, ф:

голуб, ставте, любов, кров, степ, верф.

2) Після ж, ч, ш, щ:

ніж, ріж, ніч, ідеш, дощ.

3) Після р у кінці складу:

воротар, пекар, бібліотекар, тепер, перевір

(але: Горький).

4) Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ськ-, -ств(о):

кінчик, менший, тонший, Уманський, селянство.

Увага! М’який знак зберігається у словах, утворених від слів, у яких він пишеться:

доньчин (бо донька), няньчити (бо нянька).

5) Після н, д, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин:

безбатченко, Грінченко, Радчук, Панчишин

(але: Михальченко, Михальчук, Рибальченко).

6) Між подвоєними (подовженими) приголосними:

буття, рілля, заміжжя, ллється, роззява, уміння.

7) Після м’яких приголосних (крім л), якщо після них ідуть інші м’які при-голосні:

свято, танцювати, радість, цвях, малюнок

(але: різьбяр, тьмяний).

8) Після ц у кінці іменників чоловічого роду іншомовного походження:

кварц, палац, шприц, Суец ,

а також у вигуках:

бац, буц, гоц, клац.

Правопис слів іншомовного походження

1. У словах іншомовного походження, які означають загальні назви, після де-в’яти приголосних, які входять у фразу “Де ти з’їси цю чашу жиру” (“правило дев’ятки”), пишеться буква и:

радист, тир, система, шимпанзе, режим, стимул, цитата.

У всіх інших випадках пишемо букву і:

а) після букв б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н:

бідон, гірлянда, хімік, нігіліст, вітамін;

б) слова, запозичені із східних мов:

бинт, графин, спирт, вимпел, імбир, кипарис, кит, миля,

мирт, християнство.

2. На початку слова, у кінці слова та перед голосним пишемо букву і:

ірис, таксі, рація, Сирія.

3. Після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р перед я, ю, є, ї пишемо апостроф:

Х’юстон, Фур’є, Монтеск’є, бар’єр, миш’як.

Апостроф також пишемо після префіксів у словах:

ад’ютант, ін’єкція, кон’юктивіт, кон’юнктура.

4. Пишемо букву и у буквосполученнях -ика, -ида:

Балтика, Арктика, Антарктида,

Нове у правописі:

1. За правилом дев’ятки пишемо букву и у власних географічних назвах:

Чилі, Чикаго, Вашингтон, Мексика, Бразилія.

2. Замість букви ю пишемо у в словах:

журі, парашут, брошура, парфумерія, Жуль Верн, Жусьєн, Жульєн.

3. Не пишемо букви й у словах (немає подвійної йотації):

конвеєр, параноя, феєрверк, секвоя.

4. Відбулося спрощення одного приголосного, а в деяких словах одночасно за “правилом дев’ятки” пишемо букву и:

було: тепер:

барокко бароко

беладонна беладона

бравіссімо бравісимо

інтермеццо інтермецо

лібретто лібрето

піаніссімо піанісимо

піццикато піцикато

стакатто стакато

фортіссімо фортисимо

Винятки: залишилося подвоєння приголосних у словах бонна, булла, ванна, панна, манна, панно,вілла, брутто, нетто, мірра, дурра, тонна, сюр-реалізм, імміграція (але емігрант), мотто, ірраціональний, контрре-волюція; у власних назвах і похідних від них словах: Марокко, марок-канський, Голландія, Міссурі, Міссісіпі, Діккенс, Шиллер, Ясси, Яффа, Ніцца, Мекка, Торрічеллі, Калькутта, Лессінг, Дарданелли та ін.

5. Змінилося закінчення з -а на -у (родовий відмінок однини П відміни) у словах: