2) Правила скорочування слів.

З метою економії часу й текстової площі у тексті слова можна записувати скорочено, але скорочення повинно здійснюватись так, щоб не допустити дво­значності чи непорозуміння: скорочення проводяться або за прийнятими тради­цією правилами, або усікається така частина слова, без якої слово не перестане бути зрозумілим кожному, хто читатиме текст.

Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко корис­туються системою скорочень, яка розроблена й рекомендована Держстандар­том України (ДСТУ 3582-97), що чинний від 1998 року.

Види скорочень.

Розглянемо такі види скорочень, як загальновживані, спеціальні й локаль­ні. До загальновживаних, які використовуються в більшості видів літерату­ри, належать скорочення:

а) після переліків;

б) перед іменами та прізвищами;

в) перед географічними назвами;

г) при цифрах;

д) при посиланнях.

До спеціальних належать скорочення в бібліографічних описах. Подані українською мовою, вони повинні відповідати останньому Держстандартові України, а подані російською, англійською та ін. європейськими мовами – стандарти ГОСТ 7.12-93 та ГОСТ 7.11-78.

Основні правила скорочення.

1.Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, неза­лежно від ролу, числа, відмінка й часу.

2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.

3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.

4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень:

к. (карта), м. (місто), с. (сторінка) та ін.

5.Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів. Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини:

д-р (доктор), м-во (міністерство),

6.Прикметники, що закінчуються на: -графічний, -логічний, -номічний, -навчий скорочують відсіканням частини слова:- афічний-, огічний,- омічний, -авчий:

географічний – геогр., соціологічний – соціол. і под.

7. Прикметники, що утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини –ський:

шевченківський – шевченк., франківський – франків.

8.У прикметників, утворених від географічних назв і назв народів (як в етнографічному, так і в адміністративному значенні), зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення:

грузинський – грузин., Бориспільський – Бориспіл.

Якщо назви району й області збігаються, то вони скорочуються ідентично:

Харківська область – Харк. обл.,

Харківський район – Харк. р-н

9. Якщо відсіченій частині слова передує літера й або голосний, то слід зберігати наступний за ним приголосний:

калійний – калійн., олійний – олійн., чевроний – черв.

10. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера то слово не скорочують:

вищий – вищ., але вища – не скорочується

11. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний:

торф’яний – торф’ян. і под.

12. Якщо відсіченій частині передує літера ь то скорочувати слід на приголосний, що стоїть перед ним:

грецький – грец., сільський – сіл. і под.

13.У словосполученні скорочують кожне слово:

видавничий відділ – вид. від.,

умовний друкований аркуш – ум. друк. арк.

Лексичні та графічні скорочення.

Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні слова. Гра­фічні ж скорочення не є словами й використовуються лише на письмі. На від­міну від лексичних вони обов’язково розшифровуються та читаються повністю.

Лексичні скорочення бувають кількох типів:

1. Ініціальні (абревіація) – утворені з початкових букв слів, що означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на:

а) буквені – читаючи їх, треба вимовляти букви: КБ, ЖБК, ХТЗ;

б) звукові – читаючи їх, вимовляють звуки: ЗАТС, ЦУМ, Ан-24;

в) буквено-звукові (змішані) – частини слова вимовляються за буквами, час-тина - -звуками: ЖЕК, ТЕЦ.

2.Складові скорочення – утворені з частин складів слів: техред., міськком.

3.Частково скорочені слова – утворені з частин або частин слів і повного сло-ва: госпрозрахунок, рембаза.

4.Відсікання (усічення): зам., зав., акад., доц.

5.Телескопічні скорочення – утворені з початкової та кінцевої частини скла-дових слів: рація (із ра[діостан]ція),біоніка (із біо[логія] та {електро}ніка).

6.Змішаного типу (комбіновані): ХарБТІ.

Розрізняють декілька типів графічних скорочень:

• крапкові: ст., див., ім. та ін.;

• дефісні: з-д, б-ка, ін-т;

• скіснолінійні (дробові): р/р, в/ч;

- нульові (курсивні) – на позначення фізичних, метричних величин, ва-лют та ін. лише після цифрових назв: 2 хв, 47 кг, 250 г, 400 грн (крапка не ставиться);

• комбіновані: півд.-зах., півн.-схід.

Графічні скорочення, як правило, не подвоюються, виняток становлять рр. (роки).

Увага! Не можна скорочувати:

1)імена та імена по батькові (крім ініціалів): не Мих. Серг. Грушевський (як виняток - з однаковими прізвищами: Гр. Тютюнник – Григір, бо є Григорій Тютюнник);

2)псевдоніми: не Л.Українка, а Леся Українка, не П.Мирний, а Панас Мирний;

3)подвійні прізвища: не Н. - Левицький, а Нечуй-Левицький.

3) Правила цитування.

Дотримання специфічних правил вимагають цитати. Вони можуть бути у вір­шованій і в прозовій формі. Віршовані (обсягом у строфу або півстрофу) рекомендуємо виносити на новий рядок, записувати без лапок, розташування пропорційно на аркуші (це позбавляє неточностей у написанні кожного рядка строфи з великої чи малої літери, що при записуванні суцільним текстом (“у втяжку”) слід враховувати. Цитати ж із прозових творів (або окремі слова ін­шого автора) записуємо як пряму мову, тобто беремо її в лапки. Щоправда, ве­ликі за обсягом цитати теж можна виносити в наступний рядок, але запи­сувати весь текст треба, змістиши його вправо відносно основного тексту. У цитатах слід зберігати всі особливості авторського написання, не можна змінювати жод­но­го слова, на місці пропущених слів ставимо три крапки; коли якесь слово потребує пояснення, то вказуємо, що це пояснення наше (напр.:”І якби вони. – (минулі покоління. – Н.Б.) не зберегли мову – цей нетлінний національний скарб, нас би вже не було як українців”). Якщо в цитаті підкреслюється слово чи частину фрази, то після цитати в дужках указумо: (підкреслення наше. – Н.Б.); якщо слово виділяємо в друкованому тексті курсивом чи півжирним (або прописним) шрифтом, зазначаємо: (виділено нами. - Н.Б.). Цитату слід пода­ва­ти у властивому їй колориті, у точному її значенні, без найменшої видозміни.

Цитування можна застосовувати у писемній і в усній формі мовлення. Вправ­ність у цих випадках залежить від знання предмета мовлення, досвіду люд­ства у цій галузі та від почуття міри в посиланнях на чужі здобутки.

4) Орфографічні і технічні правила переносу.

Культура письма вимагає застосування й деяких графічних “домовле­ностей”, до яких належать правила переносу, знаки виділення, скорочення.

Основні правила переносу слів:

1)не можна в одному рядку залишати ініціали, а в наступний переносити прізвище;

2) не слід відривати при переносі назви посад, звань від прізвища;

3)не дозволяється розривати буквосполучення йо, ьо; сполучення букв дз, дж – якщо вони передають на письмі злиті звуки (африкати); односкладові пре­фікси (воз-, під-, об-) і частку-префікс най-, ініціальні абревіатури (КДУ, УПА), комбіновані абревіатури (БклАЗ, КамАЗ);

4)не розвиваються умовні графічні скорочення типу вид-во, т-во);

5)не розриваються числа, знак номера і число (4 га, № 453); граматичні закінчення, зв’язані з цифрами через дефіс (8-й, 10-им);

6) не переносяться в наступний рядок знак переносу, дефіс, апостроф, розділові знаки (крім тире).

5). Рубрикація текстів.

Рубрикація – це членування тексту на складові частини, графічне відді­лен­ня однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерацій та ін. Особливо важливою і часто вкрай необхідною для чіткого і повного спри­йняття інформації є рубрикація текстів наукового та офіційно-ділового стилів.

Найпростішим і найпоширенішим видом рубрикації будь-якого тексту є виділення у ньому абзаців, тобто частин тексту, що виражають одну відносно закінчену думку. Графічно початок нового абзацу (нової думки) позначається відступом праворуч (5 знаків машинопису) від початку рядка. Класичний абзац має три частини:

• зачин (формулює тему абзацу – про що йтиметься);

• фраза (містить основну інформацію абзацу);

• коментар (підсумок усього абзацного змісту).

Правильне виділення і оформлення абзаців дозволяє читачеві чітко і легко сприймати текст. Натомість, про низьку культуру писемного мовлення уклада­ча тексту свідчать непомірно великі блоки інформації, зведені в один абзац, не­ви­ділення графічно початку абзацу або оформлення кожного речення тексту окре­мим абзацом.

Виділення більших структурних за змістом частин текстів різних стилів часто досягається за допомогою надання тексту в цілому та окремим його час-тинам заголовків. Такий спосіб рубрикації особливо поширений у текстах ху-дожнього та публіцистичного стилів. Заголовки часто використовуються і при створенні текстів наукового та офіційно-ділового стилів.

Обираємо той чи інший варіант нумерації залежно від змісту, логічної струк­тури тексту, його обсягу: у невеликому, простому тексті користуємося для рубрикації однотипними графічними знаками (літерами або цифрами), у біль­шому та складнішому за структурою будемо вдаватися до використання графіч­них знаків різних типів. Необхідно пам’ятати, що, нумеруючи систему нуме­ра­ції складових частин тексту, треба враховувати традиції, що склалися, і нумеру­вати найбільші, значні за обсягом частини тексту (глави, розділи) – римськими циф­рами (І, ІІ, ІІІ), підрозділи в межах глав і розділів – арабськими (1,2,3), пунк­ти в межах розділів, параграфи – малими літерами в алфавітному порядку (а, б, в).

При оформленні переліків всередині абзацу (речення) використовується також спеціальний знак – тире, що починає кожен пункт переліку, або спеці­альні вставні слова по-перше, по-друге, по-третє і т.д.

Нумеруючи рубрики, необхідно дотримуватися таких правил:

• рубрики можуть нумеруватися лише тоді, коли є хоча б два однорідні елементи переліку;

• однорідні засоби нумерації (слова, цифри, букви) можна використову­вати тільки до однотипних частин;

• комбіновані способи нумерації вимагають точного дотримання правил нумерації.

Чіткість, зрозумілість і точність сприйняття тексту залежить і від дотри-мання пунктуаційних правил оформлення синтаксичних конструкцій з пере-ліками.

Основні пунктуаційні правила перелічувальних конструкцій такі:

1. Після рубрик переліку, якщо вони не складні за будовою, ставимо кому, якщо ж ускладнені однорідними членами речення, вставними конструкціями, зворотами, ставимо крапку з комою.

2. У кінці рубрик переліку, коли вони досить поширені і кожна з них ста-новить закінчене речення, ставиться крапка. Якщо окремі рубрики тексту, що починаються з абзаців (і нумеровані, і ненумеровані), закінчуються крапкою, то перше слово після двокрапки пишеться з великої літери.

3. Перед словами а саме, як-от, як та іншими, що стоять у реченні з одно­рід33ними членами після узагальнюючих слів, ставиться кома, а після них дво­крапка. (Напр.: «При обстеженні місця злочину було виявлено ряд речових до­ка­зів, а саме: коробку з-під цигарок, ґудзик від чоловічої сорочки…»). Перед уза­гальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення, ставиться тире (може стояти кома і тире).

4.Позначення (нумерація) рубрик переліку може бути буквеним (а), б), в)), циф­ровим (1), 2), 3)), словесним (по-перше, по-друге, по-третє). Після цих по-значень може ставитися крапка, тоді речення починається з великої літери, а фразу44 закінчуємо крапкою. Але здебільшого буквені позначення подаються без крапки і після них перше слово переліку починається з малої літери, а цифрові позначки мають крапки після цифр без дужок. Словесна нумерація передбачає здебільшого завершення речення, крапку в його кінці, кому після вставного слова по-перше, по-друге і т.д.

Варіант 1. Інвентаризації підлягають:

а) склади б) бібліотеки, в) кабінети…

Варіант 2. На кафедрі повинні бути такі документи:

1. протоколи засідань,

2. плани роботи (навчальні, наукові, виховні),

3. індивідуальні робочі плани викладачів…

Варіант 3. Ухвалили: 1 Класним керівникам провести батьківські збори, на яких проаналізувати результати ІІ чверті…

2. Голові методоб’єднання підготувати проект плану роботи…

Варіант 4. Вважати що з метою подолання виявлених недоліків необхідно про­вести реорганізацію клубів за інтересами, для чого: по-перше, прове­с­ти опиту­ван­ня думки студентської молоді про цю форму роботи; по-друге, вивчити до­свід Київського університету в справі організації дозвілля студентів

Увага! Слід пам’ятати, що для системи буквеної рубрикації літери ґ, є, з, і, ї, й, о,ч, ь не використовуються.