3. Підготовка писаного тексту до усного виголошення.

Перш за все це тривалий процес нагромадження (збирання) інформації із чітким окресленням кола тем, проблем, зацікавлень на найближчий період та перспективних. Інформаційний бум останнього десятиріччя та сучасні засоби елект­ронного зв’язку надають можливість відносно легко й оперативно отрима­ти потрібну інформацію, а комп’ютерні технології полегшують її обробку, кла­си­фі­ка­цію та зберігання.

Під час опрацювання матеріалу слід навчитися зафіксувати інформацію для виступу за належним порядком (положення, постулати, гіпотези, хід мірку­вання, арґументація, приклади, порівняння, ілюстративний матеріал, цифрові да­ні, висновки). Роблячи висновки із цитатами, іменами, цифрами, відповід­ни­ми пояснен­нями, схемами, таблицями, доцільніше користуватися картками од­на­ко­вого фор­ма­ту. На них зазначають розділ науки чи тему, стосовно якої мож­на вико­рис­тати зафіксований матеріал.

Опрацьовуючи наукові джерела, які безпосередньо не стосуються обраного дослідження, але з якими варто ознайомитися для загального уявлення про стан вивчення проблеми, пишуть анотацію. Вона складається з опису бібліографіч­них ознак книги, короткого викладу змісту, вказівок, кому адресовано це видан­ня. Можна скористатися й готовою анотацією, якщо вона є в книзі.

Більш розгорнутою формою тез є конспект, у якому стисло викладають най­істотніше в змісті, джерела чи його фраґменти. Але цей вид роботи потре­бує попереднього укладання плану й тез опрацьованого твору. Як і тези, конс­пект можна укладати двома способами, але пам’ятати, що в тезах лише форму­люється думка, ідея чи теорія, тоді як у конспекті треба відбити її розви­ток. Уміння раціонально зафіксувати та упорядкувати одержану інформацію сприяє її глибокому засвоєнню і свідчить про високу культуру розумової праці.

План майбутнього виступу складається в процесі опрацювання різних до­поміжних матеріалів: збирання газетних вирізок, виписки з книг та ін. Так по­сту­пово вимальовуються контури майбутніх розділів доповіді. Потім нагро­ма­джуються цифри, факти, посилання на джерела та ін. Коли підготовчу роботу закінчено, треба розпочати обдумування порядку розміщення окремих частин доповіді, остаточне визначення кількості їх, послідовності й обсягу. Так в уяві виступаючого постає план майбутнього виступу.

Стисло викласти інформацію можна в тезах. Вони являють собою коротко сформульовані головні положення тексту, авторські висновки та їх обґрунту­вання. Тезувати можна основні положення тексту, ідучи за розвитком авторсь­кої думки, цитуючи ключові фраґменти. А можна викладати основні положення твору власними словами, уникаючи громіздких цитат. Останній спосіб доціль­ніший, бо активізує індивідуальне сприйняття читача.

Стисло викласти інформацію можна в тезах. Вони являють собою коротко сформульовані головні положення тексту, авторські висновки та їх обґрунту­вання. Тезувати можна основні положення тексту, ідучи за розвитком авторсь­кої думки, цитуючи ключові фраґменти. А можна викладати основні положення твору власними словами, уникаючи громіздких цитат. Останній спосіб доціль­ніший, бо активізує індивідуальне сприйняття читача.

Повний текст виступу пишуть звичайно тоді, коли він потрібен не для одного виступу або він будується на великому й складному матеріалі, висвіт­лює ряд серйозних теоретичних проблем. Вимагають написання повного тексту й офіційні доповіді, зокрема звітного характеру.

Композиція виступу. Кожен виступ, незалежно від свого жанру (доповідь, промова, лекція, бесіда), повинен підпорядковуватися логічним законам, які відображають об’єктивні закони існування навколишнього світу.

Як для ділового документа, так і для офіційного виступу в основі викладу повинна бути не хронологічна, а логічна послідовність, яка б відповідала внут­ріш­ній структурі, логіці того, про що говориться.

Вибір матеріалу для виступу, його розташування повинні диктуватися ідеєю виступу, внутрішньою логікою матеріалу, а не чисто зовнішніми причи­на­ми. Цій ідеї повинен підпорядковуватися й поділ виступу на частини, заго-ловки частин повинні бути однотипними..

В основі викладу кожного розділу має бути опредмечене, доказове, несу­пе­речливе мислення. Доказ – це логічна дія, в процесі якої істинність певної думки обґрунтовується з допомогою інших думок, вірогідність яких доведена практикою. Найбільш правдивий і незаперечний доказ – це сукупність фактів, які обґрунтовують тезу, особливо якщо ці факти нові, свіжі, невідомі слухачам, якщо вони водночас і достатньо вірогідні, щоб не потребувати додаткового обґрунтування.

Метод викладу матеріалу може бути дедуктивний (від загального до част­ко­вого) або індуктивний (від часткового до загального). Перевага дедук­тив­но­го методу в тому, що вже на початку можна ознайомити слухачів з голов­ною ідеєю, основною думкою автора. Так будуються виступи в обговоренні склад­­но­­го питання, коли промовець одразу ж оформлює основну тезу, а потім коротко арґументує її.

Якщо тема виступу складна, багатопланова, обсяг матеріалу великий, прос­­ті­ше викладати його від часткового до загального, поступово підводячи слу­­ха­чів до засвоєння головної думки.