1.3. Нормативно-правова база управління державним боргом

Здійснення економічних, політичних, фінансових, кредитних, соціальних перетворень в Україні потребує значних фінансово-кредитних ресурсів. Відсутність їх у розпорядженні держави в достатніх обсягах сприяє широкому використанню державних позик як вагомого методу мобілізації ресурсів [9, с. 17]. Вибір саме державного боргу як досліджуваного об’єкта зумовлюється рядом аспектів. Борговий фактор є визначальним у процесі структуризації видатків бюджету та врівноваження платіжного балансу України.

Неординарність цього явища вимагає особливої уваги до теоретичних досліджень феномену державного боргу в будь-якій економіці. Значної уваги проблемі дослідження державного боргу та наслідків його існування приділяли такі зарубіжні науковці-економісти, як: Р. Барро, М. Фрідмен, Р. Масгрейв, Дж. Б’юкенен і ін. Ця проблема набуває особливої актуальності і серед вітчизняних дослідників, а саме: В. Андрущенка, В. Корнєєва, С. Льовочкіна, В. Федосова, С. Юрія та ін.

Але слід зазначити, що в Україні відчувається дефіцит вагомих досліджень у даній сфері, а наявне коло публікацій обмежується переважно фрагментарними працями. Тому метою дослідження є висвітлити основні недоліки обліку та звітності з державного боргу та визначити основні напрямки удосконалення державної боргової політики України з позицій наближення її до міжнародних стандартів.

Досліджуючи економічні передумови формування державного боргу слід перш за все зазначити, що основним фактором формування державного боргу є значний бюджетний дефіцит. Борговий метод покриття дефіциту бюджету в Україні почав використовуватись з 1995 року. До цього часу бюджетний дефіцит фінансувався за рахунок емісійних коштів НБУ, що призвело до розбалансування економіки та гіперінфляції [9, с. 25]. На сучасному етапі розвитку боргова політика України стала виваженішою, спрямованою на недопущення безконтрольного зростання державного боргу.

Основними нормативно-правовими актами, які опосередковано дають інформацію про державний борг України є Бюджетний кодекс 2001 року, Закон України «Про державний внутрішній борг» 1992 року, проект Закону України «Про державний борг», розробку якого не завершено й досі і розгляд якого в парламенті триває з 1999 р.

Деякі положення з питань державного боргу щорічно встановлюються у законах України про Державний бюджет. Таким чином, сьогодні в українському законодавстві немає спеціального правового акта, який би визначав порядок утворення і погашення державного боргу. Якщо звернутися до визначення терміну «державний борг» згідно наявного вітчизняного законодавства і відповідно загальноприйнятій міжнародній практиці, то можна відмітити яскраво виражені протиріччя у трактуванні даного поняття. Зокрема, українське законодавство не передбачає включення до складу державного боргу боргових зобов’язань місцевого самоврядування та державних підприємств. У світовій практиці державний борг є сукупністю зобов’язань не лише уряду, а всіх державних органів, включаючи зобов’язання урядів місцевої влади та зобов’язання підприємств, котрі знаходяться у державній власності або контролюються державою. Тут мається на увазі прямий борг. Вагомим недоліком українського трактування «державного боргу» є те, що реальні обсяги боргових зобов’язань та запозичень державних підприємств не враховуються при прогнозування основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку України, що створює суттєві ризики їх дотримання.

Наступна проблема полягає в тому, що уряд України не здійснює належного обліку умовного боргу та оцінку його впливу на державні фінанси. Умовний борг є потенційним боргом і визначається зобов’язаннями нинішнього або попереднього уряду і може стати реальним у разі настання певних завчасно визначених майбутніх подій. При цьому умовний борг в складі реальних державних фінансових зобов’язань не включають до складу державного боргу, хоча періодично та частково ним обслуговуються, що може спричинити нову боргову кризу. Зокрема, не береться до уваги заборгованість за зобов’язаннями держави з виплат втрат громадян від знецінення грошових заощаджень, заборгованість із соціальних виплат, відстрочену заборгованість за внесками України до міжнародних організацій тощо. Нагальним залишається також питання забезпечення користувачів повною та достовірною інформацією про стан і складові державного боргу, оскільки нинішня звітність українського уряду з державного боргу складається з даних про прямий внутрішній та прямий зовнішній борг із деталізацією за типом кредитора, а єдиних національних стандартів розкриття інформації про державний борг на сьогодні немає.

Отже, з метою покращення управління державним боргом органам державної влади необхідно: удосконалити на законодавчому рівні питання регулювання державного боргу країни з урахуванням міжнародних стандартів, передбачивши розширення бази вимірювання державного боргу через включення в неї зобов’язань органів місцевого самоврядування та державних підприємств; утримувати в економічно допустимих межах обсяг державного боргу та платежів, пов’язаних з його обслуговуванням; підвищити частку внутрішньої заборгованості в структурі державного боргу, скоротивши зовнішню, що зменшить залежність України від іноземного капіталу і дасть змогу паралельно зменшити валютні ризики і сприяти розбудові фінансового ринку.

РОЗДІЛ 2

ЕКОНОМІЧНИЙ СТАН ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ