36

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………..	3
РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗИС ТА РОЗВИТОК НАУКОВОГО ВИВЧЕННЯ ДОКУМЕНТА………………………………………………………………	5
1.1. Документ у XVII – XIX столітті ……………………………………	5
1.2. Документ, теорія вивчення Поля Отле ……………………………	6
1.3. Вивчення документа у 1950 – 1990 роках XX століття …………..	9
РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ВИВЧЕННЯ ДОКУМЕНТА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ …………………………………………………...	13
2.1. Співвідношення понять "документ", "матеріальний носій" і "інформація" ………………………………………………………………..	13
2.2. Документ у системі наук документно-комунікаційного циклу …	15
2.3. Сучасний управлінський документ, та проблема класифікації …	23
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….	29
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………….	33

ВСТУП

У документоведенні застосовується таке визначення документа: "Документ - це матеріальний об`єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі в часі й просторі" [8, с. 6].

Таке визначення розроблено й затверджено Міжнародною організацією по стандартизації (ІСО) з участю Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій, і Міжнародної федерації документації, Міжнародної ради по архівам, Міжнародної організації з інтелектуальної власності. Відповідно до стандарту ІСО, інформація може бути записана у будь-який спосіб фіксування будь-яких відомостей, т. б. за допомогою не тільки знаків письма, а й зображення, звуку тощо. п. Таке визначення дозволяє зарахувати до документів всі матеріальні об`єкти, які можна використати для передачі інформації в суспільстві (включаючи експонати музеїв, архітектурні пам`ятники, зразки порід тощо)[8, с. 6].

Поняття "документ" використовується в багатьох галузях знань, його розглядають науковців такі як: Н. Н. Кушнаренко, Ю. М. Столяров, В.В. Бездрабко, М.С. Слободяник та інші. Воно є фундаментальним та основним в документознавстві. Термін "документ" відображає ознаки реально існуючих предметів, які служать об'єктами практичної діяльності з пошуку, створення, зберігання, використання, розповсюдження документної інформації в суспільстві.

Поняття «документ» виступає як родове для видових: опублікований, неопублікований, ізодокумент, кіно-, фоно-, фотодокумент. З цієї точки зору різновидом документа являються: рукопис, книга, журнал, газета, буклет, листівка, карта, ноти, фільм, грамплатівка, мікрофільм, магнітна стрічка, магнітний та оптичний диск.

Наявність узагальнюючого поняття «документ» не виключає можливості існування більш часткових, вузькоспеціальних трактувань, які можна застосувати до різних галузей суспільної діяльності і науковим дисциплінам: історичному джерелознавству, діловодству, дипломатії, юридичній науці. Деякі спеціалісти не вважають документами художні твори, пам`ятки писемності минулих років.

Уточнювали поняття "документ", О. П. Шулік (бібліографознавстві), А. В. Соколов (інформатика), Ю. Н. Столяров (бібліотекознавство) запропонували трактувати його як матеріальний об'єкт — носій соціальної інформації. І це ж час в Україні вивчали об'єм і вміст поняття "документ" С. Г. Кулешов і Г. М. Швецова-Водка.

За тривалий історичний період значення поняття "документ" постійно змінювалося. І до нашого часу застосовуються визначення, які то надають йому найширший сенс, то звужуючи його розуміння до одного якогось виду документа. Оперуючи поняттям "документ", необхідно щоразу уточнювати, яке саме значення в нього вкладається, на вирішення теоретичних чи практичних завдань.

Актуальність дослідження полягає в тому, щоб розкрити і показати, суть документа в історичному значенні та його еволюція на різних етапах розвитку.

Мета роботи систематизувати знання про документ.

Завдання роботи є: дописати до 2 розділу

• розкрити сутність документа, його властивості, ознаки та функції;

• еволюція виникнення та теорії трактування терміна “документ” (теорія Поля Отле, співвідношення понять "документ", "інформація" і "матеріальний носій);

• проаналізувати зміст поняття “документ” з позиції наук документно-комунікаційного циклу.

Об’єктом дослідження є документ у різних галузях знань.

Предметом дослідження є еволюція та закономірності на різних історичних етапах вивчення документа.

Методи дослідження. Під час дослідження були використанні такі дослідницькі методи: поняттєвого аналізу, системного аналізу, історичний метод, пошуковий метод, описовий метод.

Структура курсової роботи складається із вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел.

Список використаних джерел нараховує 25 позиції.

Загальний обсяг роботи становить 35 сторінок, з них основного тексту 28 сторінок.

Розділ 1 генезис та розвиток наукового вивчення документа

1. Документ у XVII – XIX столітті

Ріст числа юридичних документів привів до виникнення в другій половині ХVІІ ст. У Франції особливої науки під назвою «Дипломатика». Походження науки від грецького слова «diploma» - лист, документ (складений вдвоє). Дипломатика стала вивчати всі публічні (суспільні) документи, на відміну від документів особистого призначення. Її засновником вважається Жан Мабільон, який видав в 1681 році в Парижі «Книгу про мистецтво дипломатики»[6, с. 29].

Комплексом спеціальних історичних дисциплін. Серед них ми вже називали дипломатику.

Філігранологія (або історія паперу) безпосередньо пов’язана з історичним документознавством, оскільки саме водяні знаки на папеі часто дозволяють зробити висновки щодо часу створення документа. Фундаментальні праці О.Я.Мацюка у цій галузі фактично уособлюють рівень сучасної української філігранології, показуючи можливості визначення за допомогою її даних також типологічні та функціональні характеристики історичних документів.

Сфрагістика лише частково може засвідчити свою приналежність до історичного документознавства. Стародавні вислі печатки розглядаються, як правило, окремо, поза їх зв’язком з документами, на яких вони висіли. Печатки - відбитки на папері чи іншому матеріальному носії документа вже повинні розглядатися як його елемент. Однак, в ряді сфрагістичних досліджень документи, на яких були печатки - відбитки, не бралися до уваги, а викладалися результати вивчення тільки семантики самих відбитків. З іншого боку, цілісне вивчення документа як історичного джерела не може оминути сфрагістичних даних, що є не тільки свідченням офіційності документа, але й дає можливість зробити ряд висновків, пов’язаних з атрибуцією документа зодо географічної, кореспондентської, політичної чи іншої приналежності. Деяка частина філіграней і печаток містить генеральдичну інформацію і у цьому разі йдеться переважно про герби держав, земель чи титулованих осіб. Таку інформацію можуть мати тільки фрагмент герба aбо взагалі спрощенна форма в печатці на документах не тільки офіційних, а й особливого походження.

Палеографія – дослідження історією письма його еволюцію та характерні особливості (спосіб написання). Палеографічні відомості документального джерела знаходяться у такому ж зв’язку з загальними даними про документ, як і результати дипломатичного аналізу. Спосіб написання або формуляр документа є лише даними про окремі його характеристики. Однак, оскільки об’єктами дослідження управлінського документознавства виступають переважно документи ХІХ - ХХ ст., то значної ваги набувають зв’язки з неографією, що вивчає письмо нових часів.

Текстологія – твори писемності, літературні, культурні, історичні документи для встановлення точного тексту і дальшого вивчення їх документів та публікацій.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що управлінське документознавство ж науковою дисципліною, що однаково належить до різних циклів наук. Перш за все воно є складовою наук документально-комунікаційного циклу. Також формується думка, що ця наукова дисципліна є прикладною, яка входить до циклу наук про управління суспільними процесами. Пізніше А.М.Сокова констатує приналежність документознавства до циклу наук про суспільство, оскільки документ є одним із засобів, за допомогою якого суспільство функціонує, управляється і залишає інформацію про себе. В іншій роботі вона зазначає, що документознавство є науковою дисципліною, яка відноситься до класу історичних наук. Така ж думка висловлюється й іншими вченими.

Так, теорія картографічного документознавства повинна спиратися на здобутки загального документознавства. Необхідність знання засад, які забезпечують юридичну силу картографічних документів, а також відбиття в них сучасного їм адміністративно- територіального устрою зумовлюють зв’язки цього напряму спеціального документознавства з відповідними розділами теорії та історії держави і права. Найбільш тісні зв’язки картографічного документознавства, безперечно, з картографією та географією. Вивчення карт як особливого джерела просторово - часової інформації зумовлює спільність цієї проблематики з питаннями, які ставить інформологія. З іншого боку, зв’язки з такою інформаційною дисципліною як інформатика забезпечують наявність проблем створення і функціонування електронних картографічних документів. У своїй історичній частині картографічне документознавство споріднене з дослідницькими напрямами чи базується на результатах досліджень ряду спеціальних історичних дисциплін, у тому числі з історичним джерелознавством, історичною картографією, історичною географією, історичним краєзнавством, топонімікою, етнографією геральдикою, філігранологією.

Базове поннятя „документ” пояснювався у дипломатиці як будь-яке письмове свідоцтво, яке служить для фіксації доказу і забезпечення прав. Документ виповнював одну з трьох функцій: 1)утвердження нового правового положення; 2) засіб доказу перед судом; 3) переадресування обов’язків від однієї людини до іншої.

До другої половини XIX ст. у довідкових виданнях деяких країн світу з’являються від слова „документ” терміни: „документація-у” значенні „підготовка і користування підтверджених документами доказів і обов’язків;” „документний” який стосується документа.

Таким чином, у кінці ХІХ ст. спостерігається тенденція до звуження меж поняття „документ”: спочатку воно розглядалося як будь-який предмет, потрібний для повчання і доказу, а потім як письмове свідоцтво, яке підтверджує певні правові відносини.

У «Тлумачному словнику» В.І. Даля дано тлумачення документа як будь-якого важливого паперу, і навіть диплома, свідоцтва. Похідний термін «документний» упорядник твердив як «до документа що входить» (Т. 1,с. 459)[6, с.33].