- •Соціологія Навчальний посібник для студентів природничих спеціальностей
- •Модуль 1. Основні складові суспільства.........................................11
- •Модуль 1. Основні складові суспільства.......................................244
- •Перелік форм роботи студентів
- •Шкала оцінювання
- •Тематичний план курсу
- •Тема 1. Що вивчає соціологія?
- •Тема 2. Культура
- •Тема 3. Суспільство
- •Тема 4. Соціалізація особистості
- •Тема 5. Соціальна взаємодія у повсякденному житті
- •Тема 6. Гендер та сексуальність
- •Тема 7. Групи та організації
- •Тема 8. Девіантність та злочин
- •Тема 9. Соціальна стратифікація
- •Модуль 2 соціальні інститути та методологія їх вивчення
- •Тема 10. Економіка та праця
- •Тема 11. Політичні системи
- •Тема 12. Сім’я
- •Тема 13. Освіта
- •Тема 14. Наука та технологія
- •Тема 15. Релігія
- •Тема 16. Засоби масової комунікації
- •Тема 17. Спорт
- •Тема 18. Організація та методи соціологічних досліджень
- •Тема 1. Що вивчає соціологія?
- •Основна література
- •Тема 2. Культура
- •Тема 3. Суспільство
- •Тема 4. Соціалізація особистості
- •Тема 5. Соціальна взаємодія у повсякденному житті
- •Тема 6. Гендер та сексуальність
- •Тема 7. Групи та організації
- •Тема 8. Девіантність та злочин
- •Тема 9. Соціальна стратифікація
- •Тема 10. Економіка та праця
- •Тема 11. Політичні системи
- •Тема 12. Сім’я
- •Тема 13. Освіта
- •Тема 14. Наука та технологія
- •Тема 15. Релігія
- •Тема 16. Засоби масової комунікації
- •Тема 17. Спорт
- •Додаткова література
- •Тема 18. Організація та методи соціологічних досліджень
- •Питання для самоперевірки
- •Додаткова література
- •Тести для підсумкового контролю знань
- •Програмні питання для заліку
- •Програма курсу модуль 1 основні складові суспільства
- •Тема 1. Що вивчає соціологія?
- •Тема 2. Культура
- •Тема 3. Суспільство
- •Тема 4. Соціалізація особистості
- •Тема 5. Соціальна взаємодія у повсякденному житті
- •Тема 6. Гендер та сексуальність
- •Тема 7. Групи та організації
- •Тема 8. Девіантність та злочин
- •Тема 9. Соціальна стратифікація
- •Модуль 2 соціальні інститути та методологія їх вивчення
- •Тема 10. Економіка та праця
- •Тема 11. Політичні системи
- •Тема 12. Сім’я
- •Тема 13. Освіта
- •Тема 14. Наука та технологія
- •Тема 15. Релігія
- •Тема 16. Засоби масової комунікації
- •Тема 17. Спорт
- •Тема 18. Організація та методи соціологічних досліджень
- •Список джерел і рекомендованої літератури
- •Словник основних термінів
- •Додаток збірки наукових праць
- •Журнали
Тема 6. Гендер та сексуальність
Стать та гендер.
Феміністські підходи щодо пояснення гендерної нерівності.
Сексуальна революція: причини та наслідки.
Проблемні аспекти сексуальності.
Соціологи використовують термін стать для позначення анатомічних та фізіологічних відмінностей чоловічого та жіночого тіла. Навпроти, гендер характеризує психологічні, соціальні і культурні відмінності між чоловіками та жінками. Гендер пов’язаний з поняттями мужності та жіночності і не обов’язково є безпосереднім продуктом біологічної статі індивіда. Відмінності між статтю і гендером є фундаментальним, оскільки багато відмінностей між «чоловічим» і «жіночим» не є біологічними за своєю природою.
Низка вчених вважає, що за уроджені відмінності в поведінці чоловіків і жінок відповідальні певні сторони людської біології – від гормонів до хромосом, генетики і розмірів мозку. Ці розходження, стверджують учені, можна в тій чи іншій формі спостерігати в усіх культурах, звідки випливає, що за характерні для більшості суспільств гендерні відмінності відповідальними є природні фактори. Наприклад, дослідники звертають увагу на той факт, що майже в усіх культурах чоловіки частіше за жінок займаються полюванням і війною, і пояснюють цей факт тим, що чоловіки мають біологічні корні схильності до агресії, відсутні у жінок.
Але така аргументація не є переконливою, бо рівень агресивності чоловіків змінюється в широких межах від однієї культури до іншої, так само як в одних культурах жінки більш пасивні чи ніжні, ніж в інших. Критики відзначають, що теорії «природних відмінностей» часто засновані на даних про поведінку тварин, а не на антропологічних або історичних свідченнях людської поведінки, яка змінюється у часі та просторі. Крім того, оскільки мова йде про більш-менш універсальну рису, нізвідки не випливає, що вона біологічна за походженням. Цілком імовірно, що можуть існувати загальні культурні фактори, які породжують такі риси характеру. Наприклад, у більшості культур жінки, як правило, проводять значну частину свого часу, доглядаючи за дітьми, і тому не можуть брати участь у полюванні чи війнах.
Інший шлях до розуміння походження гендерних відмінностей – вивчення гендерної соціалізації, тобто навчання гендерним ролям за допомогою соціальних факторів, таких як родина, засоби масової інформації та ін. При такому підході виявляються відмінності між біологічною статтю та соціальним гендером: дитина при народженні має перший і, зростаючи, розвиває другий. Піддаючись різними факторами соціалізації, як первинними, так і вторинними, діти поступово засвоюють соціальні норми і очікування, що вважаються відповідними їхній статі. Гендерні відмінності біологічно не детерміновані, вони створюються культурою. Відповідно до такої точки зору, гендерна нерівність виникає через те, що чоловіки і жінки готуються до виконання різних ролей у суспільстві.
Теорії гендерної соціалізації підтримуються функціоналістами, які розглядають розвиток хлопчиків і дівчинок як вивчення «статевих ролей», а чоловічі і жіночі відмінні риси – мужність і жіночність – як супутні цим ролям. Процес гендерної соціалізації є соціально спрямованим, бо направляється позитивними і негативними санкціями, що схвалюють чи карають за певну поведінку. Наприклад, поведінку маленького хлопчика можна схвалити («Який ти хоробрий хлопчик!») або засудити («Хлопчики не плачуть!»). Ці позитивні чи негативні закріплення спонукають хлопчиків і дівчинок до вивчення й узгодження своєї поведінки відповідно до очікуваних статевих ролей. Якщо індивід розвиває гендерні звички, що не відповідають його (чи її) біологічній статі, тобто якщо ці звички девіантні, пояснення варто шукати в неадекватній або нерегулярній соціалізації. Відповідно до такої функціоналістської точки зору, соціалізуючі фактори вносять головний вклад у підтримку соціального порядку, здійснюючи контроль за м’якою гендерною соціалізацією нових поколінь.
В останні роки усе більша кількість соціологів критикує теорію соціалізації та гендерних ролей. Замість того, щоб розглядати стать як біологічно детерміновану даність, а гендер – як результат культурного удосконалювання, функціоналісти вважають, що і стать, і гендер треба розглядати як соціально створені продукти. Не тільки гендер є чисто соціальною конструкцією, у якій відсутня фіксована «сутність», але і саме людське тіло піддається впливу соціальних сил, що різними способами формують і змінюють його. Ми можемо надати нашим тілам такого вигляду, який кидає виклик усьому, що звичайно розглядається як «природне». За допомогою культуризму, дієти, пірсінга та індивідуальних манер, пластичної хірургії та операцій щодо зміни статі, люди можуть будувати і перебудовувати свої тіла як хочуть. Технології розмивають границі наших фізичних тіл. Тому, говорять учені, людське тіло і біологія не є «даностями», а піддаються впливу людського фактору і персонального вибору в рамках різних соціальних контекстів.
Як уже зазначалося, гендер – це соціально породжене поняття, що приписує чоловікам і жінкам різні соціальні ролі й особливості. Гендерні відмінності рідко бувають нейтральними, майже у всіх суспільствах гендер є важливою формою соціального розшарування. Гендер є критично важливим фактором у структуруванні типів можливостей і життєвих шансів, з якими зіштовхуються окремі особистості і групи, і сильно впливає на ролі, котрі вони грають усередині соціальних інститутів, від домашнього господарства до держави. Хоча ролі чоловіків і жінок змінюються від культури до культури, немає жодного відомого прикладу суспільства, в якому жінки є могутнішими за чоловіків. У цілому чоловічі ролі цінуються вище і винагороджуються краще, ніж жіночі: практично в кожній культурі на жінці лежить головна відповідальність за виховання дітей і домашню роботу, у той час як чоловіки традиційно несуть відповідальність за матеріальний добробут родини. Переважний розподіл праці між статями призвів до того, що чоловіки і жінки зайняли нерівне положення відносно влади, престижу і багатства.
Фемінізм – це захист соціальної рівноправності чоловіків і жінок, спрямований проти патріархату і сексизму. Прихильники фемінізму розглядають особисте життя жінок і чоловіків крізь призму гендера. Наші уявлення про себе (гендерна ідентичність), наша поведінка (гендерні ролі) і соціальний стан людей тієї чи іншої статі (гендерна стратифікація) обумовлені суспільством, у якому ми живемо.
Серед феміністів існує багато розбіжностей, однак більшість прихильників даного руху підтримують п’ять загальних принципів:
1. Важливість змін. Фемінізм, безсумнівно, являє собою політичну течію, що пов’язує ідеї та дії. Його прихильники критикують існуюче положення і домагаються змін, спрямованих на досягнення соціальної рівності жінок і чоловіків.
2. Розширення можливості вибору. Феміністи вважають, що культурні гендерні уявлення поділяють весь спектр людських якостей на дві протилежні обмежені категорії: жіночий світ емоцій і співробітництва та чоловічий світ раціональності й суперництва. Як альтернативу вони пропонують «реінтеграцію людства», що дозволить кожній людині розвивати усі свої риси.
3. Викорінювання гендерної стратифікації. Це протистояння законам і культурним нормам, що обмежують можливості жінок на одержання освіти, доходів і роботи.
4. Припинення сексуального насильства. Сучасний жіночий рух ставить за мету викорінити сексуальне насильство. Феміністи стверджують, що патріархат спотворює відносини між жінками і чоловіками, заохочуючи зґвалтування, жорстоке поводження, сексуальне переслідування і порнографію.
5. Сприяння сексуальній волі. Нарешті, прихильники фемінізму вважають, що жінки самі повинні контролювати свою сексуальність і народжуваність. Вони виступають за вільний доступ до інформації про контроль над народжуваністю. Крім того, багато феміністів підтримують спроби гомосексуалістів і лесбіянок перебороти бар’єри, з якими вони зіштовхуються в пануючій гетеросексуальній культурі.
Усі прихильники розглянутого руху визнають важливість гендерної рівності, однак способи її досягнення викликають розбіжності, у зв’язку з чим виділяють ліберальний, соціалістичний і радикальний види фемінізму.
Ліберальний фемінізм заснований на класичних ліберальних поглядах, згідно з якими люди повинні мати право вільно розвивати свої таланти і переслідувати власні інтереси. Його прихильники приймають основні принципи організації суспільства, однак намагаються розширити права і можливості жінок, у тому числі домагаючись прийняття поправок про рівноправність. Вони також виступають за репродуктивну волю всіх жінок. Поважаючи родину як соціальний інститут, домагаються деяких змін, наприклад, надання декретної відпустки протягом більшого терміну або послуг з виховання дітей, якщо мати бажає працювати. Відстоюючи права людей, ліберальні феміністи не вважають, що всім жінкам потрібна колективна спільна робота. У міру того як суспільство буде позбуватися від законодавчих і культурних бар’єрів, і жінки, і чоловіки зможуть поліпшити своє життя, спираючись на індивідуальні досягнення.
Соціалістичний фемінізм базується на ідеях К. Маркса і Ф. Енгельса породжений у відповідь на неуважність класиків соціалізму до проблем гендера. Відповідно до цієї точки зору, патріархату сприяє капіталізм, що концентрує багатство і владу в руках невеликої кількості чоловіків. Прихильники соціалістичного фемінізму не вважають, що реформи, за які виступають ліберальні феміністи, достатні. На їхню думку, буржуазні капіталістичні родини – це еквівалент домашнього рабства, тому їх потрібно замінити колективними типами домашніх робіт та турботою про дітей. Більш того, змінити традиційну родину можна тільки в результаті соціалістичної революції, яка створить державну економіку, що задовольнить потреби всіх людей. Така трансформація основ суспільства вимагає, щоб жінки і чоловіки переслідували особисте звільнення не відокремлено, як пропонують ліберальні феміністи, а спільно.
Прихильники радикального фемінізму також вважають ліберальний фемінізм неадекватним. Вони стверджують, що навіть соціалістична революція не покладе кінець патріархату; досягти рівності можна, тільки позбувшись самого гендера. Один зі способів досягнення цієї мети полягає у використанні нових репродуктивних технологій, що дозволяють позбавити жінок від народження дітей. Поклавши кінець материнству, стверджують радикальні феміністи, суспільство зможе цілком відмовитися від сімейної системи, звільнивши жінок, чоловіків і дітей від тиранії родини, гендера і самої статі. Таким чином, прихильники радикального фемінізму виступають за створення рівного і вільного від гендерних уявлень суспільства, для чого необхідна ще більш радикальна революція, ніж та, до якої прагнув К. Маркс.
У XX ст. люди стали свідками сильних зміщень у сексуальних установках і звичаях. Перші ознаки такого роду змін з’явилися в 1920 рр., коли мільйони чоловіків і жінок залишили сільські території і провінційні містечка, перебравшись в стрімко зростаючі великі міста. Там, живучи далеко від родин і спілкуючись один з одним на роботі, молоді люди насолоджувалися більшою сексуальною волею.
У післявоєнний період, після 1945 р., Альфред Кінзі підготував підґрунтя того, що одержало назву сексуальної революції. Цей феномен зародився в США, поширившись у Європі і вже потім у СРСР. Свою першу роботу, присвячену сексуальності, вчений і його колеги опублікували в 1948 р.; вона викликала повсюдний шок. А. Кінзі не так вже й багато сказав про сексуальну поведінку, хоча і навів деякі дивні результати. Але суть справи була не в цьому: сенсацію викликало те, що вчені зайнялися вивченням сексу. В ті часи розмовляти про секс соромно було навіть вдома, у сугубо особистій бесіді.
Наприкінці 1960-х рр. у суспільному житті Америки панувала молодіжна культура, а нова сексуальна воля закріпилася у висловленнях типу «подобається – роби» і «секс, наркотики та рок-н-рол». Деяким людям, звичайно, була гидкою ідея «сексуального роздування і самоодурманення», але покоління, народжене в умовах демографічного вибуху в період 1945–1960 рр., було першою в історії США когортою, яка виросла на ідеї, що секс є частиною повсякденного життя всіх і кожного незалежно від родинного стану. Технологія також зіграла свою роль у сексуальній революції. Протизаплідні таблетки, що ввійшли в побут у 1960 р., не тільки запобігали вагітності, але і полегшували сексуальні відносини. Тепер жінки, як і чоловіки, могли займатися сексом без усякої спеціальної підготовки.
Для жінок сексуальна революція мала особливе значення, тому що їхнє статеве життя історично регулювалося суворіше, ніж чоловіче. Застосовуючи практику подвійних стандартів, суспільство дозволяє (і навіть спонукає до цього) чоловікам вести сексуально активний спосіб життя, одночасно очікуючи від жінок цнотливої поведінки до заміжжя і подружньої вірності надалі. Сексуальна революція перетворила секс на предмет повсякденного обговорення, а сексуальну активність зробила справою індивідуального вибору. У нашій країні сексуальне звільнення досягло свого апогею в 90-х роках ХХ століття, після чого почалося повернення до традиційних цінностей, таких як родина, подружня вірність.
За останні десятиліття суспільна думка щодо сексуальної орієнтації зазнала помітних змін. Під сексуальною орієнтацією розуміється перевага індивіда, яка стосується сексуальних партнерів: тієї ж статі, протилежної, обох чи жодної зі статей. В усіх людських суспільствах нормою вважається гетеросексуальність – сексуальна орієнтація, при якій індивід має потяг до осіб протилежної статі. Однак у будь-якому суспільстві деяка частина людей характеризується гомосексуальністю – сексуальною орієнтацією, при якій індивід має потяг до представників однієї з ним статі. Слід зазначити, що гетеросексуальність і гомосексуальність не виключають один одного. Це означає, що люди не обов’язково підпадають під яку-небудь одну категорію, а можуть мати і ту й іншу сексуальну орієнтацію в тій чи іншій мірі. Той факт, що сексуальна орієнтація не визначена чітко, вказує на важливість третьої категорії – бісексуальності (сексуальної орієнтації, при якій індивід має потяг до представників обох статей). Одні бісексуали мають однаковий потяг як до чоловіків, так і до жінок; інші надають перевагу якійсь одній зі статей. Нарешті, ще одним, додатковим, різновидом сексуальної орієнтації виступає асексуальність – сексуальна орієнтація, при якій індивід не має потягу до жодної зі статей.
Важливо відзначити і те, що сексуальний потяг не слід ототожнювати з сексуальною поведінкою. Поза всякими сумнівами, декому з людей траплялося захоплюватися особами однієї з ними статі, але лише деякі діяли у відповідній манері. Це пов’язано з культурними обмеженнями, що накладаються на людські вчинки.
Предметом запеклих суперечок і досі залишається питання про те, як складається сексуальна орієнтація. Але всі доводи зводяться до двох загальних уявлень: відповідно до першого, вона породжується суспільством; відповідно до другого, продиктована біологічними причинами. На думку прихильників першої точки зору, члени всіх суспільств конструюють набір значеннєвих понять, що дозволяють їм осмислити сексуальність. Тому уявлення про неї відрізняються залежно від часу і місця. Мішель Фуко, наприклад, стверджує, що ще сто років тому не існувало окремої категорії осіб, які іменувалися «гомосексуалістами», і тільки потім учені, а згодом і громадськість почали користатися цим поняттям. Іншими словами, звичайно ж, деякі люди мали досвід, що ми назвали б гомосексуальним. Але ні вони, ні інші не вбачали в цій поведінці нічого, що дозволило б перетворити її на підставу деякої особливої ідентичності. За даними антропологічних досліджень типи гомосексуальності відрізняються залежно від суспільств, що є додатковим доказом того, що сексуальна орієнтація конструюється суспільством. В Сибіру, наприклад, у чукчів існує ритуальний звичай, за яким чоловік переодягається в жінку і виконує жіночу роботу. У деяких регіонах Нової Гвінеї практикується ритуал, коли хлопчики роблять оральні сексуальні послуги чоловікам, гадаючи, що поглинання сім’я додасть їм мужності. Існування у світі поведінкових зразків, які настільки розрізняються один від одного, говорить про те, що сексуальна орієнтація та її прояви багато в чому залежать від самого суспільства.
Тим не менше, існує велика кількість наукових даних, які змушують припустити, що сексуальна орієнтація має уроджений характер, ідучи коренями в біологію людини, так само, наприклад, як уроджена право- чи ліворукість. Відстоюючи цю позицію, Саймон Ле Вей пов’язує сексуальну орієнтацію з будовою людського мозку. Ле Вей досліджував мозок чоловіків – гомосексуалістів і гетеросексуалів – і знайшов невелике, але значущу відмінність в розмірах гіпоталамуса, відділу мозку, відповідального за гормональну регуляцію. Вчений дійшов висновку, що ця анатомічна відмінність впливає на формування сексуальної орієнтації. На неї також впливають і генетичні фактори. В дослідженні за участю 44 пар братів, які були гомосексуалістами, у 33 пар була виявлена виразна генетична ознака, пов’язана з Х-хромосомою. Подібні результати наводять деяких дослідників на думку про «блакитний ген».
У суспільстві із сексуальністю пов’язані численні суперечки з цілої низки питань. Торкнемося лише чотирьох проблем: вагітності неповнолітніх, порнографії, проституції і сексуального насильства.
Через можливість вагітності сексуальне життя – особливо статевий акт – вимагає відповідальності. Тінейджери можуть бути зрілими в біологічному, але не в соціальному відношенні, а тому не передбачати всіх наслідків своїх вчинків.
У загальному значенні під порнографією розуміється сексуально відвертий матеріал, що викликає сексуальне збудження. Порнографія популярна в усьому світі, в тому числі й в Україні: відеофільми для дорослих, сексуальні послуги по телефону і незліченна кількість сексуально відвертих кінофільмів і журналів – усе це разом утворює індустрію зі щорічним обігом у кілька десятків мільярдів доларів. Цифра зростає в міру того, як люди виходять на нові і нові порнографічні сайти в Інтернеті, де їх нараховується сотні тисяч. Критика порнографії традиційно ґрунтувалася на моральних поняттях. Сьогодні, однак, на порнографію дивляться і як на проблему влади, оскільки вона виставляє жінок іграшками для чоловічих сексуальних утіх. Крім того, деякі критики вважають порнографію причиною насильства, що чиниться по відношенню до жінок. Хоча документально підтвердити причинно-наслідковий зв’язок між тим, що люди бачать, та їх вчинками, нелегко, але результати досліджень підтверджують: порнографія змушує чоловіків дивитися на жінок не як на людей, а як на речі. Громадськість розділяє заклопотаність у зв’язку з поширенням порнографічної продукції і насильством: майже половина дорослих бачить у цьому пряму залежність. Усі люди налаштовані проти матеріалів, що їм здаються образливими, але дехто вбачає в порнографії волю слова та художнього самовираження. Проте опозицію порнографії складають як консерватори, які засуджують її з моральних понять, так і прихильники прогресу, які не схвалюють її з політичних причин.
Проституцією називається продаж сексуальних послуг. Часто її називають «найдавнішою професією у світі». Вважаючи секс вираженням інтимних взаємин двох осіб, люди знаходять ідею платного сексу неприємною. Як наслідок в багатьох країнах проституція заборонена законом. Найбільшого розмаху проституція досягає в країнах з низьким рівнем доходів, де сильні патріархальні настрої, а традиційні культурні норми обмежують можливості жінок заробляти собі на життя.
Хоча багато людей вважають зґвалтування різновидом сексу, у дійсності воно є вираженням влади, актом насильства, у ході якого секс – лише засіб приниження іншої людини. Жертвами ґвалтівників стають і чоловіки: на їхню частку приходиться 10 % усіх випадків. Більшість чоловіків, які ґвалтують представників своєї ж статі, не є гомосексуалістами: вони – гетеросексуали, спонукувані бажанням не сексу, а домінування над іншою людиною. Розхожий міф говорить, що зґвалтування чинять тільки ті, кого жертви не знають. Однак у більшості випадків ґвалтівники знайомі з жертвою, і насильство відбувається в звичній обстановці, часто – вдома. З цієї причини визначено поняття «зґвалтування у ході побачення» і «зґвалтування по знайомству», під якими розуміється сексуальне насильство, здійснюване над жінками знайомими їм чоловіками. Багато жертв такого насильства не заявляють про злочин. На думку деяких, напад не може бути зґвалтуванням, оскільки злочинець – знайомий. Але тенденція змінюється, і про подібні епізоди заявляють усе більше число жінок.
Резюме.
1. Поняття «стать» використовують для позначення анатомічних та фізіологічних відмінностей чоловічого та жіночого тіла. Ґендер характеризує психологічні, соціальні і культурні відмінності між чоловіками та жінками. Ґендер пов’язаний з поняттями мужності та жіночності і не обов’язково є безпосереднім продуктом біологічної статі індивіда.
2. Сучасні дослідники вважають, що шлях до розуміння походження ґендерних відмінностей – вивчення ґендерної соціалізації, тобто навчання ґендерним ролям за допомогою соціальних факторів, таких як родина, засоби масової інформації та ін. При такому підході виявляються відмінності між біологічною статтю та соціальним ґендером: дитина при народженні має перший і, зростаючи, розвиває другий, тобто ґендерні відмінності біологічно не детерміновані, вони створюються культурою.
3. У сучасному суспільстві не тільки ґендер є соціальною конструкцією, у якій відсутня фіксована «сутність», але і саме людське тіло піддається впливу соціальних сил, що різними способами формують і змінюють його. Індивід може надати своєму тілу такого вигляду, який кидає виклик усьому, що звичайно розглядається як «природне».
4. Фемінізм – це соціальна теорія та практика, що має на меті захист соціальної рівноправності чоловіків і жінок, спрямована проти патріархату і сексизму. Більшість прихильників феміністського руху підтримують п’ять загальних принципів: важливість соціальних змін, розширення можливості вибору, викорінювання ґендерної стратифікації, припинення сексуального насильства, сприяння сексуальній волі.
5. Сексуальна революція – процес і результат корінних змін у сексуальному житті суспільства, що характеризуються істотними перетвореннями сексуальних цінностей, орієнтацій, норм, санкцій і сексуальних відносин, розкріпачують особистість і суспільство, нівелюють суспільні моральні норми про заборону сексу поза шлюбом, цнотливості та інші.
6. У сучасному суспільстві із сексуальністю пов’язані численні суперечки з цілої низки питань, найбільш суттєвими серед яких є наступні: вагітність неповнолітніх, розповсюдження порнографії, проституція та сексуальне насильство.
