Тема 2. Культура

1. Визначення культури.

2. Основні компоненти культури.

3. Етноцентризм та культурний релятивізм.

4. Субкультура та контркультура.

Слово «культура» походить від латинського слова colere, що означає культивувати або обробляти ґрунт. У середні століття це слово стало означати прогресивний метод оброблення зернових, у такий спосіб виник термін agriculture чи мистецтво землеробства. Але в XVIII і XIX століттях його стали вживати і стосовно людей, якщо людина відрізнялася добірністю манер і начитаністю, її вважали «культурною». Тоді цей термін застосовувався головним чином до аристократів, щоб відокремити їх від «некультурного» простого народу. Німецьке слово Kultur також означало високий рівень цивілізації. У нашому сьогоднішньому житті слово «культура» усе ще асоціюється з оперним театром, прекрасною літературою, гарним вихованням.

Сучасне наукове визначення культури відкинуло аристократичні відтінки цього поняття. Воно символізує переконання, цінності і виразні засоби (застосовувані в літературі і мистецтві), що є загальними для якоїсь групи; вони служать для упорядкування досвіду і регулювання поведінки членів цієї групи. Вірування і погляди підгрупи часто називають субкультурою.

Засвоєння культури здійснюється за допомогою навчання. Культура створюється, культурі навчаються. Оскільки вона не набувається біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступному поколінню. Цей процес є основою соціалізації. У результаті засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил та ідеалів відбуваються формування особистості дитини і регулювання її поведінки. Якби процес соціалізації припинився в масовому масштабі, це призвело би до загибелі культури. Культура формує особистості членів суспільства, тим самим вона в значній мірі регулює їхню поведінку.

З того, наскільки важлива культура для функціонування індивіда і суспільства, можна судити з поведінки людей, не охоплених соціалізацією. Неконтрольована, або інфантильна, поведінка так званих дітей джунглів, які виявилися цілком позбавленими спілкування з людьми, свідчить про те, що без соціалізації люди не здатні засвоїти впорядкований спосіб життя, оволодіти мовою і навчитися добувати засоби для існування. У результаті спостереження за декількома «істотами, що не виявляли ніякого інтересу до того, що відбувалося навколо, які ритмічно розгойдувалися назад і вперед, немов дикі звірі в зоопарку», шведський натураліст XVIII в. Карл Лінней зробив висновок, що вони є представниками особливого виду. Згодом учені зрозуміли, що в цих диких дітей не відбулося розвитку особистості, для якого необхідне спілкування з людьми. Це спілкування стимулювало б розвиток їхніх здібностей і становлення їх «людських» особистостей.

Якщо культура регулює поведінку людей, чи можемо ми зайти так далеко, щоб назвати її репресивною? Часто культура дійсно стримує спонукання людини, але вона не виключає їх цілком. Культура скоріше визначає умови, за яких вони задовольняються. Здатність культури керувати людською поведінкою обмежена з багатьох причин. Насамперед, небезмежні біологічні можливості людського організму. Простих смертних не можна навчити перестрибувати через високі будинки, навіть якщо суспільство високо цінує такі подвиги. Точно так існує межа знань, що може засвоїти людський мозок.

Фактори навколишнього середовища також обмежують вплив культури. Наприклад, посуха чи виверження вулкана можуть порушити сформований спосіб землеробства. Фактори навколишнього середовища можуть перешкоджати формуванню деяких моделей культури. Відповідно до звичаїв людей, що живуть у тропічних джунглях з вологим кліматом, не прийнято протягом тривалого часу обробляти певні ділянки землі, оскільки на них не можна довго одержувати високі врожаї зернових.

Підтримка стійкого суспільного порядку також обмежує вплив культури. Саме виживання суспільства диктує необхідність осуду таких учинків, як убивство, злодійство або підпал. Якби ці вчинки одержали широке поширення, стало би неможливим співробітництво між людьми, необхідне для збирання чи виробництва продуктів харчування, забезпечення житлом та здійснення інших важливих видів діяльності.

Інша важлива частина культури полягає в тому, що культурні цінності формуються на основі відбору певних видів поведінки і досвіду людей.

Кожне суспільство здійснило свій відбір культурних форм. Кожне суспільство з погляду іншого нехтує головним і займається маловажливими справами. В одній культурі матеріальні цінності ледь визнаються, в іншій вони впливають на поведінку людей. В одному суспільстві до технології відносяться з неймовірною зневагою, навіть у сферах, необхідних для виживання людей; в іншому – постійно удосконалюються технології, що відповідають вимогам часу. Але кожне суспільство створює величезну культурну надбудову, яка охоплює все життя людини – і юність, і смерть, і пам’ять про неї після смерті.

У результаті такої селекції минулі та нинішні культури зовсім різні. У деяких суспільствах вважали війну найблагороднішою діяльністю людини. В інших її ненавиділи, а представники третіх не мали про неї уявлення. Відповідно до норм однієї культури жінка мала право виходити заміж за свого родича. Норми іншої культури це рішуче забороняють. У нашій культурі галюцинації вважаються симптомом психічного захворювання. Інші суспільства розцінюють «містичні бачення» як вищу форму свідомості. Ці приклади говорять про те, що існує безліч розходжень між культурами. Навіть швидке знайомство з двома або декількома культурами переконує, що розходжень між ними безліч. Ми і Вони їздимо по різні боки дороги, Вони говорять іншою мовою. У нас різні думки про те, яка поведінка божевільна, а яка нормальна, у нас різні поняття доброчесного життя. Значно складніше визначити загальні риси, властиві всім культурам, – культурні універсалії.

Соціологи виділяють понад 60 культурних універсалій. До них відносяться спорт, прикраси тіла, спільна праця, танці, освіта, похоронні ритуали, звичай дарувати подарунки, гостинність, заборони кровозмішення, жарти, мова, релігійні обряди, виготовлення знарядь праці і спроби впливати на погоду. Однак для різних культур можуть бути характерні різні види спорту, прикрас і т. ін. Навколишнє середовище є одним з факторів, що викликають ці розходження. Крім того, усі культурні особливості обумовлені історією певного суспільства і формуються в результаті унікального розвитку подій. На основі різних видів культур виникли різні види спорту, заборони на кровні шлюби і мови, але головне – у тій чи іншій формі вони є в кожній культурі.

Чому існують культурні універсалії? Деякі антропологи вважають, що вони формуються на основі біологічних факторів. До них відносяться наявність двох статей; безпорадність немовлят; потреба в їжі та теплі; вікові розходження між людьми; засвоєння різних навичок. У зв’язку з цим виникають проблеми, які треба вирішувати на основі даної культури. Визначені цінності і способи мислення також є універсальними. У кожному суспільстві заборонені убивство і засуджується кривда. Усі культури мають сприяти задоволенню певних фізіологічних, соціальних і психологічних потреб, хоча зокрема можливі різні варіанти.

У суспільстві виникає тенденція судити про інші культури з позиції переваги своєї власної. Ця тенденція називається – етноцентризмом. Принципи етноцентризму знаходять вираження в діяльності місіонерів, які прагнуть звернути «варварів» у свою віру. Етноцентризм пов’язаний із ксенофобією – страхом і ворожістю до чужих поглядів і звичаїв.

Етноцентризмом відзначена діяльність перших антропологів. Вони були схильні порівнювати всі культури зі своєю, котру вважали найбільш передовою. На думку американського соціолога Вільяма Грема Самнера, культуру можна зрозуміти тільки на основі аналізу її власних цінностей, у її власному контексті. Така точка зору називається культурним релятивізмом. Культурний релятивізм сприяє розумінню тонких розходжень між близькими культурами. Наприклад, у Німеччині двері в установі завжди щільно закриті, щоб роз’єднати людей. Німці вважають, що інакше службовці відволікаються від роботи. У США, навпаки, двері кабінетів, як правило, відкриті. Американці, що працюють у Німеччині, часто скаржилися, що закриті двері викликали в них відчуття непривітності навколишніх і почуття відчуження. Закриті двері для американця мають зовсім не той зміст, що для німця.

Культура – основа будинку громадського життя. І не тільки тому, що вона передається від однієї людини до іншої в процесі соціалізації і контактів з іншими культурами, але також і тому, що формує в людей почуття приналежності до певної групи. Члени однієї культурної групи в більшій мірі відчувають взаєморозуміння, довіряють і співчувають один одному, ніж стороннім. Їхні загальні почуття відбиті в сленгу і жаргоні, в улюблених стравах, моді та інших аспектах культури.

Культура не тільки зміцнює солідарність між людьми, але є також причиною конфліктів усередині груп і між ними. Це можна проілюструвати на прикладі мови, головного елемента культури. З одного боку, можливість спілкування сприяє зміцненню членів соціальної групи, загальна мова об’єднує людей. З іншого боку, загальна мова виключає тих, хто не говорить цією мовою або говорить нею трохи інакше. У Великобританії представники різних суспільних класів уживають форми англійської мови, що трохи відрізняються одна від одної. Хоча всі володіють «англійською мовою», деякі групи вживають «більш правильну» англійську, ніж інші. В Америці є буквально тисяча й один різновид англійської мови. Крім того, соціальні групи відрізняються одна від одної своєрідною жестикуляцією, стилем одягу і культурними цінностями. Усе це може стати причиною конфліктів між групами.

Хоча культури надзвичайно відрізняються одна від одної, в усіх них є 5 загальних компонентів: символи, мова, цінності й переконання, норми і матеріальна культура, включаючи технологію. Почнемо з того, що лежить в основі всіх інших, – із символів.

Символи. Як і всі інші живі істоти, люди сприймають навколишній світ за допомогою органів чуття, але на відміну від інших ми також створюємо реальність змісту. Люди перетворюють елементи світу на символи – усе, що несе в собі особливий зміст, визнаний людьми однієї культури. Слово, гудок, графіті на стіні, пихатий куркуль – усе це символи. Здатність людей створювати символи і маніпулювати ними відбита, наприклад, в тому різному змісті, що закладений у простому підморгуванні: воно означає зацікавленість, чи розуміння образи.

Нерозуміння символів культури залишає людину з почуттям розгубленості та відособленості, непевністю у виборі вчинків, а іноді – у страху. Опинившись у незнайомому середовищі, ми повинні пам’ятати, що навіть та поведінка, яка здається нам безневинною і нормальною, може образити інших людей. Наприклад, людина, що запитує в індійському ресторані страву, приготовану з яловичини, ображає індусів, що вважають корів священними тваринами.

Значеннєве навантаження символів розрізняється також й у межах окремо взятого суспільства. Вироби з хутра можуть втілювати в собі як символ успіху, так і нелюдське поводження з тваринами.

Мова, ключ до світу культури, є також системою символів, що дозволяє людям спілкуватися один з одним. Люди розробили сотні алфавітів. Відрізняються навіть правила написання: у західних країнах більшість людей пишуть зліва направо, але жителі Північно-Західної Африки і Західної Азії пишуть навпаки справа наліво, а в Східній Азії – зверху вниз. У мові жителів Тробріандських островів одне слово позначає шістьох різних родичів: батька, брата батька, сина сестри батька, сина сестри матері батька, сина дочки сестри батька, сина сина брата батька батька і сина сина сестри батька батька. В англійській мові навіть відсутні слова, що позначають чотирьох останніх родичів. Це розходження між двома мовами пояснюється тим, що для жителів Тробріандських островів необхідне слово, що охоплює всіх родичів, до яких прийнято відноситися з особливою повагою. В англійському й американському суспільствах склалася менш складна система родинних зв’язків, тому в англійців немає необхідності в словах, що позначають таких далеких родичів.

Мова не тільки є засобом комунікації, але і гарантує нерозривність культури. Вона являє собою культурну спадщину і ключ до культурної трансмісії – процесу, за допомогою якого культура передається від покоління до покоління.

Кожне суспільство передає культуру за допомогою мови; цей процес соціологи називають усною культурною традицією. Однак приблизно 5 тис. років тому люди винайшли писемність, що була, утім, надбанням тих, хто вмів читати і писати. Загальною грамотністю не могли похизуватися навіть країни з високим рівнем доходів аж до XX в.

Мова не тільки пов’язує нас з минулим, але і вивільняє людську уяву. По-новому поєднуючи символи, ми в змозі охопити майже безмежний діапазон майбутніх можливостей. Мова ставить людей в особливе положення як єдиних істот, які мають самосвідомість, усвідомлюють свою обмеженість і смертність, але, незважаючи на це, здатні мріяти і сподіватися на майбутнє, що виявиться кращим, ніж сьогодення.

Культури не тільки виділяють ті чи інші частини світу за допомогою понять, але також виявляють, як ці складові частини пов’язані між собою – у просторі і часі, за значенням (наприклад, чорне протилежне білому), на основі причинної обумовленості («пошкодувати різку – зіпсувати дитину»). У нашій мові є слова, що позначають землю і сонце, і ми впевнені, що земля обертається навколо сонця. Але до М. Коперника люди вірили, що усе навпаки. Культури часто по-різному тлумачать взаємозв’язок.

Кожна культура формує певні уявлення про взаємозв’язки між поняттями, що відносяться до сфери реального світу і до сфери надприродного.

Цінності – це загальноприйняті погляди стосовно цілей, до яких має прагнути людина, вони складають основу моральних принципів. Різні культури можуть віддавати перевагу різним цінностям (героїзму на полі бою, художній творчості, аскетизму), і кожен суспільний лад установлює, що є цінністю, а що не є. Цінності являють собою широкі принципи, що лежать в основі переконань, певних тверджень, які люди вважають щирими. Іншими словами, цінності – це абстрактні стандарти блага, а переконання – частковості, які люди вважають щирими або помилковими.

Культурні цінності і переконання впливають не тільки на наше сприйняття навколишнього середовища, але й формують ядро особистості. Родина, друзі, школа та релігійні організації вчать людину мислити і діяти відповідно до певних принципів, вірити в гідні істини і переслідувати належні цілі.

Норми регулюють поведінку людей відповідно до цінностей певної культури. Наприклад, наша законодавча система включає безліч законів, що забороняють убивати, ранити інших людей чи загрожувати їм. Ці закони відбивають, наскільки високо ми цінуємо життя і добробут особистості. Також в нашій країні існують десятки законів, що забороняють крадіжку зі зломом, присвоєння чужого майна, псування власності та ін. У них відбито наше прагнення до захисту особистої власності.

Норми можуть являти собою стандарти поведінки. Але чому люди схильні підкорятися їм, навіть якщо це не відповідає їх інтересам? Під час здачі іспиту студент міг би списати відповідь у сусіда, але боїться одержати погану оцінку. Це один з декількох потенційно стримуючих факторів. Соціальні заохочення (наприклад, повагу) стимулюють дотримання норми, що вимагає від студентів чесності. Соціальні покарання чи заохочення, що сприяють дотриманню норм, називаються санкціями. Покарання, що стримують людей від певних вчинків, називаються негативними санкціями. До них належать штраф, тюремне ув’язнення, догана та ін. Позитивними санкціями (наприклад, грошова винагорода, наділення владою, високий престиж) називають заохочення за дотримання норм.

Матеріальна культура – це матеріальні цінності, створені членами суспільства. Будь-яка культура містить безліч цілком відчутних творінь людських рук, які соціологи іменують артефактами. Китайці їдять не ножами і виделками, а паличками; японці застеляють підлоги не килимами, а циновками; в Індії більшість чоловіків і жінок віддають перевагу просторим одіянням на відміну від європейців, які вважають за кращий одяг, що облягає. Чужинцям матеріальна культура може здатися настільки ж дивною, наскільки вигадливими здаються їхня мову, цінності та норми.

В артефактах суспільства відбиті основні культурні цінності. Але матеріальна культура вбирає не тільки цінності суспільства, але і його технологію (знання, що допомагають людям облаштувати життя за даних умов). Відмінності в матеріальній культурі обумовлюють основні способи класифікації людських суспільств, оскільки те, як люди організують задоволення своїх основних потреб, визначає більшість аспектів їхньої культури.

У більшості європейських суспільств до початку XX в. склалися дві форми культури. Висока культура – образотворче мистецтво, класична музика і література – створювалася і сприймалася елітою. Народна культура, що включала казки, фольклор, пісні і міфи, належала бідним. Продукти кожної з цих культур були призначені для певної публіки, і ця традиція рідко порушувалася. З появою засобів масової інформації (радіо, масових друкованих видань, телебачення, грамзапису, магнітофонів) відбулося стирання розходжень між високою і народною культурою. Так виникла масова культура, що не пов’язана з релігійними або класовими субкультурами. Засоби масової інформації і масова культура нерозривно пов’язані між собою. Культура стає «масовою», коли її продукти стандартизують і поширюють серед широкої публіки.

В усіх суспільствах існує безліч підгруп, що мають різні культурні цінності і традиції. Система норм і цінностей, які відрізняють групу від більшості суспільств, називають субкультурою. Субкультура формується під впливом таких факторів, як соціальний клас, етнічне походження, релігія і місце проживання. Цінності субкультури впливають на формування особистості членів групи.

Деякі з найбільш цікавих досліджень субкультур присвячені мові. Наприклад, Вільям Лабов (1970) намагався довести, що вживання нестандартної англійської мови дітьми з негритянської гетто не свідчить про їхню «мовну неповноцінність». В. Лабов вважає, що негритянські діти не позбавлені здібності спілкуватися, як білі, просто вони вживають трохи іншу систему граматичних правил; за багато років ці правила укоренилися в субкультурі негрів. Лабов довів, що у відповідних ситуаціях і чорні і білі діти говорять те саме, хоча вживають різні слова. Проте, вживання нестандартної англійської мови неминуче викликає проблему – несхвальну реакцію більшості на так зване порушення загальноприйнятих правил. Учителі часто вважають використання негритянського діалекту порушенням правил англійської мови. Тому негритянські діти незаслужено зазнають критики і покарань.

Термін «субкультура» не означає, що та чи інша група виступає проти культури, що панує в суспільстві. Однак у багатьох випадках більшість суспільств ставиться до субкультури з несхваленням чи недовірою. Ця проблема може виникнути навіть стосовно шановних субкультур, наприклад, лікарів чи військових. Але іноді соціальна група активно прагне виробити норми чи цінності, що суперечать основним аспектам пануючої культури. На основі таких норм і цінностей формується контркультура. Відома контркультура в західному суспільстві – богема, а найбільш яскравий приклад у ній – хіпі 1960-х років.

Цінності контркультури можуть бути причиною тривалих і нерозв’язних конфліктів у суспільстві. Однак іноді вони проникають у саму пануючу культуру. Довге волосся, винахідливість у мові й одязі, вживання наркотиків, характерні для хіпі, одержали широке поширення в американському суспільстві, де головним чином через засоби масової інформації, як часто буває, ці цінності стали менш зухвалими, тому привабливими для контркультури і, відповідно, менш загрозливими для культури пануючої.

В сучасній українській соціології культури відбуваються певні зрушення в предметі дослідження шляхом синтезу того позитивного, що має західна та вітчизняна соціологія культури з урахуванням досвіду радянського часу. Акцентування уваги на дослідженнях проблем національних культур породжує нові її відгалуження на кшталт етносоціології, соціології національностей, тощо. Мешканці різних регіонів України мають різні традиції, цінності та норми, оскільки на її території проживає понад 100 різних національностей. Це призводить до певних протиріч в інтерпретації історичних подій, різні регіони мають різних героїв, розмовляють різними мовами. Така ситуація потребує виваженої політики з боку держави з урахуванням прав та інтересів жителів усієї України.

Резюме.

1. Культура – у широкому значенні слова – соціальний механізм взаємодії особистості та соціальної спільноти з середовищем проживання; охоплює сукупність засобів, форм, зразків та орієнтирів, що генетично не успадкуються, і які відтворюються людьми у процесі їх спільного життя та забезпечують передачу досвіду і розвиток перетворюючої діяльності; у вузькому значенні – система колективних цінностей, переконань, зразків і норм поведінки, притаманних певній соціальній групі, спільноті та людству загалом.

2. Субкультура – система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від пануючої в суспільстві культури, хоча і пов’язана з нею. В сучасному суспільстві існує багатоманітність таких субкультур (це культури різних соціальних груп: вікових, професійних, територіальних, поселенських і т.д.), однак, в соціології це поняття знаходить найбільше застосування при дослідженні молоді і девіантності. Наприклад, вважається, що завданням деліквентних або злочинних субкультур є розв’язанням проблем, з якими стикаються їх члени. В приналежності до субкультури вони вбачають деяку компенсацію своєї “невдачі” у звичайному суспільстві.

3. Контркультурою називається культура, яка знаходиться в стані відкритої конфронтації по відношенню до пануючої культури (термін контркультура був введений американським соціологом Т. Роззаком, який вивчив в 60-ті рр. ХХ ст. нетрадиційну поведінку молоді Заходу відносно політики, праці і сімейного життя). Характерними рисами контркультури були критика репресивності сімейного життя, заклики надати людям можливість «робити те, що вони хочуть», експерименти з різними наркотиками і пропаганда сексуальної свободи.

4. Із культурою тісно пов’язані такі поняття як етноцентризм та культурний релятивізм. Тенденція судити про інші культури з позиції переваги своєї власної називається – етноцентризмом. Спроба зрозуміти іншу культуру на основі аналізу її власних цінностей, у її власному контексті називається культурним релятивізмом. Культурний релятивізм сприяє розумінню тонких розходжень між близькими культурами.

5. Подекуди культури надзвичайно відрізняються одна від одної, проте всі вини мають 5 загальних компонентів: символи, мова, цінності та переконання, норми і матеріальна культура, включаючи технологію.

6. Масова культура (або популярна культура) – це культура, сутність якої полягає в тому, що вона створюється з метою споживання, для розваг. Вона є масовою за обсягом, тобто за охопленням аудиторії, і за часом, тобто виробляється постійно, кожного дня. Ідея масової культури виникає ще в 20-х рр. ХХ ст. в межах концепції масового суспільства. Критики масової культури, наприклад, представники Франкфуртської школи, визначають її як тривіальну: комерціоналізовану і пасивну.

7. Сучасна Україна характеризується досить суттєвими культурними відмінностями в східних і західних регіонах. Попередні етапи розвитку українського суспільства сприяли тому, що у різних частинах країни склалися соціокультурні спільноти, що помітно відрізняються за своїм етнонаціональним складом, етнокультурними і політико – ідеологічними орієнтаціями, мовою тощо. Така ситуація потребує виваженої політики з боку держави з урахуванням прав та інтересів жителів усієї України.