Словник основних термінів

Абсолютизація – абстракція найвищого рівня, результатом якої є так звані абсолютні, нічим не зумовлені об’єкти, які існують самі по собі, надання недосяжно високих якостей, значень.

Абсолютизм – абсолютна, необмежена форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові – імператору, королю, царю.

Авангард – передова частина будь-якого соціального руху, групи, класу.

Авантюризм – безпринципна, безроссудлива ризикованість будь-якої діяльності, вчинків.

Автаркія – самовідособлення, самовідокремлення окремого суспільства, ізоляція від світового ринку, розрив економічних, політичних і культурних зв’язків із зовнішнім світом.

Автократія – спосіб, стиль управляння підприємством, економікою, державою, що грунтується на зосередженні влади в руках однієї особи.

Автономія – 1) самостійність, визначення будь-якого явища його внутрішніми законами; протилежність; 2) самоврядування, форма організації управління територіями, підприємствами, за якої вони володіють значними правами і можливостями самостійного прийняття управлінських рішень.

Авторитаризм – 1) за Т. Адорно, синдром установок, який передбачає схильність до конформістської поведінки, тенденцію до підпорядкування сильнішому і до панування над слабшим, надмірний контроль власних імпульсів, подавлену сексуальність, етноцентризм, нетерпимість до інших поглядів і точок зору; 2) антидемократична система політичного володарювання, що зазвичай поєднується з елементами особистої диктатури, характеризується відсутністю демократичного волевиявлення і заміною його мілітаристськими і квазімілітаристськими командами, порушенням прав та свобод людини, переслідуванням опозиції, ідеологічним маніпулюванням більшістю населення структурами (поліцейська держава); 3) командний стиль керівництва з інтенсивним застосуванням репресивних засобів.

Авторитет – 1) загальновизнане становище, вплив особи або організації в різних сферах суспільного життя, що грунтується на знаннях, високому професіоналвзмі, організаторських здібностях, моральних цінностях, впливових психологічних рисах тощо; 2) узаконена та інстуціоналізована влада.

Агент – фізична або юридична особа, громадянин або організація, які є довіреною особою, посредником, уповноваженим здійснювати певні двї від імені іншої особи за дорученням і в інтересах цієї особи.

Агенти соціалізації – люди та установи, за допомогою яких відбувається процес соціалізації, залучення людини до культури, соціальних цінностей і норм та засвоєння соціальних ролей.

Агітація – поширення певних ідей з метою впливу на суспільну свідомість і настрої мас, спонукання їх до цілеспрямованої суспільної активності, дії.

Агресивність – активна поведінка людини у ставленні до інших людей, яка відрізняється прагненням нанести їм шкоду, заподіяти непрємності.

Адаптація соціальна – пристосування до умов середовища і результат цього процесу.

Адепт – пристрасний прихильник певного вчення, ідеї.

Адміністрація – 1) сукупність розпорядчих і виконавчих органів державного управління; 2) керівний персонал органів самоуправління, закладів, підприємств або організацій, посадові особи в структурі управління.

Адхократія – 1) вміння керівництва державних, громадських та приватних структур приймати управлінські рішення в режимі соціального партнерства, пошуку соціального консенсусу і раціональності; 2) організаційні формування (як правило тимчасові), що займаються розробкою й аналізом нових питань (робочі групи, цілбові групи, робочі штаби, проектні групи, оціночні центри, команди).

Актив – найдіяльніша, енергійна й активна частина соціальної групи, колективу.

Активність соціальна – енергійна, посилена діяльність, діяльний стан, діяльна участь у чомусь.

Анархія – 1) суспільно-політичний ідеал, що передбачає організацію суспільства без державної влади і заснований на принципі самоправності общин, комун, сімей, інших первинних спільнот людей; 2) у буденній свідомості – безлад, беззаконня, стихійність.

Анкетування – один з основних методів опитування, який полягає у складанні анкет і проведенні опитування; застосовується у супільних науках, при переписах населення, вивченні громадської думки тощо.

Апатія соціальна – крайня форма соціальної пасивності, відмова від будь-яких форм участі у суспільно-політичних процесах.

Аристократія – 1) форма державного правління, за якої влада належить представникам родової знаті; 2) вищий прошарок привілейованого стану у рабовласницькому і феодальному суспільствах; 3) у переносному значенні – сукупність вищих посадових осіб будь-якої соціальної групи, що обіймають виняткове становище у своєму середовищі.

Бідність – неспроможність підтримувати мінімальний рівень споживання, зумовлений фізіологічними, соціальними, культурно визначеними якісними нормами.

Біхевіоризм – напрям у соціології, який визнає визначальним механізмом соціальної поведінки рефлекторну реакцію людського організму (фізичну чи вербальну) на подразники (стимули) зовнішнього середовища за принципом “стимул – реакція”. Основний постулат Б. полягає у вимозі описувати й аналізувати лише те в людині, що безпосередньо споглядається, тобто її поведінку і вчинки.

Взаємодія соціальна – система взаємозумовлених соціальних дій, пов’язаних циклічною залежністю, при якій дії одного суб’єкта є одночасно причиною й наслідком відповідних дій інших; є формою соціальної комунікації або спілкування принаймні двох осіб чи спільнот, в якій систематично здійснюється їх вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного із партнерів, досягається пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, сенсі дій і певна мірі солідарності чи згоди мід ними.

Виборча система – сукупність правил і прийомів, які регламентують процес формування органів влади шляхом голосування в процесі виборів.

Відчуження – 1) вияв таких життєвих відносин особи з соціумом, за яких продукти їх діяльності, вона зокрема, а також інші індивіди та соціальні групи, будучи носіями певних норм, установок та цінностей, усвідомлюють як протилежні власне їй (від неподібності до несприйняття й ворожнечі); 2) був перетворений соціологічний термін К. Марксом, який вважав, що відносини виробництва за капіталізму призводять до виникнення у робітників психологічного ефекту відчуження. Вживають його й щодо інших сфер суспільного життя, коли треба підкреслити відірваність, відстороненість людини від політики, процесів вироблення й приняття рішень, культурної спадщини тощо.

Вік соціальний – рівень соціальних досягнень індивіда (суспільний стан, кар’єра, сімейний статус тощо) порівняно зі статистичним середнім рівнем подібних досягнень людей однакового з ним віку.

Влада – реальна здатність і можливість суб’єкта соціального життя (соціуму) здійснювати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів: авторитету, права, насильства та ін.

Гендер – відмінність між чоловіками і жінками за анатомічною статтю.

Гендерна ідентичність – уявлення індивідів про свою стать, відчуття себе жінкою чи чоловіком.

Глобалізація – виникнення світової свезагальної соціокультурної системи, диференційованої на окремі локальні підсистеми. Основними ознаками Г. є формування світового ринку, політики, комунікації, всесвітньої культурної стандартизації, всесвітньої спортивної діяльності, туризму, зростання міжконтинентальних структур, поява світових проблем: екологічної проблеми, прорблем війни і миру, світового розвитку, прав людини, розвитку освіти, проблема бідності, хвороб тощо.

Гомогамія – шлюб між людьми із подібними соціальними характеристиками.

Громада – об’єднання людей, пов’язаних спільними інтересами.

Громадянське суспільство – суспільний устрій, при якому багатоукладна економіка, верховенство закону, демократизм політичної системи, дія моральних норм забезпечують громадянину вільний вибір форм економічної та політичної діяльності. Г. с. створює саморегулюючу політичну систему, де держава існує для людини, для задоволення її інтересів і потреб.

Група – стабільна спільнота людей, об’єднаних єдиними інтересами, мотивами та нормами діяльності.

Група велика – соціальна група з великою кількістю членів; протистоїть малій групі і, на відміну від неї, заснована на різного типу зв’язках, що не передбачають обов’язкових особистістих контактів.

Група мала соціальна – соціальна група, члени якої безпосередньо взаємодіють між собою і мають розвинене почуття приналежності до неї.

Група референтна – реальна або уявна соціальна група, з якою індивід порівнює своє соціальне становище, співвідносить себе як з еталоном і на норми, думки, цінності якої він орієнтується у своїй поведінці й самооцінці.

Група соціальна – сукупність людей, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою належність до групи і вважаються її членами з погляду інших.

Девіантна поведінка – вчинки, діяльність людей, соціальних груп, які не відповідають визнаним у даному суспільстві нормам, шаблонам і стандартам поведінки.

Демагогія – форма маніпулювання масами шляхом закликів, гасел, позбавлених реального втілення з метою залучення їх на свій бік.

Демократія – в буквальному розумінні – влада народу, народовладдя. У найбільш уживаному значенні Д. – форма політичного, державного устрою, яка випливає з визнання народу як джерела влади, його права брати участь у вирішенні соціальних, державних справ, із визнання принципів свободи, рівності та інших прав громадян, передбачає запровадження правових і процедурних гарантій, їх реалізації в усіх сферах життя суспільства.

Держава – офіційно визнана всеохоплююча універсальна політична форма організації суспільства, яка склалася внаслідок закономірного розвитку суспільства, ускладнення соціальних відносин, поділу праці, виникнення приватної власності й утвердження антагоністичних класів.

Диверсифікація – поєднання різних підходів до проблеми, множинність стилів політичної, суспільної діяльності.

Диктатура – необмежена влада однієї особи, невеликої групи чи класу.

Дисфункція – порушення або розпад функцій певного соціального інституту чи соціальної системи, переважно якісного характеру.

Екзогамія – характерна для первіснообщинного ладу заборона щлюбних відносин між людьми однієї родової групи.

Економіка – найважливіша сфера суспільних відносин, виробництва, розподілу, обміну і споживання результатів людської діяльності, а також їх ефективного використання. Е. розглядається у кількох значеннях: 1) сукупність виробничих відносин, що визначається характером власності на засоби виробництва; 2) господарство міста, району, області, країни або всього світу; 3) наукова дисципліна, що займається вивченням народного господарства, його галузей, а також деяких умов та елементів виробництва (праця, управління і т. ін.).

Експерт – компетентна особа, що володіє знанням і досвідом у певній галузі діяльності, на основі яких він дає мотивований висновок з тієї чи іншої проблеми (дискусійного питання).

Електорат – 1) у широкому значенні – всі ті, хто має виборче право у даній державі і може брати участь у виборах; 2) у візькому значенні – та частина виборців, яка за звичаєм голосує за ту чи іншу партію, організацію, її представників чи за незалежного депутата.

Еліта – 1) найвидатніші представники будь-якої частини суспільства, вищі соціальні прошарки в системі соціальної ієрархії; 2) згідно з деякими соціологічними теоріями (напр., В. Парето), – це необхідна складова соціальної структури, вищий привілейований прошарок, який здійснює функції управління, розвитку культури тощо.

Елітарна культура – форма культури, яка охоплює витончені мистецтво, музику, літературу і призначена для вищих прошарків суспільства.

Ендогамія – 1) практика одруження переважно всередині своєї спільноти (рід, плем’я, каста тощо); 2) звичай, що забороняє одруження за межами даної соціальної (етничної) групи.

Епоха – тривалий часовий період, що характеризується значними подіями, явищами, процесами в природі, суспільстві, науці, мистецтві, які визначають його своєрідність.

Есе – короткі наукові, критичні та інші нариси, які відрізняються розкутістю і вишуканістю форм.

Етикет – 1) кодекс правил поведінки, прийнятих у різних суспільствах, державах, дипломатичних, релігійних та інших колах (манера спілкування, форма одягу і т. ін.), порушення яких становить порушника поза його референтної групи, що дотримуються прийнятого в ній етикету; 2) правила ввічливості, прийняті в будь-якому суспільстві, етнічній групі.

Ієрархічна структура – організована структура, яка характеризується багаторівневим управлінням і суворо субординованим об’ємом управлінських рішень на кожному її рівні.

Ієрархія соціальна – ієрархічна структура, яка характеризується нерівністю статусів, владних відносин, прибутків, престижу і т. ін.

Іманентний – внутрішньо властивий будь-якому явищу, такий, що випливає безпосередньо з природи явища.

Індивід – окремий представник роду людського, тієї чи іншої спільноти людей (соціальної групи, класу, суспільства, народу).

Індиферентність – особливість характеру, яка полягає у відсутності зацікавленості до оточення, байдужість, пасивність.

Індустріальне суспільство – суспільство, засноване на розвитку великого промислового виробництва, яке формує відповідні моделі ринку, споживання, соціальної організації, науки і культури; пов’язане з руйнуванням традиційно-культурних систем, наростанням урбанізації, посиленням ролі держави в регулюванні соціально-економічної сфери.

Інновація – процес зміни, пов’язаний із творенням, визнанням чи запровадженням нових елементів (або моделей) матеріальної і нематеріальної культури у певній соціальній системі; нововведення, оновлення.

Інститут соціальний – сталий механізм організації спільного життя людей, усталена форма закріплення і здійснення ними спеціалізованої діяльності; виникають у процесі суспільного поділу праці.

Інтеракція – взаємодія політичних, соціальних та інших суб’єктів між собою та з інститутами влади, опосередковане використання символів, норм, стереотипів та їх інтерпретацію сторонами.

Інтереси соціальні – реальні причини дій, звершень, які формуються в людей з їх відмінностями за становищем і роллю в суспільному житті. І. с. містять найбільш узагальнені актуальні потреби представників тих чи інших соціальних спільнот.

Інтеріоризація – освоєння індивідом у процесі соціалізації соціокультурних форм життя суспільства, процес переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості. Результатом І. є сформована особистість.

КАСТА – замкнена група людей, місце якої в суспільстві визначається звичаями і законами. Для каст характерні замкненість, спілкування між особами однієї касти, суворе обмеження стосунків з представниками інших каст, спільність і спадковість професій, свої станові чи групові привілеї.

КЛАН – у соціології під поняттям К. мається на увазі група людей (не обов’язково родичів), пов’язаних спільними інтересами, а також для позначення злочинних груп, різних кримінальних об’єднань.

КЛАС – сукупність предметів, живих істот, людей, об’єднаних за певною ознакою, властивістю.

Класи соціальні – 1) у широкому розумінні – великі групи людей, які відрізняються за їх місцем в історичній системі суспільного виробництва і розподілу, ставленням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці; 2) у вузькому значенні – будь-яка страта у сучасному суспільстві, яка відрізняється від інших прибутком, освітою, владою і престижем.

КОМУНІКАЦІЯ СОЦІАЛЬНА – акт або процес взаємодії між двома або більше соціальними суб’єктами шляхом безпосереднього спілкування і обміну інформацією з використанням відповідних засобів.

КОНСОЛІДАЦІЯ СОЦІАЛЬНА – процес об’єднання, зміцнення єдності і згуртованості соціальних суб’єктів, сил і систем з метою посилення боротьби за розв’язання складних завдань.

КОНТРКУЛЬТУРА – культурна модель певної соціальної групи, яка протистоїть або перебуває у стані конфронтації до панівної суперкультури або субкультур соціальних спільнот.

КОНТРОЛЬ СОЦІАЛЬНИЙ – механізм функціонування і підтримання соціально прийнятих зразків поведінки і функціонування соціальної системи в цілому.

КОНФЛІКТ СОЦІАЛЬНИЙ – найвищий ступінь розвитку соціальних протиріч у суспільстві, який характеризується гострим зіикненням соціальних суб’єктів сторін-учасниць (індивідів, соціальних груп, класів, інститутів тощо), тенденцію посилення їх свідомого протистояння в процесі реалізації суперечливих інтересів.

КОРУПЦІЯ – відмова від очікуваних стандартів поведінки з боку представників влади заради незаконної особистої вигоди; використання посадовими особами службового становища з корисливою метою.

КУЛЬТУРА – 1) історично вихідне значення – обробіток, культивування і догляд за землею; 2) догляд, поліпшення, ушляхетнення тілесно-духовних сил, уподобань і здібностей людини, а отже ступінь їх розвитку; 3) сукупність способів і прийомів організації, реалізації та поступу людської життєдіяльності, способів людського буття; 4) сукупність матеріальних і духовних надбань, що відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини, втілених у результатах продуктивної діяльності; 5) локалізоване у просторі та часі соціально-історичне утворення, що специфікується або за історичними типами, або ж за етнічними, континентальними чи регіональними характеристиками суспільства.

КУЛЬТУРА ДОМІНУЮЧА – сукупність культурних зразків, які приймаються і поділяються всіма членами суспільства або їх більшістю.

КУЛЬТУРА МАСОВА – 1) вид культури сучасного індустріального суспільства, що характеризується виробництвом культурних цінностей, розрахованих на масове споживання та розповсюдження за допомогою індустрії засобів масової комунікації; 2) форма культури, пов’язана з уніфікацією, стандартизацією духовного в особистості, у суспільстві і характеризується орієнтацією на усереднені смаки мас, стандартизацією її форм та змісту, розрахунком на комерційний успіх.

КУЛЬТУРА у соціології – 1) у широкому значенні слова – соціальний механізм взаємодії особистості і соціальної спільноти з середовищем проживання; охоплює сукупність засобів, форм, зразків та орієнтирів, що генетично не успадкуються, і які відтворюються людьми у процесі їх спільного життя та забезпечують передачу досвіду й розвиток перетворюючої діяльності; 2) у вузькому значенні – система колективних цінностей, переконань, зразків і норм поведінки, притаманних певній соціальній групі, спільноті і людству загалом.

КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ – результат оцінки суб’єктами пізнання (особистістю, групою, спільнотами) об’єктивно існуючого соціокультурного світу.

ЛІБЕРАЛІЗМ – 1) соціально-політична орієнтація і рух, які проголошують свободу індивіда в усіх сферах життя як умову розвитку суспільства; 2) тип мислення і поведінки, який характеризується незалежністю і толерантністю щодо різних поглядів, традицій, типів поведінки.

МАРГІНАЛЬНІСТЬ – ситуація, при якій індивід перебуває між двома культурними чи соціальними стратами з притаманним йому способом життя. У маргінальному чи проміжному становищі особа відчуває глибокий дискомфорт і незадоволеність.

МОБІЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНА – переміщення індивідів або соціальних груп з однієї соціальної страти (класу, верстви, прошарку, стану, касти і т. ін.) в іншу, зміна місця того чи іншого соціального суб’єкта в соціальній структурі.

МОНАРХІЯ – 1) форма правління, при якій аеоховна державна влада зосереджена в руках глави держави – спадкового монарха; 2) держава з такою формою правління.

НАУКА – 1) система знань про закони природи, суспільства, мислення; 2) соціальний інститут, функцією якого є виробництво, накопичення, розповсюдження нових знань та їх використання в практичній діяльності; одна з форм суспільної свідомості.

НАЦІЯ – велика соціально-історична спільнота людей, яка характеризується спільністю умов життя (економічних, політичних, соціальних), території, мови, певних рис психології (свідомості, інтересів, націонпльного менталітету тощо), своєрідним національним складом характеру, що виявляється в особливостях культури та побуту.

НОРМИ СОЦІАЛЬНІ – засновані на цінностях правила поведінки; очікування і стандарти, які регулюють дії і вчинки людей та суспільне життя загалом, зміцнюючі стабільність і єдність суспільства, зразки, стандарти діяльності, правила поведінки, виконання яких очікується від члена тієї чи іншої групи або суспільства і підтримується за допомогою санкцій. Н. с. забезпечують упорядкованість, регулярність соціальної взаємодії.

ОДИНИЦІ АНАЛІЗУ – елементи вибіркової сукупності, які підлягають відбору і вивченню у процесі дослідження.

ОПИТУВАННЯ – метод збору первинної інформації за допомогою звернення з питаннями до певної групи людей (респондентів).

ОРГАНІЗАЦІЯ – складна, взаємопов’язана система соціальних позицій і ролей, що мають виконуватися та здійснюватися індивідами, які входять до даної системи.

ОХЛОКРАТІЯ – тип політичного режиму, при якому державне управління здійснюється не на основі закону, а на основі примх та забаганок натовпу чи очолюючих його демагогів.

ПАБЛІК РІЛЕЙШНЗ – спеціалізована діяльність державних і громадських організацій, що забезпечує взаєморозуміння у контактах із різними соціальними групами.

ПАРАДИГМА – система найбільш загальних і важливих основ теорії, яка визначає її концептуально-методологічний підхід до постановки і вирішення соціальних проблем.

ПАТРІАРХАТ – форма соціальної організації, при якій чоловік відіграє домінуючу роль у сімейному, господарському, суспільному житті.

ПОЛІАНДРІЯ – шлюб однієї жінки з кількома чоловіками.

ПОЛІГАМІЯ – шлюб декількох людей.

ПОЛІГІНІЯ – шлюб одного чоловіка з кількома жінками.

ПОПУЛІЗМ – стиль у політиці, інших сферах суспільного життя, що спирається на примітивні гасла й апелює до настроїв мас.

ПОТРЕБИ – необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозбереження.

ПРОМІСКУЇТЕТ – стадія неупорядкованих статевих відносин у первісному суспільстві, що передувало виникненню шлюбу і сім’ї.

РЕВОЛЮЦІЯ – стрипкоподібна форма руху, швидка зміна якості.

РЕКЛАМА – поширення інформації про когось або щось з метою створення популярності.

РЕСПОНДЕНТ – особа, яка є джерелом, комунікатором соціальної інформації під час опитування.

РИТУАЛ – сукупність регулярно здійснюваних дій, установлений порядок.

РІВЕНЬ ЖИТТЯ – узагальнений показник, який характеризує досягнутий ступінь задоволення матеріальних і культурних потреб населення країни (регіону).

РОЛЬ – визнаний суспільством стереотип поведінки особистості в певних типологічно схожих обставинах.

САНКЦІЇ – система винагород і покарань, що сприяє дотриманню соціальних норм, стимулює бажану поведінку і припиняє небажану.

СИМВОЛ – будь-які жести, знаки, поняття, чи артефакти, які щось означають, виражають або на щось вказують.

СІМ’Я – соціальна система, якій притаманні риси соцільного інституту і малої соціальної групи.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ – процес освоєння індивідом певної системи знань і цінностей, ролей, норм і зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальній групі, які дають йому змогу функціонувати як повноцінному члену суспільства.

СТАТУС – сукупність прав і обов’язків людини, які характеризують його юридичне та соціальне становище.

СТРАТИФІКАЦІЯ СОЦІАЛЬНА – ієрархічно побудовані структури соціальної нерівності, які існують у кожному суспільстві.

СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНА – сукупність відносно сталих, упорядкованих зв’язків між елементами системи, а саме: соціальними спільнотами, класами, групами, верствами, інститутами, статусами, ролями тощо.

СУБКУЛЬТУРА – система цінностей, установок, моделей поведінки будь-якої соціальної групи, яка є цілісним утворенням у межах домінуючої культури.

ТЕРОРИЗМ – засіб досягнення певних цілей шляхом насильства.

ТОТАЛІТАРИЗМ – політичний режим, що характеризується цілковитим підпорядкуванням суспільства, його економічного, політичного, культурного і навіть побутового життя владі пануючої еліти.

ТРАДИЦІЯ – елементи соціальної і культурної спадщини, які передаються від покаління до покоління.

УТОПІЯ СОЦІАЛЬНА – образ суспільства, яке організовано розумно, гармонійно та справедливо.

ФЕМІНІЗМ – соціальна теорія та практика, мета якої – звільнення всіх жінок від чоловічої переваги й експлуатації.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ – синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства.

ЦІННОСТІ – значущість явищ і предметів реальної дійсності з погляду відповідності чи невідповідності їх потребам суспільства.

ШКАЛА – інструмент для виміру оцінок соціологічної інформації.