Тема 17. Спорт

1. Становлення спорту як соціального інституту.

2. Універсальні та специфічні функції спорту.

3. Спорт як багатовимірне соціальне явище.

4. Глобалізація спорту.

Сучасний спорт як важливий соціальний феномен охоплює всі рівні сучасного соціуму, впливаючи на основні сфери життєдіяльності суспільства: національні відносини, ділове життя, суспільне становище, моду, етичні цінності; формує відповідний спосіб життя людей. Але так було не завжди.

Витоки сучасного спорту простежуються з середини ХІХ ст., коли в низці західноєвропейських країн починають формуватися перші спортивні клуби чи спортивні товариства, поява яких обумовлена низкою причин: 1) розвитком нової буржуазної міської культури; 2) об’єктивною соціальною потребою в розвитку системи фізичного виховання, що настійно виникла в умовах ринку вільної праці та в умовах перетворення освіти і виховання в область загальнонаціонального інтересу; 3) потребою суспільства в новій системі військово-прикладної підготовки юнаків; 4) формуванням різних робочих спортивних об’єднань; 5) зміною відношення церкви до тілесного буття людини; 6) активним розвитком науки; 7) розвитком олімпійського руху, структуруванням окремих видів спорту, появою професійного спорту.

Спорт, маючи глибокі соціальні корені, був тісно пов’язаний з різними сторонами громадського життя, що впливали на його становлення і розвиток. До початку ХХ століття спорту стають властиві загальні ознаки соціального інституту: виділяється визначене коло суб’єктів, які вступають у процесі спортивної діяльності у відносини, що здобувають стійкий характер; спорт являє собою визначену формалізовану організацію; має специфічні соціальні норми та інструкції, що регулюють поведінку людей у рамках даного соціального інституту; має соціально значущі функції, що інтегрують його в соціальну систему та забезпечують його участь у процесі інтеграції останньої.

Діяльність будь-якого соціального інституту визначається набором правових і соціальних норм, сформованих у визначену легітимізовану і санкціоновану систему; інтеграцією його в соціально-політичну, ідеологічну, ціннісну структуру суспільства; наявністю матеріальних засобів і умов, що забезпечують успішне виконання нормативних пропозицій і соціального контролю. Спорт є одним з елементів суспільства й органічно інтегрований у його соціально-політичну, ідеологічну, ціннісну структури. У результаті взаємодії суспільства і соціального інституту спорту узаконені моральні і правові основи його діяльності, що сформувалися в легітимізовану і санкціоновану систему. У кожній країні така система складається залежно від особливостей політичної системи, національних традицій і норм та низці інших факторів. У нашій країні законодавче регулювання відносин у сфері фізичної культури і спорту здійснюється Конституцією України, Законом «Про фізичну культуру і спорт», іншими законодавчими актами України, а також міжнародними угодами і статутами міжнародних спортивних організацій.

Слід зазначити, що спорт є системою, що динамічно розвивається відповідно до потреб суспільства і людини. Характер і спрямованість цих змін детермінується рівнем суспільного, групового й особистісного розуміння сутності цінностей фізичної культури і спорту, ступеня їхньої життєвої важливості для держави, суспільства, різних соціальних груп та індивідів.

До числа універсальних функцій, що спорт як соціальний інститут виконує в суспільстві, варто віднести: створення можливостей членам суспільства задовольняти свої потреби та інтереси; регулювання дій членів суспільства в рамках соціальних відносин; забезпечення соціальної інтеграції, стабільності суспільного життя. Серед специфічних функцій можна виділити наступні.

Культурно-світоглядна функція полягає в тому, що спорт є одним з найважливіших засобів міжнародного культурного обміну ХХІ століття. Міжнародний спорт відкриває величезні можливості для того, щоб різні народи мали змогу познайомитися один з одним, з різними культурами і тим самим уникнути етноцентризму.

Прорив в область високих спортивних технологій у багатьох країнах світу змушує людей обмінюватися новими технологіями виготовлення устаткування, інвентарю, одягу, взуття, будівництва нових оригінальних спортивних споруд. Сучасні медичні технології дозволяють використовувати нетрадиційні засоби фармакологічної підтримки і відновлення працездатності спортсмена. Таким чином, спорт створює зовсім унікальну продукцію, що має високу соціальну цінність, затребувану усім світовим співтовариством. За прогнозами соціологів, надалі розвиток спорту припускає розмивання національних і континентальних границь. Ознаки цього уже є, наприклад, у футболі (купівля клубами футболістів з інших країн).

Рекреаційна функція охоплює потреби людини, необхідні для збереження її соціально-психічної стабільності. Ця функція реалізується в декількох значеннях: а) біологічному – відновлення функцій організму людини після професійної праці, оптимізація стану його здоров’я; б) психологічному – формування емоційного стану, що виникає під впливом почуття волі, радості, благополуччя і внутрішнього задоволення, звільнення від напруги і стресу; в) естетичному – відповідна реакція на красу свого тіла, навколишнього світу, можливість його пізнання в більш широкому значенні.

Комунікативна функція реалізується в можливості інтернаціонального спілкування, «мова» спорту зрозуміла усім і тому сприяє взаєморозумінню, співробітництву і добрій волі між народами незалежно від раси, віросповідання, ідеологічних поглядів. Участь у спільних тренуваннях і змаганнях при визначених обставинах породжує в різних людей сильне почуття спільності, дружби, товариства, співробітництва і приналежності до колективу. Це може бути ефективним фактором скорочення «соціальної дистанції» між людьми, їхньої ізоляції один від одного, оскільки сприяє дружнім відносинам і тим самим – розвитку почуття спільності. Таке спілкування збагачує особистість як на рівні присутності, так і на рівні дії.

Політична функція полягає в застосуванні спорту як політичного інструменту. З одного боку, можна сказати, що політичне використання спорту – це розширення його інтеграційних функцій, причому завдання спорту полягає у створенні національної ідентичності і національного престижу. З іншого боку, спорт може розглядатися як політичний засіб для визнання чи невизнання інших націй.

Рекламна функція визначається тим, що сучасний спорт, завдяки своїй видовищності, виступає, з одного боку, як ефективний засіб реклами інших товарів, а з іншого, – як власне товар, що має свою споживчу і мінову вартості. Особливу увагу найбільші фірми і компанії звертають на олімпійський рух і його головну складову частину – Олімпійські ігри, що є найбільш видовищними, а значить, і найбільш споживаним спортивним продуктом. За своєю суттю олімпійська символіка є однією з успішніших торгових марок, тому що її впізнаваємість найчастіше перевершує бренди найбільше розрекламованих споживчих товарів.

Виховна функція складається в розвитку фізичних і духовних здібностей людини. Уміле використання засобів фізичного виховання сприяє розвитку таких інтелектуальних якостей людини, як цілеспрямованість, наполегливість і активність. Виховна дія спорту не обмежується тільки специфічними рисами спортивної діяльності. Величезне значення у вихованні особистості мають ті суспільні зв’язки і відносини, у які обов’язково вступає людина, займаючись спортом. Як і будь-яка людська діяльність, спорт не байдужний до соціальних особливостей середовища, його характер обумовлений соціально-економічною структурою суспільства в ту чи іншу епоху його розвитку.

Соціалізація особистості – це функція, що реалізується в двох напрямках: соціалізація особистості в спорті і через спорт. Соціалізація в спорті пов’язана з освоєнням особистістю специфічних цінностей, пристосуванням до соціальних структур, директив, до виконання визначених ролей у спорті. Соціалізація через спорт передбачає пізнання, адаптацію особистості до складної системи цінностей, норм, розпоряджень, що існують у навколишньому соціально-політичному середовищі, формування певних якостей. Важливою частиною процесу соціалізації є передача норм і цінностей, що регулюють поведінку. Досвід занять спортом може полегшити пристосування людини до виконання різних ролей поза спортом і вироблення не тільки спортивних, але і більш широких ціннісних відносин до дійсності.

Діяльність будь-якого соціального інституту визначається набором правових і соціальних норм, сформованих у визначену легітимізовану і санкціоновану систему; інтеграцією його в соціально-політичну, ідеологічну, ціннісну структуру суспільства; наявністю матеріальних засобів і умов, що забезпечують успішне виконання нормативних пропозицій і соціального контролю. Спорт є одним з елементів суспільства й органічно інтегрований у його соціально-політичну, ідеологічну, ціннісну структури. У результаті взаємодії суспільства і соціального інституту спорту узаконені моральні і правові основи його діяльності, що сформувалися в легітимізовану і санкціоновану систему. У кожній країні така система складається залежно від особливостей політичної системи, національних традицій і норм та низці інших факторів. У нашій країні законодавче регулювання відносин у сфері фізичної культури і спорту здійснюється Конституцією України, Законом «Про фізичну культуру і спорт», іншими законодавчими актами України, а також міжнародними угодами і статутами міжнародних спортивних організацій.

Соціологія вивчає спорт як складне багатомірне соціальне явище, де він може бути представлений в декількох вимірах: 1) як сфера суспільного життя; 2) як вид активності соціальних суб’єктів, сукупності їх індивідуальної поведінки; 3) як тип соціальних відносин між індивідами, малими і великими групами; 4) як система взаємодій та комунікацій на глобальному, національному, регіональному та локальному рівнях; 5) як соціальний рух.

Спорт як сфера суспільного життя розглядається у вигляді структурної складової суспільства, при цьому використовуються різні наукові підходи. При соціокультурному підході, вчені розглядають спорт як частину культури. Методологія аналізу спорту в даному контексті вимагає брати до уваги, що залежно від конкретної ситуації, конкретних історичних умов, під впливом різних факторів змінюється зміст, характер, спрямованість, значимість спорту, на перший план виходять його культурні гуманістичні, духовні цінності чи переважають антигуманні явища, культурний потенціал використовується в більшій чи меншій мірі. Тому для оцінки спорту як соціокультурного феномена розрізняють його культурний гуманістичний потенціал і те, наскільки цей потенціал практично реалізується, а також пов’язані зі спортом цінності, що лише проголошуються (декларуються), тобто декларативні цінності, і цінності, на які дійсно орієнтуються люди у своїй реальній поведінці.

Спорт як вид активності соціальних суб’єктів розглядається у якості різновиду людської діяльності та поведінки в суспільстві. При такому погляді на соціальну сутність спорту теоретико-методологічною передумовою виступають основні положення теорії діяльності. Виходячи з такого підходу, при аналізі спорту актуалізується поняття фізичної активності, тому помітне місце соціологи спорту відводять аналізу категорії «фізична активність», що часто розуміється як соціопсихологічна модель. Здебільшого фізична активність виступає як соціальний досвід і діяльність, головна мета якої – представити можливість для соціального спілкування (познайомитися з новими людьми та зберегти існуючі відносини). Д. Кеньон зводить фізичну активність до специфічних компонентів або логічних підсистем, що мають для індивіда «інструментальну цінність»: соціальний досвід, здоров’я, фізичну придатність, естетичний досвід, катарсис і т. ін.

Більш абстрактний підхід демонструє Л. Ларсон, який намагається визначити «повну роль» фізичної активності в житті людини. Він поєднує фізичну активність із усіма сторонами життєдіяльності особистості і представляє її у вигляді узагальненого феномена. Фізична активність розглядається як основний фактор підтримки життя, її фізичної, емоційної та інтелектуальної сторін. Вона має потенціал удосконалення соціальної і культурної діяльності людини, а у формі спорту являє собою «мініатюрне суспільство». Будучи соціальним міжособистісним феноменом, фізична активність сприяє адаптації особистості до навколишніх умов. Л. Ларсон розглядає фізичну активність як невід’ємну частину культурного розвитку суспільства, пов’язуючи її з діяльністю таких соціальних інститутів, як уряд, школа, армія, церква, економіка та інше.

Розглядаючи спорт як діяльність, вчені аналізують його аксіологічну структуру. На думку М. А. Арвісто усі цінності, пов’язані зі спортом, можна поділити на дві групи. Перша група включає цінності, пов’язані з функціональним змістом спорту (у цьому випадку сама діяльність з її емоційними моментами виступає як цінність). До другої групи можна віднести усі цінності, засобом досягнення яких служить спорт. До них належать такі цінності: спілкування (мати друзів, бути серед інших); краса (насолоджуватися красою видовищ, спортивної боротьби); фізичне «Я» (біологічні цінності спорту: здоров’я, статура, фізичні якості); матеріальні цінності (різні пільги з боку суспільства); знання; соціальне визнання; авторитет; секс (бути привабливим для протилежної статі за допомогою спорту); самоактуалізація (випробування своїх сил, прагнення до використання своїх здібностей); сила волі і сміливість; почуття боргу (перед колективом, Батьківщиною і т. п.); почуття своєї необхідності для інших.

Детальну класифікацію цінностей спорту, що виступають як мотиви включення індивіда в заняття спортом, дає німецький соціолог К. Хайнеман. Він виділяє 6 різних груп цінностей-мотивів: 1) емоції, переживання, що стосуються тіла і фізичного стану («випробувати радість від красивих рухів», «краще відчути своє тіло»); 2) функціональне удосконалення тіла і фізичного стану («здоров’я», «фізична підготовка», «стати більш сильним», «зберегти свою вагу», «стати більш гнучким» і т. п.); 3) психічні переживання («одержати задоволення», «зняти стрес», «відчути себе знову молодим», «поліпшити самопочуття» і т. п.); 4) соціальні мотиви («бути разом з цікавими людьми», «займатися спортом разом із друзями і родиною», «підвищити суспільну активність»); 5) мотиви підвищення спортивних результатів і перемоги в змаганнях («домогтися перемоги над іншими», «завдяки напруженому тренуванню підвищити свою спортивну майстерність», «порівняти себе з іншими» і т. п.); 6) екстрафункціональні цінності, не пов’язані прямо і безпосередньо з мотивами, що стосуються спорту («вирватися з чотирьох стін», «заповнити чимось вільний час» і т. п.).

З. Жуковська виділяє 9 груп цінностей спорту: інтелектуальні, естетичні, соціоцентричні (оцінка об’єкта з позицій соціальної системи чи групи), алоцентричні (оцінка об’єкта з індивідуальних, а не групових позицій), престижні, матеріальні, емоційні, а також цінності, пов’язані із задоволенням й удосконаленням.

Деякі вчені розглядають спорт як засіб і спосіб рекреації (Г. І. Бердус, В. М. Видрін). Соціологи називають рекреацією сукупність явищ і відносин, що виникають у процесі використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної та культурно-розважальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, поза населеними пунктами їх постійного проживання. Рекреацією називають також діяльність людини, спрямовану на відновлення своїх фізичних і психічних сил, розвиток особистості, що не пов’язана з виконанням трудових обов’язків і задоволенням побутових потреб. Згідно з Г. І. Бердусом, фізична рекреація – органічна частина спорту, специфічним змістом якої є рухова діяльність, спрямована на задоволення потреб людини в активному відпочинку з метою адаптації, відновлення, а також удосконалення особистої конституції, як фізичної, так і духовної. Вихідною парадигмою проведених досліджень у полі соціології спорту є визнання рекреації феноменом, властивим людині, в основі даного поняття лежить рухова активність, що здійснюється переважно у сфері дозвілля, і кінцевий результат рекреації виражається в оптимізації фізичного, психічного, соціального стану людини.

При поясненні спорту як типу соціальних відносин між індивідами, малими і великими групами і як системи взаємодій і комунікацій людей між собою, він включається в складну мережу соціальних відносин і зв'язків (в інших термінах – взаємодій і комунікацій) у якості одного з цілої низки їх типів. У даному контексті спорт вивчається з позицій феноменології, символічного інтеракціонізму, конфліктної парадигми.

Спорт як соціальний рух розглядається у якості колективних дій щодо популяризації спорту і здорового способу життя, а також гуманістичних загальнолюдських ідеалів і цінностей, зміцненню міжнародного співробітництва (олімпійський рух, міжнародний рух «Спорт для всіх», параолімпійський рух та ін.).

Сучасну структуру світового спорту можна розглядати як елемент нової фази розвитку суспільства, заснованого на тотальному споживанні. Дійсно, глобалізація невіддільна від відкриття ринків та комерціалізації культури. Як повсякденне життя окремих людей, так і життя націй на геополітичному рівні залежать від міжнародних фінансових операцій, пов’язаних зі спортом (кращими прикладами такого впливу є футбольний чемпіонат світу або європейська Ліга чемпіонів з їх величезними бюджетами). На локальному рівні розповсюдження і ціннісна шкала культурних продуктів цілком підлегла світовим фірмам-виробникам спортивних товарів (Adidas, Nike та ін.), а ЗМІ перетворюють спортивних зірок (як, наприклад, Бекхема під час фінального турніру чемпіонату світу з футболу в Японії) на культурні знаки світового масштабу.

Велике значення у сучасному спорті відіграє процес глобалізації, який, на думку Дж. Магуайра, почав розвиватися ще в XV–XVIII століттях і одержав особливий розмах з початку ХХ століття. Саме з цим процесом було тісно пов’язане поширення спорту в XIX столітті. Автор виділяє п’ять фаз «спортивізації» дозвілля у Великобританії й англомовних країнах. У ході першої (XVII–XVIII століття) численні форми дозвілля перетворювалися на сучасні види спорту (крикет, стрибки, бокс). У першій половині XIX століття почалася друга фаза, коли виникли близькі до сучасного форми футболу, регбі, тенісу і легкої атлетики. Третій, перехідний період приходиться на межу ХІХ–ХХ століть, коли різні види спорту стали поширюватися в Європі, а також у рамках Британської імперії та її зон впливу; тлом для цього поширення були, з одного боку, гіпертрофовані форми націоналізму, а з іншого боку – прискорений процес глобалізації. Спорт став одним з важливих способів створення і виявлення національної ідентичності і боротьби між співтовариствами. Саме тоді вперше організуються змагання між національними командами й Олімпійські ігри. На наступному, четвертому етапі (1920–1960-і роки) складалися й оформлялися правила спортивних організацій, оцінки змагань і система їхніх ідеологічних значень. Спорт як носій західної культури, перетворився на один з найбільш діючих механізмів переносу культур в історії людства. Однак це не означало тотальної гегемонії Заходу: як показали, наприклад, дослідження про бейсбол у Японії і Фінляндії, а також про поширення спорту в Папуа – Новій Гвінеї, інші нації нерідко чинили опір західній, «маскулинній» культурі спорту, переосмислювали її смисл, зразки і маркетинг, а також зберігали і поширювали у світовому масштабі автохтонні рекреативні практики. Крім того, у деяких важливих аспектах глобалізація спорту не підлегла наддержавам: так, від них не залежить діяльність Міжнародного Олімпійського Комітету. Між глобальним і локальним відбувається взаємодія: національна рецепція інокультурної продукції може бути дуже активною, а світові події здобувають у ній новий смисл. Західні види спорту піддаються переосмисленню, автохтонні практики (наприклад, «каббаді», індійський різновид боротьби) піднімаються до світового рівня.

З 1960-х років почалася сучасна фаза глобалізації спорту. У цей час представники неєвропейських націй стали усе сильніше тиснути представників колишніх метрополій, насамперед англійців, на території спорту, що традиційно належала їм. У багатьох дисциплінах (легка атлетика, футбол, бадмінтон, настільний теніс та ін.) лідируючі позиції нині займають вихідці з Африки, Азії і Латинської Америки; більш того, їм належать відповідальні посади в МОК. На цьому етапі глобалізація супроводжується «креолізацією» локальних спортивних культур. Звичайно, в усі періоди глобалізації поширення європейських видів спорту у світі носило характер культурного імперіалізму. В останні десятиліття транснаціональні компанії завдяки спорту поширюють свою продукцію в усьому світі: чим більше технологічним та комерційним стає спорт, тим сильніше виражений цей процес. Західні спортивні структури залучають на роботу вчених і тренерів з країн колишнього східного блоку, а найбільш багаті футбольні клуби Європи скуповують кращих гравців Африки і Південної Америки (той же процес спостерігається й в інших видах спорту, наприклад, у легкій атлетиці та бейсболі в США). З іншого боку, події світового масштабу – Олімпійські ігри, автогонки «Формула 1», фінальний турнір чемпіонату світу з футболу, – впливають на національну і локальну політику: великі (і не дуже) міста змагаються за право провести ці змагання, вкладають значні кошти, щоб набути тим самим статусу міста світового значення. Очевидно, вважає Дж. Магуайр, зараз відбувається становлення глобальної спортивної економіки, що включає в себе також і індустрію спортивних товарів. Одночасно народжується і єдина світова культура спорту – культура комерційна, що наділяє цінністю строго обмежений набір явищ і предметів споживання. Унаслідок цього виникає світова спортивна буржуазія: союз власників фірм – виробників товарів і розваг (у тому числі ЗМІ), керівництва міжнародних спортивних організацій, а також спортсменів світового рівня.

Резюме.

1. Спорт – це складне багатомірне соціальне явище, де він постає в декількох вимірах: 1) як сфера суспільного життя; 2) як вид активності соціальних суб’єктів, сукупності їх індивідуальної поведінки; 3) як тип соціальних відносин між індивідами, малими і великими групами; 4) як система взаємодій та комунікацій на глобальному, національному, регіональному та локальному рівнях; 5) як соціальний рух.

2. Спорт, маючи глибокі соціальні корені, був тісно пов’язаний з різними сторонами громадського життя, що впливали на його становлення і розвиток. До початку ХХ століття спорт набув характерних рис соціального інституту: виділилося певне коло суб’єктів, які вступають у процесі спортивної діяльності у відносини, що здобувають стійкий характер; спорт являє собою визначену формалізовану організацію; має специфічні соціальні норми та інструкції, що регулюють поведінку людей у рамках даного соціального інституту; має соціально значущі функції, що інтегрують його в соціальну систему та забезпечують його участь у процесі інтеграції останньої.

3. Спорт як соціальний інститут виконує універсальні і специфічні функції. До універсальних функцій відносяться: створення можливостей членам суспільства задовольняти свої потреби та інтереси, регулювання дій членів суспільства в рамках соціальних відносин, забезпечення соціальної інтеграції, стійкості громадського життя, соціалізація індивідів; до специфічних – культурно-світоглядна, рекреаційна, комунікативна, політична, рекламна, оздоровча і виховна, реабілітаційна, що обумовлено низкою факторів: політичних, економічних, соціально-психологічних, соціокультурних, релігійних.

4. Спорт є системою, що динамічно розвивається відповідно до потреб суспільства і людини. Характер і спрямованість цих змін детермінується рівнем суспільного, групового й особистісного розуміння сутності цінностей фізичної культури і спорту, ступеня їхньої життєвої важливості для держави, суспільства, різних соціальних груп та індивідів

5. Велике значення у сучасному спорті відіграє процес глобалізації, яка стала свого роду культурної інтервенцією і часом призводить до зазіхання на національні традиції і підвалини суспільства.

6. Розвиток спорту в Україні значно ускладнюють труднощі, що виникли під час переходу до ринкової економіки. Слабка матеріальна база вітчизняного спорту, недостатнє фінансове забезпечення спортсменів високого класу і тренерів призвели до поширеної практики укладання ними контрактів із закордонними клубами, асоціаціями та іншими організаціями з метою тренувань та виступу за кордоном. Закордонні фірми надають спонсорську допомогу на учбово-тренувальні збори українських спортсменів, забезпечують їх інвентарем і устаткуванням, фінансуєть участь у найбільших міжнародних змаганнях за рекламу своєї продукції нашими спортсменами.