Тема 16. Засоби масової комунікації

1. Визначення комунікації, різновиди ЗМК.

2. Теорії засобів масової комунікації.

3. Принципи функціонування засобів масової комунікації.

4. Ефективність функціонування засобів масової комунікації.

Комунікація – передача інформації від одного індивіда чи групи до інших при безпосередньому спілкуванні або за допомогою сучасних нам засобів масової комунікації (ЗМК), є важливою в будь-якому суспільстві. До основних видів ЗМК відносяться друковані видання, радіо, телебачення й Інтернет.

Друковані ЗМК (газети, щотижневики, журнали, альманахи, книги) набули особливого місця в системі ЗМК у зв’язку з фіксацією інформації на паперовому аркуші (на тканині, полімерному полотні тощо) за допомогою типографської техніки відтворення текстів і зображень у чорно-білому або кольоровому варіанті. Продукція, яка вийшла з-під друкованого верстата, несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків та інших зображувально-графічних форм, що сприймаються читачем без допомоги будь-яких додаткових засобів (тоді як для отримання радіо- або телевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон).

До основних переваг друкованих ЗМК належать такі. По-перше, є можливість швидкого, стислого ознайомлення з усіма повідомленнями, що були включені у номер або книгу, що, у свою чергу, дає можливість отримати первинну цілісну орієнтацію в усьому обсязі та розмаїтті інформації (на основі заголовків, підзаголовків та інших виділених частин тексту). По-друге, можна скористатися можливостями «відкладеного читання» – після первинного ознайомлення залишити матеріал для уважного і докладного читання в зручний час і в придатному місці (скажімо, перенести знайомство з номером на вечір, перервати читання книги, щоб повернутися до нього пізніше і т. ін.). Усе це визначає безліч можливостей при користуванні друкованими виданнями, що робить їх незамінними і важливими носіями масової інформації.

Недоліком преси є те, що вона досить суттєво програє в оперативності інформування. Адже неможливо уникнути значного розриву в часі між підготовкою номера, друкуванням тиражу, доставкою й отриманням його «споживачем». Це особливо стосується преси, що розповсюджується по всій країні. Хоча багато видань друкуються на місцях (з оригіналів, отриманих за допомогою фототелеграфу) практично водночас з друкуванням їх в основному місці видання, проте у зв’язку з необхідністю певного часу на доставку значна частина аудиторії одержує загальнонаціональні газети набагато пізніше місцевих, а іноді й на другий або третій день.

Другим за часом появи засобом масової комунікації є радіомовлення. Найбільш характерною його рисою є те, що носієм інформації в даному випадку виявляється тільки звук (враховуючи і паузи). Радіозв’язок дозволяє миттєво передавати інформацію на необмежені відстані, причому отримання сигналу відбувається в момент передачі (або під час передачі на дуже великі відстані з невеликою затримкою). Звідси випливає можливість такої оперативності радіомовлення, коли повідомлення надходить практично в момент здійснення події, чого неможливо домогтися в пресі. Нарешті, слід зазначити, що, незважаючи на можливість створення безлічі каналів радіомовлення, слухач у певний проміжок часу здатний сприймати тільки одну програму (адже відкладене слухання, як, наприклад, відкладене читання, неможливе).

Телебачення ввійшло до життя в 30-х роках ХХ ст. і стало, як і радіо, рівноправним учасником засобів масової комунікації в 60-х роках XX століття. Надалі воно розвивалося випереджальними темпами і за низкою параметрів (інформація, культура, спорт, розваги) висунулося на перше місце. Телевізійна специфіка народилася, певним чином, на перетині особливостей радіо і кіно. Від радіо телебачення взяло можливість передавати сигнал за допомогою радіохвиль на далекі відстані (правда, у зв’язку з тим, що телебачення користується метровими і дециметровими хвилями, що поширюються по прямій лінії, великі відстані телебачення може перебороти тільки за допомогою наземних ретрансляційних або ліній космічного супутникового зв’язку). Цей сигнал водночас має звукову і відеоінформацію, що на екрані телевізора залежно від характеру передачі несе кінематографічний характер чи характер фотокадру, схеми, графіка і т. ін. Інакше кажучи, відеоряд на телебаченні може бути подібним кінозображенню і книжково-журнально-газетним формам представлення відеоматеріалів (як у чорно-білому, так і в кольоровому варіанті), з тими обмеженнями, що пов’язані з розмірами, можливостями передачі кольору. На екрані телевізора може бути відтворений і друкований текст. Друковані ЗМК, радіо і телебачення являють собою своєрідний «тріумвірат» засобів масової комунікації, кожен з яких має низку особливостей, що проявляються в характері і способах спілкування із аудиторією. Однак за наявності специфічних властивостей газети, радіо і телебачення мають щось загальне – це здатність донести до масової аудиторії достатньо оперативно словесно-понятійну й емоційно-образну інформацію. Форми втілення понять й образів можуть бути спільними для двох із трьох засобів комунікації (звук на радіо і телебаченні, нерухоме зображення на телебаченні й у газетах (журналах), позавізуальне – звукове і словесне –оповідання на радіо й у друкованих ЗМК і т. ін.). Але є і своєрідні риси, що належать тільки одному засобу (кінематографічне зображення на телебаченні, словесно-буквенна інформація в пресі, позавізуальне звукове повідомлення на радіо).

До цих трьох засобів масової комунікації в останнє десятиліття приєднується й активно розвивається четвертий – всесвітня комп’ютерна мережа (представлена в наш час Інтернетом), у якій значне місце (поряд зі спеціальною) займає масова інформація. Це електронні версії і дайджести газет, журналів, радіо- і теле- «сітьове мовлення», сайти («сторінки») окремих журналістів і т. ін.

Таким чином, комп’ютерні мережі поєднують у собі можливості всіх типів ЗМК, щоправда, друковані тексти можуть читатися лише з монітора (і за необхідності роздруковуватися на принтері). Важливо врахувати також, що найбільша частина інформації передається іноземними мовами, що ускладнює для багатьох повноцінне освоєння інформації навіть при наявності в комп’ютері програми-перекладача. Однак, достатньо велика частина вітчизняної аудиторії ще не має можливості виходити в «Інтернет».

Засновниками теорії комунікації вважають Харольда Інніса і Маршалла Маклюена. Х. Інніс стверджував, що на організацію суспільства досить сильно впливає характер його засобів масової інформації (ЗМІ). Він посилається на кам’яну ієрогліфіку – лист на камені, що існував у деяких стародавніх цивілізаціях. Різьблення по каменю зберігається тривалий час, але така інформація не може бути з легкістю транспортована. Це поганий спосіб підтримки зв’язку з віддаленими місцевостями. Відповідно, суспільства, що покладаються на дану форму комунікації, не можуть бути великими за розмірами.

М. Маклюен розвив деякі ідеї Х. Інніса, і зокрема, застосував їх до ЗМІ в сучасних, економічно розвинених суспільствах. Згідно з М. Маклюеном, «засіб визначає зміст». Це означає, що характер ЗМІ того чи іншого суспільства впливає на його структуру набагато сильніше, ніж той зміст, або повідомлення, який цей вид ЗМІ передає. Телебачення як ЗМІ, приміром, дуже відрізняється від надрукованої книги. Воно є електронним, візуальним і складається з зображень. Звичайне життя сприймається в суспільстві, де важливу роль грає телебачення, інакше ніж у тому, де є лише друковані ЗМІ. Так, теленовини миттєво передають глобальну інформацію мільйонам людей. Електронні ЗМІ, згідно з М. Маклюеном, створюють глобальне село – люди в усьому світі водночас бачать, як розгортаються найважливіші події, що стали предметом новин, і отже, беруть участь у них спільно.

Представники Франкфуртської школи провели докладне дослідження того, що вони називали «індустрією культури», маючи на увазі такі розважальні індустрії, як кіно, ТБ, популярна музика, газети і журнали. Вони стверджували, що поширення індустрії культури з її невибагливою і стандартизованою продукцією підриває здатність індивіда до критичного і незалежного мислення.

Юрген Хабермас узяв деякі з цих тем, але розглянув їх дещо інакше. Він аналізує розвиток ЗМІ від початку XVIII ст. до сьогоднішнього дня, відслідковуючи появу і наступний занепад «сфери публічного». Сфера публічного – це арена суспільних дебатів, на якій можуть обговорюватися проблеми і формуватися думки з питань, що стосуються всіх і кожного.

Згідно з Ю. Хабермасом, сфера публічного почала свій розвиток у салонах і кав’ярнях Лондона, Парижа й інших європейських міст. Люди зустрічалися та прагнули обговорити злободенні питання, а предмети для подібних дискусій часто виникали з листівок з новинами і газет, що тільки починали з’являтися. Політичні дебати стали справою особливої ваги. Хоча в таке спілкування була втягнута лише невелика частина населення, Ю. Хабермас стверджує, що ці салони мали величезне значення на ранній стадії розвитку демократії, тому що вони вперше ввели ідею рішення політичних проблем шляхом суспільного обговорення.

Однак можливості, закладені в ранній стадії розвитку сфери публічного, за висновками Ю. Хабермаса, не були цілком реалізовані. Демократичні дебати в сучасних суспільствах придушуються в зв’язку з розвитком індустрії культури. Поширення ЗМІ і сфери масових розваг є причиною того, що сфера публічного за великим рахунком стає фікцією. Політику «грають» у парламенті і ЗМК немов виставу, а комерційні інтереси беруть верх над суспільними. Суспільна думка формується не за допомогою відкритої, раціональної дискусії, але через маніпулювання і контроль, як, наприклад, у випадку реклами.

Одним з найбільш впливових теоретиків ЗМК є французький дослідник-постмодерніст Жан Бодрійяр. Він вважає вплив сучасних ЗМК таким, що набагато глибше відрізняється від інших технологій. З приходом ЗМК, особливо таких як телебачення, змінився сам характер нашого життя. ТБ не тільки «представляє» нам світ, але й усе більше визначає, чим же саме є той світ, у якому ми живемо.

Прикладом може служити війна в Іраку. Для світової громадськості – це було телевізійною подією, що поєднує мільйони глядачів і коментаторів з різних ЗМІ. Ця (і не тільки) війна являє приклад того, що Ж. Бодрійяр називає гіперреальністю. Телебачення не дозволяє нам бачити «реальність» (реальні бойові дії). Тепер «реальність» – низка образів на телеекранах усього світу, які і визначили цей процес як подію світового значення.

Ж. Бодрійяр стверджує, що в епоху повсюдності засобів масової комунікації насправді створюється нова реальність – гіперреальність, що складається із суміші людських вчинків і медіаобразів. Світ гіперреальності складається із симулякрів – образів, що наповняються змістом тільки завдяки іншим образам і тому не мають основи в «зовнішній реальності». Наприклад, знаменита серія реклам жувальної гумки «Стіморол» із відомою фразою «А де ж троянди?» мала відношення не стільки до жувальної гумки, скільки до попередніх рекламних роликів у певній низці їм подібних. Жоден політичний лідер сьогодні не зможе перемогти на виборах, не з’являючись постійно на телебаченні.

Частково спираючись на роботи Ю. Хабермаса, Джон Томпсон аналізував зв’язок ЗМІ з розвитком індустріальних суспільств. Згідно Дж. Томпсону, ЗМІ, від ранніх форм друкованих до електронних комунікацій, відігравали центральну роль у розвитку сучасних інститутів. Дж. Томпсон вважає, що головні засновники соціології, включаючи К. Маркса, М. Вебера і Е. Дюркгейма, приділяли недостатньо уваги ролі ЗМІ у формуванні сучасного суспільства на ранніх стадіях розвитку.

Схвалюючи деякі ідеї Ю. Хабермаса, Дж. Томпсон критикує останнього, так само як представників Франкфуртської школи і Ж. Бодрійяра. Ставлення представників Франкфуртської школи до індустрії культури було надто критичним. Сучасні ЗМІ, на думку Дж. Томпсона, не відмовляють людям у можливості мислити критично; по суті, вони забезпечують індивідів багатьма формами інформації, доступу до яких у них раніше не було.

Теорія ЗМІ Дж. Томпсона заснована на аналізі відмінностей трьох типів взаємодії. Взаємодія обличчям до обличчя, як, наприклад, між людьми, що розмовляють одне з одним на вечірці, в транспорті припускає повне використання індивідами підказок, які дозволяють їм розуміти, що говорять інші. Опосередкована взаємодія припускає використання медіатехнологій – паперу, електронного зв’язку, електронних імпульсів. Для опосередкованої взаємодії характерно те, що вона розтягнута в часі та просторі, – така взаємодія виходить далеко за межі взаємодії віч-на-віч. Опосередкована взаємодія відбувається між індивідами прямо – наприклад, два індивіди розмовляють одне з одним по телефону – але можливість такої ж розмаїтості підказок при цьому відсутня.

Третій тип взаємодії – опосередкована квазівзаємодія. Це стосується того типу суспільних зв’язків, що створюються ЗМІ. Така взаємодія розтягнута в часі і просторі, але вона не зв’язує індивідів прямо: звідси і термін «квазівзаємодія». Два попередніх типи є «діалогічними»: індивіди спілкуються прямо. Опосередкована квазівзаємодія є «монологічною»: наприклад, телепередача – це однобічна форма комунікації. Люди, які дивляться будь-яку передачу, можуть обговорювати її, і можливо, навіть відпускати деякі зауваження вбік телевізора, але останній, зрозуміло, їм не відповідає.

Точка зору Дж. Томпсона полягає не в тому, що третій тип домінує над першими двома, що, по суті справи, є позицією Ж. Бодрійяра. Скоріше, усі ці три типи перемішані між собою в нашому сьогоденні. ЗМІ, припускає Дж. Томпсон, змінюють баланс між публічним і особистим в нашому житті. На противагу тому, що говорить Ю. Хабермас, набагато більше речей стають сьогодні загальним надбанням, ніж раніше, і це найчастіше призводить до дебатів і полеміки.

Одним з головних принципів функціонування ЗМК є принцип свободи слова. Цей принцип полягає в ідеї захисту інтересів громадян від надмірної і репресивної влади держави. Він лежить в основі уявлень про ЗМК як «четверту владу», що протистоїть політичному натиску держави. Принцип свободи слова сформувався в рамках ліберально-демократичної думки XVII–XIX ст., він відбив загальну боротьбу за здійснення принципів соціальної свободи і рівності.

У подальшому ідеї свободи слова знаходилися в центрі політичних і економічних уявлень, що склали нормативний базис функціонування ЗМК в економічно розвинених країнах. Разом з тим варто взяти до уваги кардинальні зміни, що відбулися в структурі і способах організації ЗМК протягом XX століття та визначили обмеженість застосування ідей вільної преси до актуальних процесів. Насамперед, еволюція засобів масової комунікації призвела до їх трансформації у великі економічні організації, до формування медіа-бізнес структур. Тобто сьогодні важливе питання захисту свободи особистості від надмірного впливу як держави, так і ринкових сил. Ця теза лежить в основі ідеї суспільного мовлення – нейтральної і безсторонньої організації суспільного сектора, захищеної водночас від впливу бізнесу й уряду.

Організація інститутів масової комунікації відбиває конкретну національно-державну специфіку того суспільства, у якому вони функціонують. Однак можна виділити кілька загальних типів взаємин ЗМК і держави: модель незалежної преси чи вільного ринку ідей; модель соціальної відповідальності; модель демократичного представництва; радянська чи соціалістична модель; авторитарна модель; модель розвитку (країн третього світу). Для України характерними особливостями розвитку й функціонування ЗМК є те, що майже всі найвпливовіші телеканали, газети та журнали належать крупним фінансовим групам, що не сприяє розвитку незалежних ЗМК; канали комунікації не стільки відображають події, що відбуваються в соціальній реальності, скільки прагнуть нав’язати власне бачення тих чи інших процесів. Однак, слід відзначити достатньо стрімкий розвиток мережі Інтернет в Україні, що позитивно позначається на формуванні демократичних інтенцій в різних її галузях, оскільки однією з найголовніших рис Інтеренту є відсутність цензури.

Ключовим питанням для розуміння особливостей роботи ЗМК є структура відносин форм власності. Форма власності може бути приватною, державною або напівдержавною (суспільною), і це так чи інакше визначає деякі загальні пріоритети і цілі.

Можна виділити наступні типи приватних підприємств у сфері масової комунікації: 1) одиночні підприємства; горизонтально інтегровані «ланцюжки» фірм; 2) вертикальна інтеграція ЗМК, коли компанії, що належать одному власнику, споживають ресурси і забезпечуються продукцією одне одного; 3) «перехресне» володіння ЗМК. Це стосується компаній, що одночасно володіють різними ЗМК у межах одного специфічного ринку (регіону, типу послуг); 4) володіння у формі конгломератів. Тут спостерігаються найрізноманітніші перетинання горизонтальної і вертикальної інтеграції компаній, а також перехресного володіння фірм, які діють на різних ринках.

Уявлення про оптимальну модель масової комунікації тісно пов’язано з поняттям ефективності функціонування ЗМК. Історію дослідження ефектів впливу ЗМК можна розділити на кілька стадій.

Перша стадія (з початку XX в. до другої половини 30-х рр.) – впевненість у нездоланному впливі ЗМК – основною метою комунікації була певна зміна соціальних установок, суджень реципієнта за допомогою організованого повідомлення і поведінки комунікатора.

Друга стадія (до 60-х рр. XX в.) – стверджувалося, що головний ефект ЗМК – посилення вже існуючих установок, ефект впливу кампанії в пресі мінімальний.

Третя стадія (1970–1980 р.) – пошук нових могутніх ефектів ЗМК.

Четверта стадія (з 1980 р. – по теперішній час) – вплив ЗМК не вважається універсальним, йдеться про спеціальні комунікативні технології, що застосовуються за різних обставин.

Дослідження масової комунікації традиційно поділяються на дослідження проблем комунікатора, аудиторії, змісту і проблем сприйняття масової інформації, проблем вивчення функціонування окремих засобів масової комунікації.

Так, медіацентрована парадигма досліджень масових комунікацій розглядає аудиторію як об’єкт впливу, а ефективність комунікації – як результат впливу, виконання соціального замовлення. Прикладом таких досліджень можуть бути роботи школи експериментальної риторики, де в лабораторних умовах вивчалися варіанти впливу (побудова повідомлення, характеристики комунікатора і т. д.).

Людиноцентрована парадигма вивчає особистість реципієнта як основну ланку в спілкуванні, задоволення його потреб та інтересів у процесі комунікації. Це варіанти психологічних або соціально-психологічних досліджень сприйняття без урахування соціального фактора.

Обидва ці підходи до вивчення феномена масової комунікації дають цікаві результати, але їх певна однобічність, обмеженість є очевидною для сучасних дослідників. Найбільш плідним є об’єднання елементів обох підходів у модель діалогічного спілкування, коли аудиторія розглядається як партнер зі спілкування.

Важлива особливість інформаційної і телекомунікаційної революції полягає в заміні однолінійного зв’язку між відправником і одержувачем інформації діалоговим зв’язком, що створює нові можливості для участі в інформаційному обміні. Важливість такої заміни стала особливо очевидна з упровадженням кабельного телебачення «двостороннього зв’язку», що завойовує дедалі міцніші позиції в усіх індустріально розвинених країнах.

Кабельні телеприймачі оснащені комунікаційними панелями і мікропроцесорами і підключаються до центрального комп’ютера кабельної компанії. За допомогою технології двостороннього зв’язку споживач може читати газети, книги, одержувати пошту, робити покупки і т. ін. Більш того, за допомогою такої системи глядачі мають можливість виражати свою думку за принципом «так» – «ні», «більше» – «менше», натиснувши відповідні клавіші панелі. Нові технічні засоби і прийоми можуть бути використані для проведення опитувань суспільної думки з моментальним підбиттям їх підсумків у політичних дискусіях, для проведення голосування, референдумів.

Розглянуті засоби і прийоми здобувають настільки велику популярність, що вже можна говорити про епоху комунікативної демократії. Комунікативна демократія – це тема, до якої усе більше звертаються сучасні дослідники в області комунікації і засобів масової інформації. Цей термін найчастіше використовується у зв’язку з появою Інтернету і його впливом на демократизацію суспільства (як одного зі способів залучення суспільства до політики). Використовуються також поняття «теледемократія», «кібердемократія» і «електронна демократія».

«Електронна демократія» містить у собі такі нові можливості передачі інформації, як: розмаїття і частота інтерактивних комунікацій; швидка і всебічна приступність інформації і документів; фільтрування інформації та її впорядкування цензорами; прості і сприятливі умови для трансляції, інформації і постачання нею; можливість знаходити однодумців для обговорення в Мережі.

«Електронна демократія» пристосована для надання електронних послуг в адміністративній роботі (оподатковування, випуск паспортів і т. ін.); обнародування відкритої всебічної інформації, що відноситься до теперішнього часу, тобто звітної документації місцевих рад і т. ін. на муніципальному рівні і законотворчих ініціативах, результатів голосування і т. ін. на всіх політичних рівнях; забезпечення постійної участі громадян (ініціатива громадян, збір підписів, допомога сусідів); інтерактивного зв’язку (прес-конференції, суспільні дебати).

Комунікативна демократія розглядається як система політичної організації суспільства, за наявності якої громадяни прямо, без допомоги посередників вирішують порівняно прості соціальні і політичні питання, що їх цікавлять. При вирішенні (особливо на місцевому рівні) конкретних проблем, що мають значення для того чи іншого регіону чи країни в цілому, можуть бути ефективно використані окремі елементи «теледемократії».

Відомий американський політолог Р. Даль відзначає, що комунікативні технології відіграють провідну роль у створенні розвиненого демократичного суспільства, в якому політика уряду визначається винятково думкою народу. Інший американський учений, Л. Гроссман вважає, що третій великий етап у розвитку демократії настає завдяки використанню нових технічних засобів. Він стверджує, що зараз формується сучасна, різнорідна у своїй масі так звана «електронна республіка», яка буде серйозно відрізнятися від форм демократії минулого.

Зазначені точки зору стосуються визначальної ролі комунікації в суспільному житті. Подібні дослідження сьогодні ще тільки починаються, але їх актуальність і практичне значення в сучасній Україні важко переоцінити, тому що реалії інформаційного століття поступово стають соціальною реальністю й у нашій країні.

Багато закордонних дослідників говорять не про ефективність, а про окремі ефекти масової комунікації. Наприклад, відзначаються такі ефекти, як зміна думки реципієнта, інше сприйняття об’єкта під впливом переконуючої комунікації, зміни в сфері емоцій реципієнта, в його поведінці. Значно більшу кількість ефектів за рахунок їх деталізації називає американський соціолог В. Вайсе, який виділяє кількісні і якісні ефекти. Під кількісними він має на увазі такі ефекти каналу ЗМК чи окремого повідомлення, як розмір аудиторії та груп, що входять до неї, кількість часу, що приділяється каналу масової комунікації, і т. ін. До якісних ефектів Вайсе відносить збагачення знань, поглиблення розуміння, підйом емоцій, поведінки, інтересів, суспільних смаків, поглядів, ціннісних орієнтації і т. ін.

Резюме.

1. Під комунікацією розуміють процес передачі інформації від одного індивіда або групи до інших при безпосередньому спілкуванні або за допомогою сучасних нам засобів масової комунікації, що є важливою складовою будь-якого суспільства. До основних видів ЗМК відносяться друковані видання, радіо, телебачення й Інтернет.

2. Друковані ЗМК, радіо і телебачення являють собою своєрідний «тріумвірат» засобів масової комунікації, кожен з яких має низку особливостей, що проявляються в характері і способах спілкування із аудиторією. До цих трьох засобів масової комунікації в останнє десятиліття приєднується й активно розвивається четвертий – всесвітня комп’ютерна мережа (представлена в наш час Інтернетом), у якій значне місце (поряд зі спеціальною) займає масова інформація.

3. Засновниками теорії комунікації вважають Харольда Інніса і Маршалла Маклюена. Х. Інніс стверджував, що на організацію суспільства досить сильно впливає характер його засобів масової інформації.

4. Бодрійяр стверджує, що в епоху повсюдності засобів масової комунікації насправді створюється нова реальність – гіперреальність, що складається із суміші людських вчинків і медіаобразів. Світ гіперреальності складається із симулякрів – образів, що наповняються змістом тільки завдяки іншим образам і тому не мають основи в «зовнішній реальності».

5. Одним з головних принципів функціонування ЗМК є принцип свободи слова. Цей принцип полягає в ідеї захисту інтересів громадян від надмірної і репресивної влади держави. Він лежить в основі уявлень про ЗМК як «четверту владу», що протистоїть політичному натиску держави.

6. Для України характерними особливостями розвитку й функціонування ЗМК є те, що майже всі найвпливовіші телеканали, газети та журнали належать крупним фінансовим групам, що не сприяє розвитку незалежних ЗМК; канали комунікації не стільки відображають події, що відбуваються в соціальній реальності, скільки прагнуть нав’язати власне бачення тих чи інших процесів. Однак, слід відзначити достатньо стрімкий розвиток мережі Інтернет в Україні, що позитивно позначається на формуванні демократичних інтенцій в різних її галузях, оскільки однією з найголовніших рис Інтеренту є відсутність цензури.