Тема 15. Релігія

1. Визначення релігії та її роль у суспільстві.

2. Типи релігійних організацій.

3. Особливості функціонування релігії в сучасному світі.

4. Соціальні функції релігії.

Розмаїтість релігійних вірувань і організацій настільки велика, що вчені зазнають значних труднощів у створенні загального визначення релігії. На Заході велика частина населення ототожнює релігію з християнством, з вірою у вищу істоту, яка вимагає від нас поведінки, що відповідає моральним норма на землі, та обіцяє загробне життя. Проте не можна дати загальне визначення релігії, виходячи з цих понять. Ця віра, поряд з іншими аспектами християнства, відрізняється від існуючих у більшості релігій світу.

Характерними риси, властивими, очевидно, всім релігіям, є наступні. Релігія припускає існування деякого набору символів, що викликають у віруючих почуття поваги і побожного страху. Ці символи беруть участь у ритуалах та обрядах (таких, як церковні служби), що проводяться громадою віруючих. Кожний з цих компонентів вимагає спеціального розгляду. Незалежно від того, чи фігурує Бог у релігійних віруваннях, у них практично завжди присутні істоти чи об’єкти, які викликають почуття трепету та благоговіння. Деяким релігіям властива віра в абстрактну «божественну силу», а не в персоніфіковане божество. В інших релігіях існують персони, що є предметами поклоніння, не будучи богами, наприклад, Будда і Конфуцій.

Ритуали, пов’язані з релігіями, дуже різноманітні. До ритуальних актів можуть відноситися молитви, спів, вживання їжі визначеного виду або піст – відмова від її вживання протягом певного періоду. Оскільки ритуальні акти тісно пов’язані з релігійними символами, вони звичайно трактуються як щось, зовсім відмінне від повсякденного життя. Релігійні ритуали часто виконуються людьми на самоті, але в усіх релігіях є обряди, в яких беруть участь великі групи віруючих. Офіційні церемоніали зазвичай відбуваються в місцях, спеціально відведених для цього (церквах або храмах).

Наявність колективних обрядів розцінюється соціологами як один з основних факторів, що відрізняють релігію від магії, хоча провести чіткі границі між ними не завжди можливо. Магія являє собою дії, що мають на меті вплинути на явища природи завдяки використанню чарівних зіль, заклинань або особливих ритуалів. Виконавцями магічних обрядів зазвичай виступають окремі індивіди, а не групи віруючих. Люди часто звертаються до магії, коли опиняються у смузі невдач чи коли їм загрожує небезпека. Так, Броніслав Маліновський у своєму дослідженні жителів тихоокеанських островів Тробріан описав безліч магічних обрядів, що відбуваються перед будь-якою ризикованою подорожжю на каное. Якщо ж на остров’ян чекає лов риби в безпечних водах лагуни, вони обходяться без обрядів.

Хоча магічні ритуали більшою мірою зникли з життя сучасного суспільства, у ризикованих ситуаціях іноді мають місце забобони, які мають багато спільного з магічними заклинаннями. Представники професій, у яких успіх у значній мірі залежить від фактора випадковості, а також пов’язаних з підвищеним ризиком (наприклад, шахтарі, рибалки, спортсмени), часто в стресових ситуаціях дотримуються ритуальних правил або носять із собою талісмани. Деякі спортсмени, скажімо, можуть вдягати достатньо старе екіпірування, бо мають надію, що воно допоможе їм у вирішальну мить. Астрологічні вірування, що ведуть походження від середньовічних магічних вірувань, і дотепер мають послідовників, хоча, імовірно, більшість людей не ставиться до них занадто серйозно.

Роль релігії в суспільстві не можна вважати вихідною і визначальною, хоча вона впливає на економічні відносини й інші сфери суспільного життя. Релігія санкціонує певні погляди, види діяльності, відносини, інститути, додає їм «ореол святості» або навпаки, таврує «нечестивими», «диявольськими», «гріховними», нарікає такими, що суперечать «закону», «Слову Божому». Релігійний фактор впливає на економіку, політику, державу, міжнаціональні відносини, родину, на сферу культури через діяльність індивідів, груп та організацій у цих галузях. Відбувається «накладення» релігійних відносин на інші суспільні відносини.

В цей час соціологи виділяють чотири типи релігійних організацій.

Церква. Ґрунтуючись на ідеях свого вчителя Макса Вебера, Ернст Трєльч визначив церкву як тип релігійної організації, що є успішно вбудованою в суспільство як таке. Організації, подібні церкві, зазвичай існують протягом декількох століть, а їх членами є представники багатьох поколінь тих самих родин. У церкві діють чітко встановлені норми і правила; священнослужителями можуть бути люди, які спеціально підготовлені для цього і відповідають певним вимогам.

Хоча церква пов’язана із сакральним, вона намагається не відриватися і від мирських проблем, що робить її привабливою в очах багатьох людей. Церковна догматика свідчить про Бога раціоналістично (наприклад, коли говорить про необхідність добра); перевага надається не конкретним правилам повсякденного життя, а загальним нормам моральності («стався до ближнього так само, як ти хотів би, щоб він ставився до тебе»). Проповідуючи моральність, священнослужителі мають уникати обговорення соціальних тем. Подібна дуальність зводить конфлікт між церквою і суспільством до мінімуму.

Церква може функціонувати або разом із державою, або незалежно від неї. Державна церква – церква, офіційно об’єднана з державою. Прикладом її може бути іслам у більшості країн Близького Сходу. Державні релігії існували завжди. Протягом століть католицизм був офіційною релігією Римської імперії, а конфуціанство аж до початку XX в. залишалося державною релігією у Китаї. Сьогодні англіканська церква є офіційною у Великобританії. Церква, що має державний статус, вважає всіх членів суспільства своїми парафіянами, що створює ґрунт для релігійної нетерпимості.

Деномінація, навпаки, – церква, незалежна від держави, що приймає релігійний плюралізм. Деномінації існують у тих державах, де церква формально відділена від держави, у тому числі й в Україні, де існують десятки християнських конфесій, включаючи православ’я, католицизм, різні напрямки протестантизму, а також іудаїзм та іслам. Члени однієї деномінації сповідують свою власну віру, але вони вважають, що інші мають право не погоджуватися з ними.

Секта – тип релігійної організації, що знаходиться на певній відстані від суспільства в цілому. Члени секти мають тверді релігійні переконання і відмовляють іншим у праві мати погляди, відмінні від власних. Як правило, для членів секти релігія є не просто одним з аспектів повсякденності, а способом життя. Тому в деяких випадках члени секти поривають із суспільством усі зв’язки, щоб ніщо не заважало їм цілком присвятити себе відправленню релігійних обрядів.

Секти – менш формальні організації, ніж церкви. Так, поведінка сектантів буває непередбаченою і дуже емоційною, у той час як парафіяни зазвичай лише слухають священнослужителя. Секти також заперечують зайву раціоналізацію релігійних уявлень і звертають основну увагу на особисте переживання людиною божественної влади. Друга відмінність сект від церков виявляється у формах лідерства. Чим більше схожа організація на церкву, тим імовірніше, що її духовні лідери спеціально підготовлені і зведені в сан священнослужителя. Секти, що прославляють особисте відчуття Бога, припускають, що лідери зможуть передати свій емоційний досвід і мають божественне натхнення. Воно називається харизмою (від давньогрецької «милість, божественний дарунок») – винятковими особистісними якостями, здатними перетворити аудиторію людей на послідовників.

Як правило, секти утворюють групи, що відкололися від визнаних релігійних організацій. Завдяки своїй надмірній емоційності і неформальній структурі секти менш стабільні, ніж церкви, і багато з них зникають з обрію, не встигнувши «виникнути». Секти, що «виживають», звичайно стають більш схожими на церкву; перетворюються на формалізовані та структуровані організації.

Щоб число їхніх послідовників не зменшувалося, багато сект активно рекрутують та прагнуть залучити на свою сторону нових членів. Тому високо цінується досвід навертання – особистої трансформації або релігійного переродження. Так, свідки Ієгови в надії на залучення нових адептів занадто активно пропагують свою віру.

І нарешті, секти і церкви відрізняються одна від одної соціальним складом своїх членів. Оскільки церкви є твердо укоріненими та досить тісно пов’язаними із суспільством, вони схильні залучати до числа своїх парафіян людей з достатньо високим соціальним статусом. На відміну від церков секти залучають переважно невдах. Відкритість сект новим членам і їхні обіцянки порятунку і самореалізації є привабливими для людей, що почуваються соціальними аутсайдерами.

Культ – це релігійна організація, що знаходиться в основному поза культурними традиціями суспільства. У той час як більшість сект виростають із традиційних релігійних організацій, культ звичайно складається навколо фігури лідера, який володіє надзвичайно сильною харизмою; він виступає з таким переконливим закликом почати нове і зовсім інше життя, що протистояти йому неможливо.

Оскільки деякі принципи та звичаї таких організацій нетрадиційні, досить поширена думка, начебто вони являють собою відхилення від норм або навіть є породженням диявола. Іншими словами, як думають деякі фахівці, назвати будь-яке релігійне співтовариство «культом» – рівнозначно тому, щоб назвати його членів ненормальними.

Однак, значна кількість релігій з багатовіковою історією, серед яких християнство, іслам та іудаїзм, виникали саме в такій формі. Зрозуміло, що більшість культів недовговічна. Одна з причин цього полягає в тому, що суспільство засуджує їх діяльність сильніше, ніж діяльність сект. Багато культів жадають від своїх членів не тільки прийняття доктрин, але і радикальної зміни способу життя. Подібні вимоги іноді сприймаються з боку як ідеологічна обробка («промивання мізків») їхніх членів, хоча результати досліджень свідчать: психіці багатьох прихильників культів приналежність до таких організацій не принесла ніякої шкоди.

Згодом усі соціальні інститути зазнають трансформацій. Подібно тому як за останнє сторіччя змінилися економіка, політика і сім’я, іншим стало і релігійне життя суспільства.

В українському суспільстві зростає кількість релігійних оргнізацій, посилюється їх вплив на соціальне життя суспільства, виникають новітні для України релігійні групи. Поряд із християнськими конфесіями, що є традиційними для нашої країни, набувають розповсюдження й інші релігії, зокрема різні напрямки протестантизму, дедалі більше прихильників налічують іудаїзм та іслам. Ці процеси зумовлюють принципово нову ситуацію в духовній сфері, призводять до посилення впливу релігії на український соціум.

Однією з тенденцій функціонування релігії в сучасному суспільстві є секуляризація – історичне зниження значущості надприродного і сакрального. Для суспільства в цілому це означає послаблення релігійного впливу на повсякденне життя. Для релігійних організацій – менше уваги до того, що пов’язано з загробним світом (наприклад, з життям після смерті), і більше – до земних справ (наприклад, надання притулку бездомним і організація харчування злиденних). Секуляризація означає також, що функції, які колись виконувала церква, тепер стали долею інших нерелігійних організацій.

Секуляризація характеризує сучасні суспільства, що взяли на озброєння високі технології, засновані на науковому підході до розуміння світу. Наприклад, нині люди воліють народжувати, хворіти і вмирати в присутності лікарів, які володіють науковими знаннями, а не священиків, чиї знання випливають із віри. Одне лише це свідчить, що зараз релігія грає менш значущу роль у повсякденному житті людей, ніж раніше.

Секуляризація не сповіщає про смерть релігії. По-перше, хоча деякі аспекти релігійності (наприклад, віра в життя після смерті) і відійшли на другий план, інші (наприклад, приналежність до певної церкви) стали дуже важливими. По-друге, хоча деякі релігії втрачають своїх адептів, кількість прихильників інших релігій збільшується.

Існують дві думки про те, гарна чи погана секуляризація. Для консерваторів будь-яке ослаблення позицій релігії – ознака падіння моральності. Інші вважають, що секуляризація звільняє людей від вірувань минулого, що нав’язуються їм, і в них з’являється можливість самим вибирати, у що вірити. Секуляризація також допомогла привести деякі звичаї (наприклад, посвячення в духовний сан тільки чоловіків) у відповідність із широко розповсюдженими соціальними установками (відкривши доступ до церковної ієрархії не тільки чоловікам, але і жінкам).

Одні з аспектів секуляризації – виникнення того, що Роберт Белла назвав цивільною релігією. Іншими словами, хоча деякі аспекти релігійності і слабшають, проте громадське життя набуває деяких ознак релігійності.

Цивільна релігія припускає здійснення певних ритуалів – від виконання національного гімну на спортивних змаганнях до розмахування прапором на парадах. Під час усіх цих заходів український (або будь-який інший) прапор відіграє роль священного символу національної ідентифікації, і від людей очікується поважне до нього ставлення.

У суспільстві, позбавленому формальних зв’язків між церквою і державою, релігійні організації перетворюються на деномінації. Але в останні десятиліття усе більше людей задовольняють своє прагнення до духовного удосконалення поза наявними релігійними організаціями. Подібне сполучення тяги до духовності з відходом від традиційних конфесій дозволяє стверджувати, що багато суспільств стають постконфесійними. Іншими словами, збільшується кількість людей, які визнають, що їх хвилює духовне життя, але не в тому сенсі, як його розуміють традиційні конфесії.

Водночас, однією з релігійних тенденцій сучасності стало посилення позицій фундаменталізму (консервативної релігійної доктрини, опозиційної до раціоналістичності і пристосування до світу, що відстоює відродження традиційної релігії). Він знайшов найбільше число прихильників серед протестантів. Однак католики, іудеї і мусульмани теж не залишилися осторонь від фундаменталістського впливу. Впливу науки, що збільшується, і розпаду традиційних родинних відносин релігійні фундаменталісти протиставляють захист так званих «традиційних цінностей». Вони вважають, що ліберальні церкви занадто відкриті змінам. У цілому їхня точка зору має низку відмінних рис:

1. Фундаменталісти трактують священні тексти буквально. Щоб перешкодити тому, що вони вважають надмірною раціоналізацією більш ліберальних релігійних організацій, фундаменталісти наполягають на буквальній інтерпретації Біблії й інших священних текстів. Наприклад, християнські фундаменталісти вірять, що світ був створений Богом саме так, як описано в першій книзі Біблії.

2. Фундаменталісти відкидають релігійний плюралізм. На їхню думку, толерантність і релятивізм підривають особисту віру. Саме тому вони вважають свої релігійні переконання щирими, а віру опонентів – помилковою.

3. Фундаменталісти прагнуть до особистого переживання присутності Бога. На відміну від інших релігійних організацій, зосереджених на мирських справах і раціональному, фундаменталізм прагне повернутися до «старих добрих часів» релігії і до духовного відродження. Для християнських фундаменталістів той факт, що людина «заново породжена» і має особисті відносини з Богом, повинен знайти відображення в його повсякденному житті і стати самоочевидним.

4. Фундаменталізм протистоїть «секулярному гуманізму». Фундаменталісти думають, що пристосування до змін, які відбуваються у світі, підриває релігійну віру. Секулярный гуманізм – поняття, що позначає тенденцію, яка намітилася в економічно розвинених суспільствах, звертатися в пошуках відповіді на питання про те, як жити, не до Бога, а до допомоги вчених і різних фахівців.

5. Багато фундаменталістів поділяють консервативні політичні погляди. Хоча фундаменталісти і воліють не брати участь у мирських справах, деякі з їхніх лідерів, займаються політичною діяльністю, щоб протидіяти ліберальним реформам – у тому числі наданню прав жінкам та гомосексуалістам. Фундаменталісти виступають за заборону абортів і гомосексуальних шлюбів і проти пропаганди лібералізму в засобах масової інформації; вони підтримують традиційну родину, у якій є і батько, і мати, і прагнуть повернути ті часи, коли колективні молитви були соціальною нормою.

Критики фундаменталізму вважають його негнучким і лицемірним. Однак, на думку багатьох, володіючи більшою релігійною визначеністю і приділяючи особливу увагу емоційному переживанню присутності Бога, він стає привабливою альтернативою більш раціоналістичним та толерантним конфесіям.

Виділяють кілька функцій релігії: світоглядна, компенсаторна, комунікативна, регулятивна, інтегруюча (дезінтегруюча), трансляція культури, легітимації.

Світоглядну функцію релігія реалізує завдяки, насамперед, наявності в ній певного типу поглядів на людину, суспільство, природу. Релігія включає світорозуміння (пояснення світу в цілому й окремих явищах і процесів у ньому), світогляд (відображення світу у відчутті і сприйнятті), світовідчуття (емоційне прийняття або відкидання), світосприйняття (оцінку) та ін. Релігійний світогляд задає «граничні» критерії, Абсолюти, з погляду яких осмислюються світ, суспільство, людина, забезпечується цілеположення. Додавання змісту наявному буттю надає можливість тому, хто вірує, вирватися за кордони обмеженості, підтримує надію на досягнення «світлого майбутнього», на рятування від страждань, нещасть, самотності, морального падіння.

Релігія виконує компенсаторну функцію, заповнює обмеженість, залежність, безсилля людей у плані як перебудови свідомості, так і зміни об’єктивних умов існування. Реальне гноблення переборюється силою духу, соціальна нерівність перетворюється на «рівність» у гріховності, стражданні; церковна добродійність, милосердя, піклування, перерозподіл доходів пом’якшують нещастя знедолених; роз’єднаність і ізоляція замінюються братерством у громаді; безособові, матеріальні відносини байдужних один одному індивідів відшкодовуються особистісним богоспілкуванням і спілкуванням у релігійній групі. Важливе значення має психологічний аспект компенсації – зняття стресу, розрада, катарсис, медитація, духовна насолода, у тому числі й у тому випадку, якщо психологічний процес приводиться в рух за допомогою ілюзії.

Релігія забезпечує спілкування, здійснює комунікативну функцію. Спілкування складається як у нерелігійній, так і в релігійній діяльності і відносинах, включає процеси обміну інформацією, взаємодії, сприйняття людини людиною. Релігійна свідомість передбачає два плани спілкування: 1) віруючих один з одним; 2) віруючих з Богом, ангелами, душами померлих, святими за допомогою літургії, молитви, медитації і т. ін.

Регулятивна функція полягає в тому, що за допомогою визначених ідей, цінностей, установок, стереотипів, думок, традицій, звичаїв, інститутів здійснюється керування діяльністю і відносинами, свідомістю і поведінкою індивідів, груп, громад. Особливо велике значення має система норм (релігійного права, моралі), зразків (численних прикладів для наслідування), контролю (спостереження за реалізацією розпоряджень), заохочень і покарань (рос. «воздаяний» дійсних і обіцяних в посмертному існуванні).

Інтегруюча (дезінтегруюча) функція в одному відношенні поєднує, а в іншому роз’єднує індивідів, групи, інститути. Інтеграція сприяє збереженню, дезінтеграція – ослабленню стабільності, стійкості індивіда, окремих соціальних груп, організацій і суспільства в цілому. Інтегруюча функція має місце в тих випадках, коли має місце більш-менш єдине, загальне віросповідання. Якщо ж у релігійній свідомості і поведінці індивідів мають місце різноспрямовані тенденції, якщо в соціальних групах і суспільстві маються різні та ще і конфронтуючі одна з одною конфесії, релігія виконує дезінтегруючу функцію.

Релігія, що є складовою частиною культури, виконує функцію трансляції культури. Вона сприяє розвитку її певних шарів – письменності, друкарства, мистецтва, забезпечує охорону і розвиток цінностей релігійної культури, здійснює передачу накопиченої спадщини від покоління до покоління.

Функція легітимації означає узаконення деяких суспільних порядків, інститутів (державних, політичних, правових та ін.), відносин, норм, зразків як належних чи, навпаки, твердження неправомірності якихось з них. Релігія висуває вищу вимогу – максиму, відповідно до якої дається оцінка певних явищ і формується певне відношення до них. Максимі надається обов’язковий і непорушний характер.

Резюме.

1. Релігія – це соціальний інститут, заснований на системі вірувань, в основі якої лежать символічні системи, що викликають відчуття благоговіння та страху, а також певні ритуали, в яких бере участь спільнота вірян. Релігія виконує низку певних соціальних функцій, найбільш важливими серед яких є: світоглядна, компенсаторна, комунікативна, регулятивна, інтегруюча (дезінтегруюча), трансляція культури, легітимації.

2. У теперішній час соціологи виділяють чотири типи релігійних організацій: церкви (релігійні організації, що існують, як правило, протягом декількох століть та є успішно вбудованими в суспільство як таке); деномінації (церкви, незалежні від держави, що приймають релігійний плюралізм.); секти (менш формальні організації, ніж церкви); культи (релігійні організації, що знаходиться в основному поза культурними традиціями суспільства).

3. Однією з тенденцій функціонування релігії в сучасному суспільстві є секуляризація – історичне зниження значущості надприродного і сакрального. Водночас, відбувається посилення позицій фундаменталізму – консервативної релігійної доктрини, опозиційної до раціоналістичності і пристосування до світу, що відстоює відродження традиційної релігії.

4. Релігійний фундаменталізм має низку особливостей: фундаменталісти трактують священні тексти буквально; відкидають релігійний плюралізм; прагнуть до особистого переживання присутності Бога; фундаменталізм протистоїть «секулярному гуманізму» (це поняття, що позначає тенденцію, яка намітилася в економічно розвинених суспільствах, звертатися в пошуках відповіді на питання про те, як жити, не до Бога, а до допомоги вчених і різних фахівців); крім того, багато фундаменталістів поділяють консервативні політичні погляди.

5. В Україні, найбільш численними є десятки християнських конфесій, включаючи православ’я, католицизм, різні напрямки протестантизму, крім того дедалі більше прихильників налічують іудаїзм та іслам.