Тема 12. Сім’я

1. Класифікація форм сімейного життя.

2. Стадії сімейного життя.

3. Проблеми сучасної сім’ї та її альтернативні форми.

4. Соціальні функції сім’ї.

Сім’я являє собою складний соціальний феномен. Вона є найбільш давньою спільнотою людей, зв’язаний кровним спорідненням. Разом з тим, це мала група людей, які взаємодіють одне з одним певним чином. Крім того, сім’я – це соціальний інститут, що регулює поведінку людей за допомогою системи ролей, норм, санкцій і організаційних форм.

Розрізняють наступні форми шлюбів. Ендогамія – шлюб між людьми з однієї соціальної категорії. Вона обмежує вибір шлюбного партнера колом того ж віку, раси, конфесії або соціального класу. Екзогамія, навпроти, дозволяє шлюби між людьми з різних соціальних категорій. У сільських районах Індії та Пакистану, наприклад, прийнято одружуватися людям, що належать до однієї касти (ендогамія), але з різних населених пунктів (екзогамія). Логіка ендогамії полягає в наступному: люди, які знаходяться на одному ступені соціальних сходів забезпечать таке ж саме суспільне становище і своїм дітям, завдяки чому будуть зберігатися традиційні соціальні форми. Що ж стосується екзогамії, то вона створює альянси і спонукає до взаємопроникнення культур.

Законодавство економічно розвинених країн диктує моногамію – шлюб, що поєднує тільки двох партнерів. Якщо моногамія стала правилом у всіх країнах Європи (у тому числі й в Україні) і Америки, то багато країн з інших регіонів – особливо з Африки та Південної Азії – допускають полігамію, шлюб, що поєднує трьох або більшу кількість людей.

Відомі дві форми полігамії. Більш розповсюдженою є багатоженство – полігінія, шлюб, що поєднує одного чоловіка і двох або більше жінок. У багатьох азіатських і африканських країнах полігамія дозволена законодавством цих країн і є достатньо розповсюдженою. Тут позначається вплив ісламської традиції. Однак більшість мусульманських родин є моногамними, тому що лише деякі чоловіки можуть дозволити собі мати таку розкіш, як декілька дружин і ще більше дітей.

Поліандрія – шлюб, що поєднує одну жінку і двох або більше чоловіків. Ця рідка форма зустрічається, наприклад, у Тибеті, гірському регіоні, де заняття сільським господарством вимагає великих зусиль. У тамтешніх умовах поліандрія запобігає розподілу землі на ділянки, занадто маленькі для того, щоб вони могли прогодувати родину, і розподіляє обов’язки селянської праці між багатьма чоловіками. Поліандрія пов’язана також і з дітовбивством – штучним перериванням вагітності, яка має завершитися народженням дівчинки, або вбивством новонароджених дівчинок, оскільки зменшення жіночого населення змушує чоловіків ділити жінок.

У більшості суспільств на певному етапі розвитку були дозволені кілька форм шлюбу. Проте дослідники вже давно звернули увагу, що найбільше значення мав моногамний шлюб. Те, що різні культури віддають перевагу саме йому, відбиває дві обставини: утримування декількох партнерів виявляється важким фінансовим тягарем; кількість чоловіків і жінок у більшості суспільств приблизно однакова.

Суспільства регулюють не тільки вибір шлюбного партнера, але і місце проживання подружніх пар. У традиційних суспільствах більшість молодят селилися разом з батьками одного з них, що захищали й економічно підтримували молодь. Найбільш розповсюдженою формою проживання була патрилокальність. Це форма проживання, при якій подружня пара проживає разом з родиною чоловіка або поблизу від неї. У деяких суспільствах (наприклад, у північноамериканських індіанців) більш розповсюджений інший спосіб – матрилокальність. Це форма проживання, коли подружня пара живе разом з родиною дружини чи поблизу від неї. Суспільства, у яких часто траплялись локальні збройні конфлікти, віддавали перевагу першому з двох способів: у хвилину небезпеки сини виявлялися поруч і захищали батьків. Суспільства, що ведуть війни за межами своєї власної території, можуть бути як патрилокальними, так і матрилокальними, залежно від того сини або дочки мають більшу економічну вагу.

Зовсім іншу форму демонструють індустріальні суспільства. Якщо дозволяють матеріальні ресурси, молодята воліють неолокальність. Це форма проживання, за якої подружня пара живе окремо як від батьків чоловіка, так і від батьків дружини.

Виділяють наступні найбільш типові фази подружніх відносин.

1. Вибір партнера. У деяких країнах, наприклад у Індії або Шрі-Ланці, більшість людей вважають період вибору шлюбного партнера занадто важливим, щоб віддати його на відкуп молодим людям. «Шлюби за договором» являють собою альянс між двома розширеними родинами, що мають рівний соціальний статус, і звичайно припускають «обмін» не тільки дітьми, але і матеріальними цінностями і послугами. Батьки можуть зговоритися одне з одним, коли їхні діти зовсім маленькі.

Оскільки традиційні суспільства в культурних відносинах однорідні, соціалізація практично будь-якого представника протилежної статі така, що він може бути гарним чоловіком для дочки чи гарною дружиною для сина. Тому батьки домовляються про весілля, не розмірковуючи, наскільки сумісні характери і фізіологія їхніх дітей; їм досить бути упевненими, що вони є сумісними з погляду культури.

Індустріалізація не тільки зробила традиційну родину менш міцною, але і позбавила розширену родину її колишнього значення. Молоді люди самі вибирають собі партнерів і відкладають вступ у шлюб доти, поки не набудуть фінансової незалежності та досвіду, необхідного для того, щоб знайти супутника життя.

2. Стадія романтичних відносин. На цій стадії подружжя сприймає одне в одного значною мірою тільки достоїнства. Відсутнє реальне сприйняття себе й іншого в шлюбі. Багато культур прославляють романтичну любов, симпатію і сексуальну пристрасть до людини протилежної статі як основу шлюбу. Українцям важко уявити собі шлюб без любові, і масова культура, від народних казок до сучасних любовних романів, зображує любов як ключ до щасливого шлюбу. Однак, приміром, на Сході, де традиційний уклад життя сильний і донині, романтична любов грає значно меншу роль у виборі супутника життя.

Надмірна увага, що приділяється любовним відносинам, спонукує молодих людей «залишати рідні гнізда» і створювати власні родини, причому взаємний фізичний потяг може допомогти молодій парі пройти важкий період звикання до життя вдвох. Однак, романтична любов виявляється менш міцною основою шлюбу, ніж економічні й соціальні передумови.

Завдяки культурі в молодих людей складається ідеалізоване уявлення про шлюб як про вічну любов. Подібний оптимізм може бути причиною розчарування, особливо для тих, хто розглядає шлюб як одну з найбільш суттєвих складових щастя. Та й сама романтична любов не обходиться без значної частки фантазії. Індивіди не закохуються в реальних людей, а наділяють їх важливими для себе якостями і захоплюються створеним ними самими образами. Однак після весілля майже всі подружні пари зіштовхуються з повсякденними рутинними обов’язками.

Інтимні відносини теж можуть стати джерелом розчарування. Закоханим і романтично налаштованим молодим людям шлюб може уявлятися нескінченним медовим місяцем, але проходить певний проміжок часу, і їм доводиться визнати, що секс перестав бути всепоглинаючою пристрастю. Приблизно два з трьох одружених індивіди задоволені сексуальною складовою відносин зі своєю «другою половиною», хоча з часом сексуальне життя подружжя і йде на спад.

Багато фахівців погоджуються, що подружні пари, найбільш удоволені своїми інтимними відносинами, щасливі й у шлюбі. Існування подібної кореляції зовсім не означає, начебто секс є ключем до щастя; однак прикладів, коли секс задовольняє обох партнерів і при цьому вони мають гарні відносини, значно більше, ніж протилежних.

3. Індивідуалізація стилю подружніх відносин. На цій стадії виробляються правила, що визначають різні вчинки чоловіків у родині. Незважаючи на ті вимоги, що висуваються дорослій людині в зв’язку з вихованням дітей, батьківство (материнство) як і раніше визнається однією з найбільших життєвих радощів. У доіндустріальних суспільствах багатодітність була вигідною, тому що чим більше в родині було дітей, тим більше і робітничих рук. Тому обов’язок дружини тоді – народжувати дітей, і при відсутності ефективних засобів контролю над народжуваністю, діти з’являлися в подружжя ледь не щороку. Звичайно, для доіндустріальних суспільств характерна висока дитяча смертність, і до дорослого віку доживали далеко не всі народжені.

Тенденція щодо скорочення чисельності народжуваних найбільш помітна в країнах з високим рівнем доходів. Але там, де він є низьким (у Латинській Америці, Азії й особливо в Африці), картина зовсім інша: у багатьох жінок немає іншого вибору, як народжувати та виховувати дітей. У цих країнах родина з 4, 5 і навіть 6 дітьми й дотепер звичайне явище.

4. Стабільність (змінюваність). У сім’ях, які нормально функціонують, тенденція до стабільності врівноважується тенденцією до змінюваності. У випадку твердої фіксації правил у сім’ї шлюб здобуває дисфункціональних ознак, відносини стають стереотипними і монотонними.

5. Завершальний етап сімейного життя. Збільшення тривалості життя в багатьох країнах означає, якщо подружжя не розлучилися, вони, швидше за все, проживуть разом багато років. Приблизно до 50 років у більшості сімейних пар діти вже виростають, і роки, що залишаються, вони проведуть так само, як починали спільне життя, – вдвох.

Як народження дітей, так і їх дорослішання вимагає від подружжя адаптації до нових умов, хоча нерідко саме в цьому віці їхні відносини стають більш довірливими. Інший аспект цієї проблеми полягає в тому, що чимало людей середнього віку доглядають за своїми батьками, які старіють. При цьому зовсім не обов’язково, щоб батьки фактично переїжджали до дітей, проте турбота про літніх може виявитися більш обтяжливою та менш цікавою справою, ніж піклування про маленьких дітей.

Смерть одного з членів пари знаменує початок заключного і, звичайно ж, найважчого етапу сімейного життя. Як правило, дружини переживають своїх чоловіків, тому що, по-перше, жінки живуть довше чоловіків, а по-друге, тому що дружини іноді бувають на кілька років молодшими. Отже, їм потрібно підготуватися до того, що кілька років вони проведуть вдовами. Особливо важко приходиться вдівцям, тому що вони гірше справляються з чисто побутовими проблемами, іноді в них можуть виникати проблеми із вживанням алкоголю.

У сучасних умовах під кризою сім’ї розуміється її нездатність виконувати ті функції і ролі, що є притаманними цьому соціальному інституту. Найбільш гостро соціальні проблеми сім’ї виражаються сьогодні в різкому соціально-економічному розшаруванні суспільства; у постійному дефіциті державного бюджету; у міграції населення; у погіршенні стану здоров’я членів сім’ї, демографічної ситуації, що виявляється в природному збитку населення; у фундаментальних змінах традиційних ролей членів родини, особливо жінок; у збільшенні числа людей, які обрали, на відміну від традиційного шлюбу, альтернативний стиль життя; у різних формах насильства в родині, у соціальному сирітстві і т. ін. Усе перераховане не може не позначитися на сімейних відносинах.

Про кризу сім’ї в Україні свідчать наступні факти: нестабільність шлюбів; постійне збільшення питомої ваги матерів, які виховують дітей без чоловіка; ріст числа батьків, не пов’язаних з дитиною біологічними узами (вітчим, мачуха, усиновителі); зниження кількості людей, які вступили в шлюб; зниження народжуваності; криза батьківської виховної ролі; збільшення соціального сирітства, кинутих дітей.

Можна вказати кілька причин нестабільності шлюбів.

По-перше, спостерігається ріст індивідуалістичних настроїв. Сьогодні члени родини проводять разом менше часу. Люди стали більш егоїстичними і скоріше думають про власну кар’єру, ніж про благополуччя своїх родин і дітей.

По-друге, згодом може відбуватися згасання романтичної любові. Оскільки в багатьох суспільствах основою шлюбу вважається романтична любов, згасання пристрасті нерідко означає і розрив шлюбних уз. Багато хто розлучаються заради нових відносин, що повертають їм почуття любові і радості життя.

По-третє, жінки здобувають більше самостійності. Раніше шлюб був економічним союзом, джерелом підтримки для партнерів і, у першу чергу, для жінок. Збільшення числа працюючих жінок призвело до зменшення їх фінансової залежності від чоловіків. Як наслідок – їм стало простіше приймати рішення припинити подружні відносини, що не приносять радості.

По-четверте, багато сучасних шлюбів перетворюються на джерела стресів. Якщо і чоловік, і дружина працюють, у них залишається менше часу і сил на подружнє життя. Внаслідок чого, ростити і виховувати дітей зараз важко, як ніколи. Народження дитини стабілізує деякі шлюби, але частіше розлучаються саме молоді пари, у яких і стаж сімейного життя невеликий, і діти ще маленькі.

По-п’яте, розлучення стало соціально прийнятним. За старих часів шлюб охороняли культурні і, насамперед, релігійні цінності. Сьогодні ситуація змінилася. Розлучення вже не є ганебним клеймом, яким було ще 100 років тому, і нині родини і друзі пар, які конфліктують, менш схильні відмовляти їх від розлучення.

Більше аніж подружні пари від розлучення можуть постраждати діти. Воно може вирвати їх зі звичного домашнього оточення, втягнути в протистояння батьків і розлучитись з кимсь із тих, кого вони люблять. Але найбільш серйозне полягає в наступному: багато дітей вважають себе винуватцями сімейного розладу. У багатьох випадках розлучення кардинально змінює життя дитини, стає причиною емоційних розладів і проблем з поведінкою, крім того, зростає ризик, що в дитини почнуться проблеми в школі й виникне схильність до певних девіацій. І все-таки, багато фахівців вважають, що розлучення для дітей краще, ніж життя у стані напруженості і насильства.

Ідеальна родина є джерелом радості і взаємодопомоги. Однак тривожною реальністю стає насильство в родині (емоційне, фізичне чи сексуальне насильство одного члена родини над іншим). Соціолог Річард Дж. Гелле називає родину найбільш схильною до насильства групою суспільства, що поступається в цьому тільки поліції й армії.

Жінки стають жертвами сімейного насильства частіше за чоловіків. Випадки насильства в сім’ї нерідко залишаються невідомими правоохоронним органам. Деякі фахівці навіть стверджують, що жінки частіше стають жертвами кого-небудь із членів родини, ніж вуличних грабіжників чи ґвалтівників, дорожньо-транспортних випадків. Історично було так, що за законом дружини вважалися власністю своїх чоловіків, і жодного чоловіка не можна було звинуватити в зґвалтуванні власної дружини. Однак нині у всіх європейських країнах та США діють закони про подружнє зґвалтування.

Жертвами домашнього насильства стають не тільки жінки, але і діти. Таке насильство не обмежується фізичними травмами; агресивно налаштовані дорослі, які зловживають своєю владою і довірою дитини, наносять серйозну шкоду його емоційному стану. Жорстокими стосовно дитини можуть бути як чоловіки, так і жінки, причому їх дії не можна звести до якого-небудь одного стереотипу. Однак більшість з них усе-таки мають одну загальну рису: у дитинстві вони самі ставали жертвами насильства в сім’ї, а це значить, що сімейне насильство породжує нові форми насильства.

І понині більшість українських сімей – це подружні пари, які мають дітей. Однак в останні десятиліття сімейне життя в вітчизняному суспільстві набуло більш різноманітних форм.

Неповні родини, більшість з який очолюються жінками, – це результат розлучень, смертей і рішення незаміжніх жінок народжувати дитину. Матері-одинаки більше ризикують виявитися в стані бідності, тому що наявність дітей обмежує їх можливість працювати і підвищувати освітній рівень. Справедливо і зворотне твердження: імовірність того, що одинокою матір’ю стане молода жінка, що живе в бідності, вище.

Громадянський шлюб – спільне ведення господарства парою, що офіційно не є в шлюбі. Кількість таких пар в Україні останніми роками збільшилася на порядок.

Що ж стосується інших країн, то громадянський шлюб як довгострокова форма сімейного життя з дітьми чи без них поширене у Швеції та в інших скандинавських державах. Однак у країнах з більш строгими традиціями (і католицьких), таких як Італія, громадянський шлюб – явище не настільки розповсюджене. Більшість пар живуть таким чином не більш декількох років, після чого приблизно половина з них вирішує одружитися, а інша половина – розійтися.

Ще однією альтернативою традиційному шлюбу є одностатеві шлюби. У 1989 р. Данія стала першою країною в світі, що скасувала заборону на гомосексуальні шлюби. При цьому одностатевим подружжям (геям та лесбіянкам) були надані ті ж права, що і різностатевим, у тому, що стосується спадкування, оподатковування і спільного володіння майном. Прикладу Данії наслідували Норвегія (1993 р.), Швеція (1995 р.) і Нідерланди (2001 р.). В Україні одностатеві шлюби не дозволені.

Основне призначення сім’ї як соціального інституту – забезпечення соціальної і культурної безперервності розвитку суспільства.

Також сім’я виконує насамперед репродуктивну функцію, тобто функцію дітонародження, відтворення населення. Вона не зводиться до біологічного виробництва, а має соціальний характер, тому що припускає не просте народження дитини, а відтворення людини, яка має бути пристосованою до життя в сучасному суспільстві. Сім’я виконує економічну, функцію накопичення матеріальних благ і передачу їх у спадщину.

З репродуктивною функцією тісно пов’язана функція соціалізації. Сім’я забезпечує поступовість у розвитку культури, бере участь у збереженні і передачі молодому поколінню духовних цінностей і набутих навичок. Сім’я забезпечує первинну соціалізацію дитини, вводить її у світ соціальних зв’язків, прищеплює їй звички, навички, формує погляди, моральні установки, цінності. Сім’я виконує рекреативну, тобто відбудовну функцію або функцію емоційної стабілізації і психологічної терапії. У сім’ї ми одержуємо допомогу, підтримку, скидаємо ту напругу, яку накопичили в процесі соціальної взаємодії на роботі, в транспорті. Сім’ї властива також комунікативна функція, оскільки вона задовольняє потребу людини в спілкуванні на основі взаєморозуміння і взаємопідтримки. Сім’я виконує регулятивну функцію, зокрема, здійснює функцію моральної регламентації поведінки членів родини, у спілкуванні одне з одним і іншими людьми, функцію регуляції сексуальної поведінки. Вже почуття приналежності до родини коректує поведінку на роботі й у спілкуванні з іншими людьми.

Усі соціальні функції задовольняють і особисті потреби. Так, функція відтворення задовольняє потреби в дітях, у батьківстві, у вихованні дітей. Економічна і господарсько-побутова задовольняє потреби в господарсько-побутових послугах, матеріальній допомозі. Функція соціалізації виражається в таких індивідуальних функціях, як духовне взаємозбагачення членів родини. Дозвіллєва функція задовольняє потреби в спільному проведенні часу. Функція емоційної стабілізації і психологічної терапії забезпечує одержання психологічного захисту, емоційної підтримки в родині, задоволення потреби в особистому щасті і любові.

Резюме.

1. Сім’я – це соціальний інститут, що регулює поведінку людей за допомогою системи ролей, норм, санкцій і організаційних форм. Сім’я виконує низку важливих соціальних функцій, серед яких слід вказати репродуктивну, рекреативну, регулятивну, комунікативну.

2. Основою сім’ї є шлюб. Розрізняють наступні форми шлюбів: ендогамія – шлюб між людьми з однієї соціальної категорії (того ж віку, раси, конфесії, тощо); зогамія, навпроти, дозволяє шлюби між людьми з різних соціальних категорій.

3. Моногамія – шлюб, що поєднує тільки двох партнерів. Моногамія є законодавчою нормою у всіх країнах Європи (у тому числі й в Україні) і Америки; багато країн з інших регіонів – особливо з Африки та Південної Азії – допускають полігамію, шлюб, що поєднує трьох або більшу кількість людей.

Відомі дві форми полігамії. Більш розповсюдженою є полігінія (багатоженство) – шлюб, що поєднує одного чоловіка і двох або більше жінок. Поліандрія – шлюб, що поєднує одну жінку і двох або більше чоловіків.

4. Суспільства регулюють не тільки вибір шлюбного партнера, але і місце проживання подружніх пар. Патрилокальність – це форма проживання, при якій подружня пара проживає разом з родиною чоловіка або поблизу від неї. Матрилокальність – це форма проживання, коли подружня пара живе разом з родиною дружини чи поблизу від неї. Неолокальність – це форма проживання, за якої подружня пара живе окремо як від батьків чоловіка, так і від батьків дружини. Саме остання форма проживання є найбільш поширеною в економічно розвинених країнах, нажаль, в Україні лише незначна кількість молодих подружніх пар може дозволити собі окреме житло.

5. У сучасному світі, зокрема в Україні, сім’я переживає кризу, що проявляється в нестабільності шлюбів; постійному збільшенні питомої ваги матерів, які виховують дітей без чоловіка; зростанні числа батьків, не пов’язаних з дитиною біологічними узами (вітчим, мачуха, усиновителі); зниженні кількості людей, які вступають в шлюб; зниженні народжуваності; кризі батьківської виховної ролі; збільшенні соціального сирітства, кинутих дітей.