3.2. Участь Бразилії в підготовці угоди про алка

Підготовка угоди вступає у вирішальну стадію, і жаркі дискусії часом виливаються за закриті двері, породжуючи дипломатичні скандали. Головний парламентар Клінтона, посол з особливих доручень К. Барщевські, звинуватила Бразилію в тому, що вона навмисне гальмує підготовку угоди про АЛКА і може опинитися в ізоляції, оскільки «час вже прийшов». Посол Бразилії в Вашингтоні Р.Барбоза в опублікованій заяві відкинув ці звинувачення як бездоказові, заявивши, що істинним гальмом переговорів є спроби перетворити АЛКА на подобу НАФТА. Американський посол в Бразилії А. Харінгтон в інтерв'ю місцевій пресі заявив, що виступ офіційного представника США було неправильно розтлумаченим оскільки в ньому не містилося жодних погроз на адресу Бразилії [84].

Правлячі кола Бразилії не приховували своєї впевненості в тому, що США зроблять все можливе, щоб зберегти обмежений режим доступу на свої ринки для стратегічно важливих статей експорту. Сформувався своєрідний механізм гальмування формування АЛКА, для нейтралізації якого адміністрації Буша-молодшого необхідно було домогтися від конгресу процедури fast track (прискорення процедури ведення торговельних переговорів).

Конкретні інструкції переговорними групам були затверджені п’ятою міністерською конференцією, яка проходила в Торонто в листопаді 1999 р. В них ставилося завдання опрацювати більше 130 пропозицій, які поступили до цього часу від країн-учасниць таким способом, щоб кожна переговорна група підготувала проект тексту по своїй тематиці для майбутнього макету угоди. Переговорним групам, відповідальним за проблеми допуску до ринків, доручалося також обговорити форми і процедури ведення переговорів в окремих галузях. Учасники конференції погодили ряд технічних і адміністративних заходів, покликаних сприяти розвитку регіональної торгівлі (спрощення митних процедур, більша відкритість імпортних операцій і т.д.) [85].

Латиноамериканські країни, яким тарифні і нетарифні бар’єри США наносять збитків, які оцінюються ними в 15 млрд. доларів, розраховували, що створення зони вільної торгівлі в Західній півкулі відкриє ринок США для їх сільськогосподарського експорту. В переговорній групі із сільського господарства була розроблена система ліквідації субсидій шляхом механізму «перехресних санкцій» по відношенню як до субсидійованого експорту, так і до субсидійованого імпорту [86]. Однак, в середині 2001 року міністр торгівлі США Д. Еванс в категоричній формі оголосив, що питання про американські субсидії сільському господарству «не будуть обговорюватися на переговорах по АЛКА». Свою позицію адміністрація Буша пояснювала тим, що проблема субсидій як глобальне явище є предметом розгляду ВТО. Вирішити цю проблему можна лише в тому випадку, якщо інші розвинені країни, також погодяться припинити субсидіювання свого сільськогосподарського сектору. В дебатах з цього приводу нерідко висловлювалася думка, що адміністрація Буша не піде на серйозну лібералізацію торгівлі сільськогосподарськими товарами, оскільки це може послабити продовольчу безпеку наддержави [87].

Підхід США не зустрів підтримки у Бразилії та інших латиноамериканських країн. Члени Меркосур в листопаді 2002 року вдалися до колективного демаршу на переговорах з американським торговим представником Р. Зоеліком, який був відправлений Вашингтоном до Південної Америки з метою «роз’яснення» позицій США [88].

Бразилія як лідер боротьби за ліквідацію протекціонізму США, займає в цьому питанні послідовну позицію і не піддається тиску Вашингтона, «відлучити» її від АЛКА. Провал міністерської конференції СОТ в Канкуні (вересень 2003 р.), в ході якої не вдалося знайти компроміс щодо відкриття світових ринків для сільськогосподарських товарів, ще раз показав латиноамериканцям неспроможність позиції США. Непоступливість Вашингтона в цих питаннях, як відзначають деякі експерти, пояснюється не стільки економічними причинами (аграрний сектор дає лише 13% ВВП), скільки великодержавним менталітетом і прагненням забезпечити абсолютну безпеку [89].

Новий виток напруженості в американсько-бразильських відносинах був викликаний введенням адміністрацією США низки протекціоністських заходів. Спочатку в червні 2002 року були підвищені мита на імпорт із кількох сортів сталі, після цього в травні президент Буш підписав закон, який передбачає збільшення на 180 млрд. доларів субсидії для американських фермерів на найближче десятиліття, що викликало хвилю протестів в Латинській Америці і Європі [90]. Після цього Вашингтону довелося дещо пом'якшити дискримінаційні акції. Однак, спроби адміністрації США впливати на Меркосур і його лідера Бразилію тривали. Напередодні чергової зустрічі глав держав-членів Меркосур, коли відбувалися активні переговори про входження Чилі в це об'єднання в якості повноправного учасника, Вашингтон підірвав «дипломатичну бомбу», оголосивши про початок переговорів між США та Чилі про укладення двосторонньої угоди про вільну торгівлю, що спочатку викликало негативну реакцію в Меркосур. Однак надії загострити відносини між партнерами по блоку не виправдалися. МЗС Чилі пояснив, що їхні переговори із США жодним чином не позначаться на термінах можливого входження цієї країни в південноамериканський блок в якості повноправного члена після того, як будуть узгоджені питання про єдині зовнішні тарифи і проблема нетарифних обмежень в зоні Меркосур [91].

Американській стратегії роз'єднання латиноамериканських сусідів Бразилія протиставила активну політику зміцнення співробітництва південноамериканських країн в області інтеграції. Ініціативи тодішнього президента Бразилії Ф.Е.Кардозо, підтримка Аргентини та інших країн, які взяли участь у першому (серпень-вересень 2000 р.) і другому (липень 2002 р.) Саміті Південної Америки, дозволили зупинити поглиблення кризи Меркосур і дещо стабілізувати ситуацію в регіоні. Президенти дванадцяти південноамериканських країн схвалили курс на створення зони вільної торгівлі Південної Америки (УНАСУР) і плану розвитку регіональної інфраструктури, особливо енергетики. Ключове значення для здійснення цього нового об’єднання полягає у досягненні згоди між Меркосур і Андійським Співтовариством, а також підключення інших південноамериканських країн, особливо Чилі, до так званого розширеного торгово-економічного простору в Південній Америці [92].

Сучасний бразильський курс відносно США не носить конфронтаційного характеру. Оприлюднюючи свою зовнішньополітичну програму в Національному конгресі, президент Луїс Лула да Сілва заявив: «Ми будемо намагатися підтримувати із США відносини зрілого союзу, заснованого на обопільних інтересах і взаємній повазі». За словами Лули, на багатосторонніх переговорах по АЛКА в СОТ на Раунді Дохи і з ЄС, Бразилія має намір боротися з протекціонізмом і прагнути до отримання більш справедливого статусу, який повністю відповідає рівню країни, що стрімко розвивається [93]. Очевидно, що декларовані президентом Бразилії зовнішньополітичні пріоритети – принципова основа політики цієї країни в якості співголови (спільно з США) на переговорах про завершення підготовки угоди АЛКА. Ця проблема, поряд з двосторонніми американсько-бразильськими відносинами вже обговорювалася в травні 2003 р. на міністерському рівні між двома країнами. Бразильська сторона не задовольнялася посиланнями представником США на багатосторонні переговори в СОТ в рамках Раунду Дохи і запропонувала провести прямі переговори Меркосур - США за формулою 4 +1, а при необхідності відкласти підписання угоди по АЛКА до 2007 року [94].

Подальше обговорення цих питань відбувалося в ході робочого візиту в США 20 червня 2003 року бразильського президента, якого супроводжували десять міністрів. Що стосується підсумків переговорів, то досягнуті домовленості стосувалися лише галузевих проблем. Були підписані угоди про співпрацю в галузі енергетики, освіти, науки і технологій, в сільському господарстві, засновані три консультативних комітету. Проте серйозні розбіжності між двома країнами (ліквідація субсидій, війна в Іраку, антикубинських політика Вашингтона, військова підтримка США Колумбії з метою придушення партизанських рухів), мабуть, так і не були подолані. Лула пішов назустріч побажанням Буша щодо терміну переговорів по АЛКА і підтвердив, що Бразилія, як і США, висловлюється за їх завершення не пізніше 1 січня 2005 року [95].

Білий дім не оцінив цей крок і не відгукнувся на бразильську прохання підтримати претензії Бразилії на місце постійного члена в Раді Безпеки ООН. Непряма оцінка підсумків візиту прозвучала в інтерв'ю Лули Бі-бі-сі «Ми боремося за об'єднання Південної Америки навколо Меркосур, щоб мати більш сильну позицію на переговорах по AЛKA» [96].

Незважаючи на те, що за 1998-2002 рр. під суперпроект АЛКА була підведена солідна інституційна та фінансова база, були затверджені Плани дій і обговорений попередній текст угоди по АЛКА, можна стверджувати, що це стало можливо тільки завдяки чисто тактичним поступкам з боку США, зацікавлених в тому, щоб ввести в поле переговорів питання, що мають для них велике значення. Насправді ж Вашингтон не збирався здавати свої позиції, і коли стало зрозуміло, що протистояння проти держав-членів Меркосур і Венесуели йому не під силу,то США вважали за краще просто відсунути переговори по Зоні вільної торгівлі Америк на другий план і всю свою увагу переключити на двосторонні переговори з більш лояльними центральноамериканськими державами, Чилі та Андійськими країнами.