2.3. Політика л. Лули да Сільви та д. Русефф відносно Спільного ринку країн Південного Конусу

Однією із основних особливостей, які відрізняють Меркосур від інших регіональних торгово-економічних об’єднань є надання переваги міжурядовим, а не наднаціональним відносинам. Такий вибір був зроблений лідерами інтеграції, які слідували концепції Бразилії. Спочатку ця форма правління дозволяла уникати «розчинення» інтеграційного механізму в наддержавній бюрократії. Однак поступово складності з координацією роботи численних національних міністерств і відомств, а також відсутність незалежного погляду на ті, чи інші специфічні питання інтеграції виявили необхідність модернізації інституціонального забезпечення Меркосур.

В останні роки до сформованої в 90-х роках системи органів (Рада спільного ринку, Група спільного ринку, Комісія по торгівлі, Технічний секретаріат, консультативні соціально-економічні та зовнішньополітичні форуми, а також ряд робочих груп, технічних комісій і комітетів) додалися наступні структури:

• Комісія постійних представників. Створена в 2003 році як один із органів Ради спільного ринку. В нею увійшли представники країн, які є повноправними членами Меркосур.

• Постійний арбітражний суд. Почав свою діяльність в 2004 році і став першим наднаціональним органом об’єднання. Створений по протоколу Олівос, в якому сформований сучасний механізм вирішення торгових конфліктів в Меркосур.

• Парламент Меркосур. Його перше засідання відбулося в травні 2007 року в Монтевідео у складі 72 законодателів, призначених на три роки. На початковому етапі парламент покликаний виконувати консультативні функції. Основа сфера діяльності парламентарів – аналіз ключових проблем розвитку і поглиблення економічної взаємодії в регіоні і вироблення відповідних рекомендацій [60].

Існуючий механізм управління Меркосур можна охарактеризувати як своєрідну суміш із міждержавних і наднаціональних структур. Сам факт наднаціональних органів, як показує латиноамериканська практика, не гарантує успішного розвитку інтеграційного процесу, але є необхідною базою реалізації політичних ініціатив і єдиних торгово-економічних інтересів. В Меркосур, не дивлячись на розгалужену систему управлінських структур, основну роль в процесі прийняття рішень в блоці продовжує відігравати президентська дипломатія. Саміти, які проводяться по завершенні чергового головування два рази на рік, на яких розглядається найбільш актуальні міжнародні проблеми, в тому числі і за участю запрошених політичних діячів із інших країн регіону і світу, мають величезне значення як для внутрішнього розвитку блоку, так і для його міжнародного визнання в якості самостійної політичної одиниці.

У зв’язку з цим становить інтерес зміна політичного курсу, яке відбулося в багатьох державах субрегіону. Крах неоліберальної моделі, яка панувала в економіці країн Меркосур в 90-ті роки, багато в чому сприяла тому, що в ХХІ сторіччі спочатку в Бразилії, а пізніше в Аргентині і Уругваї до влади прийшли лівоцентристські уряди, які заявили про пріоритет соціальної складової в їх політиці.

В грудні 2005 року в Монтевідео на саміті голів держав Меркосур в нього була прийнята Венесуела в якості повноправного члена, але без права голосу до тих пір, поки не будуть виконані всі вимоги характерні для повноправних учасників співтовариства [61].

Вступ до Меркосур Венесуели відкрив дискусію щодо дотримання основ демократичного правління, прихильність до яких була закріплена в 1998 році в Протоколі Ушуая про демократичні компроміси в Меркосур, Болівії і Чилі [62]. Певне занепокоєння в учасників блоку виникає відносно того, які довгострокові наслідки для інтеграції можуть мати націоналізація нафтової, енергетичної, телекомунікаційної сфер, закриття опозиційних телевізійних каналів, спроба внести зміни в національне законодавство з метою необмеженого переобрання на вищу посаду і ряд інших дій президента Венесуели. Крім того, недружні заяви зі сторони Каракаса, спрямовані проти США і деяких інших економічно розвинених країн, кидають тінь на зовнішню політику блоку. Європейці нерідко висловлювали занепокоєння стосовно можливого «ефекту доміно», тобто розповсюдження ідей «соціалізму ХХІ сторіччя» на інші держави регіону. А керівництво США взагалі відкрито вказувало бразильцям на помилковість прийняття Венесуели в Меркосур [63].

Політична трансформація спричинила зміну розстановки сил в об’єднанні. За час правління президента Н. Кіршнера в Аргентині (2003-2007 рр.) політична присутність Буенос-Айреса на регіональній арені помітно знизилася. Історична вісь протиріч Аргентина-Бразилія поступово відійшла на другий план. Епіцентр суперництва за регіональне лідерство змістився на північ континенту і розташувався на лінії Бразиліа-Каракас. В сторону Венесуели зміщується і ресурсний центр Меркосур. Володіння найбільшими в регіоні запасами нафти і газу дає Каракасу основні козирі в боротьбі за лідерство. З приходом Венесуели блок «збагатився» такими масштабними економічними проектами, як будівництво трансконтинентального газопроводу, створення Південноамериканського банку та ін. [64]. «Малі» країни блоку, які все частіше докоряють Бразилії в надмірній політизації Меркосур, роблять ставки на подолання за допомогою Венесуели суттєвого дисбалансу і повернення угруповання на шлях виключно економічної інтеграції.

В період правління Лули да Сільви (2003-2010) обов’язки міністра закордонних справ виконував С. Аморім, а Бразилія перетворилася із регіональної держави в нового глобального гравця. Це принципово новий етап зовнішньої політики, яка засновувалася на послідовності і прагматизмі. Лула продовжив макроекономічний курс, який став головним фактором економічної стабілізації в країні.

Що стосується бразильського експорту в країни Меркосур, то він ріс дуже динамічно в порівнянні з її експортом в інші країни світу. Якщо її загальний експорт збільшився в 2007 р. на 16,6%, то в країни блоку виріс на 24,1%, досягнувши 17,4 млрд. доларів. При цьому на Аргентину припадає 83,1% бразильського експорту в зоні Меркосур. Імпорт з Меркосур в Бразилію виріс на 29,7%, досягнувши 11,6 млрд. доларів. 90% цього імпорту надходить з Аргентини. Торгівля тісно пов'язує економіки двох великих країн Південної Америки, посилюючи їх взаємодоповнюваність.

До 70% бразильських підприємців ведуть діяльність в рамках цього ринку. Із створенням інтеграційного об'єднання різко активізувалася діяльність бразильських кампаній в Аргентині і Парагваї. Інвестиції Бразилії в Аргентині в 2005 році досягли 2 млрд. дол. – близько 40% всіх іноземних капіталовкладень в цій країні. У той же час бразильські інвестиції в інших країнах світу склали в 2007 р. 7,1 млрд. доларів [65].

Що стосується ускладнень і суперечок, які періодично виникають у відносинах між членами блоку, то Бразилія демонструє готовність йти на значні поступки в інтересах інших членів, допускаючи, в тому числі, і відступи від об'єднавчих принципів. Так, Бразилія погодилася на продовження існуючих вилучень з Єдиного зовнішнього тарифу, пішла назустріч Аргентині в питанні про створення спеціального механізму захисних заходів у взаємній торгівлі та збереженні спеціального режиму в торгівлі автомобілями, запчастинами [66].

В питаннях інтеграції в рамках Меркосур, Бразилія рідко прислухається до думки своїх сусідів. Це стосується питання про введення єдиної валюти Меркосур (Бразилія наполягає на введенні на всьому просторі саме своєї валюти – реалу), і планів створення єдиного парламенту, та інших аспектів інтеграції. Ще Карлос Меса, будучи президентом Болівії, виказував здивування у зв’язку з тим, що Бразилія настояла на включенні країн-членів Андського співтовариства (АСН) в Меркосур на правах асоційованих членів. І це при тому, що паралельно створювалося Південноамериканське співтовариство націй (УНАСУР). Проте, мотиви Бразилії в даній ситуації зрозумілі. Якщо УНАСУР – це інтеграційне об’єднання побудоване за принципом «1+1» (Меркосур + АСН), то вступ андських держав в Південноамериканський спільний ринок будувався за принципом «Меркосур +». А це означає, що в цьому об’єднанні нові члени являли би собою свого роду «периферію». Іншими словами, вони б сприяли укріпленню міжнародних позицій Меркосур і самої Бразилії за рахунок полегшення виходу до Тихого океану, і в той же час самі не мали б особливої ваги в інтеграційному об’єднанні, оскільки правом вето в Меркосур володіють лише його країни-засновники [67].

У червні 2008 р. Бразилією висувається Стратегічний план для подолання асиметрії в Меркосур. Дана проблема давно залишається однією з найбільш гострих в Меркосур. Розподіл країн-членів на «великі» і «малі» говорить сам за себе: на лідерів інтеграції Бразилію і Аргентину – припадає більше 97% загального об’єму валового продукту в блоці. В 90-ті роки даній політиці не приділялося належної уваги, заходи які вживалися, не носили систематичного характеру. Тематика ліквідації асиметрій зайняла особливе місце на порядку денному Меркосур лише з 2003 року. Був розширений список виключень, зроблений для Уругваю і Парагваю в рамках спільних завдань по створенню зони вільної торгівлі і митного союзу, зокрема, подовжені терміни досягнення спільних торгово-економічних показників, передбачена можливість введення нових тимчасових обмежень на ввіз продукції із третіх країн (імпортні квоти на засоби виробництва).

Важливим поворотним моментом стало формування Фонду структурної конвергенції Меркосур, спрямованого на фізичну інтеграцію економік блоку і, зокрема, на вдосконалення інфраструктури, а також на розвиток конкурентоздатності, сприянню соціальному зближенню і підтримку інституціонального розвитку, особливо малих країн блоку. Із загальної суми Фонду в 1,25 млрд. доларів, 80% підуть на підтримку проектів економічного і соціального розвитку Парагваю і Уругваю. В основу ідеї лягла діяльність структурних фондів ЄС, які фінансують відсталі держави і регіони. Реалізація в рамках Фонду різних проектів буде сприяти підвищенню конкурентоздатності менш розвинених економік блоку, прискоренню їх економічного зростання, і як наслідок, підвищенню прибутку на душу населення, поступово наближаючи його до рівня більш розвинених держав [68].

Учасники 36-ї наради голів країн-членів Меркосур, яка відбулася 16 грудня 2008 р. в Коста де Сауїпе в Бразилії, закликали зміцнювати регіональне об'єднання, щоб спільними зусиллями подолати нинішню міжнародну фінансову кризу. На той момент голова Меркосур, Луїс Інасіу Лула да Сілва заявив на церемонії відкриття саміту, що країни Латинської Америки, в тому числі і члени Меркосур, спільно відреагували на кризу і зможуть впоратися з ним. Він підкреслив, що країни блоку, з одного боку, повинні надалі зміцнювати торговельні контакти, а з іншого – взяти активну участь у створенні нового міжнародного фінансового порядку. За його словами, Меркосур не буде пасивно протистояти кризі, а розраховує зіграти важливу роль у формуванні нового багатостороннього і багатополярного міжнародного порядку [69].

Можна сказати, що дипломатії Лули була характерна творча, енергійна, активна позиція. С. Аморім охарактеризував його зовнішню політику як «активну і високорівневу» [70]. В результаті Бразилія почала сприйматися як регіональна держава з глобальними амбіціями. За час президентства Лули в цілому сформувалася порядок денний міжнародної діяльності Бразилії, визначилися ключові зовнішньополітичні інтереси країни. По суті, це і був той політико-дипломатичний спадок, який отримала Ділма Русефф.

Д. Русефф продовжила лінію спрямовану на співпрацю з латиноамериканськими країнами, але зіткнулася з новою реальністю – поглибленням політичного розмежування в регіоні.

Чіткий політичний вододіл в Латинській Америці виник у зв'язку з лівійським кризою. Каменем спотикання стало ухвалення Радою Безпеки ООН резолюції №1973. Розкол ознаменувався вже в ході голосування в Раді Безпеки, де регіон представляли два непостійних члена – Бразилія та Колумбія. Перша утрималася (також як і інші члени БРІК), друга проголосувала за резолюцію. По мірі поглиблення конфронтації в Лівії більшість латиноамериканських урядів визначилися з питання втручання міжнародних сил в громадянську війну в цій країні. Проти резолюції №1973 однозначно висловилися вісім держав: Аргентина, Болівія, Венесуела, Куба, Нікарагуа, Парагвай, Уругвай і Еквадор. Дії західної коаліції, крім Колумбії, підтримали Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Мексика, Панама, Перу і Чилі. У цих умовах завдання, що стоять перед бразильської дипломатією в регіоні, істотно ускладнилися [71].

Зростаюча економічна міць дозволила Бразилії виступити на регіональній і світовій арені з більш сильних позицій, чітко заявити претензії на вагому роль в глобальних справах. Зараз повною мірою можна говорити про нові геоекономічні і геополітичні параметри міжнародного позиціонування бразильської держави.

Першим і головним геополітичним завданням Бразилії стало згуртування південноамериканських держав, поглиблення двосторонніх відносин з сусідніми країнами і формування ефективних регіональних інститутів, здатних посилити доцентрові тенденції, надати новий імпульс інтеграційним процесам і підвищити вплив Латинської Америки на світовій арені. Лула орієнтував Ітамараті (бразильське міністерство закордонних справ) та інші державні установи на реалізацію конкретних проектів латиноамериканського співробітництва та досягнення чітких результатів.

Даний етап в Меркосур характеризується впевненим економічним зростанням у всіх країнах-учасниках. Фінансова криза початку сторіччя і її тяжкі соціально-економічні наслідки залишилися позаду. Останні роки ознаменувалися зростанням зовнішньої торгівлі, чому сприяє суттєве підвищення світових цін на сировину і сільськогосподарські товари, які домінували в експорті держав регіону. Зближення політичних поглядів лідерів Меркосур сприяло розширенню числа членів інтеграції за рахунок андських країн, поглибленню інституціоналізації блоку і запуску масштабних економічних проектів.

Сучасний Меркосур можна сміливо назвати однією з найбільш успішних інтеграційних об’єднань країн що розвиваються. Південноамериканці помітно наблизилися до мети створення митного союзу, приклали багато зусиль по координації макроекономічної і соціальної політики, створенню наднаціональної системи вирішення торгових конфліктів. Разом з тим залишається ще немало проблем і завдань від ефективного вирішення яких, буде залежати наскільки інтенсивним стане економічне зближення і на скільки далеко зможуть зайти країни блоку в плані інтеграційного будівництва.

Таким чином, не дивлячись на те, що для Бразилії південноамериканський ринок є привабливим не тільки за своїми масштабами і перспективами розширення, але і оскільки саме він може бути найбільш зацікавленим в товарах бразильського виробництва, ця країна готова йти на укріплення Меркосур лише до тих пір, поки вона має можливість диктувати свою волю іншим членам блоку. Крім того, Меркосур – це той інструмент, за допомогою якого Бразилія бореться проти «несправедливого» міжнародного порядку.

Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що Бразилія прагне до такого типу інтеграції, при якому вона буде мати можливість сама диктувати умови. Для Бразилії інтеграція не є здійснення економічної дипломатії. Для неї інтеграція з сусідніми державами являє собою, передусім, важливий засіб розвитку власної країни. Очевидно, що результатом бразильських ініціатив по укладенню угод про встановлення пільгових тарифів із південноамериканськими партерами є розширенням товарообігу між різними регіонами країни і цими ринками, що несе взаємні економічні і соціальні вигоди. Зростання експорту призводить до зростання нових робочих місць, підвищенню прибутків, а значить, і до зростання добробуту населення.