2.2. Еволюція інтеграційних процесів в Меркосур при адміністрації ф.Е. Кардозу

Проведені в Бразилії реформи в 1990-1996 роках, передусім процес приватизації, сприятливо вплинули на внутрішньозональну торгівлю. В цей період в приватне володіння було передано десятки державних підприємств загальною вартістю близько 30 млрд. доларів. Спочатку це були переважно металургійні та нафтохімічні компанії, але з приходом до влади 1 січня 1995 року президента Ф. Кардозу, спектр приватизації помітно розширився і включав гірничодобувні промисловість, виробництво електроенергії, частково банківську сферу [45]. Зрозуміло, що у зв’язку з цим в Меркосур виникають додаткові можливості для кооперації на базі об’єднання капіталів і пакетів акцій місцевих компаній.

Єдиний зовнішній митний тариф був введений в 1995 р., саме з цього моменту Меркосур став чинним митним союзом. ЄЗМТ виходить із принципу тарифної ескалації, має 11 ставок від 0% до 20% і застосовується щодо 85% товарних позицій (за планом до 2000 р.) [46].

Зберігаються нетарифні обмеження, проблеми в торгівлі цукром і машинотехнічною продукцією (які відносяться до групи спеціальних галузей); застосування антидемпінгових процедур у взаємних відносинах, різні правила походження, що негативно позначається на принципі вільної

торгівлі товарами та вільного транзиту. В області нетарифних бар'єрів досягнуті невеликі результати. Зокрема, в 1998 р. затверджений принцип взаємного визнання сертифікатів на аграрну продукцію. В цілому, країни вважають за краще проводити гнучку торговельну політику і (при необхідності) вводити спеціальний імпортний режим у взаємній торгівлі [47].

У 1995 р. прийнята «Програма дій на 2000 рік». Дана програма націлена на активізацію взаємної торгівлі, посилення загальної торговельної політики і поглиблення економічного співробітництва.

Одним з важливих напрямків економічних зв'язків в рамках угруповання є загальна політика з торгівлі продукцією автомобілебудування (автомобілі, сільськогосподарські, вантажні та дорожні машини та ін.) Угода про загальну політику між Аргентиною і Бразилією (Уругвай і Парагвай відмовилися) підписана в 2000 р. строком на 5 років. Основна ідея угоди – безмитна взаємна торгівля продукцією автомобілебудування за умови її збалансованості. Дозволяється перевищення торгового балансу у розмірі 3% в 2000 р., 5% в 2001р., 7,5% в 2002 р., 10% в 2003р. У разі перевищення встановленого ліміту імпорт продукції автомобілебудування підлягає стягненню мита в 70% від ставки ЄЗМТ для всіх типів машин і в 75% для всіх запасних частин до машин. Угода також визначає частку субрегіонального компоненту (60%) для машин, торгівля якими ведеться на безмитній основі.

У 2001 р. в загальну торговельну політику в сфері автомобілебудування внесені зміни (зокрема, ставка мита встановлена в 35% на ввезення пасажирських транспортних засобів), що дозволило Парагваю і Уругваю приєднатися до угоди. Так, Парагвай, не маючи власного автомобільного виробництва, зобов'язався відмовитися від ввезення легкових автомобілів старіше 7 років до 2006 р., а щодо експорту (що стало стимулом для залучення іноземних інвестицій у створенні відповідних виробництв) були встановлені квоти (у 2003 р. – 14 тис. од., в 2006 р. - 20 тис. од.) [48].

Ще однією рисою діяльності Меркосур є загальний інвестиційний режим, покликаний сприяти притоку і захисту капіталовкладень в рамках угруповання. Головна мета в інвестиційній сфері – досягнення вільного руху капіталів у взаємних рамках. Інвестиційні питання регулюються спеціальними протоколами, які є доповненням до Асунсьонського договору 1991 р., - в Колонському і Буенос-Айреському.

Колонський протокол про взаємне сприяння та захист інвестицій в Меркосур (17 січня 1994р.) регулює інвестиційну політику щодо країн-учасниць угруповання. Буенос-Айреських протокол (5 серпня 1994 р.) розглядає проблеми стимулювання та захисту інвестицій з третіх країн. За багатьма положеннями статті двох протоколів ідентичні і відображають проведення однаковою інвестиційної політики. У Буенос-Айреському протоколі записано, що сторони не повинні надавати більш сприятливих умов при капіталовкладенням інвесторам з третіх країн, ніж це визначено в протоколі [49].

Умови допуску інвесторів в Колонському протоколі про взаємні інвестиції виходять з національного режиму та режиму найбільшого сприяння [50].

Обидва протоколиу фіксують стандартні умови інвестиційних режимів:

• справедливий і рівноправний режим: повний захист і безпеку капіталів інвесторів; режим недискримінації, який забороняє дискримінацію капіталовкладень інвесторів іншої договірної сторони;

• національний режим як режим не менш сприятливий у порівнянні з тим, що надається капіталовкладенням національних підприємців;

• режим найбільшого сприяння, під яким розуміється не менш сприятливий режим, ніж режим, наданий капіталам з третіх країн [51].

Великий вплив на стан взаємної торгівлі вчинила азіатська фінансова криза, що сприяла різкому скороченню обсягу товарообігу, але з 2000 р. намітилася тенденція зростання. З середини 2001 р. ситуація знову стала погіршуватися внаслідок економічної кризи в Аргентині і девальвації національної валюти Бразилії – бразильського реала. Результатом стало введення мит у взаємній торгівлі та односторонній зміні ставок загального митного тарифу. Так, Аргентина в 2000 р. скоротила на 10% мита на капіталомісткі товари з метою стимулювання економічного зростання; в 2001 р. уряд країни змінив ставки мит відносно 2700 товарних позицій.

У відповідь Бразилія призупинила свою участь в переговорах з розробки нового загального режиму в торгівлі продукцією автомобілебудування та зміні структури ЄЗМТ, які являли інтерес для Аргентини.

У 2001 р. Парагвай ухвалив рішення ліквідувати взаємні торговельні

преференції і ввів мита в 10% щодо ввезення 352 товарів з партнерів з метою захисту місцевих галузей від дешевого імпорту з Бразилії (внаслідок девальвації валюти) та Аргентини (внаслідок стимулювання експорту). Ще один учасник угруповання – Уругвай також збільшив ставки мит на 3% відносно машин, ввів режим імпортного контролю щодо текстилю та взуття, встановив мінімальні фіксовані ціни на ввезення рослинних масел з Аргентини [52].

На думку експертів, подібні заходи слід розцінювати як прагнення країн зберегти Меркосур в якості зони вільної торгівлі.

В цілому, на поглиблення інтеграційних процесів в Меркосур суттєво впливають такі дезінтеграційні фактори:

• економічна диференціація за обсягом ВВП в цілому та в розрахунку на душу населення, за рівнем економічного розвитку між двома великими і більш економічно розвиненими країнами (Аргентиною і Бразилією) і двома невеликими і менш розвиненими країнами (Уругваєм і Парагваєм);

• протиріччя щодо форми економічної інтеграції в угрупованні. З самого початку у партнерів не було єдиної думки. Якщо Бразилія виступала за митний союз, то Аргентина і Парагвай схилялися до ідеї зони вільної торгівлі (щоб зберегти автономність і гнучкість зовнішньоторговельної політики, мати право самостійно брати участь в переговорах з іншими угрупуваннями і країнами). Так, Аргентина прагнула укласти угоду про зону вільної торгівлі з США;

• зберігаються бар'єри у взаємній торгівлі. У 2002 р., наприклад, Група спільного ринку виявила 82 випадки обмежень у взаємній торгівлі, головним чином, між Аргентиною і Бразилією. В основному, це – технічні правила, фітосанітарні заходи, податкові та фінансові обмеження, митні та адміністративні процедури, діяльність монополій [53].

В цілому, на початку 2000-х рр. Меркосур опинився в скрутному становищі: інтеграційний процес перебуває в стагнації, хоча угруповання залишається найважливішим інтеграційним проектом світу, що розвивається в цілому і Латинської Америки зокрема. Причина – економічні труднощі в двох провідних країнах угруповання – Аргентині та Бразилії, що і викликало прагнення бачити в Меркосур зону вільної торгівлі.

За ініціативи Бразилії Меркосур активізував економічні зв'язки з іншими інтеграційними угрупованнями і країнами. У 1995 р. підписано Міжрегіональну угоду про співробітництво з Європейським Союзом, яка вступила в силу в 1999 р. Ведуться також переговори з Мексикою про формування зони вільної торгівлі. В 2002 р. було підписано угоду про економічне співробітництво [54].

Наряду з поступовим зняттям митних зборів в Меркосур та введенням ЄЗМТ, росту бразильського внутрішньозональному товарообігу сприяє розвиток кооперації на рівні окремих фірм і підприємств. В даний процес залучені найбільші аргентинські і бразильські об’єднання: «Групо Архентіно» і «Групо Бразіл». Кооперація і спеціалізація отримали значне розповсюдження в машинобудуванні і металургії.

Внутрішньозональна торгівля і співробітництво в промисловості (особливо між аргентинськими і бразильськими компаніями) завжди розвивалося в Мероксур паралельно. Тісний взаємозв’язок обох напрямів інтеграційного процесу – стратегічне завдання зовнішньої політики Бразилії, оскільки країни «першого порядку» були і залишаються важливими адресатами її промислового експорту. Це стратегічне завдання вирішувалося достатньо успішно, про що свідчить динамізм бразильського зонального експорту, який протягом 1990-1995 рр. збільшився в п’ять разів [55].

До цього часу найбільші банки Бразилії обмежувалися фінансовою підтримкою національних промислових підприємств і торгових компаній, які були прямо залучені в інтеграційний процес. Кооперація між банками Бразилії та її партнерами розвивалася досить повільно. Оскільки, низка приватних банків (переважно бразильських і аргентинських) уклали угоди, в рамках яких надають один одному можливість використовувати свої відділення і філії для здійснення різних фінансових операцій. Характерно, що в Меркосур не було жодного випадку злиття банків, що на думку багатьох спеціалістів, може бути суттєвою перепоною на шляху до подальшої інтеграції в інших секторах економіки. Важливим кроком подальшої інтеграції в рамках Меркосур, стало підписання в листопаді 1995 року угоди про співробітництво між центральними банками Бразилії, Аргентини, Парагваю і Уругваю, і про створення «Банасур» (Банк Меркосур). Підписаний документ дає можливість Центральним Банками всіх країн-членів на умовах взаємності використовувати мережу філій партерів по Меркосур для реалізації інтеграційних проектів і фінансування внутрішньозональної торгівлі [56].

Бразилія вбачала продовження інтеграції і за межами Меркосур. Так, за ініціативою бразильського президента Ф.Е. Кардозу 31 липня – 1 вересня 2000 року в Бразиліа відбувся перший саміт Південної Америки, на якому обговорювалася ідея створення вже до 2002 року зони вільної торгівлі між країнами південноамериканського континенту, які входили в регіональні інтеграційні об’єднання Меркосур і Андійської групи.

4 квітня 2004 року в столиці Аргентини Буенос-Айресі відбулося підписання договору про вільну торгівлю. Саме завдяки зусиллям бразильської дипломатії 7-9 грудня 2004 року в ході ІІІ саміту Південної Америки, який проходив в Аякучо і Куско, було оголошено про створення Союзу південноамериканських націй (Uniоn de Naciones Suramericanas – УНАСУР) [57].

За результатами саміту була підписана «Декларація Куско», яка передбачала інтеграцію економік країн УНАСУР і створення зони вільної торгівлі протягом 15 років. Планувалося, що спершу нове співтовариство буде розвиватися шляхом політичної координації дій країн-учасниць. В декларації вказувалося, що основним форумом для прийняття рішень про розвиток інтеграційних процесів в регіоні стануть щорічні зустрічі голів держав, а питання формування УНАСУР повинні будуть вирішуватися міністрами закордонних справ [58].

В грудні 2005 року вступив в силу ініційований Бразилією в 1997 році Протокол Монтевідео, який визначав схему лібералізації торгівлі в протягом десяти років. В протокол не включені держпослуги, які надаються на комерційній основі, вони повинні бути внесені в спеціальні норми, які стосуються держзамовлень. Дія даного документу і на сьогоднішній день не розповсюджується на Парагвай, який поки що не адаптував його до норм внутрішнього права [59].

Відносно повільне здійснення реформ в Бразилії при президентстві Кардозу, пояснюється нестійкістю і гігантськими масштабами її економіки, прагнення розвивати – за економічними, стратегічними і геополітичними міркуваннями – майже всі без виключення галузі високих технологій. Очевидно, що в цих умовах різка зміна економічного курсу, відхід від обережного поміркованого проведення реформ, загрожувала країні тривалою дестабілізацією і великими соціальними витратами.