4. Методи опитування. Правила розробки опитувальних листів

Цей метод є найбільш поширеним методом збирання соціологічної інформації. Його популярність пов'язана як з технічними можливостями самого методу - за короткий проміжок часу можна зібрати значний фактичний матеріал, причому високої міри стандартизації, так і з його універсальністю. За допомоги опитування отримують не тільки інформацію фактологічного характеру, але й відомості про мотиви поведінки людей, їхні ціннісні орієнтації, інтереси, потреби, плани на майбутнє та оцінки минулого. При проведенні опитування можна моделювати будь-які ситуації, необхідні дослідникові.

Опитування являє собою метод збирання соціологічної інформації шляхом реєстрації відповідей респондентів на запитання анкети або інтерв'ю.

Головною особливістю цього методу є те, що соціолог отримує інформацію під час соціально-психологічного спілкування з респондентами - безпосередніми учасниками досліджуваних процесів. Ця особливість і визначає царину застосування цього методу.

Перевагою опитування є можливість отримання найрізноманітнішої інформації про суб'єктивні та об'єктивні характеристики респондентів, про різні царини їхньої діяльності. Проте ця інформація відображає реальність так, як це уявляється респондентові. Тому постає питання про оцінку об'єктивності змісту інформації, її вірогідності.

Метод опитування дає можливість отримувати інформацію не тільки про процеси та явища дійсності, але й про ставлення до них з боку респондентів. Але тут не виключена можливість повідомлення опитуваними викривленої інформації. Респондент, відповідаючи на запитання, може не висловлювати свою думку, а намагатися дати найбільш "вигідну", як йому здається, відповідь.

Безпосереднє соціально-психологічне спілкування між інтерв'юером та респондентом дає можливість спрямовувати перебіг опитування на отримання найбільш цінної інформації, але ця перевага може бути зведена нанівець, якщо інтерв'юер не має достатнього рівня кваліфікації, понад те, невміле проведення опитування може призвести до нав'язування респондентам своєї точки зору, а отже, до отримання інформації, яка не має нічого спільного з дійсністю.

У соціологічному дослідженні виокремлюють два головних способи опитування: інтерв'ю та анкетування. При анкетуванні респондент сам у письмовій формі відповідає на стандартизовані запитання, зведені у такий інструмент дослідження, як анкета. Під час інтерв'ю опитуваному запитання ставлять в усній формі, а відповіді на бланку інтерв'ю фіксує сам інтерв'юер. Отже, за формою проведення розрізняють усні та письмові опитування.

Інтерв'ю, природно, відбувається в очній формі, але в останні роки почала розвиватися й заочна форма інтерв'ю - телефонне опитування. Це дуже перспективний різновид опитування, який дозволяє оперативно отримувати необхідну інформацію. Запитання, пов'язані з репрезентативністю отримуваних даних, тут поступово знімаються мірою розвитку телефонної мережі.

Проблема будь-якого методу - вірогідність отримуваної соціологом інформації - при проведенні опитувань включає в першу чергу такий аспект, як адекватність сприйняття запитань респондентами. Тому перше, що має враховуватися при розробці інструментарію дослідження, - це загальноосвітній та культурний рівень респондентів. Крім того, всі запитання мають випливати із завдань дослідження: треба ставити тільки ті запитання, які необхідні й на які можна дістати відповідь. Не можна задавати запитання, які можуть викликати побоювання з боку респондента й небажання відповідати.

У дослідженні можливе використання трьох головних типів запитань: за змістом, за формою й за функціями.

Перший тип включає запитання про факти, події, оцінки, мотиви поведінки, ціннісні орієнтації респондентів і так звані запитання паспортички, які фіксують об'єктивні відомості про респондентів (стать, вік, освіта тощо).

За формою запитання поділяють на дві групи: відкриті й закриті, прямі й побічні. Відповідь на відкрите запитання респондент дає у довільній формі, закрите запитання містить усі можливі варіанти відповідей. Між цими двома типами є перехідний варіант - напівзакрите запитання. Тут також наведені варіанти відповідей, але якщо жоден з них не задовольняє опитуваного, він може подати свій варіант.

Прямі запитання спрямовані на з'ясування чіткої позиції респондента. Якщо ж у дослідників немає впевненості, що респондент забажає відповідати на пряме запитання, ставиться запитання побічне, яке дозволяє респондентові висловити не свою думку, а немовби позицію групи.

Серед функціональних запитань виокремлюють, по-перше, запитання-фільтри, які дають можливість розподілити респондентів за якоюсь ознакою (наприклад, на тих, хто хворів та не хворів минулого року). Запитання-фільтр ставлять тоді, коли на наступне за ним запитання за змістом треба отримати відповідь від тієї частини респондентів, яка стикалася з досліджуваним явищем.

По-друге, це контрольні запитання, які вводять для перевірки змістових відповідей, отриманих від опитуваного. Й, нарешті, це навідні запитання, які допомагають респондентові точніше зрозуміти сенс головного запитання й дати більш точну відповідь.

Якість отримуваної інформації при використанні опитувального методу значною мірою залежить при анкетуванні від того, як складена анкета, при інтерв'ю - від підготовки інтерв'юерів.

Структура анкети задана етапами опитування. Починається вона із звертання до респондента, в якому пояснюються цілі дослідження, вказується, хто його проводить, міститься запрошення взяти участь у дослідженні та інструкція щодо заповнення анкети.

Перші запитання мають бути спрямовані на встановлення контакту з респондентом, викликати інтерес, спонукати до співробітництва й бути простими за змістом. На цьому етапі відбувається "залучення" опитуваного до роботи.

Далі йдуть запитання, які мають головне смислове навантаження. Вони чергуються з запитаннями-фільтрами та контрольними запитаннями. Завершує анкету паспортичка.

При проведенні інтерв'ю добре сконструйований запитальник (опитувальний лист) також має велике значення, але визначальною мірою якість отримуваної інформації залежить від рівня підготовки інтерв'юерів. Інтерв'юеру необхідно вміти вступати у контакт з людьми, створювати обстановку, в якій респондент охоче й вичерпно відповідатиме на поставлені запитання, володіти технікою інтерв'ю, тобто знати, як правильно задавати запитання, вміти вичленовувати у відповідях головне й, нарешті, реєструвати відповіді згідно з інструкціями. Особливо високі вимоги висуваються до інтерв'юера при проведенні нестандартизованого інтерв'ю, коли визначена тільки загальна тема бесіди, а запитання не конкретизовані.

При доборі інтерв'юерів значення мають їх освіта, вік, стать, деякі інші соціально-демографічні характеристики. В кожному конкретному дослідженні чітко встановлюється, хто з інтерв'юерів яку групу респондентів опитує.

Підготовка інтерв'юерів включає ознайомлення їх із загальними принципами проведення інтерв'ю та вимірювальними процедурами, правилами поведінки під час збирання інформації, навчання техніці інтерв'ю та практичні заняття. Наголос має робитися на практичному опануванні кожного з елементів роботи.

При проведенні опитувань дослідники можуть зіткнутися з низкою труднощів і припуститися деяких типових для цього методу збирання інформації помилок. Найбільш істотною помилкою є використання у дослідженні чужих запитальників з теми, близької або навіть, з першого погляду, такої, що збігається з тією, яку вивчають. Маючи у руках тільки запитальник (анкету, бланк інтерв'ю), неможливо точно встановити, що та як вимірюється, з якою метою, як має оброблятися інформація та які висновки на її підставі можна зробити.

Другою помилкою є розробка запитальника без розробки програми самого дослідження. У цьому випадку можна гарантувати, що вимірюватимуться випадкові чинники, а отримана інформація у кращому разі буде просто мало значимою.

За поганої інтерпретації та операціоналізації головних понять можливе формулювання запитань, які будуть незрозумілі респондентові, або постановка перед ним таких завдань, до розв'язання яких він не підготовлений, тут можливе також і вимірювання не головних, а випадкових ознак.

Про погану якість самого запитальника свідчить велика кількість відповідей на запитання типу "не знаю", "важко відповісти", а також багато однакових відповідей на те саме запитання, коментарів та зауважень респондентів і відмова відповідати на деякі запитання.

І, звичайно, помилкою є залучення до роботи як інтерв'юерів та анкетерів осіб, котрі не пройшли спеціальної підготовки.