23. Антонімія як явище мови. Морфологічні типи антонімів. Стилістичне використання антонімів.

Антонімія - протилежність слів формується протилежністю їх лексичного значення.

Антоніми (грец. anti — проти і onyma — ім’я) — пари слів, які семантично протилежні одне одному.

Антоніми належать до тієї ж самої частини мови, становлять замкнене попарне об’єднання слів: життя — смерть, чоловічий — жіночий, говорити — мовчати, завжди — ніколи. Це лексичні різнокореневі антоніми, тобто слова іншого звукового складу і з протилежною семантикою. Менш типові однокореневі (лексико-граматичні, словотвірні) антоніми: логічний — алогічний, ініціативний — безініціативний, мобілізація — демобілізація, надія — безнадія.

Слова з «не» виступають антонімами лише тоді, коли з цим префіксом вони набувають нового, протилежного значення: воля — неволя, друг — недруг. Парні слова білий — небілий, холодно — нехолодно не є антонімами: першим словом позначається наявність певної ознаки, а другим — заперечується.

Слова-антоніми, як і майже всі інші повнозначні слова, бувають полісемантичними (багатозначними). В антонімічну пару таке слово входить із якимсь одним лексичним значенням. Унаслідок цього утворюються найрізноманітніші за своєю семантикою сполучення слів: свіжий хліб — черствий хліб (антонімічні словосполучення), але: свіжий вітер (холодний) — теплий вітер; свіжий огірок (не підданий обробці) — солоний огірок; свіжий погляд (оригінальний) і застарілий погляд — не антоніми, бо протилежного значення в цих поєднаннях слів немає, в усякому разі воно маловиразне.

Антонімічний ряд слів формується лише тоді, коли обидва слова (антоніми), будучи повністю семантично протилежними, все ж мають якусь спільність, бо вказують:

— на наявність або відсутність певної ознаки: розквіт — занепад, веселий — сумний, мовний — позамовний, народний — антинародний;

— на початок дії або стану чи їх припинення: увімкнути (електоролампочку) — вимкнути, заснути — прокинутись, зацвісти — відцвісти, зайти — вийти;

— на більший чи менший вияв ознаки (більше — менше): далекий — близький, великий — малий, широ­кий — вузький, спека — мороз, ускладнювати — полег­шувати, пізно — рано;

— на вік: молодий — старий, сучасний — минулий;

— на простір: північ — південь, схід — захід, лівий — правий, широта — довгота, горизонтальний — вер­тикальний;

— на смакові відчуття: солодкий — гіркий, свіжий — сухий;

— на стать: чоловік — жінка, батько — мати, хло­пець — дівчина, співак — співачка;

— на інтелектуальні, морально-етичні й естетичні властивості особи: розумний — дурний, щедрий — скупий, дружній — ворожий, жорстокий — ніжний, люби­ти — ненавидіти.

Найбільше антонімів серед іменників (початок — кінець, радість — горе), прикметників (гострий — тупий), дієслів (нагрівати — охолоджувати). Зовсім мало антонімів серед займенників (всі — ніхто, всякий — ніякий) і прийменників (від — до, під — над).

Антонімами не бувають:

— власні іменники: Микола, Олена, Львів, Україна та ін.;

— іменники, що позначають конкретні предмети: стіл, вікно, рука, сталь, море, вино та ін.;

— усі числівники: один, дев’ять, п’ятсот та ін.;

— більшість займенників: я, він, цей тощо;

— галузеві (мовознавчі, хімічні тощо) терміни, серед них і вузькоспеціальні: фонема, афікс, сполучник, розчин і т. ін.;

— прикметники: голубий, зелений, червоний, материн та ін.;

— дієслова: копати, читати, майструвати тощо.

Антоніми належать до важливих і оригінальних художньо-зображувальних засобів мови. їх стилістичні функції широкі, розгалужені. Антонімами формується антитеза — мовний зворот, вислів, у якому різко протиставляються думки, явища, риси характеру, поведінки особи тощо з метою посилення враження від мовленого — сказаного чи написаного. Тому антоніми широко використовуються в художньому, науковому, публіцистичному та інших стилях мови; зовсім обмежено вдаються до них в оціфіційно-діловому мовленні, а також і в народній творчості: І любов, і гнів у тому гомо­ні морськім (М. Рильський); Навіть трудно розказати, що за лихо стало в краю — люди мучились, як в пеклі, пан втішався, мов у раю. Пан гуляв у себе в замку, у яр­мі стогнали люди (Леся Українка); Брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох (Нар. творчість).

Отже, антоніми становлять досить численну групу лексем — семантично контрастних, протилежних, водночас широко вживаних і стилістично виразних, здебільшого наснажених очевидною емоційністю.