
- •1.Політичні переконання Платона
- •Класифікація парламентів.
- •4.Ідейні витоки і передумови тоталітарного політичного режиму
- •7. Національне самовизначення
- •11 Для визначення поняття "нація" використовують три основних підходи.
- •19 Основні теорії виникнення держави
- •20Міжнародний білль про права людини включає:
- •24Становлення та розвиток німецької школи в політичній науц
- •28 Нацыъ та етнычны групиДеякі
- •32 Принципи і ознаки громадянського суспільства
- •39. Джерела та ресурси політичної влади
- •41Політичні ідеї мислителів Київської Русі
- •42Історія розвитку політичної думки стародавнього сходу
- •45Політичне відчуження
- •48Політичні вчення доби просвітництва
- •53Державний (політичний) режим: поняття і види
- •59Федеральна держава
- •60Поняття і ознаки соціальної держави
- •64Важливим теоретичним і прикладним питанням є структура політичної культури, яка характеризується:
- •66 Передумови та мотиви участі суб’єктів у політичному житті показані на схемі 5.5.
- •69Політична влада має такі характерні ознаки:
- •70Політична ідеологія має трирівневу структуру свого функціонування:
- •76Основні суб'єкти сучасних міжнародних відносин
- •80Теорія "поліархії" р.Даля.
- •83 Політичні відносини
7. Національне самовизначення
Творча спадщина М. Грушевського налічує понад 2 тис. бібліографічних одиниць — книг, статей, рецензій, інших публікацій. Він — академік Всеукраїнської академії наук, перший Президент України, ним підписаний IV Універсал, що проголосив державну незалежність України. Головним напрямом його політологічних досліджень була проблема національного самовизначення.
Це поняття він формулював досить чітко. Цілковита самостійність і незалежність є послідовним, логічним завершенням запитів національного розвитку й самовизначення будь-якої народності, що займає певну територію й має достатні нахили та енергію розвитку.
Що з цього випливає?
1) прагнення до самостійності є об'єктивною логікою життя, необхідністю саморозвитку будь-якого національного утворення;
2) самостійність і незалежність народу пов'язана не лише з територіальними володіннями, а й з відповідними нахилами народу;
3) незалежність особистості неможлива без компетенції та відповідальності, незалежність безпосередньо залежить від енергії розвитку народу;
4) відсутність «політичної самостійності» можлива лише за умови, коли народність співіснує з іншими за ефективного громадського ладу, раціонального державного управління Оскільки такої «благоліпності» досягти неймовірно важко, кожна нація має право захищати своє природне прагнення до розвитку саме політичною самостійністю;
5) багатонаціональній державі, з якої народи намагаються вирватися до політичної самостійності, залишається ображатися тільки на свій рутинний лад, нераціональну економіку, викривлену національно-культурну політику;
6) борючися за вихід із великих політико-територіальних об'єднань, прагнучи до власної державності й політичної незалежності, нація повинна бути впевненою, що вона виплекає у своєму середовищі розумних і далекоглядних «кермачів», які приведуть народ до процвітання.
Важливою рисою діяльності М. С. Грушевського був пошук компромісів. Він стверджував, що тривкими можуть бути стосунки націй, засновані лише на взаємній вигоді, на узгодженні своїх перспективних станів розвитку, за яких свобода, суверенітет і самобутність одного народу не зачіпають іншого.
Будучи соціалістом за світоглядом, М. С. Грушевський замість реальної нагоди відродження самостійної української державності довгий час відстоював ідею перебудови Росії на федеративних засадах, де Україна була б одним із суб'єктів федерації. Тільки в IV Універсалі він відійшов від цієї позиції. Його нерішучість у відстоюванні національних інтересів, поступливість Тимчасовому урядові й московським більшовикам дорого коштували і йому особисто, й українському народові
До джерел політичної влади належать: ідея, сила, авторитет, багатство, становище в суспільстві, організація, володіння інформац Політичну владу можна умовно поділити на наступні типи:
- традиційна влада; - харизматична влада;- раціонально-правова влада.
Розглянемо ці типи політичної влади більш детальніше:
Традиційна влада
Влада може здобувати законність завдяки традиції. Таку владу М.Вебер характеризує як традиційну владу. Тут діє авторитет «вічно вчорашнього», освячений історією. У цьому випадку коряться тому, що «так завжди було».
Традиційне панування має місце в патріархальних суспільствах, організованих по подобі родини, де покора батьку - главі роду, є природною реакцією на політичний порядок, воно вважається в порядку речей і схоже по своїх психологічних механізмах із простим наслідуванням.
Харизатична влада
Авторитет носія харизматичної влади — це авторитет якогось незвичайного особистого дарунка — харизми. М. Вебер відзначає, що харизмою варто називати якість особистості, яка визнана надзвичайною. Завдяки цій якості вона оцінюється навколишніми як обдарована зверхприродня чи, щонайменше, специфічна особливими силами і властивостями, недоступними іншим людям.
Така особистість розглядається як би послана богом. Носії харизматичного авторитету завжди з'являються в аурі пророка, що випромінює благодатне світло божественної істини і вірний шлях вказує, що людям потрібно. У російській історії ми легко знайдемо приклади харизматичного авторитету. Це авторитет таких більшовицьких лідерів, як Ленін, Сталін, Троцький та ін.
Харизматичне панування носить яскраво виражений особистісний характер. Воно завжди зв'язано з особистістю харизматичного лідера й у цьому відношенні істотно відрізняється від традиційної влади.
У випадку традиційної влади законність у багатьох випадках зв'язана не стільки з окремими особами, скільки з визначеними політичними інститутами. Особистість носія харизматичного авторитету заслоняє стоячі за його спиною політичні функції й інститути. Аура харизматичного пророка і вождя не залежить від того факту, що він є президентом, лідером партії і т.д. Кожний з них — це єдина і неповторна фігура, а не одна з багатьох заступників якої-небудь позиції в політичній організації суспільства.
Від традиційної влади харизматична відрізняється також своєю позаісторичністю. Для законності влади харизматичного лідера байдуже, що було раніше. Харизматичний авторитет звертається не до традиційного автоматизму політичного поводження. Навпаки, він як би струшує людей, змушує їх відмовитися від колишніх стереотипів у сприйнятті влади, глянути на неї по-новому. Він розраховує на щире, емоційне відношення. Харизматичний лідер — це завжди в тім чи іншому ступені «батько народів».
Харизматичний авторитет відновляється в кожний сучасний момент часу і його законність валиться, коли віра в вибраність його носія тьмяніє.
Відірваність харизматичного панування від звичайного ходу речей виявляється в тім, що воно, як правило, цурається економіки. Носії чисто харизматичної форми влади звичайно натхнені ідеальним зразком суспільного устрою, у здійсненні якого переважає утопічне експериментаторство, а не увага до практичних нестатків економічного життя.
Крім того, вони не схильні до рутинних способів одержання доходів, наприклад, таким, як податки, а віддають перевагу конфіскації, експропріацію і т.п., додаючи їм більш-менш законний вид.
Раціонально-правова влада
Джерело її законності полягає в тому, що вона спирається на загальновизнаний правовий порядок. Люди, що володіють такою владою, приходять до свого положення на основі узаконеної процедури.
Наприклад, у результаті виборів. Легітимність влади в цьому випадку спочиває не на звичці, а на визнанні розумності, раціональності існуючого політичного порядку.
Варто мати на увазі, що в реальній політичних житті навряд чи можна знайти якісь «чисті» типи, зв'язані тільки з однієї з форм легітимності. У дійсності можна говорити лише про домінування однієї з форм законності і про визначену структуру маргінальних чи другорядних форм, зв'язаних з різного роду соціокультурними
Відомий політолог і економіст Б. Гаврилишин вважає, що на сучасному етапі існує три види влади:
1. Влада типу противаги. Така влада ґрунтується на індивідуалістсько-конкуренційницінностях та існує в країнах, де такі цінності переважають (англомовних). Характерними ознаками цього виду владної організації є:
а) існування правлячої групи й опозиції (противаги), що постійно конкурує з не(еліта і контреліта);
б) розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;
в) побудова владних інституцій за принципом контролю та рівноваги;
г) наявність періодичних виборів;
д) прийняття рішень згідно з принципом більшості.
2. Колегіальна влада (співпраця при владі). Характеризується такими рисами:
а) поділ влади без утворення опозиції;
б) колегіальність у прийнятті рішень;
в) децентралізація влади;
г) високий рівень консенсусу (згоди);
д) використання засобів прямої демократії (наприклад, у Швейцарії, Японії).
Унітарна ( недиференційована, диктатура, неподільна, інтегральна) влада, для якої характерні такі риси: а) концентрація влади в одних руках; б) відсутність легальної опозиції або противаги. Унітарна влада функціонує за принципом правління меншості та завжди має ідеологічне виправдання. Відібрати і передати владу іншим можна лише за допомогою революції чи державного перевороту. Унітарна влада виправдана лише під час воєн, економічних труднощів, тобто у критичних ситуаціях.