42Історія розвитку політичної думки стародавнього сходу

Політичні вчення Стародавнього Сходу — Політична думка ще не виділилася у самостійну галузь знань — Виражалась у міфологізованій формі — Панувало уміння божественного походження влад

Стардавній Єгипет

Політичні погляди стародавніх єгиптян висловлені у «Повчанні Птахотена» (III тисячоліття до н. є.), «Книзі мертвих» (II тисячоліття до н. є.), міфах Середнього, Нового і Пізнього царств (XXI—VI ст. до н. є.).

— У них пропагується ідея божественності державної влади (фараони—сини бога Ра).

— Суспільство представляється у вигляді піраміди, верхівкою якої є боги і фараони, а підніжжя — народ; між ними — жре-ці, знать і чиновники.

— Цікавими є повчання, що стосуються і володарів країни, і простих людей: не зловживати владою, приборкувати в собі корисливі прагнення, поважати старших, не грабувати бідних, не ображати слабких та ін.

Стародавня Іудея

— У XIII—X ст. до Хрис-та на території Палестини виникло Ізраїльсько-іудейське царство, провідна верства якого зробила вагомий вклад у світову параполітичну думку

— У І тисячолітті до Хрис-та особливої популярності набули Яхвіст (X—IX ст.), Елохіст (Vni—VII ст.), Второзаконня (VII ст.), Жрецький кодекс, то бто Тора (Закон), або П'яти-книжжя Мойсея (VI ст.).

— Стародавні пророки започаткували ідею про договірне походження держави: Бог перебуває в особливих договірних стосунках з єврейським народом, є його провідником і царем, законодавцем і суддею.

— Засади нового суспільного ладу сформовані у Заповідях Божих (Кодексі Мойсея).

— У Біблії є перші відомості про параполітичні партії та угруповання (книжників, есенів, садукеїв, фарисеїв), висловлені ідеї, які стосуються прав і свобод людини та громадянина

Стародавній Китай

— Давньокитайські мислителі першими в історії політичної думки почали відходити від міфічного світорозуміння до раціональних політичних доктрин на земній людській основі.

— Батько давньокитайської політичної думки Чхоу-гуна (XI—X ст. до Христа) стверджував, що мандат володаря Небо надає тому, хто втілює у своїй особі найбільшу кількість «де» (чеснот, благодаті, справедливості).

— У І тисячолітті до Христа в Китаї сформувались такі течії політичної думки:

1) конфуціанство (Конфуцій, базуючись на моральних засадах, розробив концепцію правильного державного правління); 2)моїзм (Мо-цзи обгрунтував концепцію формування держави через укладення суспільного договору; сформулював ідеї щодо необхідності жорстокої адміністративної структури в суспільному організмі);

3) легізм (Шан-Ян твердить, що держава— найвища мета діяльності людини, а закон — найефективніший засіб досягнення цієї мети);

4) даосизм (Лао-цзи переконував, що держава, суспільство і людина як природні частки Дао і Космосу підпорядковуються законам вічності. Тому головний метод державного управління — «мудрість простоти» — створення правителем умов для природного розвитку суспільства без штучного підштовхування процесів державою

У Єгипті, Вавилоні, Індії трапляється дещо інша версія міфу, за якою боги — першопричина влади правителя — самі продовжують залишатися вершителями земних справ і людських доль. Отже, все, що відбулося в житті, включаючи і сферу політики, спочатку сприймалося людьми як результат впливу божественної волі або хаос випадковостей.

Згідно з релігійно-міфологічними уявленнями стародавніх євреїв, їх єдиний, істинний бог установив особливі договірні відношення з усім єврейським народом, він є його славою й царем, тобто верховним законодавцем, правителем і суддею.

На різних етапах розвитку людства політичні погляди ще не були відносно самостійними сферами знань, а лише складниками загальної картини світу і тому зазнавали впливу міфологічних і релігійних уявлень. Не випадково у Стародавній Індії, скажімо, правові збірники відображують ідеологію брахманізму, в Стародавньому Китаї велику роль у формуванні політико-правової думки відігравали вчення Конфуція, Лао-Цзи та інших філософів.

У філософії Конфуція одна з головних проблем діяльності володаря й адміністрації полягає в забезпеченні блага для народу, а соціальний порядок можливий тоді, коли кожен знає свої права та обов'язки і виконує їх. Цим досягається міцність і стабільність суспільства. Своє право на керівництво державні правителі, на думку Конфуція, повинні доводити знаннями, своїми здібностями та мудрістю.

43Політична свідомість є своєрідним різновидом суспільної свідомості, що відображає політичне буття суспільства в усій його різноманітності. Оскільки політика є доцільною діяльністю, то вона потребує формування в громадян відповідних уявлень і знань про політичну дійсність, усвідомлення своїх домагань, визначення цілей і завдань, а також засобів і методів досягання їх.

Об'єктом дослідження (відображення) політичної свідомості є політичні відносини й процеси, діяльність різноманітних суб'єктів політики, політичні явища, політичне життя суспільства в цілому. Але ключовою проблемою політики, а відповідно й політичної свідомості, є проблема політичної влади. Саме навколо цієї проблеми в усі часи розгорталася боротьба, точилися й тривають нині гострі дискусії різних політичних сил і лідерів.

У політологічній літературі можна знайти різні підходи до означення політичної свідомості. Так, у «Політологічному енциклопедичному словнику» політична свідомість характеризується як опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблема влади, формування й задоволення інтересів і потреб суб'єктів політики. Вказується також, що це — сукупність поглядів, оцінок і установок, які відображають політико-владні відносини.

Важливий аспект політичної свідомості констатує В.А. Ребкало, розглядаючи політичну свідомість як засіб специфічного відображення людиною, групою, суспільством всезагального процесу саморегулювання суспільного життя, який матеріалізується в політичній системі завдяки феноменові влади і владно-політичних відносин. Конструктивним тут є прагнення поєднати духовний і практичний компоненти політичної свідомості.

Отже, політична свідомість — явище складне й багатогранне. Сутність політичної свідомості полягає в тому, що вона опосередковано відображає політичне життя суспільства у формі певних почуттів і настроїв, поглядів, знань та ідей, які характеризують політико-владні відносини, політичні інтереси суб'єктів, які матеріалізуються у функціюванні політичної системи.

Політична свідомість охоплює широкий комплекс питань духовного осмислювання політичних реалій, ключовою серед яких є політична влада, а також питання практичної реалізації інтересів і потреб суб'єктів політики, соціально-політичного розвитку в цілому.

Історія світового розвитку засвідчує, що політичне життя суспільства є сферою постійного змагання, боротьби інтересів різних соціальних верств, класів і політичних сил. Саме політичні інтереси є спонукальними мотивами й рушійними силами діяльності громадян і їхніх об'єднань. Прагнення реалізувати свої інтереси й потреби визначає ставлення громадян до влади й політичних інституцій, які здійснюють управління суспільними процесами.

Важливим тут є й те, що через виконання управлінських функцій, які здійснюють інститути політичної системи, політичні відносини так чи інакше впливають на всі сфери суспільного буття і, відповідно, все це є об'єктом політичної свідомості.

Політична свідомість за своїм змістом охоплює різноманітні уявлення людей, що опосередковують об'єктивні зв'язки як з інститутами влади, так і між собою з приводу участі в управлінні справами держави й суспільства.

Політична свідомість складається з різноманітних уявлень людей про політику і політичні відносини, вона відображає інтереси і потреби суб'єктів політики, різних

соціальних груп та індивідів. У політичній свідомості представлені породжені історичними і соціальними умовами стереотипи, міфи, традиції і звичаї, а також наукові і повсякденні уявлення про політичну дійсність.

Отже, зміст політичної свідомості становлять як наукові, так і повсякденні уявлення людей про політичну сферу суспільства.

Формування політичної свідомості відбувається під впливом різноманітних об'єктивних і суб'єктивних чинників.

До об'єктивних чинників відносяться реальні умови життєдіяльності людей, які складаються на основі економічних, політичних, культурних відносин, матеріальних умов людського існування, функціювання політичних інституцій тощо.

Суб'єктивні чинники політичної свідомості включають у себе потреби, інтереси, духовні цінності й політичні пріоритети, індивідуальні соціально-психологічні особливості людини тощо.

Формування політичної свідомості громадян значно зумовлюється процесом політичної соціалізації.

Політична соціалізація— це процес засвоєння індивідом політичних знань, норм і цінностей суспільства, формування політичного досвіду загалом, що здійснюється протягом усього життя людини.

Традиційно структурування політичної свідомості здійснювалося за такими складовими:

— політична психологія (емпірична й буденна політична свідомість) і політична ідеологія (теоретична й наукова політична свідомість);

— політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп;

— спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства.

44

Україна обрала демократичний тип політичної системи, що й визначено в Конституції країни. Згідно з її основними положеннями, зараз відбувається активний процес формування нової політичної системи. Складовими елементами цього процесу є:

1) утвердження принципів демократії, парламентаризму і політичного плюралізму; 2) забезпечення прав і свобод громадян;

3) поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; 4) запровадження інституту президентської влади; 5) визнання засобів масової інформації важливим елементом політичної системи; 6) формування системи самоврядування народу тощо.Деякі з цих елементів уже увійшли в життя, а деякі тільки наблизилися до виконання. Крім того, докорінного реформування потребує економіка України. Вона потребує переходу на ринкові відносини. Але щоб ринкове саморегулювання не перетворилося на розгул ринкової стихії, держава та її законодавчі органи, партії та профспілки повинні доповнити його системою законодавчих та інших заходів, спрямованих насамперед на забезпечення соціального захисту громадян держави. Надзвичайно важливо вчасно самооновити політичну систему з урахуванням внутрішнього й міжнародного становища, тобто її постійна адаптація є важливим компонентом розвитку політичної системи. Тому адаптація для політичної системи — це не просто пристосування до ворожого впливу, а спроба перетворит ті системи, які справляють тиск.