Н.Т. Діє в своїх інституційних формах:

1. наукові школи (нечисленні, існ нетривалий час)

2. наукові інститути (спеціалізовані о-ції, які існ в рамках певної науки і займ розвитком конкретної наук проблеми)

3. наукові об’єднання (спілки, о-ції, союзи, вони не існ на постійні основі.)

Тема 6. Епістемологічний аналіз знання.

Знання – як результат взаємодії свідомості і дійсності, результат будь якого пізнання (гносеологія)

Знання – специфічний спосіб відношення людини до світу і єдиний відомий спосіб репрезентації буття для свідомості (епістемологія).

В будь якому знанні є елементи наданості (дійсність, тілесність) і рефлексії (вербальне пояснення наданості).

Когнітивні сходи:

1. Чуттєва наданість – фіксується допомогою органів чуттів.

2. Раціональність – реалізується через конструктивну д-сть людського інтелекту.

3. Сенс (смисл) смислоутворюючі установки людського пізнання, яке відпов за сам початок і протікання пізнавального процесу. Елемент, що відповідає за ціле покладання.

Відчуття можна розглядати в:

• Нейрофізіологічному контексті (зводить почуття до нервових зв’язків, сукупність нервових сигналів).

• Психологічному контексті (почуття розуміються як регулятор людської діяльності).

ВІДЧУТТЯ є вродженими вольовими актами. Вони стають когнітивним фактором тільки у тому випадку, коли вони фіксуються і аналізуються і корі головного мозку, коли долучається інтелект.

РЕФЛЕКСІЯ працює в режимі конструктивної діяльності:

1. Будь які чуттєві х-ки перетвор в акти діяльності, що здійсн на екрані свідомості у просторі уяви.

2. х-ки чуттєвого в конструктивних актах ідеалізуються, тобто доводяться до гранично можливого стану буття і небуття.

3. конструктивні акти інтелекту окреслюють не в картині наданого, а в горизонті буття.

В основі синтезу чуттєвих даних і предметної (конструктивної) д-сті інтелекту лежать смислові структури, які в знанні представлені в таких формах:

• В особливостях і результатах синтезу;

• В нормах людського буття (принципи, правила, традиції, цінності)

• В ідеалах та абстракціях.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ: Гусерль

Вихідне поняття – феномен.

Структура феномену передбачає людські переживання і ядро переживань.

Ядро переживань – є предметом, сприйняття якого спричиняє виникнення комплексу емоцій, переживань, оцінок.

Предмет є стабільним, незмінним, а феномен постає через комплекс переживань предмета.

Спосіб пізнання феномену – інтуїція (за Гусрлем)

Виправданим є не тільки наукове пізнання, а й інші види пізнання.

Інтенціональність – зв'язок свідомості із предметною реальніст.

Започаткував поняття феноменологічної редукції, що передбачає 2 етапи:

І етап: винести за межі пізнання те, що стосується наших знань про світ.

ІІ етап: винести за межі пізнання те, що стосується нас як суб’єкта пізнання.

В результаті редукції зявляється чистий феномен.

ФУНДАМЕНТАЛЬНО ОНТОЛОГІЯ: Мартін Хайдегер.

Буття притаманне лише людині, воно постає простором існування.

Первинне відношення людини – відношення до буття.

Знання – це форма презентації буття для свідомості.

Знання утверджує існування людини як суб’єкта, при цьому воно базується на первинному відношенні свідомості до будь-чого.

ГЕРМЕНЕВТИКА: Гадамер.

В основі будь якого пізнання лежить текст.

Пізнання реалізується через інтерпретацію як мистецтво розуміння і тлумачення текстів.

Текст – є все, що можна розглядати як знакову реальність.

Для розуміння тексту необхідне знання контексту і підтексту.

Розуміння можливе тільки в співвідношенні тексту та адресата.

Текст може розумітися через кожний окремий знак.

Лекція 7. Мовно-лінгв. складова знання і пізнання

1). Лінгвістичний поворот – х-рна увага до проблем функц-ня мови.

Осн. риси:

• Відмова від гнос. і психолог. проблематики;

• Критика п-тя суб’єкта;

• Звернення до дослідження смислу і значення;

• Прагнення розгл. мову як гранично-онтолог. підставу мислення;

Хомський 10^{23 –} людина може засвоїти стільки мовних конструкцій.

Причина лінгв. повороту – внаслідок виник-ня некласич. науки, дійсність розгляд. як необстежувана, нестабільна.

На перший план виходить п-тя засобів пізнав. д-сті.

Мова розгл. як єдина можлива реальність знання.

Напрямки, які відносились до ЛП(лінгв. повороту):

1. логічний позитивізм;

2. Львівсько-варшавська школа;

3. аналітична філософія;

4. структуралізм.

Етапи:

І. 20ст. – пояс-ня мови з точки зору законів логіки, мова –єдина струк-ра дійсності.

ІІ. 40-50р.р. 20ст. – акцент на описі функц-ня мови в повсякденному житті.

3). Сепір-Уорф – немає жодної універс. мови, мова виражає певну картину світу.

Трикутник Огдена-Річардса – референція, референт, знак.

4). Аналітична філософія – виникла на початку 20 ст.і базув. – людина мала справу виключно з текстами.

Знання – це сукуп-сть текстів, щоб отримати знання – треба зрозуміти текст, а щоб зрозуміти текст- треба володіти мовою. Найточнішою є наукова мова, яка протиставлялася повсякденній . Осн. різниця - степінь формалізованості та однозначності. Природній мові

х-ний високий ступінь унівесальності.

Деконструктивізм –(Деріда) – терміни – «знак», «мова», «текст», «контекст», «диферанс».

Акцентув. увага на різних сферах функц-ня мови та знаків. Знак розуміється лише в плановому контексті.

Структуралізм (Леві-Стросс) – співвідношення біологічного та соціального в людській природі та їх вияв в людській поведінці. Поведінка базується на певних форм. стр-рах (ритуали, традиції, символи). Міф –як знакова реальність, відображення колективного свідомого та несвідомого.

Герменевтика (Гайдегер). Мова є домом буття. Філософська мова, мова м-цтва може відрізн. від повсякденної. Філософи, поети – пастухи буття.

2). Особливістю лінгв. підходу є до когніт. процесів є розуміння свідомості, менталітету і констр. д-сті інтелекту як прикладів знак. д-сті.

Будь яке знання фікс. людиною виключно з допомогою знак. д-сті.

Мова ств. передумови для творчо-констр. д-сті. Мовна зн. д-сть стабілізує процес мислення і має власні евристичні можливості.

Деріда – п-тя «диферанс» - символіз. Міру невизначеності.

Рассел – розвинув «кореспондентську» теорію істини – як відповідності фактів, що не піддаються контролю. Філос-я не повинна дослідж. буденну мову. Філос. знання не зводяться до філос. термінології, а повинно базув. на систематич. дослідженні навколишньошнього світу.

Вводить проблему «логічно-доскон.» мови.

Вінгенштейн – свідомість окреслена мовою. вихідні п-тя – «мова» і «світ» - виступ. як нерозривна єдність, дзеркальна пара. Логіч. стр-ра мови ідентична онтолог. стр-рі світу.