Тема 1. Загальний вступ до когнітології.

Сформ як наука в кінці 20 ст. на поч. 21. (раніше розвив у лоні філософії та психології).

Когнітологія – інтегрована наука, що виникла на осн філософії, психології, антропології і вивчає людини як істоту, що пізнає, оперує знаннями в різних формах та діє на основі них.

Геракліт Ефеський – 6-5 ст до н.е – ввів теорію логосу; важл слідкувати за своїм пізнанням, головне не кількість, а їх чистота.

Причини виникнення семіотики: розвиток усіх сусп сфер, збільшення об’ємів інформації, яким оперує людини щодня; вдосконалення пізнавал здібностей людини з допомого техн. пристроїв (штучний інтелект, розум, людські здібності.); інтеграція різних сфер наукового та ненаукового знання.; пошук позиції, вільної від крайнощів – все це результат розвитку інформаційного та постінформаційного с-тва.

КОНЦЕПЦІЇ РОЗГЛЯДУ КОГНІТИВНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ:

НАТУРАЛІЗМ: природне походження:

• Еволюційна епістемологія (І. Міркулов – процес людськ пізнання нічим не відрізняється від процесів життєд-сті інших живих організмів.)

• Нейрофілософія (Патриція Чечленд – зводить всі процеси свідомості до психологічних процесів, а а психологічні до нейрофізіологічних)

• Радикальний конструктивізм (Умберто Матурана – говорить про те, що пізнавал процеси є різновидом адаптаційних процесів людини до навколишнього середовища).

СПІРИТУАЛІЗМ: говорить про те, що людина у собі несе вище духовне начало, це прояви релігійної філософії.

• Еніологія – наука про енерго-інформаційний обмін (доводить існування єдиного інформаційного всесвітнього поля.)

ЕМПІРИЗМ: передбачає виправданість знання, яке отримане у результаті перевірки науковими методами (течія методолошізму, Ф. Бекон)

ПСИХОЛОГІЗМ: всі когнітивні процеси можна звести до психіки людини, вивчає особливості пізнання у змінених станах свідомості.

СОЦІОЛОГІЗМ: пізнання є проявом соціальних процесів, людина твориться у соціумі, вона є істотою біосоціальною (марксизм).

МЕНТАЛІЗМ: пізнання не можна зводити лише до природи і соціального середовища, людина здатна до ідеального існування, нею діє не лише раціональне, а й духовне.

Етапи, які пройшла пізнавальна проблематика у своєму розвитку:

1. Онтологічний оптимізм: людина здатна пізнавати все, залежно від пізнавальних здібностей. Антична філософія, частково Середньовіччя і Ренесанс. В період античності існували скептики, які заперечували оптимізм і вважали, що пізнання обмежене.

2. Методологізм (16-17 ст): в осн бідь якого пізнання лежить метод, пізнання може бути обґрунтоване науковим методом (Бекон, Декарт)

3. Критицизм (д.п 18 ст): Е.Кант: вважав, що потрібно перенести увагу з об’єкта пізнання на суб’єкт пізнання, тобто на людину..

4. Епістемологізм (д.п 19 ст): початки у працях Артура Шопенгауера: людина жодної об’єктивної дійсності не пізнає, тільки ту, яка увійшла у її свідомість через пізнання.

Дві тенденції переходу:

1. Від об’єктивізму до суб’єктивізму.

2. від максималізму до мінімалізму (Максималізм – людина може все, тільки їй для цього щось потрібне, людина може пізнати істину. Мінімалізм – все людина пізнати не може, єдиної істини не існує, для мінімалізму х-на позиція малих або відносних істин та методологічний плюралізм).

КОГНІТИВНЕ – це все те, що пов’язане з людським пізнанням: когнітивні акти, процеси і т.д.

До 18 ст. когнітивне вживалось як когітативне.

КОГІТАТИВНЕ – усвідомлене пізнання, о проходить через нашу свідомість. Когітативне є частиною когнітивного, але когнітивне входить у наше пізнання через когітативне.

В пізнавальних процесах відбувається поєднання когнітивного та когітативного і в сучасному знанні за обсягом переважає когнітивне, а за якістю когітативне.

Когнітивне = когітативне (усвідомлене)+позакогітативне (неусвідомлене).