8. Русь після смерті Ярослава Мудрого. Причина роздробленості Київської Русі.

Політична роздрібненість Київської Русі

Перші ознаки політичної роздрібненості з'явилися по смерті Ярослава Мудрого. Пе­редбачаючи близьку кончину, великий князь заповідав своїм синам жити в мирі й злагоді: «Ось я доручаю замінити мене на столі (престолі) в Києві старшому синові моєму і братові вашому Ізяславу; слухай­тесь його, як слухалися мене, хай він за­мінить вам мене; а Святославу даю Черні­гів, а Всеволоду — Переяслав, а Ігорю — Володимир (Волинський), а В'ячеславу — Смоленськ».

Любецький з'їзд (1097 рік), хоч мав на меті припинити князівські чвари, ще біль­ше роз'єднав Русь, ухваливши: «Хай ко­жен тримає вотчину свою».

Верховенство серед удільних князів усе ж було за великим князем київським (а потім і володимирським), влада якого базувалася на вій­ськовому, політичному та економічному верховенстві Києва. Удільні ж князі правили в інших містах і землях, спираючись на підтримку бояр. Такі відносини в Київській Русі між великим київським князем, уділь­ними князями і боярами історики називають феодальною драбиною.

Починаючи з другої половини XI ст., вплив великого князя змен­шується, зростає економічна та політична незалежність уділів від Києва, а з першої чверті XII ст. розпочинається процес, який прийнято називати політичною роздрібненістю.

Причинами роздрібненості стали:

• економічне піднесення удільних земель: успіхи в розвитку сільського господарства, ремесел, в окремих землях — торгівлі;

• відсутність міцних економічних зв'язків між уділами, панування нату­рального господарства;

• піднесення удільних міст, перетворення їх на політичні та культурні центри земель;

• поява у віддалених від Києва удільних князів власного великого війська.

Поділ Київської Русі на земські князівства

Після Любецького з'їзду князівські міжусобиці набули кривавого й масштабного характеру. Лише за часів Володимира Мономаха та його сина Мстислава вдавалося утримувати мир і внутрішній спокій на Ки­ївській землі. Та після смерті Мстислава (1132 рік) держава швидко розділилася на півтора десятка земель і князівств. 1132 року літописець писав: «Роздерлася вся Руська земля».

В умовах феодального розпаду Київської Русі виділилися найбільші земські князівства:

Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке, Волинське, які ста­ли основою формування Української держави;

Володимиро-Суздальське, Новгородське, Псковське, Смоленське, Ря­занське — основа Московської держави;

Полоцьке, Мінське, Турівське — основа Білоруської держави.

Боротьба за київський престол

Навіть в умовах феодальної роздрібненості Київ залишався держав­ним і духовним центром Русі-України.

Хоч у той час на Русі панували розбрат і політична роздрібненість, уважалося, хто займе київський престол, той і господар над іншими князями й землями.

Ольговичі. Основна боротьба за Київ розгорнулася між Мономаховичами.

Юрій Долгорукий. З часом до цієї боротьби активно долучилися князі Північно-Східної Русі, першість серед яких належала князю ростовському та суздальському Юрію Долгорукому. З 1132 року він намагався заволодіти Києвом, здійс­нив проти князя Ізяслава (свого небожа) кілька походів, але утвердився на київському престолі тільки 1154 року.

Уважається, що саме Юрій Долгорукий був засновни­ком Москви, яка вперше згадується в літописі в 1147 році. Цей князь хотів об'єднати під своєю владою й інші землі, але зазнав поразки. 1157 року він був отруєний і похова­ний в церкві Спаса на Берестові в Києві.

Андрій Боголюбський. За 10 років розпочалася нова хви­ля боротьби за київський престол. 12 берез­ня 1169 року син Ю. Долгорукого Андрій Боголюбський, володимиро-суздальський князь, захопив Київ.

Улітку 1173 року князь Андрій на чолі 50-тис. суздальського війська здійснив ще один похід на Київ. На підступах до столи­ці відбулася страшна братовбивча битва, у якій з двох сторін гинули русичі.

1174 року Андрія Боголюбського вбили бояри в його власному замку в Боголюбові.

Після погрому, який учинив Андрій Бо­голюбський, Київ утрачає значення полі­тичного центру Руської землі й постійно Переходить з рук у руки амбітних князів.

Наслідки політичної роздрібненості

Політичні міжусобиці були справжнім лихом для Руської землі. У братовбивчих війнах гинули тисячі людей, руйнували­ся видатні шедеври давньоруського мис­тецтва й культури. До внутрішніх супе­речок князі стали залучати войовничих сусідів-кочівників та іноземні дружини, які палили й грабували давньоруські міста.

Загальним послабленням держави ско­ристалися кочівники, котрі постійно здійс­нювали набіги на Русь-Україну. Особли­во небезпечними князівські чвари стали, коли на кордонах Русі з'явилися поло­вецькі загони. Вони спустошували Київ­щину, Переяславщину, Чернігівщину. Зна­ходилися князі, які вступали в змову з ко­чівниками й спільно грабували землі ін­ших князів.

Не можна сказати, що руські можно­владці не бачили небезпеки вторгнення ко­чівників зі степу. Не випадково літописець укладає у вуста князів такі слова: «То бу­ло раніше... мир стоїть до раті, а рать стоїть до миру, ми втомилися братися (воюва­ти)... доки ж збираємось Руську землю губити. І тоді вирішили князі заради всієї Руської землі помиритися, і її берегти, жити між собою як брати».

Проте побажання літописця виявилися тільки мрією. Напередодні монголо-тарської навали Русь переживала криваві міжусобні війни.