6. Суспільно-політичний устрій Київської Русі у іх – х ст. «Руська правда».

Зміна форм правління Київської Русі в IX—XIII ст.

Етап розвитку державності		Форма правління	Характерні риси
Становлення		Дружинна держава	В основу був закладений примітивний апарат управління, судочинства і збирання данини, який сформувався на основі княжої дружини, що виконувала роль не лише війська, а й радників князя
Етап розвитку державності	Форма правління		Характерні риси
Розквіт	Центра лізована монархія		Уся повнота влади зосереджувалася в руках князя, дружина відходила на другий план. В управлінні дер­жавою князь спирався на князів­ську раду, до якої входили старші дружинники та вихідці зі старої племінної знаті — бояри
Роздробленість	Федеративна монархія		Влада князя обмежувалася його уділом. Найважливіші для всієї Русі питання вирішувалися на князівських з'їздах (снемах)

Основні групи залежного населення Київської Русі

Верства	Особливості становища
Смерди	Переважна більшість селянства, особисто вільні селяни, які мали власне господарство, земельні наділи, виплачу­вали данину державі й виконували на її користь певні ПОВИННОСТІ
Закупи	Тимчасово залежні селяни, які через різні обставини втра­тили власне господарство і змушені були працювати на землевласника за купу (грошову позичку)
Верства	Особливості становища
Рядовичі	Тимчасово залежні селяни, які укладали із землевласни­ком договір (ряд) про найм і відповідно до нього працюва­ли в його господарстві
Челядь	Різні категорії залежного населення, що втратили своє го­сподарство і працювали на землевласника. їх дозволялося продавати, дарувати, передавати в спадщину
Холопи	Особи, що перебували в повній власності землевласника

Існувала також така група населення як ізгої — особи, що з певних причин випали зі своїх соціальних груп і втратили з ними зв'язок. Ізгоями ставали вільні селяни, купці, діти свя­щеників і навіть князів. Вони були особисто вільними, закони охороняли їхнє життя високими штрафами.

Організація державної влади Київської Русі:

Князь - Головний носій державної влади, представник держави на міжнародній арені,

Зосереджував у своїх руках усю законодавчу, судову, ви­конавчу й військову владу. Влада князя була необмеженою, залежала від його авто­ритету й реальної сили, на яку він спирався. Військову підтримку князя забезпечувала дружина, ідео­логічну — церква.

Князівська рада - Дорадчий орган при князі, що походить від східно­слов'янської племінної ради старійшин. До її складу входили старші дружинники, міська знать, представники вищого духовенства. У разі відсутності або смерті князя виконувала його функ­ції, вирішувала питання обрання нового князя.

Віче - Народні збори всіх дорослих чоловіків, на яких вирішува­лися важливі громадські та державні справи. Походять від племінних зборів у давніх слов'ян. Роль віча на різних етапах розвитку Київської Русі була відмінною: за доби централізованої монархії його вплив зменшився, а в період роздробленості та ослаблення кня­зівської влади знову посилився.

Господарське життя Київської Русі:

Основою господарства Київської Русі наприкінці X — у пер­шій половині XI ст. залишалося сільське господарство, що базу­валося на землеробстві та присадибному скотарстві.

Тваринництво. На Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі — свиней.

Землеробство. Провідна галузь господарства; була поши­рена дво- і трипільна система. Основні зернові культури: жито, пшениця, ячмінь, овес, просо. Для обробітку землі залежно від ґрунтів використовували рало, плуг і соху.

Промисли. Найпоширенішими були мисливство, рибаль­ство і бджільництво.

Ремесло. Усього на Русі існувало понад 60 видів ремесел. Найпоширенішими були залізоробне, гончарне, ювелірне, ткацьке і деревообробне.

Торгівля. Через руські землі проходили важливі міжна­родні торговельні шляхи: грецький, шовковий, залізний, соляний. Вивозили: рабів, хутро, зброю, шкіряні вироби, прикраси із золота і срібла, мед, віск, шкіри. Завозили: прянощі, ювелірні й скляні вироби, мідь, срібло, зброю, вина, коштовні тканини й посуд.

Перший збірник законів «Руська правда». На добу Ярослава Мудрого припадає створення рукописного зведення законів Київської Русі — «Руської правди». За часів Ярославичів цей збірник, змінений та доповне­ний, отримав назву «Правда Ярославичів». Серед істо­риків немає єдиної думки щодо місця виникнення цьо­го документа. Одні називають Новгород, інші — Київ.

Початковий текст «Руської правди» не зберігся. Ві­домо три редакції цього документа: «Коротка правда», яка врегульовувала відносини між людьми за часів Ярослава Мудрого та його синів; «Розширена правда», яку пов'язують з діяльністю князя Володимира Мономаха та його сина Мстислава; та «Скорочена правда», написання якої датують другою половиною XII ст.

«Руська правда» за допомогою викладе­них у ній норм виконувала в руському суспільстві такі функції:

• урегульовувала тогочасні відносини;

• зміцнювала князівську владу;

• розв'язувала питання власності;

• установлювала відповідальність за злочин.

З появою такого документа дедалі біль­шу роль стало відігравати судочинство; замість покарання у вигляді якоїсь фізич­ної дії встановлювали штрафи; поступо­во зникла кровна помста, що існувала за язичництва; порушено питання про ска­сування смертної кари.

Звичайно, «Руська правда» охороняла передусім життя й приватну власність феодалів. Основною мірою покарання був штраф, за вбивство холопа чи селянина тре­ба було заплатити 5 гривень, а за вбивство представника феодальної знаті штраф ся­гав 80 гривень; за крадіжку майна просто­людина й представника феодальної знаті — штрафи сумою відповідно 3 і 12 гривень.

Найбільшими злочинами «Руська прав­да» визначала замах на життя князя, йо­го сім'ї та найближчого оточення, а також спробу замаху чи державну зраду. І хоч, згідно з давнім правом Київської Русі, смертної кари не існувало, усіх, хто під­падав під ці види злочину («образи»), під­давали тортурам і засуджували на смерть. Так, організатори повстання проти князя Ізяслава 1068 року в Києві (70 осіб), згід­но з літописами, були страчені.

Об'єктами охорони за руським правом були життя, тілесна й особиста недоторканність, приватна власність. 1

Спеціальних судових органів у Київській Русі не було, відтак верхов­ним суддею був князь, а на місцях судочинство здійснювали представни­ки княжої адміністрації. Певні види злочинів належали до компетенції церковних судів. Передусім це були злочини проти християнської віри та моралі. Такий суд визнавав покаяння винних, але до найнебезпечніших злочинців застосовувалося каліцтво (осліплення, відрізання носа, вух та ін.). Церква також урегульовувала сімейно-шлюбні відносини.

У майбутньому «Руська правда» справила великий вплив на розвиток права України, Білорусі, Росії та Литви.