5. Виникнення та розвиток Київської Русі. Перші київські князі (Олег, Ольга, Ігор, Святослав)

Аскольд і Дір

Давній літопис «Повість временних літ» сповіщає нам, що після смерті Києвичів на землях полян ще довгий час княжили їхні нащадки. Потім для Києва настали важкі часи: «...зазнали утисків поляни від деревлян та інших навколишніх народів, і найшли на них козари [хозари]». У цей час біля Києва з'явилися варязькі воїни Аскольд і Дір. За одними оповіданнями варяги захопили Київ і стали ним правити, за іншими — кияни самі запросили варязьких воїнів. Так чи інакше, Аскольд і Дір надали східним слов'янам військову підтримку, звільнили від данини кочівникам і стали князювати в Києві.

Незважаючи на розходження, саме під час правлін­ня Аскольда та Діра, на думку відомого українського історика М. Котляра, у середині IX ст. у Східній Європі виникла перша слов'янська держава — Київське князівство. Нова держава заявила про себе низкою вдалих військових походів у 860 та 866 рр. проти Візантії, під час одно­го з яких Аскольд прийняв християнст­во. Дуже важливим політичним наслід­ком цих походів було укладення угоди, за якою Візантія сплачувала щорічну дани­ну Києву, натомість Русь зобов'язалася надавати їй військову допомогу.

За часів Аскольда й Діра зросла могут­ність Київської держави, розширилися її кордони: владу Києва визнали племена деревлян, частина сіверян і дре­говичів. Була також невдала спроба приєднати полочан і кривичів.

Київ став не тільки великим торговим містом, осередком полянської зем­лі, а й перетворився на центр наддніпрянської держави, яка мала у своєму розпорядженні могутнє військо й кинула виклик самій Візантії.

Доба князя Олега

Походження КНЯЗЯ Олега. У кінці IX ст., після смерті новгородського князя Рюрика, варяга за похо­дженням, до повноліття його сина Ігоря, фактичним правителем новгородської землі став Олег (ім'я похо­дить від скандинавського слова Неіда — мудрий). Він здійснював численні завойовницькі й торгові похо­ди, і у 882 році, як повідомляє «Повість временних ^літ», зібрав велике військо й вирушив походом на південь, до Києва. Заховавши дружину й човни, Олега представився купцем, що привіз дарунки київським князям. Коли Аскольд і Дір вийшли привітати торгового гостя, Олег заявив їм: «Ви не князі, і не княжого роду, а це син Рюрика», — і показав на малоліт­нього Ігоря, якого привели воїни. Аскольда й Діра підступно вбили. Аскольд був похований на Печерську (звідси й назва місцевості — Аскольдова могила), а Дір — поблизу того місця, де пізніше буде збудо­вана церква святої Ірини (неподалік від Софійського собору).

Захопивши Київ, Олег зробив місто своєю резиденцією, наголосивши: «Бути Києву матір'ю містам руським». Так, у єдину державу об'єдналися слов'янські землі Півночі та Півдня.

Розширення кордонів Київської держави. 883 року Олег здійснив по­хід на деревлян і, підкоривши їх, розширив південно-західні кордони держави. Наступного року він вирушив на схід і приєднав сіверян, а згодом і радимичів. Звільнивши ці племена з-під гніту хозар, Олег при­значив їм меншу данину, ніж вони платили каганату. Проте уличі й тиверці, попри всі намагання Олега, так і не визнали його влади.

Князь будував нові міста та могутні фортеці, у яких залишав своїх намісників, «святих і великих князів», що керували прилеглими тери­торіями та військом. Найбільшими міста­ми Олегової держави були Київ, Чернігів, Новгород, Смоленськ, Псков, Ростов.

Зовнішньополітична діяльність. Олег, майстер військової справи, здійснив два вдалі походи проти Візантії — 907 і 911 рр. Коли Олег уперше зайшов до Царгорода, то прибив свій щит на міських воротах на знак перемоги.

Князь Ігор (912-945 рр.)

Після смерті князя Олега Київська дер­жава стала слабшати. Племена деревлян відмовилися платити данину Києву, а на кордонах Руської землі з'явилися могутні кочівники лихий час зайняв престол Рюриків син, князь Ігор. Він довів своє право на князювання: приду­шив виступи деревлян, наклав на них ще більшу данину, дав відсіч печенігам і навіть використав їх для зміцнення могутності Київської держави (найняв їх у військо) і своєї влади. Літописи сповіщають, що під владою Ігоря опинилося 20 «світлих князів руських». У Новгороді Ігор посадив намісником свого сина Святослава, чим здійснив певну консолідацію земель Русь­кої держави.

941 року Ігор розпочав військовий похід про­ти Візантії, під час якого, за свідченням сучас­ників, його флот налічував 1 тис. бойових ко­раблів і 40 тис. воїнів. Однак похід виявився невдачний. Уклав мир з печенігами.

943 року Ігорева дружина здійснила по­хід до Каспійського моря, розгромила ба­гато мусульманських місій і з великою здо­биччю повернулася до Києва. Невдовзі чер­говий акт непокори деревлян знову змусив Ігоря вирушити в похід, який виявився для нього останнім. Деревляни й на цей раз були змушені підкоритися та сплатити данину. Князь Ігор уже повертався додо­му, як незадоволена малою здобиччю дру­жина стала вмовляти його повернутися та взяти додаткову данину. Обурені деревля­ни зібралися на віче й вирішили покарати кривдників. «Унадиться вовк до овець, то знищить усе стадо», — вирішили вони. Ігореві дружинники потрапили в засідку, а самого князя прив'язали до верхівок двох дерев і розірвали. Щоб уникнути війни з Києвом, деревляни послали до столиці представницьке посольство.

Княгиня Ольга (945-964 рр.)

Давня легенда нарекла Ольгу хитрою, церква назвала її святою, істо­рія — мудрою. Дружина КНЯЗЯ Ігоря, Ольга, після смерті свого чоловіка очолила державу й стала правити від імені свого малолітнього си­на Святослава. Княгиня жорстоко помстилася деревлянам за вбивство чоловіка: вона знищила їхнє посольство, а також населення древлянського міста Іскоростеня.

Внутрішня політика. Для впорядкування своєї держави Ольга з дружиною об'їхала княжі во­лодіння, після чого здійснила низку реформ: • упорядкувала сплату данини. Для цього во­на облаштувала спеціальні пункти (стоянки й погости), куди в певний термін звозили данину; , на підвладних землях організувала владні структури з представників кня­жого оточення, які виконували князів­ські розпорядження, чинили суд. Зовнішньополітична діяльність. Ольга й надалі дотримувалася зовнішньополі­тичної лінії київських князів, яку запо­чаткував ще Аскольд, проте, на відміну від своїх попередників, які воювали, вона віддавала перевагу дипломатії. Княгиня двічі відвідала візантійського імператора Костянтина Багрянородного — у 946 та 957 рр. Літописець повідомляє, що Ольга прибула до Константинополя (Царгорода) у супроводі великого посольства (понад 100 осіб) і майже півтора тисячного вій­ська. Імператор був зачарований не тільки красою, а й надзвичайним розумом Ольги, пройнявся такою повагою, що навіть удостоїв її привілею розмовляти з ним сидячи (до того часу жодне посольство такого привілею не мало). Княгиня також зустрілася і з імператоровою дружиною та його невісткою на бенкеті, влаштованому на честь гості. Наслідки відвідин Константинополя:

укладення угоди, за якою руські дружини мали служити в імпера­торській армії, а Візантія за це, як і раніше, повинна була сплачувати данину Русі. Так, руські війська брали участь у візантійських похо­дах до Малої Азії та у війні 964 року на Сицилії із сарацинами. Мирні відносини з Візантією за цим договором Русь мала як за часів правління Костянтина Багрянородного, так і за часів його сина Никифора Фоки;

хрещення княгині Ольги в Константинополі в присутності імперато­ра та патріарха, яке мало не тільки релігійне та культурне, а й вели­ке політичне значення;

відновлення привілеїв, якими раніше користувалися руські купці у Візантії. Промовистий факт — до київського посольства входило 42 купці.

За часів Ольги міжнародний престиж Київсь­кої Русі значно зріс.

Князь Святослав (964-972 рр.)

Святослав — київський князь, син Ігоря та Ольги. Сучасники назива­ли його «князем-воїном», адже ще з дитячих років Свя­тослава залучали до військової справи, зокрема він брав участь в облозі древлянського міста Іскоростеня 945 року.

Ставши самостійним правителем, Святослав багато зробив для зміцнення Київської держави:

приєднав племена в'ятичів, землі яких простягалися між Окою та Волгою;

посадив у найбільших центрах Русі-України своїх синів: Ярополка в Києві, Олега в Овручі, Володимира (позашлюб­ного сина від Малуші) у Великому Новгороді. В управлінні державою дітям Святослава допомагали бояри.

Зовнішня політика. Зміцнивши свої позиції на зовніш­ніх кордонах Русі, Святослав вирушив на супротивників.

У війні 965-968 рр. він розгромив Хо­зарський каганат. Це звичайно мало вели­ке значення для зміцнення авторитету Святослава як полководця, але не як по­літика та правителя держави. Адже Хазарія на той час не становила небезпеки для слов'ян. Більш того, вона слугувала певним кордоном між руськими землями та войовничими сусідами. 959 року Ольга відправила посольство до імператора зникла, «тюркським коридором» стали проходити кочівники, завдаючи величезної шкоди Русі.

Згодом Святослав підкорив ясів (осетинів) і касогів (черкесів і адигейців), захопив хозарську фортецю Саркел (пониззя Дону), яка дістала назву Біла Вежа. Кордони Русі розширювалися й на південь: замість Дантикапею з'явилося місто Корчів (Керч), яке ра­зом з містом Тмутаракань (на Таманському півос­трові) уходило до Тмутараканського князівства.

Візантійський імператор Никифор Фока вирішив використати військову могутність Київської Русі й талант полководця руського князя в давній боротьбі з Болгарією. Маючи 60 тис. воїнів, Святослав завдав удару Болгарії, розбив ворожу рать під Доростолом і заволодів містом Переяславець на Дунаї. Такі успіхи налякали візантійців, вони підмови­ли печенігів напасти на Київ, захищати який у той час було нікому. І хоч князь повернувся й прогнав ворога, кияни дорікали йому: «Ти, княже, шукаєш чужої землі й про неї дбаєш, а свою покинув напризволяще». На що Святослав відповів: «Не любо мені в Києві. Хочу жити в Переяславці на Дунаї — там середина землі моєї».

Восени 969 року Святослав знову з'явився на Ду­наї — його резиденцію Переяславець відбили болга­ри. Швидко повернувши втрачені позиції, київський полководець повів війська на Візантію, яка неоднора­зово просила князя залишити Болгарію. Після три­валих військових дій, знесилені сторони 971 року змушені були укласти мирний договір. Греки за цим Договором зобов'язалися забезпечити руське військо всілякими харчами, а Святослав — відмовитися від своїх претензій на візантійські володіння.

Та бажання позбутися небезпечного суперника під­штовхнуло грецького імператора Іоанна Цимісхіяна підступний учинок: він найняв печенігів для вбивства руського пол­ководця. Нічого не підозрюючи, князь на чолі виснаженого війська вже повертався додому, як на нього напали печеніги на чолі з ханом Курею. Київський князь загинув у бою 972 року. Печенізький хан відрубав йому голову й зробив з неї чашу, вихваляючись перед усіма своїм трофеєм. На думку істориків, Святослав був, без сумніву, «зразком великих полковод­ців», «Олександром [Македонським] нашої історії».