Розділ 2. Розвиток нанотехнологій в україні

Обладнання для роботи в нанопросторі коштує тисячі та мільйони доларів. Відсутність програми перспективного розвитку Українських компаній, які працюють у галузі нанотехнологій, не турбують, бо працюють вони не на місцевий ринок, а, переважно, на експорт. Надмісткі електронні схеми, нові види матеріалів та палива, ліки, косметика – за всіма цими напрямами ведеться робота в Україні. Ці ж напрями залишатимуться перспективними на найближчі 10-15 років [11]. Як правило, українські нанокомпанії – це підприємства при університетах та НДІ, засновниками яких є переважно науковці, які опановують новітні технології на комерційних засадах. Наприклад, Донецький фізико-технічний інститут ім. О.О. Галкіна просуває на ринок нанопорошки. Використання цих матеріалів при виробництві кераміки, за інформацією розробників, збільшує термін експлуатації виробів удесятеро. Винахід вчених сьогодні вже використовується на деяких шахтах Донбасу. Також, у Донецькому фізико-технічному інституті НАН України запропонований метод гвинтової гідроекструзії — гвинтової деформації металів під тиском, завдяки чому утворюються нові матеріали з нанокристалічними зернами та поліпшеними механічними характеристиками. Зокрема, міцність таких матеріалів зростає удвічі. Вітчизняний НТЦ «Нанотехнологія» розробляє покриття і матеріали з унікальними фізичними та хімічними властивостями, які забезпечують високі показники зносостійкості [9].

У світі нанотехнологій існує свій напрям business to business – виробництво приладів для роботи з мікрочастками. У цій галузі українські компанії також досягли певних успіхів. Так, київське мале науково-виробниче підприємство «Лілея» експортує до США роботів, яких використовують корпорації, що спеціалізуються на клонуванні, роботів [додаток А] зі стволовими клітинами (технології омолодження шкіри). За радянських часів виготовляли системи наведення для ракет. Ці принципи і розробки придатні для використання в інших сферах, кажуть на підприємстві «Лілея». Вони почали виробляти прилади для формування руху й управління ним у мікро- та нанопросторі. Наздогнати клітину, безпечно підійти до неї, зафіксувати її – це не менш складний комплекс робіт, ніж стиковка космічних кораблів. Для всіх цих операцій потрібне устаткування, виробництвом якого й займається це підприємство. На внутрішньому ринку користуються попитом п’єзоелектричні двигуни. Одна з останніх розробок — клапан на базі нанодвигуна. Це високоточний прилад, який працює зі швидкістю електронної схеми [11].

На відміну від своїх західних колег українські компанії існують переважно поза національною програмою розвитку нанотехнологій. Міністерство науки та освіти намагається триматися в руслі новомодних тенденцій і має відповідну програму, однак вітчизняні нанокомпанії існують здебільшого поза нею і не отримують державного фінансування. Окремі ділки, вихопили інформацію від Академії наук, у 90-х роках вивезли за кордон чимало перспективних розробок наших вчених і розрахувалися за це обіцянками. Ці люди зараз створюють нанотехнологічні фірми в Ізраїлі та на Кіпрі. Тепер через них наші винахідники остерігаються інвесторів [11].

Оптимістичний сценарій розвитку нанотехнологій в Україні полягає у створенні дієвої програми і участі в ній усіх інноваційних компаній. У Росії також доволі довго йшли до такого рішення і нарешті ухвалили у березні минулого року програму створення технічної бази для наноіндустрії. Україна ще не втратила свої шанси – у майбутньому будь-яка галузева програма потребуватиме впровадження нанотехнологій, адже більшість таких розробок вже сьогодні мають дво- і трирівневе застосування в економіці.

Завтра ринок нанотехнологій буде поділений за принципом «хто не встиг, той запізнився». В України, є певні конкурентні переваги у галузі наномеханотроніки – створенні приладів для роботи у мікропросторі. Песимістичний варіант – недолуге втілення програми нанотехнологій обернеться процесом витоку розробок та наукових кадрів за кордон. Українська наноіндустрія не виникне, то впровадження новітніх продуктів відбуватиметься за посередництва іноземних компаній. На ринку залишиться кілька експортоорієнтованих українських нанокомпаній. Вітчизняна наука доволі природно увійшла у наногалузь. Перші дослідження на нанорівні українські вчені здійснювали ще в довоєнні роки — працювали з колоїдними розчинами, вивчали властивості наноплівок та наночастинок. І зараз у деяких галузях нанознань ми маємо оригінальні розробки.

Можна виокремити дві найперспективніші галузі застосування українських нанотехнологій — електроніка та матеріалознавство. Однак для успішної роботи на нанорівні потрібне сучасне дороге устаткування, на придбання якого в Україні часто бракує грошей. Розвитку українських нанотехнологій сприяє міжнародна співпраця — ми маємо спільну з росіянами програму в галузі нанофізики та наноелектроніки і подібну українсько-німецьку программу [11]. Є також домовленості і з іншими державами. Ця співпраця забезпечує українським вченим доступ до найсучаснішого устаткування, без якого неможливі повноцінні дослідження. Звісно, потрібна програма національного масштабу, яка дозволила б розвинути ті напрями українських нанотехнологій, які сьогодні є конкурентоспроможними на світових ринках. Якщо Україна втратить свій потенціал у галузі нанотехнологій, вона буде приречена на роль постачальника сировини у світовій економіці. Адже в майбутньому навіть успішний розвиток медицини та сільського господарства навряд чи буде можливим без впровадження нанорозробок.