1.3. Позитивні та негативні сторони нанотехнологій

Один з напрямів розвитку нанотехнологій – розробка нових видів палива. На атомно-молекулярному рівні в майбутньому, можливо, змоделюють нові різновиди енергоносіїв, які можуть скласти конкуренцію традиційним. Певні розробки систем, які працюють на водні, мають місце вже сьогодні. Якщо нанотехнології дозволять створювати системи безпечного збереження водню, то виробництво автомобілів, що працюють на водневих елементах, стане реальністю. Завдяки нанотехнологіям вченим вдається домогтися все кращого поглинання сонячної енергії. Її фотопоглинаючі плівки характеризуються на 20% кращим фотоелектричним ефектом, ніж сучасні сонячні елементи на основі кремнію [6].

Нові паливні елементи дозволяють ноутбуку працювати без підзарядки місяць, а мобільному телефону — рік. Такі перспективи навряд чи до вподоби виробникам традиційних елементів живлення. До того ж ці компанії мають неабиякий фінансовий потенціал, який дозволить їм, у разі потреби, розгорнути у ЗМІ масований наступ на неприйнятні для них нанотехнології [10].

Особливі надії на нанотехнології покладають фахівці у галузі електроніки і інформаційних технологій. У 1965 році можна було вмістити на одному чипі лише 30 транзисторів. У 1971 році — 2 тис. Нині один чіп містить близько 40 млн. транзисторів величиною 130—180 нанометрів і з'явилися повідомлення, що вдалося створити транзистор розміром 90 нанометрів. Цей процес зробив складну електронну і комп'ютерну техніку доступною для більшості споживачів: у 1968 році один транзистор коштував у США $1, нині за ці гроші можна придбати 50 млн. транзисторів [10].

Розроблена методика обробки вугілля за допомогою нанотехнологій на молекулярному рівні таким чином, щоб створити з нього екологічно чисте рідке пальне. Саме потреба в заміні нафти сприяла тому, що почали застосовувати отримане штучне пальне замість мазуту. Нанометод дозволяє наповнювачам автомобільних каталізаторів ловити летючі органічні залишки вихлопних газів. Використовуються нанокаталізатори для очистки нафти та технологія збору врожаю мікроскопічних водоростей, що використовуються для виробництва біоетанолу, за допомогою натометоду [10].

Нанотехнології здатні також стабілізувати екологічну обстановку. Нові види промисловості не вироблятимуть відходів, що отруюють планету, а нанороботи зможуть знищувати наслідки старих забруднень. Крім того, нанотехнології нині використовуються для фільтрації води і інших рідин.

Нанотехнології здатні здійснити революцію в сільському господарстві. Молекулярні роботи можуть виробляти їжу, замінивши сільськогосподарські рослини і тварин. Наприклад, теоретично можливо виробляти молоко прямо з трави, минаючи проміжну ланку — корову.

Нестримно розвиваються наукові ідеї „наноїжі”. Щоб наноїжа стала реальністю, інвестори вже витратили $3 млрд, а до 2010 року в цей проект мають вкласти близько $20 млрд. Йдеться вже не про генетично модифіковані продукти. Сьогодні нанокомпанії готові запропонувати харчовій промисловості роботів, які здійснюватимуть тотальний моніторинг продуктів на всіх етапах їх виготовлення – таке устаткування дозволить визначати і вилучати шкідливі елементи з товарів до їх потрапляння на полиці супермаркетів. Перспектива серійного виробництва таких пристроїв – найближчі 3-4 роки. Наступним етапом упровадження нанотехнологій на харчових підприємствах може бути виготовлення продуктів, кінцевий формат яких визначатиме сам споживач. Наприклад, можна буде придбати сік і самостійно відрегулювати його смакові якості (колір, аромат тощо) шляхом маніпуляції наночастками, які споживач може скомпонувати у потрібну комбінацію [4].

Новітні технології обіцяють подолати нові й поки що невиліковні хвороби. Передбачається, що наночастинки використовуватимуться для доставки до потрібних органів корисних речовин та ліків. За оцінками експертів, 50% медикаментів вироблятимуться за допомогою нанотехнологій [Додаток В].

1987 року американський вчений Ерік Деркслер висунув теорію „сірого слизу”. За його прогнозом у майбутньому з’являться нанороботи завбільшки з бактерію, здатні самостійно компонувати молекули в певних комбінаціях. Вихід таких систем з ладу - катастрофа. Самовідтворюючі роботи в разі програмного збою почнуть продукувати нові й нові організми, беручи за матеріал усю доступну біомасу. Внаслідок нанохаосу планету вкриє однорідний шар липких елементів [3].

Помітного удару нанотехнології можуть завдати індустрії з виробництва миючих засобів. Сьогодні обсяг світового ринку «чистоти» становить $34 млрд. Поява нових стійких до забруднень та ушкоджень матеріалів зменшує потребу в миючих засобах. Так званий наноодяг (коли тканина має відповідне стійке покриття) на 25% стійкіший до забруднень, ніж звичайний, тож і засобів на його прання, за попередніми підрахунками, знадобиться на чверть менше [4].

Також проблемою є складність розроблення наноречовин, вплив яких буде залежати більше, ніж просто від хімії, одна тільки мікроскопічна величина наночастинок могла б дозволяти їм легше проникати й вражати людські органи. Той факт, що речовини наномасштабу можуть мати надзвичайні властивості – властивості, які не узгоджуються із законами фізики та хімії, може являти собою потенційну загрозу людству.

У той час як уряд і промисловість вкладають мільярди у те, щоб швидко наживати капітал на торгівельному потенціалі нанотехнології, виявляти й аналізувати потенційні загрози видається малоцікавим, тому дослідники  не впевнені у тому, як безпечно працювати із новими наноречовинами, а нанокомпаніям невідомо повністю, як створювати безпечну продукцію, і суспільна довіра до цієї нової технології ризикує бути підірваною [4].