3.2. Теоретичні засади та принципи роботи

Іноді соціальну роботу в сфері охорони психіч­ного здоров'я називають клінічною соціальною роботою, а соціальних працівників - клініцистами 110]. Тоді як психіат­рія приділяє більше уваги хворобі й мірі ураження особис­тості, соціальна робота адресується до соціальних наслідків серйозних психічних захворювань, до соціальних потреб лю­дей, які мають досвід біомедичних проблем, до психологічного, пізнавального й емоційного аспектів індивідуального функціо­нування клієнта. Саме ці наслідки психічних розладів - со­ціальні й персональні - є об'єктами осмисленого і цілеспрямо­ваного втручання соціальних працівників [11].

Психіатрія дотримується медичної моделі, яка свого ча­су відіграла прогресивну роль. Вона виникла як реакція на традиційне уявлення, що люди з емоційними порушеннями є божевільними, одержимі демонами і мають бути покарані за це. Цих людей били, ув'язнювали або вбивали. Медична модель розглядає людей з такими порушеннями як таких, що потребують допомоги, стимулює дослідження природи емоційних проблем, розвиваючи і вдосконалюючи терапев­тичні підходи.

На відміну від психіатрії соціальна робота проголошує біопсихосоціальний підхід, який передбачає розуміння взаємовпливу біологічних, психологічних та соціальних фак­торів, що впливають на думки, почуття та поведінку.

Біопсихосоціальний підхід розуміння психічного роз­ладу етіологічно та концептуально був підтриманий у на­укових працях у 1990-ті роки. Втім, це не перша спроба підвищити розуміння, знайти найефективніший шлях розу­міння та лікування психічних розладів. Ще в 1950-ті роки вчений Альфред Мейєр запропонував психобіологічний підхід до історії життя, в якому психосоціальні стресори розглядались як важливі для розуміння історії хвороби кожного індивідуально. Значення психосоціальних стре-сорів потім підтвердилось результатами численних дослі­джень [12].

Теоретичне підґрунтя соціальної роботи включає також і екологічну перспективу, що отримала назву людина в ото­ченні (person-in-environment). Вона потребує від соціально­го працівника розглядати психічне захворювання як щось більше ніж хворобу, більше ніж затримку біологічних, гене-

Розділ З

57

Соціальна робота з людьми, які мають психічні розлади

тичних і метаболічних процесів. В основі цієї перспективи лежить віра, що серйозне психічне захворювання не зава­жає розвитку і зростанню, досягненню потреб і цілей, які мають цінність для людини. Вона передбачає створення й активізацію підтримки оточення, ефективного для соціаль­ного функціонування людини; активізацію Его клієнта; на­буття навичок для повноцінного, наскільки це можливо, життя людини з проблемами психічного здоров'я в суспільстві [13]. З огляду на теоретичні засади соціальної роботи з ко­ристувачами психіатричних служб, можна виділити харак­терні риси соціальної роботи:

• зменшення впливу стрес-факторів (полегшення стресу);

• створення й активізація підтримки соціального ото­чення;

• організація ресурсів (практичних служб), зв'язування клієнта з ресурсами;

• допомога у відновленні соціального функціонування;

• допомога людям у встановленні контролю над своїм особистим життям (активізація Его клієнта);

• допомога в зміні стилю життя;

• підтримка зростання та розвитку клієнта.

Британський фахівець Дерек Тілбарі висловив думку, що коли мова йде про соціальну роботу в охороні психіч­ного здоров'я, то в центрі уваги має бути довготривала ро­бота, яка є дуже важливою і має у своїй основі обов'язкову відповідальність, соціальні цінності, застосування спеціалі­зованих знань і навичок та інші чинники, що визначають/ наповнюють поняття «професійність» [14]. Професійність визначається тим, наскільки соціальний працівник буде по­слідовним та наполегливим, і передбачає такі основні прин­ципи роботи:

1. соціальна робота в охороні психічного здоров'я спи­рається на ті ж самі принципи, що й соціальна робота з іншими групами клієнтів;

2. головний пріоритет - допомогти клієнту залишатися живим, незважаючи на принцип самовизначення, якщо стоїть питання про життя клієнта;

1. взаємодія та співпраця з клієнтом.

Це відповідальність першорядної ваги, яка перебуває в конфлікті з етичним принципом соціальної роботи «Перш за все - самовизначення клієнта». Тим не менше, ризик завдати собі шкоду в разі загострення стану, звичайно, є

і,, ut/i itihiio!роботи ім. В. І. Полтавця НаУКМА І'■ >І ■< >ІЛ..) КОНКРЕТНИМИ ГРУПАМИ КЛІЄНТІВ

очевидним. Захист життя хворої людини - так можна виправдовувати втручання - передбачає негайні дії, включаючи, в крайньому разі, використання примусових дій. У цьому випадку істотним аргументом в етичному аспекті є цінність людського життя. Перевага має віддаватися збереженню для клієнта можливості жити у майбутньому самодостатнім життям, а не життям, визначеним захворюванням.

Усі стратегії втручання повинні включати формування тісної співпраці в роботі з клієнтом з метою поліпшення його функціонування і, можливо, системи близьких стосунків. При цьому береться до уваги, що людина з такими проблемами має здатність вести нормальне повсякденне життя і справля­тися з побутовими та щоденними завданнями [15].

Отже, соціальні працівники, які працюють з користува­чами психіатричних служб, повинні мати сучасні знання про психічні, емоційні, поведінкові розлади, сучасні дані про психофармакологію, бути близько знайомими з соціальною політикою відносно охорони психічного здоров'я, з контекс­том надання послуг. Від фахівців очікується володіння на­вичками використання ефективних стратегій втручання, професійна впевненість. Соціальним працівникам у пригоді стануть політична винахідливість, здоровий глузд й асертив-ність, щоб працювати в напрямку поліпшення системи на­дання послуг [16].

Отже, можна говорити про еволюцію поглядім суспіль­ства на проблему психічних захворювань під біомсдичної до біопсихосоціальної моделі.