2. Організація надання допомоги

Розгляд проблеми насильства в сім'ї крізь при­зму психосоціальних наслідків спрямований на розкриття нових перспектив його подолання. Звернення уваги на інди­відуально-психологічний підхід, який застосовується в діяль­ності зарубіжних та вітчизняних науковців та практиків, доводить необхідність організації більш конструктивного підходу до системи надання підтримки жертвам насильства та проведення короткочасних та довготривалих інтервенцій. Так, ефективною системою надання підтримки жертвам насильства у США є створення притулків (шелтерів), кри­зових центрів. Перший у США притулок для жінок, що зазнали насильства, та їхніх дітей створено 1885 р. в Чика­го. 1990 р. на території США та Канади налічували вже по­над 1250 притулків. Головна мета сучасних американських притулків - це забезпечення постійним місцем перебуван­ня, надання грошової, юридичної допомоги та медичних послуг. Жінки можуть перебувати там, допоки не знайдуть роботи або нового місця проживання. Держава оплачує витрати на переїзд до будь-якого місця. При американсь­кому притулку функціонують школи та дитячі садки.

Школа соціальної роботи ім. В. І. Полтавця НаУКМА 152 РОБОТА З КОНКРЕТНИМИ ГРУПАМИ КЛІЄНТІВ

У США організації, які надають допомогу жінкам, що постраждали від насильства, отримують державне фінансу­вання, хоча надавачами послуг, як правило, є недержавні організації. Щороку кілька мільйонів доларів перерахову­ють з державного бюджету на притулки в Міннесоті, Пен­сільванії, Флориді, Меріленді, Міссурі, Нью-Йорку й Техасі та ін.

Окрім звичайних притулків, у США в рамках державної програми створено правничі центри, мета яких полягає в наданні юридичної допомоги. До переліку послуг таких за­кладів входять юридичні консультації, зокрема по телефо­ну; юридичний супровід у цивільних справах (наприклад, розлучення); юридичний супровід у кримінальних справах (коли жертва насильства скоїла злочин проти агресора і була заарештована), юридична допомога, якщо жертва вби­ла свого насильника з метою самозахисту.

І нарешті, жінкам можуть бути надані так звані послу­ги «перехідного житла» (transitional housing): оплата квар­тири для жінок - жертв насильства і дітей, які після негатив­ного досвіду вирішили змінити ситуацію та перейти до само­стійного життя; догляд за дитиною (діти перебувають у стінах спеціального центру або вдома під наглядом няні від соціальної служби); юридичні консультації та супровід; на­вчання нових навичок і програм для підвищення самооцін­ки; допомога в отриманні постійного житла та забезпечен­ня інших потреб, таких як освіта чи консультування.

Нині в американських установах із надання допомоги жінкам, що стали жертвами насильства, є працівники різ­ного профілю, які мають освіту бакалавра або магістра. Зазвичай, 6-10 професіоналів працюють повний робочий день і ще кілька працівників мають часткову зайнятість. Крім того, до роботи волонтерами залучають жінок, що мали власний досвід зазнавання насильства. Останнім до­сягненням стало залучення юридичних консультантів та надання їм дозволу на розірвання шлюбних угод та оформ­лення розлучень [23].

У США для роботи в соціальних центрах працівники використовують методи індивідуальної та групової роботи, особливо в групах самодопомоги. В них жінки можуть прийняти оптимальні для них рішення, спираючись на до­свід інших учасниць. Працівники служб застосовують когнітивний та орієнтований на завдання підхід у вирішенні проблем. Вони покладені в основу семикрокової моделі кри-

Розділ 7

Соціальна робота з людьми, які зазнали насильства в сім'ї 153

зового втручання, розробленої Албертом Робертсом 1990 р. й надзвичайно поширеної в різних закладах. Ця модель включає такі кроки: 1) планування і представлення повної оцінки ситуації; 2) обґрунтування взаєморозуміння з праців­ником та обґрунтування важливості таких стосунків; 3) іден­тифікація головної проблеми; 4) спрямованість на відчуття та емоції; 5) вивчення та генерування альтернативних варіантів вирішення проблем; 6) розвиток та формулювання активних дій; 7) перевірка [24].

У цій країні функціонують також державні, громадські й приватні соціальні та психолого-соціальні служби, які нада­ють допомогу сім'ям у розв'язанні конфліктів і налагодженні стосунків між членами подружжя. Створено доволі жорстку систему контролю за насильством над дітьми, за якої соціаль­ним працівникам надано право на кризове втручання (терміно­ве вилучення дитини з родини й передачу до кризового центру або до тимчасової прийомної родини) та порушення питання про позбавлення батьків права на виховання дитини.

В Україні соціальна робота з людьми, які стали жертва­ми насильства, почала розвиватися лише наприкінці 1990-х років. Ця робота спрямовувалась насамперед на жінок і розвивалась передусім громадськими організаціями, такими як «Вінрок Інтернешнл» (Жіночий Консорціум ННД - США), благодійним фондом «Жіноча доля», Грейс-Клуб (жіночий культурно-просвітницький центр) та іншими. Щоправда, у Києві було створено и державну структуру - Київський міський центр по роботі з жінками. Однак про таке розмаїт­тя організацій та послуг, яке існує в інших країнах, говорити поки що не доводиться. В Україні й досі бракує механізму швидкого й ефективного захисту від насильства, особливо захисту дітей, відповідних інституцій і спеціалістів. Загалом, сучасна українська система захисту прав та свобод людини працює не зовсім ефективно. У пресі постійно висвітлюють­ся факти порушень, проте правоохоронні органи недостат­ньо реагують на них [25].

Тим часом соціальні працівники повинні вже тепер іні­ціювати роботу із захисту дітей від насильства. Послідовні та продумані дії спеціалістів із соціальної роботи здатні змінити практику роботи служб і установ соціальної сфери на місцях стосовно поліпшення захисту дитини від насиль­ства. Необхідною умовою успіху є активна робота на між­відомчому рівні, залучення всіх служб і установ, дотичних до цього процесу.

Школа соціальної роботи ім. В. / Полтавця НаУКМА 154 РОБОТА З КОНКРЕТНИМИ ГРУПАМИ КЛІЄНТІВ

Отже практика останніх років свідчить про концепту­альне осмислення в Україні явища насильства в сім'ї як соціальної проблеми. Свідченням цього є і прийняття нової законодавчої бази в Україні, і створення кризових центрів, і розширення мережі громадських організацій, що надають допомогу жертвам насильства, і організація науково-прак­тичних семінарів та конференцій.