2. Теоретичні засади та принципи роботи

Концептуальне осмислення «насильства в сім'ї» демонструє наявність різних аспектів цього явища, зокрема:

• етапність чи циклічність;

• здатність до повторення;

• здатність до посилення (кожен наступний акт є більш загрозливим для жертви);

• є ефективним, швидким та найменш витратним засо­бом досягнення результату;

• відповідальність завжди лежить на кривдникові, неза­лежно від того, які дії чинить той, хто зазнає кривджен­ня (жертва);

• існування тісних емоційних зв'язків між кривдником та жертвою, що перешкоджає зверненню по сторонню допомогу.

Будь-які члени родини можуть стати об'єктом-жертвою насильства в сім'ї. Можна констатувати п'ять типів сімей­ної жорстокості:

- чоловіка по відношенню до дружини, чи навпаки (так зване подружнє насилля);

Розділ 7

Соціальна робота з людьми, які зазнали насильства в сім'ї і 43

• насильство з боку батьків відносно дітей;

• дітей і онуків відносно престарілих родичів;

• старших дітей щодо молодших;

• одних членів сім'ї щодо інших [11].

Слід зауважити, що самі жертви насилля схильні при­ховувати свідчення та факти насильства та зловживання. Подібна поведінка може бути зумовлена наступними при­чинами:

• жертва може бути залежна від насильника в своїх ос­новних життєвих потребах, що пов'язані з її вижи­ванням;

• страх перед посиленням насильства;

• страх залишити домівку та бути переміщеним у стаціо­нарний заклад;

• жертва може брати на себе відповідальність за поведін­ку насильника, відчувати сором чи провину за ви­ховання дочки чи сина, які чинять насильство чи по­блажливо ставляться до випадків насильства з боку інших;

• стосунки прив'язаності можуть бути набагато сильні­шими, ніж бажання вийти із ситуації та покласти край насиллю;

• страх дискредитувати статус сім'ї в громаді;

• уявлення про те, що приватне домінує в сім'ї і сторон­нім людям немає діла до того, що відбувається між родичами [12].

Разом з тим, 70 % всіх жертв важких насильницьких актів у сім'ї становлять жінки і діти.

Нині склалися три основні підходи до проблеми насиль­ства над жінкою в сім'ї: 1) соціально-історичний; 2) систем­но-сімейний; 3) індивідуально-психологічний.

Згідно з соціально-історичним підходом, насильство роз­глядається як соціальна проблема, що виникла через до­мінантну позицію чоловіка у суспільних відносинах і є важли­вим фактором дискримінації одного з її членів. При цьому практично немає механізму викорінення цієї дискримінації. Безкарність насилля в сім'ї стає моделлю тендерної поведін­ки, яка засвоюється дітьми як норма і відтворюється з поко­ління в покоління. Значною мірою така поведінка є наслід­ком традиційного виховання, коли агресивна поведінка чо­ловіків розглядається як єдиний спосіб вирішення існуючих проблем. Цей підхід сформувався та поділяється представ­никами феміністського руху.

Школа соціальної роботи ім. В. І. Полтавця НаУКМА 144 РОБОТА З КОНКРЕТНИМИ ГРУПАМИ КЛІЄНТІВ

За системно-сімейним підходом, домашнє насильство, чи подружнє насильство, також можна розглядати як систему поведінки, метою якої є досягнення влади і контролю в сімейних стосунках. Цей підхід фокусується на походженні та формах конфлікту і вивчає особливості взаємодії, дина­міки спілкування, процесу вирішення конфліктів у сім'ї як системі. Разом з тим індивідуально-психологічна перспекти­ва розгляду проблеми насильства в сім'ї передбачає акцен­тування уваги на наслідках насильницьких дій [13].

Існуючі теорії чинників жорстокого поводження з дітьми поділяють на психологічні та соціальні. Прибічники психо­логічних теорій зосереджують увагу на психологічних чин­никах ризику - схильності до насильства у батьків та особ­ливостях дітей, що можуть провокувати жорстоке пово­дження.

Так, батьки можуть бути схильними до жорстокого по­водження з дітьми через вживання алкоголю чи нарко­тиків, психічні розлади, агресивність, відсутність самокон­тролю, низьку самооцінку. Жорстоке поводження з дітьми може бути для них способом самоствердження за рахунок їхньої слабкості. Дослідники доводять, що наявність у батьків власного досвіду жорстокого поводження у дитинстві є важливим фактором ризику. Генераційне відтворення жор­стокого поводження полягає в тому, що батьки виховують дітей так, як виховували їх самих [14, 15]. До особливостей дітей, що можуть провокувати жорстоке поводження, від­носять недоношеність, хворобливість, небажаність дитини. Ризик жорстокого поводження існує для дітей з фізичними чи розумовими вадами, оскільки вони є більш залежними від батьків, мають менше контролю над власним життям.

Теорії соціальної причинності розглядають зовнішні чин­ники, що впливають на появу насильства, а саме - куль­турні норми, бідність, безробіття, соціальна ізоляція, низь­кий освітній рівень тощо.

До соціальних чинників ризику відносять втрату під­тримки одного з подружжя, нестачу часу у працюючих батьків для виховання дитини, низький рівень освіти, безро­біття, житлові проблеми. На думку дослідників, існує зв'я­зок між бідністю і жорстоким поводженням з дітьми, коли незадовільні фінансові умови призводять до експлуатації дітей. До соціальних факторів, що впливають на жорстоке пово­дження з дітьми, відносять такі соціально-демографічні ха­рактеристики сімей, як відсутність одного з батьків (непов­на сім'я), наявність мачухи чи вітчима [16].

Розділ 7

145

Соціальна робота з людьми, які зазнали насильства в сім'ї

Загалом, жорстоке ставлення до дітей - результат взає­модії багатьох чинників. До уваги слід брати як кожну дити­ну зокрема, так і її батьків, їхні психологічні характеристики та соціальні чинники, які впливають на сім'ю. Кожна дитина частіше страждає від кількох форм насильства. Насильство над дитиною може трапитись у будь-якій сім'ї, незалежно від національності, класової належності чи релігії.

Що стосується насильства над людьми похилого віку, то головним психологічним чинником є зміна ролей і за­лежність батьків від дорослих дітей. У той же час визна­чені такі характерні риси жертви, як постійні претензії і скарги, що також можуть викликати жорстокість.

Соціальна робота з людьми, які зазнають насильства в сім'ї, спирається на ідею, що кожна людина має право на життя й на безпечне середовище. Наприклад, захист дітей від насилля ґрунтується на таких загальних принципах:

• усі країни, що ратифікували Конвенцію ООН про права дитини, зобов'язані дотримуватися її статей;

• діти мають право бути вільними від зла, насильства та різного роду експлуатації. Вони також мають право повідомляти дорослих про будь-який випадок пога­ного ставлення до них, а їхні скарги повинні бути ре­тельно розглянуті;

• саме дорослі повинні захищати дітей. Діти не несуть відповідальності за власний захист та безпеку;

• всі члени суспільства відповідальні за захист дітей;

• професія соціального працівника має унікальне покли­кання захищати дітей та сприяти обізнаності гро­мадськості про різні форми насильства над дітьми [17].

Таким чином, співіснують різні теорії та підходи до пояс­нення причин насильства й жорстокості, і в кожному конк­ретному випадку непросто визначити чинники насильства. Але головне завдання соціальних працівників - допомогти клієнтам почуватися в безпеці, не відтворювати моделей насильницької поведінки.