5.4. Організація надання допомоги

У світі домінує підхід, у якому біологічну (ме­дичну) частину роботи виконують переважно в загальносо-матичних медичних закладах, які здійснюють так звану де­токсикацію. Психосоціальну ж реабілітацію у формі різно­манітних програм у більшості випадків організовано за ме­жами медичних установ. Значна кількість таких програм -так звані фахові реабілітаційні програми, побудовані на 12-крокових та споріднених підходах. Майже 10 відсотків реабілітаційних установ - це різноманітні терапевтичні спільноти. При цьому співвідношення між амбулаторними і стаціонарними програмами швидко змінюється в напрямку тотальної переваги амбулаторних форм обслуговування [17]. Нині популярними є такі заклади, що надають соціальні та психологічні послуги людям із залежністю від психоактив­них речовин, як реабілітаційні центри, спільноти, «будинки на півдорозі» тощо.

Наприклад, у Польщі в останні роки відбуваються зміни в модальності лікування та реабілітації наркозалежних, розширюється використання комплексних програм допо­моги, зокрема індивідуальної і групової терапії.

Нині у цій країні реабілітацію наркозалежних прово­дять у різних закладах, зокрема у клініках системи охоро­ни здоров'я; громадських центрах, заснованих державними органами, міністерствами або місцевою владою; недержавних закладах, заснованих громадськістю, фондами, юридичними або приватними особами.

Клініки системи охорони здоров'я можуть надавати по­слуги у стаціонарних чи амбулаторних умовах. Реабілі­таційні центри стаціонарного і амбулаторного характеру надають, зокрема, такі послуги, як психологічні інтерв'ю і консультації, оцінювання стану; фармакотерапію; індивіду­альну психотерапію залежного, включно з кризовими інтер­венціями; підтримуючу психотерапію; інші види психоте­рапії та консультування включно з сімейною терапією, гру­повою терапією, консультуванням; інші види реабілітацій­ного лікування включно з рекреаційною терапією, терапією зайнятістю, інтерв'ю і соціальними інтервенціями.

У рамках допомоги, яку надають клієнтам після про­ходження ними повного основного циклу реабілітації у стаціонарних клініках, переважають такі види діяльності: групи підтримки, семінари, консультування; продовження

Школа соціальної роботи ім. В. І. Полтавця НаУКМА 1 10 РОБОТА З КОНКРЕТНИМИ ГРУПАМИ КЛІЄНТІВ

шкільного навчання, особливо для підлітків; професійні кур­си (які фінансують місцеві органи влади); інтервенції, соціаль­ні інтерв'ю, допомога у знаходженні місця працевлашту­вання; фінансування квартир і гуртожитків, куди пацієнтів направляють з реабілітаційних центрів (клієнт користується квартирою чи гуртожитком упродовж адаптаційного періо­ду, коли він зобов'язаний брати участь у заходах психоло­гічної або соціальної підтримки).

Варто підкреслити, що ці гуртожитки і так звані адап­таційні квартири органи місцевої влади фінансують далеко не завжди, оскільки клієнти часто прибувають до реабілі­таційних центрів з різних частин країни. Головний фінансо­вий тягар несе Бюро з проблем наркозалежності Польщі. Кошти на соціальну реабілітацію у рамках програми «постреабілітації» виділяє й Національне бюро з профілактики нарко­залежності.

В останнє десятиліття в Польщі спостерігається розши­рення спектра послуг, які надають в амбулаторних умовах. Клієнтам пропонують діагностику, медичне і юридичне кон­сультування, сприяння контактам зі стаціонарними клініка­ми, іноді індивідуальну і групову психотерапію. Програми замісної (метадонової) терапії реалізують тільки громадські амбулаторні служби лікування наркозалежності [18].

В Україні до кінця 1980-х років проблемою наркотиків займалося лише вузьке коло спеціалістів, переважно лікарі-наркологи. Інформація, якою вони оперували, була недо­ступною. Й досі основу існуючої системи допомоги особам із залежністю від наркотичних речовин в організаційному плані становлять наркологічні медичні заклади, переважно місцевого підпорядкування. В деяких містах (Київ, Харків) такі наркологічні заклади - наркологічні лікарні, у біль­шості областей - обласні наркологічні диспансери. Якщо порівнювати ситуацію в Україні зі світовими реаліями, стає очевидним, що в українських наркологічних установах:

• панує традиційний біомедичний підхід;

• існує орієнтація на надання стаціонарної наркологіч­ної допомоги;

• широко застосовують тривале утримування людей з наркологічними проблемами в стаціонарних умовах;

• зроблено невиправданий наголос на діях лікаря за звичайного для пострадянської медицини нехтування можливостями використання роботи медичних сестер як представників окремої медичної професії;

Розділ 5

Соціальна робота з людьми із залежністю від психоактивних речовин і і і

• вкрай мало в клінічній практиці використовують ро­боту психологів;

• практично немає соціальних працівників.

Разом з тим в Україні розвиваються новітні підходи до допомоги людям із залежністю від психоактивних речовин. Окрім реабілітаційних програм Київської наркологічної лікарні «Соціотерапія», діють хай і невеликі, але повно­цінні психосоціальні реабілітаційні центри, які відповіда­ють вимогам державних стандартів, у недержавних і ко­мерційних організаціях. Такі центри працюють в Одесі, Полтаві, Чернігові, Дніпропетровську, Київській та Хмель­ницькій областях, деяких інших місцях. Вони мають по­мітний вплив на підвищення рівня соціально-психологічної реабілітації [19].

Є приклади ведення вуличної соціальної роботи зі спо­живачами ін'єкційних наркотиків. Впроваджуються певні ос­вітньо-профілактичні програми.

Звичайно, в Україні необхідний подальший розвиток соціально-психологічної допомоги особам із залежністю, поєднання зусиль професіоналів, зокрема соціальних праців­ників і тих, хто подолав залежність, створення низки су­часних закладів і системи моніторингу за якістю надання послуг у них.