4.4. Організація надання допомоги

Для забезпечення соціальної адаптації осіб з інтелектуальною недостатністю у багатьох розвинутих краї­нах створено систему надання таких соціальних послуг, як:

• раннє втручання;

• підтримка родин, які виховують розумово відсталу особу: консультації (соціальні, психологічні, юридич­ні, педагогічні, медичні), інформаційне забезпечення, фостерний і тимчасовий догляд, психологічна підтрим­ка, навчання навичок догляду, психологічної та педа­гогічної корекції, захисту прав та представництву інте­ресів тощо;

• фінансова допомога в догляді за інвалідом для непра­цюючого члена родини, не нижча за прожитковий міні­мум; доплата за догляд для доглядальника, який пра­цює неповний робочий день;

• оцінювання потреб інваліда та родини мультидисцип-лінарною командою фахівців, складання, виконання та моніторинг плану догляду;

• інтегроване/інклюзивне навчання;

• планування майбутнього для підлітків, зокрема плану­вання денних послуг на час після закінчення школи, аналіз та оптимізація внутрішніх ресурсів родини, а та­кож ресурсів громади для планування і забезпечення автономного проживання інваліда після смерті батьків та опікунів, визначення опікунів у разі смерті батьків, планове врегулювання майнових питань;

Школа соціальної роботи ім. В. І. Полтавця НаУКМА 86 РОБОТА З КОНКРЕТНИМИ ГРУПАМИ КЛІЄНТІВ

• кризове втручання;

• педагогічна корекція для інвалідів усіх вікових груп (індивідуальні та групові заняття) з метою вироблен­ня та підтримки навичок автономного проживання, стереотипів безпечної поведінки, опанування навичок захисту власних прав та інтересів, самоаналізу та отри­мання навичок позитивного сприйняття себе та ото­чуючих, навичок спілкування; транзитне житло;

• соціальний супровід автономного проживання (індиві­дуального або групового), надання житла, комуналь­них послуг, допомога у здійсненні побутового обслу­говування, побутові послуги;

• фахова підтримка створення груп само- та взаємодопо­моги батьків;

• захист прав та представництво (самопредставництво) інтересів;

• забезпечення автономного проживання у громаді з підтримкою (соціальний, медичний, юридичний супро­від, побутові послуги);

• працевлаштування (на звичайних робочих місцях з підтримкою, груповий підряд, спеціалізовані майстерні);

• трудова терапія, зайнятість та/або денний догляд для осіб з глибокою розумовою відсталістю;

• організація дозвілля, зокрема, йдеться про гуртки для творчих занять, клуби за інтересами, літературні та творчі клуби, театри, творчі майстерні, клуби спілку­вання, заняття фізкультурою та спортом;

• залучення ресурсів громади для повного забезпечен­ня потреб особи з інтелектуальною недостатністю (гуманітарна допомога, індивідуальна робота волон­терів, оздоровлення, матеріальна допомога);

• профілактика розумової відсталості;

• профілактика інституціалізації, тобто передачі дітей до стаціонарних закладів;

• формування позитивного ставлення громади до соціаль­ної адаптації інвалідів, проведення публічних заходів: виставок творчих робіт, концертів, спектаклів, фото­виставок з метою задоволення потреби у самоповазі та повазі з боку інших.

Для надання таких послуг створюються: центри ранньо­го втручання; заклади тимчасового догляду, консультаційні та інформаційні центри для родин, центри підтримки родини,

Розділ 4

Соціальна робота з людьми з інтелектуальною недостатністю 87

кризові центри, заклади фостерного догляду, будинки гру­пового проживання (2-8 осіб), міні-гуртожитки (9-20 осіб), транзитне житло, класи інтегрованого навчання при загально­освітніх школах, спеціальні школи, навчальні центри, центри денної зайнятості (трудові центри), центри працевлаштуван­ня на звичайних підприємствах, трудові майстерні, центри творчості, театри, художні студії, клубні будинки.

Проживання інваліда в стаціонарному (резидентному) закладі вважають за доцільне лише в тому разі, якщо немож­ливо створити умови для його догляду на рівні громади - у біологічній або фостерній сім'ї чи незалежного проживання (індивідуального або групового) з підтримкою та соціальним супроводом. У будь-якому разі соціальний захист особи з інтелектуальною недостатністю передусім має бути спрямо­ваний на її соціальну адаптацію.

В Україні принципи функціонування чинної системи со­ціального захисту інвалідів з інтелектуальною недостатні­стю не зазнавали змін з радянських часів. Система перебу­ває під впливом значних фінансових обмежень і зорієнто­вана передусім на можливості діючої системи інтернатних закладів, а не на потреби інвалідів зазначеної категорії.

Державна система соціального захисту інвалідів з розу­мовою відсталістю передбачає виплату грошової допомоги за інвалідністю у тому разі, якщо інвалід залишається жи­ти в родині або самостійно. У такому разі нормативно-пра­вові документи з питань соціального захисту не гаранту­ють забезпечення денних послуг закладів на рівні громади, недалеко від місця проживання інваліда. Альтернативою ви­хованню в родині є направлення інваліда до інтернату, де держава бере на себе всі витрати на його утримання.

Для осіб з інтелектуальною недостатністю в Україні діє низка інтернатних закладів, які перебувають у складі:

• системи охорони здоров'я (діти з розумовою відсталістю віком до 3 років перебувають у будинках дитини);

• системи соціального захисту населення (функціонують 56 дитячих будинків-інтернатів для дітей-інвалідів з вадами фізичного та/або розумового розвитку- для 7,8 тисяч вихованців віком від 4 до 18 років; 146 психо­неврологічних інтернатів для 25,7 тис. громадян віком від 18 років, котрі мають психічні розлади) [14];

• система освіти (створено 240 спеціальних загально­освітніх шкіл та шкіл-інтернатів для розумово відсталих

* Окремих даних щодо осіб з інтелектуальною недостатністю немає.

88

Школа соціальної роботи ім. В. І. Полтавця НаУКМА РОБОТА З КОНКРЕТНИМИ ГРУПАМИ КЛІЄНТІВ

дітей, у яких навчаються й виховуються 35,6 тисячі осіб, у тому числі - 27 спеціальних шкіл для розумо­во відсталих дітей (з подовженим днем) з континген­том учнів 3,4 тисячі осіб).

У спеціальних класах при загальноосвітніх школах на­вчається 598 розумово відсталих дітей, що є однією з форм інтегрованого навчання [15].

Заходи останніх років, спрямовані на створення систе­ми ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів та про­фесійної і трудової реабілітації осіб з обмеженими фізич­ними можливостями, передбачають лише незначні зміни у системі соціального обслуговування інвалідів з інтелекту­альною недостатністю. Серед чинників, які перешкоджають запровадженню в Україні сучасних підходів до соціальної роботи з людьми з інтелектуальною недостатністю, можна назвати:

• недосконалість механізму фінансування системи соціаль­ного обслуговування, де обрахування потрібних коштів здійснюється відносно кількості місць у закладах (пере­важно інтернатних), а не відносно кількості та потреб інвалідів з інтелектуальною недостатністю;

• відсутність механізму компенсації послуг державних інтернатних закладів для отримання послуг недер­жавного закладу на вибір користувача в рамках реалі­зації права громадянина на вибір виду державної до­помоги;

• недостатнє методичне забезпечення та брак експерт­ної підтримки процесу розробки індивідуальних пла­нів реабілітації, методичних та нормативно-правових документів;

• консервативні підходи в питаннях освіти дітей та мо­лоді з інтелектуальною недостатністю, які не перед­бачають гарантованого права на інклюзивне навчання та виключають можливість отримати освіту для час­тини дітей з інтелектуальною недостатністю, батьки яких віддали перевагу родинному, а не інтернатному догляду;

упереджене ставлення суспільства, невизнання орга­нами влади і громадськістю рівних прав людей з інте­лектуальною недостатністю;

- нерозуміння фахівцями рішення батьків народжувати дитину з інтелектуальною недостатністю у тому випад­ ку, коли є такий ризик;

Розділ 4

Соціальна робота з людьми з інтелектуальною недостатністю 89

- положення нормативних документів, за якими всі рішен­ня відносно життя людини з інтелектуальною недо­статністю приймають фахівці і які виключають можли­вість особистого та сімейного життя для осіб з інте­лектуальною недостатністю.

Прийняття 2003 р. Закону України «Про соціальні по­слуги» дає підстави для оптимістичного припущення про наближення змін у підходах до здійснення соціальної ро­боти з особами з інтелектуальною недостатністю в Україні. Так, визнано легітимність надання послуг недержавними організаціями, які здебільшого є носіями нових підходів і методів у соціальній роботі, гарантовано право користува­ча послуг на вибір організації, що надаватиме послуги, очі­кується впровадження ліцензування закладів, ідеться про державні стандарти та нормативи соціальних послуг [16]. Самі по собі такі зобов'язання держави можуть упродовж десятиліть лишатися демократичними деклараціями. Однак 2004 р. близько 60 громадських організацій з 20 регіонів Украї­ни об'єдналися у парасолькову організацію - Всеукраїнську громадську організацію «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю», яка має твердий на­мір настійно лобіювати права та інтереси цільової групи. Від послідовної та активної позиції цієї організації значною мірою залежать темпи та обсяги неминучих перетворень системи організації соціальної роботи з людьми, які мають інтелектуальну недостатність.