4 Соціальна робота з людьми з інтелектуальною недостатністю

4.1. Становище людей з інтелектуальною недостатністю

Становище осіб з інвалідністю внаслідок інтелек­туальної недостатності* досі не підлягало детальному науко­вому дослідженню в нашій країні. На жаль, не вивчалася якість життя осіб цієї цільової групи, ефективність системи соціальних послуг. Тим часом, за даними Міністерства охо­рони здоров'я України, станом на початок 2004 р. на об­ліку через розумову відсталість перебувало понад 284 ти­сячі осіб. Причому інвалідність через розумову відсталість встановлено у 88 074 осіб, з них 18 439 - діти [1].

Інтелектуальна недостатність - доволі поширене явище, на неї страждає понад 120 мільйонів людей в усьому світі. Це одна з найчастіших причин інвалідності на все життя. У ви­значенні Всесвітньої організації охорони здоров'я вона оз­начає «стан затриманого або неповного розвитку психіки, який у свою чергу характеризується порушенням здібнос­тей, що проявляються в період дозрівання та забезпечують загальний рівень інтелектуальності, тобто когнітивних, мов­них, моторних і соціальних здібностей» [2]. Отже, інтелек­туальна недостатність визначається за такими ознаками:

• значне зниження інтелектуальних функцій (порівняно з середнім рівнем);

• виявлення у віці до 18 років;

• дефект або порушення адаптивної поведінки, що оціню­ється з урахуванням віку даної особи [3].

Згідно з міжнародною класифікацією хвороб (10-й пе­регляд), люди з інтелектуальною недостатністю отримують

*Тут і далі термін «інтелектуальна недостатність» вживається як ідентичний медичному «розумова відсталість» задля уникнення стигматизації.

Розділ 4

Соціальна робота з людьми з інтелектуальною недостатністю 77^

один з діагнозів розумової відсталості, які можна викласти у такому наближеному формулюванні:

F7 Розумова відсталість

F70 Легка розумова відсталість

F71 Помірна розумова відсталість

F72 Тяжка розумова відсталість

F73 Глибока розумова відсталість

F78 Інша розумова відсталість

F79 Неуточнена розумова відсталість [4].

У цілому для людей з інтелектуальною недостатністю ха­рактерні знижене вміння концентрувати та фокусувати увагу, утримувати, опрацьовувати та відтворювати інформацію, мис­лити та абстрагуватися, а також знижена здатність розуміти та засвоювати досвід. Знижена здатність до соціального функ­ціонування перешкоджає веденню незалежного життя, така людина переживає особливі труднощі з отриманням навичок у п'яти сферах діяльності (самообслуговування; ведення домаш­нього господарства; спілкування; соціальні навички; подо­лання стресів). Цим людям властиві й значні порушення на­вичок навчання (наприклад, читання, письма, рахування тощо).

Люди з інтелектуальною недостатністю, крім звичайних по­треб, мають специфічні, спричинені діагнозом «розумова відсталість». Серед них можні виділити такі:

• потреба у сторонній допомозі для прийняття рішень та розв'язання важливих проблем, зокрема у прий­нятті рішень з будь-яких юридичних питань з огляду на позбавлення дієздатності, потреба в опікунстві;

• потреба у щоденному соціальному супроводі - моні­торингу вирішення соціальних, медичних, матеріаль­них проблем та втручання у разі їх незадоволення;

• потреба в отриманні безпечного місця проживання;

• потреба в догляді - допомозі у задоволенні щоденних фізіологічних потреб;

• потреба у сторонній допомозі задля усвідомлення влас­них потреб, реалізації своїх конституційних прав та основних свобод, реалізації права вибору;

• потреба у набутті та підтриманні навичок максималь­но автономного функціонування;

• потреба у визнанні з боку оточуючих людини як осо­бистості, а не носія певного діагнозу;

• потреба у спілкуванні та увазі з боку мікросоціуму;

• потреба в самоповазі та самореалізації особистісного потенціалу.

Ш кола соціальної роботи ім, В. І. Полтавця НаУКМА 78 РОБОТА З КОНКРЕТНИМИ ГРУПАМИ КЛІЄНТІВ

Індивіди з інтелектуальною недостатністю зазнають до­даткового (порівняно з іншими нозологіями) ризику пору­шення прав та бідності через знижений рівень інтелекту та соціальної адаптації, що є складовими їх основного діаг­нозу, недієздатність у більшості випадків та повну залеж­ність від сторонньої допомоги. Такі люди зазвичай потребу­ють соціального супроводу і сторонньої допомоги пожиттєво. Тому основними завданнями соціальної роботи з особами з інтелектуальною недостатністю є: 1) максимальна реалі­зація особистісного потенціалу клієнта; 2) створення умов для особи з інтелектуальною недостатністю щодо свідомо­го поінформованого вибору моделі проживання з підтрим­кою - у біологічній чи фостерній родині, автономного про­живання у громаді із забезпеченням соціального супроводу чи догляду в інтернатному закладі; 3) сприяння родинному вихованню дітей, які мають інтелектуальну недостатність, комплексна підтримка родин, сприяння їх нормальному функ­ціонуванню; 4) створення сприятливого середовища для осіб з інтелектуальною недостатністю шляхом формування пози­тивної громадської думки стосовно проживання таких людей у громаді.

Однак становище конкретної особи залежить від ставлен­ня до неї з боку найближчого оточення та належних дій со­ціальних працівників. Гарантією благополуччя для цих клієнтів є також виважена і гуманна політика соціального захисту дер­жави відносно громадян з інтелектуальною недостатністю.

■