2.1.5. Організація дозвіллєвої діяльності дітей і підлітків в системі профілактики девіантної поведінки неповнолітніх

Дозвілля є надзвичайно важливою сферою життєдіяльності людини, вагомим чинником формування особистості. Cоціальним працівникам належить визначна роль у забезпеченні змістовного дозвілля дітей і молоді. Особливо вагомі надбання в цьому плані мають країни Західної Європи, де соціальна робота перебуває на досить високому рівні розвитку.

Як відзначалося раніше, соціальна робота за рубежем являє собою інститут, що активно сприяє процесам соціалізації, соціальній інтеграції груп та індивідів, а також підтримці стабільності суспільства загалом. Одним з чинників, що стабілізують соціально-політичну ситуацію в європейських країнах, є високий потенціал і традиції соціальної роботи, що склалися, головною особливістю якої є її гуманістична спрямованість. Ця думка підтверджується провідними зарубіжними вченими в сфері соціальної роботи, такими як А.Браун, П.Вілліс, М.Пейн, Ф.Парслоу, О.Стівенсон (A.Brown, P.Willis, M.Pain, Ph.Parsloe, O.Stevenson) та іншими. В умовах існування системи соціальної підтримки, особливо незахищених груп населення, соціальна робота за рубежем виступає як професійна діяльність, в центрі уваги якої знаходиться людина. Дозвілля в сфері соціальної роботи – це серйозний стабілізуючий чинник, який сприяє збереженню і розвитку духовних культурних цінностей. Створюється своєрідна педагогічна ситуація, в якій соціальна робота виступає як ефективний засіб формування соціально-активної особистості. Ця своєрідність викликає необхідність розробки особливої методики соціального втручання відповідно до соціальних потреб суспільства та індивіда.

Перш, ніж розглянути особливості соціальної роботи в сфері дозвілля, стисло охарактеризуємо сам феномен дозвілля. Відзначимо, що для того, щоб краще зрозуміти суть і природу дозвілля, варто звернутися, насамперед, до історії, філософії.

Історія свідчить: дозвілля як проблема – це постіндустріальний феномен. Однак виникнення його пов’язане з розвитком суспільства, з тим періодом, коли дозвілля було органічною частиною всієї життєдіяльності первісної людини. Дозвілля в християнську еру зводилося до молитов і роздумів. Ренесанс був золотим віком дозвілля не тільки для багатих і знатних. Це був час етичного і фізичного вдосконалення, розквіту мистецтва, музики і літератури.

Відомо, що класичне поняття «дозвілля» було розроблено Арістотелем. За Арістотелем, поняття «дозвілля» є невід’ємним від поняття «думка». Воно розглядається ним як діяльний стан людини, яка ні в чому не має потребу, а діє в силу природно властивої їй людської активності .

Той, хто не має дозвілля, підкреслював Арістотель, гідний жалю: адже він не має можливості зустрічатися з друзями, думати про справи держави, бути присутнім в судах і на зборах [229, с.95]. Щастя також пов’язане з поняттям дозвілля, бо той, хто отримує насолоду, відчуває себе щасливим. Дозвілля – цей розвиток розуму і душі, це те, що трапляється в життя, як любов, радість, це неможливо контролювати. Час опускається в цьому визначенні, оскільки він входить в поняття дозвілля.

Без нього, на думку Арістотеля, не може бути ні розвиненого смаку, ні мистецтва, ні цивілізації. Людей, які поспішають, греки не вважали досить цивілізованими. Дозвілля заповнене бесідами, музикою, відвідуванням громадських місць, гімнастикою. Найбільш часта форма дозвілля – це розумове споглядання, філософствування, що поєднує в собі стан повноти, спокою і вищої духовної активності. Платон і Арістотель розглядають дозвілля як одну з найважливіших цінностей нарівні з мудрістю і щастям. Здатність розумно використати дозвілля – основа життя вільної людини .

Пізніше цікаві ідеї стосовно дозвілля висловлювали такі зарубіжні вчені, як Т.Веблен, Х.Данфорд, Ж.Дюмазад’є, Д.Рісмен (T.Weblen, H.Danford, J.Dumazerdier, D.Riesman) та інші.

Зокрема, Т.Веблен (T.Weblen) піддає різкій критиці систему капіталізму, в умовах якого не можна говорити про повноцінне дозвілля. На думку Т.Веблена (T.Weblen), дозвілля в цих умовах являє собою «все продуктивне споживання часу» і належить домінуючому класу. Працююча людина не може в повній мірі насолоджуватися вільним часом. Основним змістом дозвілля вчений вважає особисте споживання часу із задоволенням, при відсутності якої-небудь зайнятості взагалі .

Ж.Дюмазед’є (J.Dumazedier) стверджує, що всі види любительської діяльності є дозвіллям. Вони звільняють від роботи і домашніх турбот, «перемикають думки», «безкоштовні», «це – засіб задрімати» тощо. Ж.Дюмазед’є (J.Dumazedier) запропонував всеосяжне визначення поняття «дозвілля». Він виділив три аспекти дозвілля: дозвілля повинне бути розслабленням (релаксацією), задоволенням і розвитком особистості [230].

Учений підкреслював, що під розвитком особистості мається на увазі діяльність по вибору, діяльність, яка дає можливість розвинути нові погляди, розширити і поглибити певні поняття, збагатити людину. Цього можна досягнути, подорожуючи, читаючи книги, просто роздумовуючи. Для цього у людини є широке поле діяльності, де вона відкриває для себе істину, прагнучи подолати провалля між ідеалом і реальністю.

Ж.Дюмазед’є (J.Dumazedier) визначив дозвілля, як діяльність, в якій особистість прагне займатися чимось за своїм бажанням, розширюючи свої знання. Ж.Дюмазед’є – єдиний вчений, який у визначенні дозвілля зв’язав поняття «релаксація» і «задоволення». Він же підкреслював, що дозвілля не можна вивчати окремо від суспільства, оскільки існує нерозривний зв’язок між соціально-політичним, економічним і культурним станом суспільства і дозвіллєвою діяльністю. Не можна заперечувати, що дозвілля – це особиста справа кожного, але суспільство або допомагає і заохочує дозвіллєву діяльність, або впливає негативно на дозвілля людини. Суспільство направляє інтереси особистості в певне русло, дає можливість вибору, але не можна не враховувати при цьому рівень його розвитку.

Д.Рісмен (D.Riesman) підкреслював, що дозвілля – це соціальний феномен і для його реалізації потрібно створювати соціальні умови і культуру. На його думку, можливість раціонально провести дозвілля залежить безпосередньо від того, яку діяльність обирає людина, в якому середовищі мешкає. Це впритул пов’язано з рівнем культури. Дозвілля є її невід’ємною складовою частиною і повинне так само постійно вивчатися, як і культура. Разом з тим вивчення дозвілля і рекреаційної діяльності можливе тільки завдяки аналізу особливостей розвитку суспільства і культури [231, c.29].

Значна частина зарубіжних вчених звертає особливу увагу на те, що характер дозвілля залежить від вікових особливостей та індивідуальних якостей людини, її здібностей, потреб, тому дозвілля потрібно розглядати в зв’язку із законами такої науки, як психологія.

Саме психологи, займаючись проблемою дозвілля, визначають вільний час як можливість самореалізації, самодопомоги, самоствердження і саморозвитку. У зв’язку з цим вказується, що дозвілля робить більш осмисленим життя людей різного віку. При цьому психологи не обмежують дозвіллєву діяльність тільки інтелектуальними заняттями. Навіть для людей з обмеженими можливостями, на їх думку, дозвілля може бути засобом фізичного розвитку. Дозвілля – це час, який залишається після того, як всі справи, необхідні для нормального існування і життєзабезпечення, виконані. Дозвілля означає, що людина може робити все, що хоче, якщо вона не пов’язана якими-небудь обов’язками. Таким чином, дозвілля – це стан людини, відношення її до того, що відбувається, настрій душі, коли є час і хочеться щось зробити.

Дозвілля – це те, чим кожний займається за своїм бажанням. Разом з тим потрібно вчити людей проводити своє дозвілля, а не просто марнувати вільний час: вчити грати на музичних інструментах, насолоджуватися природою, читати, думати. Дозвілля – це спосіб життя, і це означає залучення людини в цікаву і корисну для неї діяльність, позитивно спрямовану.

Дозвіллєва діяльність виконується ради самої людини, а не ради якої-небудь зверх заданої мети; особистість бажає займатися цією діяльністю. Тут мається на увазі більше, ніж просто вільний час в звичайному розумінні. Це повинна бути така його частина, коли у людини є не тільки прагнення відновити сили, відпочити, але й ще досить потрібними є бажання і енергія, щоб з ентузіазмом прагнути щось зробити, звичайно, відповідно до потреб та інтересів, або ж бути залученим в цю діяльність фахівцем. До таких фахівців належать, в першу чергу, соціальні працівники.

Характеризуючи розвиток соціальної роботи, А.Тревене і Д.Дезігу виділили три її основних напрями:

• Матеріальна і медична допомога сім’ям з дітьми, інвалідам, безробітним і людям похилого віку, неповним сім’ям, потребуючим соціальної підтримки, яку здійснюють спеціально підготовлені радники по роботі з людьми, які мають проблеми.

• Освітньо-виховна робота. Вона включає не тільки реалізацію освіти дітей, підлітків, дорослих, але і так звану безперервну освіту в школах, коледжах, інститутах і університетах, а також широку просвіту;

• Організація дозвілля дітей, соціально нестабільної молоді, інвалідів, безробітних, людей похилого віку і т.д. [232].

Отже, організацію дозвілля, особливо з так званими групами ризику (діти, молодь, схильна до девіацій, безробітні, інваліди) вчені вважають складовою частиною професійної соціальної роботи.

Причому, говорячи про сферу дозвілля, ці вчені підкреслюють, що дозвілля може сприяти розвитку особистості, знімаючи напруження від невирішених соціальних проблем, допомагаючи людині усвідомити своє «я» і знайти упевненість в своєму майбутньому, незважаючи на складні життєві обставини.

Соціальна робота в сфері дозвілля дозволяє виявити реальні проблеми особистості і дати їй можливість реалізувати себе. Дозвіллєва діяльність, що проводиться на базі соціальних центрів в країнах Західної Європи, оптимізує проблеми різних груп населення, залучаючи його в активну пізнавальну діяльність, яка допомагає залагодити проблеми певної групи людей.

Соціальна робота в сфері дозвілля орієнтована на конкретні проблеми, характерні для певних соціальних груп; вона має спеціалізований і в той же час широкомасштабний характер. Участь в різних видах дозвіллєвої діяльності допомагає людям різних соціальних груп реалізувати свій потенціал, повірити в свої сили і вийти з кризової ситуації.

Однією з найчастіше використовуваних методик, що успішно застосовуються в соціальній роботі, пов’язаній з дозвіллям, є групова робота. Вона використовується в соціальній роботі в багатьох країнах світу. Ця методика прийнятна у роботі з людьми всіх категорій і віку, включаючи дітей, дорослих і людей похилого віку, людей з обмеженими можливостями, з кримінальними групами, а також з тими, хто страждає від втрати близьких людей, від конфліктів в сім’ї, безробіття або нещасних випадків. Окремо вирішуються проблеми етнічних меншин.

Групова робота часто проводиться в денних центрах дозвілля житлових районів та в інших установах.

Отже, чому ж групова робота так важлива і популярна? Передусім тому, що всі виховуються в групах, де проводять вільний час. Це природне оточення, хоч в соціальній роботі часто доводиться створювати нові групи, щоб об’єднати людей, які мають загальні потреби і проблеми. Можна визначити деякі причини, щоб пояснити, чому саме групи можуть так багато зробити в соціальній роботі. Вони об’єднують людей, які знаходяться «в одному човні». Немає іншого способу зустрітися з тими, хто має ідентичні потребами, досвід, може запропонувати підтримку і дійсно зрозуміти, чому вони разом. Групи додають людям силу, дають можливість відчути себе незалежними. Наприклад, у відносинах між суб’єктом і об’єктом об’єкт залежить від суб’єкта, а в групі людина є помічником інших членів групи, так само як інші допомагають їй. Це розвиває в неї почуття упевненості, особистого задоволення і достоїнства. Це один з підходів. Крім того, групи можуть впливати на індивідуумів через вплив рівних. Така робота – це переважний метод для деяких категорій людей. Наприклад, багато підлітків відчувають себе більш комфортно в групі з собі подібними, ніж поряд з дорослими соціальними працівниками. Групова робота може бути ефективною у використанні ресурсів, оскільки, наприклад, зустріч з десятьма людьми разом займає менше часу, ніж зустрічі з кожним нарізно. На справді все не так просто, бо така робота вимагає великої підготовки і підтримки поза групою, особливо, коли члени групи повинні бути залучені до дозвіллєвої діяльності мікрорайона.

Групова робота – це комплексна і високопрофесійна діяльність. Вона широко використовується для організації вільного часу. Вона більш дієва, ніж масова робота, оскільки тут є більш конкретний об’єкт впливу.

Ідеї групової роботи широко використовуються в Великій Британії та інших країнах. Кожна країна і культура повинні розробляти свій власний підхід до групової роботи, який відповідає культурі та традиціям країни, особливостям проведення дозвіллєвого часу її жителів.

У Великій Британії широко поширені інститути, пов’язані з організацією вільного часу: так звані соціально-дозвіллєві центри, які можуть набувати значення клубів, об’єднань тощо.

У багатьох муніципалітетах створені спеціальні відділи для консультацій молоді. Досвідчений персонал повинен бути здатний не тільки відповісти на запитання про робочі місця, про можливості підвищити освіту, про житлові проблеми, але й організовувати спільні походи в музеї, кінотеатри тощо. Звичайно молодіжна консультація працює в тісній співпраці зі службою працевлаштування, муніципальними службами, службою контролю за наявними пропозиціями стосовно робочих місць для молоді. У деяких випадках молодіжна консультація безпосередньо залучається до роботи по створенню робочих місць для молоді, а також центрів культури, дозвіллєвих установ, туристичного бюро і т.д.

Консультативні центри для молоді при соціальних службах в різних муніципалітетах організовані по-різному. Молодим людям, які хочуть дізнатися про них детальніше, потрібно звернутися в адміністрацію з соціальних питань, охорони здоров’я і культури в своєму муніципалітеті.

Існують спеціальні дитячі центри. Вони не тільки пристосовані для догляду за дітьми, їх навчання, але зайняті також організацією дозвілля і знайомства з культурними цінностями. Тут дітьми займаються вдень, а також у вечірній час. Згідно з статтею 69 «Закону про соціальну допомогу», муніципальна рада повинна забезпечити необхідну кількість місць в центрах денного перебування для дітей і молоді, а також місця в установах, що займаються організацією соціально-освітнього дозвілля [233].

Отже, розглядаючи феномен дозвілля, можна зробити висновок про те, що дозвілля пов’язане з соціальною роботою. Однак поняття «дозвілля» увійшло в наше життя значно раніше, ніж поняття «соціальна робота». Але і в тому, і в іншому випадку особистість людини невіддільна від суспільства, його соціально-політичного і культурного стану.

Безсумнівно, що сьогодні в рамках соціальної роботи дозвілля являє собою широке поле для розвитку особистості, є одним із способів її інформаційно-культурного розвитку. Дозвілля також впливає на розвиток соціальних зв’язків і сімейних відносин, на визначення особистістю свого місця в житті. У певних ситуаціях дозвілля сприяє позитивному вирішенню конфліктів і подоланню труднощів, активізації особистісного потенціалу, розвитку здібностей до прийняття і реалізації власних рішень, підвищенню комунікативної компетентності.

Завдання соціального працівника полягає в тому, щоб кваліфіковано запропонувати особистості саме той вид дозвіллєвої діяльності, який максимально оптимізує проблеми, які виникають в кризових ситуаціях, забезпечити організацію дозвілля в залежності від конкретних соціальних груп: важкі підлітки, неповні сім’ї, особи з обмеженими можливостями тощо.

На нашу думку, заслуговує уваги вивчення зарубіжного досвіду превентивної роботи з неповнолітніми і молоддю та можливостей використання його у вітчизняній практиці.

Отже, розглянемо особливості організації дозвіллєвої діяльності соціальних працівників, педагогів, психологів у Великій Британії, яка спрямована на запобігання девіаціям серед дітей і молоді.

Як вже відзначалося, у Великій Британії існують спеціальні дитячі центри, які опікуються проблемними дітьми, організацією їх дозвілля і знайомства з культурними цінностями [233; 234; 235].

Прикладом дитячого центру для важковиховуваних дітей і підлітків є притулок «Варлей», що знаходиться в околицях м.Бат (Bath) у Великій Британії. Bath – це курорт, відомий своїми цілющими мінеральними джерелами і чудовою природою. Очевидно, вибираючи місце для створення притулку, його директор Леслі Алдерман (L.Alderman) врахував, що навколишня природа буде благотворно впливати на дітей. Як вважає Леслі Алдерман, «Варлей» – це не просто притулок або дитячий будинок, це громада, співтовариство, бо все тут направлене на те, щоб діти, які мешкають в ньому, відчували себе членами великого колективу і відчували підтримку друзів, вихователів, соціальних працівників. Девіз притулку «Варлей» звернений до кожного, хто прибуває туди: «Ми любимо тебе, хоч деякі твої вчинки нам не подобаються, але це не може перешкодити нам любити тебе, і що б ти не робив надалі, це не зменшить нашу любов до тебе, тому давай почнемо жити і вчитися разом, почнемо прямо зараз».

«Варлей» – це три великих старовинні будівлі, в яких живуть відповідно діти віком від 6 до 13 років, від 11 до 16, від 16 до 18. Це особлива недержавна школа-притулок, де живуть і вчаться діти, у яких були серйозні проблеми в звичайній школі і сім’ї. Як підкреслює директор, це співтовариство (громада), в якій лікують душі дітей. Часто туди потрапляють хлопці, які стали жертвами різних несприятливих обставин. Багато з них були виключені з школи і мали проблеми з поліцією. Практично всі хлопці мали ярлик «неблагополучний», і їх попередні вчителі, соціальні працівники і навіть батьки залишили надію справитися з ними.

У «Варлеї» до всіх дітей відносяться дбайливо, цінують кожного індивіда, незважаючи на його поведінку. Намагаючись зрозуміти, що відбувається з дитиною, підлітком, соціальні працівники роблять все можливе, щоб допомогти йому повернутися до занять. Досвідчені психологи і педагоги працюють з дітьми і поступово починають бачити, який глибокий смуток затаївся в душі кожного з вихованців. Соціальні педагоги запевняють дітей в тому, що вони потрапили у велику, дружну сім’ю, де всі люблять один одного. При цьому педагогічному колективу вдається поєднувати доброту, турботливість і , водночас, вимогливість у своїх підходах.

«Варлей» – це не закрита установа. Дітей там не утримують силою, кожний може піти назавжди, але йде небагато-хто. Для кожної дитини розробляється спеціальна програма; всі поточні питання обговорюються спільно, зберігається атмосфера довір’я і взаємної підтримки. Як правило, діти звикають до школи, цей процес займає від 6 тижнів до 1 року. Впродовж цього періоду діти повертаються до навчання, забувають те, що їм хотілося б забути, що привело їх до жорстоких вчинків і антисоціальної поведінки. На самому початку перебування в школі дітям дають нескладні маленькі завдання, які вони з легкістю виконують. Поступово майже всі діти включаються в навчання. Особлива увага звертається на організацію продуктивного дозвілля. Досвідчені фахівці вчать дітей виготовляти гарні речі власними руками: керамічні вироби, плетіння кошиків, виготовлення ювелірних виробів, фотографія – ось неповний перелік того, чим займаються діти під час дозвілля, в спокійній, дружній обстановці, в розмовах про те, що хвилює хлопців.

Завдання педагогів, соціальних працівників – пробудити в дітях інтерес до творчості, тим самим відволікаючи їх від поганих думок і негативних вчинків. У школі заохочується допомога старших хлопців молодшим. При школі є ферма, де працюють всі без виключення, вибираючи собі справу по душі, використовуючи свої знання і уміння.

Катаючись разом на човнах, діти вчаться «працювати в команді». Туристські походи в Шотландію, Уельс, Норвегію і Францію гуртують хлопців і розширюють їх кругозір. У школі кожний вибирає собі улюблений вид спорту. Дітей чекають секції плавання, катання на ковзанах, тенісу, футболу, альпінізму, катання на лижах і т.д. З одного боку, урізноманітнюючи дозвілля дітей, з іншого – пропонуючи кожному вибирати саме те, що його приваблює, соціальні працівники і педагоги школи відволікають хлопців від колишнього життя і активно залучають до роботи, навчання і організованого змістовного дозвілля. На прикладі школи-притулку «Варлей» можна спостерігати превентивну функцію дозвілля, коли діти, які мали проблеми із законом, змінюються, позбавляючись негативних звичок і уподобань. Необхідно підкреслити, що педагоги і весь персонал «Варлея» підтримують тісний контакт з батьками своїх підопічних, з тими, хто зацікавлений в долі дітей.

Всі разом вони живуть в громаді, досягаючи однієї мети – допомогти підліткам повернутися до нормального життя в родині, в звичайні школи. У окремих випадках дітей передають у фостерні сім’ї, якщо існують проблеми в рідній сім’ї.

Результати, яких домагаються в школі-притулку «Варлей», зробили її відомою не тільки у Великій Британії, але й в інших країнах. Директором школи-притулку було розроблено спеціальний курс для соціальних працівників в сфері дозвілля. У «Варлеї» проходять підготовку спеціалісти, які отримують спеціальний сертифікат по закінченню навчання. У планах «Варлея» – відкриття корпусу для дівчат, проведення семінарів для соціальних працівників з різних країн. Фінансування школи ведеться в основному за рахунок спонсорів. Часто ними стають батьки тих дітей, яким допоміг притулок. У тих випадках, коли сім’я спроможна заплатити, перебування дитини в школі оплачують батьки.

У центрах денного перебування поширеною є така форма роботи, як гра, яка, на думку працівників соціальної служби, є засобом всебічного розвитку особистості, сприяє розвитку мислення і допомагає дитині підготуватися до дорослого життя. Ігрова група завжди розглядалася як неформальна, але є найголовнішою в значенні виховання правил поведінки. У ігровій групі дитина виконує різні соціальні ролі, навчаючись пристосовуватися до умов життя, знайомиться зі своїми правами.

Різноманітні групи виконують свої функції, працюючи з дітьми у віці від 6 до 12 років. У них з’являється почуття приналежності до спільноти, формується самооцінка внаслідок взаємодії в групі. Соціальне навчання відбувається, коли вирішуються конфлікти в процесі організації спільної гри.

Важливу роль в саморегулюванні відіграють фізичні навички і уміння. Часто соціальний статус безпосередньо пов’язаний зі спортивними здібностями. Досвід, який діти отримують в процесі гри, формує їх особистість.

Рольова гра дозволяє побачити себе або іншого зі сторони. Тому, граючи роль батьків, діти відчувають себе або інших всемогутніми дорослими. Взаємодіючі особистості (наприклад, батько–дитина; чоловік–жінка; чоловік–дружина; директор–підлеглий) існують в реальному житті. Гра може допомогти дітям підготуватися до цього майбутнього життя, усвідомлюючи свою власну роль у відносинах з іншими людьми і з всім світом. Усвідомлення необхідності взаємодії з іншими людьми вимагає вироблення почуття кооперації, поваги і здорового глузду. Процеси раннього розвитку – фізичного, розумового і соціального – залежать від типу гри, її тривалості та від оточення. Суспільство починає розуміти той факт, що гра є основою, універсальною діяльністю для всіх нормальних здорових дітей. І нагорода тому – це задоволення і навчання в атмосфері мінімального ризику і мінімальних покарань за помилки.

Соціально-культурна дозвіллєва діяльність у Великій Британії пов’язана ще й з так званими сеттлментами (settlements) (дослівно перекладається на українську мову як селище, поселення). Вони являють собою переважно центри, що знаходяться в межах міста, що об’єднують людей, які мають одні й ті ж соціально-економічні та культурні основи, збираються разом, щоб обмінятися знаннями і уміннями задля загального блага і для розвитку особистості. Поняття «інтереси» є одним з ключових для дозвіллєвої діяльності. У сеттлментах працюють фахівці соціальної роботи в сфері освіти, рекреативної і дозвіллєвої діяльності. Ці поняття стоять саме в такій послідовності, що і вказує на те, наскільки важлива рекреативна і дозвіллєва діяльність для сеттлментів. Перші сеттлменти були створені в Лондоні в 1884 році, коли студенти університету вирішили поселитися разом, щоб обмінюватися ідеями і планами про своє життя.

Пізніше сеттлменти з’явилися в США та інших європейських країнах, але з дещо іншими назвами. Робота в цих інститутах велася методами групової роботи і роботи з громадою. Програми дій були направлені на надання підтримки неповним сім’ям, дітям і підліткам, інвалідам, людям похилого віку . Слово «громада» часто зустрічається і, безсумнівно, є ключовим для позначення певних понять в соціальній роботі загалом і дозвіллєвої діяльності як складової соціальної роботи.

Всі місцеві органи влади відповідають за облаштування сімейних центрів або культурних установ, щоб забезпечити різні потреби дітей свого району.

Сімейний центр – це центр, в якому кожний може: а) відвідувати будь-які заходи щодо забезпечення зайнятості, а також соціальні або розважальні заходи; б) звертатися за порадою, допомогою або юридичною консультацією.

Робота соціальної служби полягає в тому, щоб по можливості відвернути дітей і молодих людей від дій, які можуть привести до кримінальної відповідальності, для чого створюється ціла мережа спеціалізованих культурних або освітніх об’єднань з урахуванням їх потреб та інтересів.

У деяких регіонах є профілактичні команди, які об’єднують поліцію, соціальні служби, службу по нагляду за умовно засудженими. Освітні і дозвіллєві структури створюються для того, щоб охороняти дітей і молодь, здійснюючи «відволікаючу схему».

Денний догляд забезпечують в основному муніципальні власті. Деякими центрами керують добровільні організації. Невелика кількість приватних (комерційних) організацій також забезпечують денний догляд.

Центри дозвілля можуть бути укомплектовані оплачуваними працівниками або добровольцями, які працюють у різних волонтерських організаціях. Ланч-клубами керують добровольці або суспільні центри, що належать церкві, де 2-3 дні в тиждень збирають разом людей похилого віку на ланч і для спілкування .

У 1991 році відома громада-поселення Бартон-Хілл (Barton Hill) отримала грант на розвиток програми нових ініціатив, розрахованої на вісім років. Вона включає в себе освітню, дозвіллєву, художню і оздоровчу діяльність на базі Бартон-Хілл громади для різних груп населення, щоб задовольнити потреби різних груп жителів Брістоля і його передмістя.

У рамках цієї програми було відкрите кафе, створена база для літнього відпочинку, відкритий клуб «День нашої зустрічі – вівторок» (для тих, кому за 50 років). У центрі був відкритий комп’ютерний клас, де навчалися як зовсім молоді, так і люди похилого віку. Вони отримали можливість спілкуватися з друзями по електронній пошті.

Душею і серцем центра став клуб для дітей «Зустрінемося після школи», де працюють різні гуртки; популярністю користується молодіжна дискотека і клуб юних умільців. Особливе місце в громаді займає клуб розв’язання соціальних проблем. Передусім туди приходять ті, хто втратив роботу або став непрацездатним. Молоді мами відправляють дітей в ігровий центр, а самі за допомогою соціальних працівників займаються пошуками роботи. Разом з соціальними працівниками таку групу людей консультує досвідчений психолог. У деяких випадках безробітні проходять професійну підготовку безпосередньо в центрі громади.

У останні роки діти з малозабезпечених сімей отримали можливість відпочити в літньому таборі на узбережжі. У цьому таборі кожне літо проводиться тижневий форум соціальних працівників Бартон-Хілл громади-центру. Навесні та восени функціонують сімейні табори відпочинку вихідного дня. На кошти, отримані від гранта, соціальні працівники громади-центру в 1993 році відкрили довгострокову програму боротьби проти вживання наркотиків. У рамках цієї програми проводилася роз’яснювальна робота серед молоді, причому соціальні працівники уміло поєднували лекції з організацією відпочинку молоді. Ця програма, яка називається «Ні - наркотикам в нашому житті», діє і сьогодні.

Майстерні Бартон-Хілла забезпечують розвиток художньої творчості в громаді. Творча діяльність в громаді включає в себе такі аспекти, як драма, живопис і малюнок, відео, музику, танці, графіку, літературну творчість. Оскільки серед молодих людей великим успіхом користується фотографія і бажання активного відпочинку, був організований драматичний гурток з використанням в роботі відео і музики, а також технічного монтажу, комп’ютерних технологій.

Звичайно, ця робота, її структура і розвиток вимагають подальшого осмислення і вдосконалення, проте британський досвід організації дозвілля молоді з превентивною метою, безперечно, заслуговує уваги.