2.1.2. Британська система соціально-правового захисту неповнолітніх : структура, принципи, пріоритети
У Великій Британії значна увага надається соціально-правовому захисту неповнолітніх, який, фактично, є основою профілактики девіантної поведінки дітей і підлітків. Урядом виділяються досить значні кошти на проведення спеціальних наукових досліджень в цій сфері та забезпечення відповідної практичної роботи з неповнолітніми.
Результати вивчення і аналізу наукової літератури та законодавчих актів [168; 190; 191, c.173; 192; 193; 194] дозволяють нам стверджувати, що соціальна політика Великої Британії орієнтована, перш за все, на вирішення проблем саме цієї категорії населення. Так, серед основних завдань сучасної соціальної політики можна виокремити:
боротьбу з безробіттям, вирішення проблем зайнятості, зокрема молодих спеціалістів;
підвищення загальноосвітнього рівня підростаючого покоління;
професійну підготовку та надання стартових можливостей для активної участі молоді у трудовому процесі суспільства;
надання державної підтримки та допомоги дітям з фізичними чи психічними вадами, певними захворюваннями;
турботу про сім’ю як частинку суспільства, як провідний фактор первинної соціалізації дитини;
створення у соціумі (громада, квартал, мікрорайон) дозвільних, трудових та інших видів спільнот дітей, молоді та дорослих;
профілактику та корекцію девіантної поведінки молоді як важливу частину молодіжної політики та ін.
Теоретичні підходи до соціально-виховної роботи та захисту неповнолітніх, схильних до девіантної поведінки, базуються в основному на положеннях, згідно з якими, девіації – це, як правило, не стільки результат індивідуальних патологій, скільки наслідок такої соціальної взаємодії індивідів, яка сприяє негативній соціалізації. Тому більшість проявів девіантної поведінки дитини тлумачаться британськими вченими як індикатори, що свідчать про несприятливу ситуацію в сім’ї, соціальному оточенні дитини, про можливість її кривди, недбалого ставлення [195, с.60; 196, с.57].
Поняття дитячої кривди було сформульоване у 80-х рр. минулого століття і може включати: фізичну кривду, емоційну образу, сексуальне насилля, нехтування і неадекватну опіку [197, c.5]. В Україні донедавна такий термін взагалі не вживався, і лише з 2001 р. почали формуватися законодавчі акти щодо попередження насильства в сім’ї. Зокрема відповідним законом визначається 4 види насилля: фізичне, сексуальне, психологічне і економічне [198, с.70].
Отже, можемо стверджувати, що першочерговим спільним завданням сім’ї, школи, соціальних закладів місцевої влади, волонтерських організацій, приватного сектору, громади у Великій Британії є забезпечення соціального захисту і добробуту дитини, створення належних умов її виховання. Лише у такий спосіб можна уникнути відхилень у поведінці дитини, тобто запобігання правопорушенням є похідною функцією соціального захисту неповнолітніх.
Проаналізуємо загальну структуру і функціонування сучасної британської системи соціально-правового захисту неповнолітніх. Відзначимо, що у випадку виявлення чи підозри заподіяння кривди або недбалого ставлення до дитини вирішення кожної окремої справи забезпечується взаємодією таких посадових осіб та агентств: департамент соціальної роботи, який покликаний надавати широке коло превентивних послуг і допомогу сім’ям з дітьми; доповідач комісії у справах неповнолітніх (Reporter to Children’s Panels), до якого направляються діти з потребами захисту, контролю, консультування, лікування; громадські прокурори (Procurators Fiscal), які несуть відповідальність за розслідування кримінальних справ і, зокрема, незвичайних випадків смерті у своєму районі; поліція, яка розслідує обставини злочинів проти дитини і збирає докази для наступного представлення їх громадському прокурору; служби охорони здоров’я: лікарі, медсестри, громадські медико-соціальні працівники (Community Nursing Staff), які діагностують медичні аспекти кожного випадку кривди дитини; департамент освіти, який повинен ініціювати розслідування у разі виявлення кривди дитини; волонтерські організації, як, наприклад, Шотландське королівське товариство по запобіганню жорстокому поводженню з дітьми (RSSPCC) [199, с.31].
Відзначимо, що серед вищеназваних агентств, крім департаменту соціальної роботи, освітні заклади відіграють важливу роль у виявленні випадків кривди дитини і прийнятті необхідних заходів [200; 201; 202]. Керівником школи збирається спеціальна нарада, де розглядається кожен конкретний випадок і приймається відповідне рішення.
Значну роботу з профілактики девіантної поведінки неповнолітніх проводять місцеві органи влади. Важливим обов’язком місцевих органів влади у Великій Британії є ведення обліку всіх скривджених дітей, або щодо яких існує підозра можливості кривди. З цією метою формується реєстр соціального захисту дітей (Child Protection Register) [203, с.94].
Слід відзначити, що в Україні місцевими органами державної виконавчої влади – службами та кримінальною міліцією у справах неповнолітніх – також складаються списки неблагополучних сімей і неповнолітніх, які вчинили правопорушення (так звані «профілактичний облік» та «особлива категорія»). Потрібно визнати, що такий спосіб обліку не гарантує високої ефективності профілактичної роботи. Велика Британія у цьому відношенні організує роботу більш ефективно, оскільки муніципалітети ставлять на облік дітей, у соціальному оточенні яких виявлено несприятливі умови, що, можливо, зумовить їх протиправну поведінку, у той час як в Україні службами у справах неповнолітніх та кримінальною міліцією в основному ведеться облік неповнолітніх, які вже скоїли правопорушення, чи злочин, незважаючи на те, що ще у 2001 р. порядок виявлення та ведення обліку неповнолітніх був дещо змінений, зокрема, наголошувалося на необхідності розширення переліку неповнолітніх, які потребують постійного контролю і повинні перебувати на обліку [200; 203, с.157].
Вважаємо за доцільне звернути увагу на той факт, що в соціальній роботі, спрямованій на забезпечення соціально-правового захисту неповнолітніх, передбачено пріоритетність надання допомоги тим неповнолітнім, які знаходяться у ситуації, що загрожує їх здоров’ю чи життю. Відповідно до цього, Законом «Про дітей» від 1995 року визначено категорії неповнолітніх, які потребують першочергового соціального-правового захисту і допомоги :
Категорія «А» – діти, які потребують негайної допомоги : скривджені або занедбані ; перебувають у небезпеці кривди чи нехтування; хворобливі; з затримками у розвитку. Категорія «В» – діти, які потребують якнайшвидшої допомоги : з фізичними вадами; з сенсорними порушеннями; з розумовими вадами; відчувають негативний вплив у зв’язку з проживанням в сім’ї особи з обмеженими можливостями (інваліда), або у якої спостерігається погіршення здоров’я (психічного чи фізичного); за якими доглядають не рідні батьки; яким може бути необхідний додатковий догляд; вражені ВІЛ-інфекцією або хворі на СНІД; відчувають негативний вплив внаслідок серйозних труднощів у сім’ї, включаючи сімейне насилля; на моральний розвиток яких справляється негативний вплив; які можуть бути залучені до протиправної поведінки. Категорія «С» – всі інші діти, які отримують допомогу, коли немає дітей категорій «А» і «В». Сюди відносяться неповнолітні без нагальної потреби у соціальному захисті [204].
Законом на місцеві органи влади покладено обов’язок надавати всебічну підтримку дітям групи ризику. Це, здебільшого, – діти з неблагополучних сімей, безпритульні, схильні до девіантної поведінки тощо. Департаменти соціальної роботи забезпечують їх утримання і здійснюють певний контроль за їх поведінкою. Частка таких неповнолітніх залишається незмінною з середини 90-х рр. і складає близько 1% від загальної кількості дітей віком до 18 років [200; 205, с.18].
Дуже важливим нам видається той факт, що при догляді за неповнолітніми у Великій Британії зазвичай робиться наголос на ранніх превентивних заходах з метою уникнення необхідності додаткової опіки і більш суворого нагляду на пізніших стадіях, а також на сімейно-общинних моделях підтримки. Протягом останніх років відмічається тенденція до витіснення, заміщення інтернатних форм опіки доглядом за дітьми, включаючи тих, які мають фізичні чи розумові вади, доглядом у громаді.
Таблиця 2.1.1
Кількість дітей у Шотландії, за якими доглядають,
у залежності від місця перебування станом на 2003 р.
Місце перебування |
Кількість дітей |
Частка у % |
Вдома з батьками З друзями або родичами У тимчасовій прийомній сім’ї З майбутніми усиновителями В іншому оточенні |
4851 1445 3288 180 73 |
43 13 29 2 1 |
Всього у громаді |
9838 |
86 |
У будинках-інтернатах місцевих органів влади У будинках-інтернатах волонтерського сектору У школах-інтернатах У безпечному місці В інших інтернатних закладах |
697 83 640 92 38 |
6 1 6 1 0 |
Всього в інтернатних закладах |
1550 |
14 |
Всього дітей, за якими доглядають |
11388 |
100 |
Як видно з таблиці 2.1.1, станом на 2003 р. кількість дітей, за якими доглядають за місцем проживання (у громаді), становила 86%, тоді як на частку тих, що утримуються у закладах закритого типу, припадало лише 14%. Для порівняння, у 1976 р. це співвідношення було 64% проти 36%. У відповідності до цього, спостерігається й згортання мережі інтернатних закладів. У 2003 р. їх кількість складала 201 заклад, що на 3% менше, ніж у минулому році. Більшість з них – це дитячі будинки та центри для дітей з обмеженими функціональними можливостями, розраховані, як правило, на 6 місць. Серед закладів інтернатного типу 48 належали волонтерському сектору, 18 – приватному, а решта – місцевим органам влади [200; 206, с.76].
Зауважимо, що політика служб, які здійснюють догляд за неповнолітніми, має на меті, перш за все, забезпечення добробуту дитини, але належна увага приділяється також правам та інтересам її природних батьків. Цей баланс відображається і у законодавстві. В останніх інструкціях та роз’ясненнях щодо забезпечення опіки і нагляду за неповнолітніми розглядалися питання батьківських прав і обов’язків, зокрема, підтримання контактів природних батьків з їх дітьми (за винятком окремих випадків, коли спілкування з біологічними батьками вкрай небажане), перегляд необхідності встановлення нагляду за дитиною, встановлення опіки за місцем проживання тощо. У цьому контексті слід згадати останнє нововведення у сфері батьківських прав і обов’язків, відображене у Кримінальному кодексі України. Мова йде про статтю 166, згідно з якою, злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками визначених законом обов’язків по догляду за дитиною або особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк [207, с.8]. Очевидно, що це суперечить проголошеним раніше стратегічним цілям соціальної політики України, серед яких – її переорієнтація на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, які надаються сім’ї, а також забезпечення соціальної підтримки найбільш вразливих верств населення [200, с.77]. Дискусійним такий підхід є й тому, що іноді у поведінці дитини можуть проявлятися психічні відхилення, з якими батьки не в змозі впоратися самостійно. Тут, звичайно, необхідна соціально–психологічна допомога, а не кримінальне покарання батьків і, як результат, руйнування сім’ї. Безперечно, в окремих випадках повного нехтування батьками своїми батьківськими обов’язками, заходи кримінального покарання можуть бути доцільними.
Розглянемо детальніше роль і функції суб’єктів соціального захисту неповнолітніх та основні напрямки соціально-виховної роботи з дітьми і підлітками, які схильні до девіантної поведінки.
Значний обсяг соціально-виховної роботи з неповнолітніми проводиться, перш за все, департаментом освіти, навчальними закладами. Підрозділ захисту дітей (Child Protection Unit) департаменту освіти розробляє практичні рекомендації для працівників школи щодо того, як уникнути вчинення кривди стосовно дитини з боку інших дітей та їхніх сімей [201; 202]. У школах також організовуються спеціальні заняття для вчителів з метою засвоєння навичок спілкування з учнями в різних ситуаціях, а також вивчення відповідних статей законодавства.
В системі освіти Великої Британії існує також цікавий структурний підрозділ, діяльність якого спрямована на попередження конфліктів, бійок і прогулів серед учнів (Anti-Bullying & Truancy Unit). Такий структурний підрозділ департаменту освіти відсутній в Україні, водночас у Великій Британії його діяльності надають важливого значення, оскільки вченими встановлено, що близько 68% з тих, хто вчиняв бійки та інші хуліганські дії у школі, використовують насилля і у своєму подальшому житті [208, c.2].
Основний напрямок діяльності цього підрозділу полягає у виховній і роз’яснювальній роботі з учнями і батьками. Спеціалісти намагаються сформувати правильне розуміння того, що таке бійки, чому їх треба уникати, досліджують і усувають фактори шкільного оточення, які сприяють сутичкам, заохочують учнів і батьків повідомляти про випадки побиття, писати скарги, зобов’язують старших учнів проводити виховні бесіди з молодшими, заохочують таку ініціативу. У школах часто проводяться культурні (вистави, літературні читання, конференції, перегляд фільмів) і спортивні заходи, які мають на меті пропаганду уникнення насилля.
Другий аспект у роботі цього підрозділу пов’язаний з виявленням учнів, які часто пропускають заняття, та виясненням причин прогулів. При цьому іноді може з’ясуватися, що дитина має труднощі у навчанні і не може відвідувати загальну школу. Вона направляється у спеціальний центр позашкільної освіти (Off-Site Education), а коли ситуація нормалізується, повертається у загальну школу.
Серед усіх соціальних інститутів, які забезпечують формування особистості, одним з найважливіших є, безперечно, школа. Проте виховна робота вчителів не дає бажаного ефекту, якщо учні тривалий час не відвідують заняття в школі. Ми не схильні прогул сам по собі обов’язково розглядати як прояв девіантної поведінки, як суспільно небезпечне явище. Але якщо не звертати увагу на пропуски занять, не виясняти їх причину, не намагатися запобігти їм, можна в кінцевому результаті отримати дезадаптовану особистість, девіанта, правопорушника.
На нашу думку, таке серйозне ставлення до пропусків учнями занять варте запозичення в Україні, оскільки дана проблема є для нас досить актуальною. Тому вважаємо за доцільне трохи детальніше зупинитися на аналізі британського досвіду боротьби з пропусками занять.
Отже, часті пропуски учнем занять в школі стають об’єктом пильної уваги педагогів, соціальних працівників, які детально вивчають кожен конкретний випадок. Процедура аналізу випадку пропуску занять може бути схематично представлена наступним чином (рис. 2.1.1).
Таким чином, перш за все, виясняється, чим займається учень, який відсутній на заняттях у школі. Якщо він не перебуває в цей час дома, а гуляє десь з товаришами, відвідує кінотеатри, ігротеки тощо, то має місце ситуація «прогулювання занять». Причому, дуже часто виявляється, що саме під час таких прогулів учень здійснює правопорушення (самостійно, або ж в компанії друзів). Зазвичай батьки нічого про це не знають. Якщо ж батькам відомо, що їх син чи дочка пропускають заняття в школі, то спеціалісти намагаються вияснити, чи батьки з певних причин самі дозволяють дитині не відвідувати заняття, чи дитина відмовляється йти в школу.
Рис. 2.1.1. Процедура аналізу випадку пропуску занять.
Часто виявляється, що занадто турботливі батьки, жаліючи дитину, самі дозволяють їй іноді не йти на заняття (погана погода, дитина жаліється на самопочуття, не підготувалася до контрольної тощо). Але ще частіше дитина просто не бажає відвідувати школу, незважаючи на вмовляння батьків. В таких випадках, очевидно, мають місце певні емоційні розлади, які виникли з різних причин. Спеціалісти намагаються виявити їх і діяти відповідно у кожному конкретному випадку. Наприклад, дитина не бажає йти в школу тільки в якісь певні дні, залежно від розкладу уроків, оскільки вона не любить якийсь навчальний предмет, або у неї не склалися контакти з учителем. Інша причина – погані стосунки з однокласниками: дитину можуть зневажати, ображати і вона намагається якомога рідше з’являтися в школі. Можливо, причина криється в домашній обстановці (батьки часто сваряться, після сварки один з них забирає речі і на тривалий час йде з сім’ї; у дитини вдома собака, а батьки погрожують викинути її; нещодавно менший братик упав і сильно побився і т.п.) У подібних ситуаціях дитина боїться залишити дім, щоб за її відсутності там нічого поганого не трапилося. Дитина може бути також надмірно прив’язана до батьків, особливо матері, і розлучатися з нею на цілий день їй дуже важко. В окремих випадках дитина не бажає відвідувати школу внаслідок наявних у неї відхилень (депресії, підвищеної тривожності, різних фобій). Такі діти потребують не тільки психологічних і соціально-педагогічних впливів, але й медичних.
Як згадувалось вище, у Великій Британії існують спеціальні центри позашкільної освіти для дітей з певними труднощами у навчанні, де надається опіка та освіта проблемним неповнолітнім віком від 8 до 17 років, які за рішенням системи дитячих судів не потребують встановлення обов’язкової опіки (призначення батьків-опікунів). Ці школи є переважно закладами відкритого типу, персонал яких складається з вчителів і соціальних працівників.
Прикладом подібного закладу може бути Castlepark Centre.
Castlepark – центр, який приймає до 18 чоловік віком 10-14 років, які відчувають труднощі у навчанні. Учні, як правило, відвідують Castlepark протягом двох семестрів, і під час навчання оцінюються проводиться відповідна робота з метою повернення їх до загальноосвітньої школи. Завдання цього центру включають: вирішення проблем учнівської молоді, включаючи соціальні, медичні й освітні; роботу з учнями поза основною освітньою програмою; надання ефективних послуг, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб учнівської молоді; роботу з сім’ями, опікунами (піклувальниками), різними агентствами; підвищення рівності можливостей і подолання дискримінації; заохочення позитивної суспільної діяльності учнів; забезпечення спокійного, стабільного і стимулюючого оточення .
Castlepark працює з учнівською молоддю з метою: зменшити рівень прогулів; підвищити можливість повернення учнів до загальноосвітньої школи; підняти рівень загального розвитку і освіченості учнів; розвинути спроможність молоді до незалежного життя; збільшити впевненість учнів у майбутньому працевлаштуванні; зменшити кількість правопорушень; залучити сім’ю і піклувальників в освітній процес молоді; задовольнити освітні потреби учнівської молоді, яка має труднощі у навчанні в загальноосвітній школі; оцінити індивідуальні потреби і можливості з метою покращити планування майбутнього; надати учнівській молоді можливість підвищити почуття власної гідності, розвинути здатність до позитивного вибору моделей поведінки, відповідальності за власні дії [200; 209, c.4-5].
Що стосується роботи з неповнолітніми, які чітко демонструють схильність до девіантної поведінки, то вона полягає, насамперед, у вивченні і усуненні причин такої поведінки. Оскільки найчастіше основною причиною є перебування неповнолітніх в неблагополучних сім’ях, то проводиться значна робота по виявленню неблагополучних сімей i організації відповідних профілактично-корекційних заходів.
У випадку виявлення неблагополучної сім’ї, в якій не створені належні умови для нормального розвитку дитини i це негативно починає позначатися на поведінці , її тимчасово вилучають з такого середовища.
Найбільш поширеними заходами в подібних випадках є використання «fostering» і «mainstay» [210]. Точний переклад цих термінів зробити досить важко, але суть їх в тому, що вони означають догляд за чужою дитиною, особливий вид опікунства. «Fostering» передбачає перебування у прийомній сім’ї впродовж тривалого періоду часу, як правило, до повноліття. Проте контакти дитини з біологічними батьками зберігаються, i як тільки умови в сім’ї стають більш сприятливими, вона знову може повернутися до своїх батьків.
«Mainstay» передбачає догляд за дітьми віком від 11 до 17 років на коротший період, найчастіше це – всього кілька місяців, у зв’язку з тимчасовими труднощами в сім’ї дитини. Якщо ці труднощі зникають, дитина повертається в сім’ю, якщо ж сім’я продовжує переживати важкий період, то оформляється «fostering».
Існує ще один вид догляду за дітьми із неблагополучних сімей – «emergency care» – догляд у надзвичайних (критичних) ситуаціях, який відсутній в Україні. Він має місце тоді, коли виникає необхідність негайно ізолювати дитину від негативного впливу в сім’ї, наприклад, коли трапилась яка-небудь надзвичайна подія, яка може викликати психічну травму у дитини (вбивство, арешт, аварія i т.д.). У таких випадках дитина передається для догляду в іншу сім’ю на кілька днів чи тижнів до остаточного вирішення питання про її подальшу долю.
Якщо у дитини виникають якісь тимчасові проблеми у сім’ї і вона не бажає в цей день повертатися додому, можна залишитися на ніч чи навіть на кілька днів у спеціальному центрі для дітей, які мають проблеми. Працівники центру повідомляють батьків про місцезнаходження дитини, шукають можливі шляхи врегулювання конфлікту. Це, на наш погляд, дуже важливо, бо у подібних випадках непорозумінь з батьками діти часто тікають з дому, проводять час на вулиці, де можуть стати співучасниками або жертвами злочину. В Україні схожі функції повинні виконуватися притулками для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх. Їх основними завданнями є соціальний захист позбавлених сімейного виховання неповнолітніх, які опинилися в складних житлово-побутових умовах, залишили заклади освіти, та створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх [211, с.11].
Проте кількість таких притулків в Україні поки що незначна, і часто в них не створені належні житлово-побутові умови.
Нами встановлено, що усиновлення як превентивний захід не є надто поширеним у Великій Британії. Усиновлення (adoption) – це легальний процес, при якому всі права, обов’язки та відповідальність природних батьків передаються усиновителям згідно з рішенням суду. Дитина приймає прізвище усиновителів і втрачає всі правові зв’язки з сім’єю, де народилася, хоча деякі усиновлені діти зберігають контакт з членами їх біологічної сім’ї.
Особливим соціально-педагогічним феноменом британського суспільства є фостерна сім’я, тому розглянемо як відбувається її створення та функціонування .
Фостерні сім’ї, які вперше з’явилися саме у Великій Британії пройшли у своєму розвитку кілька етапів: як добровільна громадська ініціатива, як законодавчо обумовлений соціальний інститут і як змінне та постійно удосконалюване соціально-педагогічне середовище, функціонування якого спрямоване на створення комфортних умов для життєдіяльності прийомної дитини. Зміст і форми соціально-виховної роботи з прийомними дітьми на кожному з виокремлених етапів визначались історичними, економічними і соціальними умовами британського суспільства. На сьогоднішній день фостерна сім’я Великої Британії є одним із важливих чинників соціалізації прийомної дитини і способом ефективної життєдіяльності дітей і підлітків та корекції їх поведінки [212; 213; 214].
Розвиток теорії і практики фостерінгу у Великій Британії базується на чітко окресленій правовій основі (Декларація прав дитини, внутрішнє законодавство країни та ін.) та активній дії і визначеній відповідальності місцевих органів влади, які мають підпорядковувати свої дії національним нормам.
Фостерні сім’ї, як соціально-педагогічний феномен, будучи складовою макросередовища, засновані на соціально-економічному і соціокультурному фундаменті британського суспільства і відображають як суспільні відносини, характерні для сучасного британського суспільства, розвиваючи і вдосконалюючи їх, так і соціокультурний рівень суспільства, здійснюючи істотний внесок у формування особистості [215, с.5].
Сучасні підходи до організації і функціонування фостерних сімей та соціального становлення дітей в межах діючого законодавства Великої Британії розробляються з урахуванням різних наукових теорій і концепцій щодо факторів впливу на соціалізацію прийомних дітей. Так, при створенні фостерної сім’ї суттєвими моментами є: поетапне введення дитини у фостерну сім’ю; врахування важливих проблем у дітей-сиріт: посилена турбота про гетеросексуальні стосунки, конфлікти з ровесниками чи батьками; розв’язання стресових ситуацій, з якими доводиться стикатися прийомним дітям вдома, у школі, у групі ровесників тощо. Зазначимо, що створення прийомної сім’ї не означає завершення соціальної роботи з конкретною дитиною. Навпаки, фостерна сім’я залишається першочерговим об’єктом соціальної роботи. Одним з істотних і, на нашу думку, особливо важливих аспектів у взаємодії соціального працівника і фостерної сім’ї є супровід соціальним працівником прийомної дитини. Соціальний працівник не тільки контролює процес виховання дитини в сім’ї, але й сам бере в ньому участь. З цією метою використовуються різні методики, які сприяють роботі з прийомними дітьми. Він систематично відвідує дітей у прийомних родинах, стежить за умовами їх проживання і виховання. Особлива увага звертається на виявлення симптомів можливої кривди дитини, або ж недостатньої уваги до потреб та інтересів дитини з боку прийомних батьків шляхом проведення бесід окремо з дитиною і окремо з батьками, з дитиною в присутності батьків, опитування сусідів. При найменших підозрах, що перебування дитини в даній родині становить загрозу для її благополуччя, відповідні органи розглядають справу і часто приймають рішення про вилучення дитини і переведення в іншу родину.
Досить ефективною і цікавою методикою, яка допомагає соціальному працівникові поліпшити виховання прийомної дитини, є «Книга життя» опис життя дитини, сімейних обставин і оточення, зробленого дитиною словесно чи з використанням фотографій, малюнків, картинок, документів з допомогою соціального працівника). Організовуючи роботу над «Книгою життя», крім того соціального і психологічного значення, яке вона має для дитини, соціальний працівник може завдяки спільній праці з дитиною краще пізнати її і допомогти їй швидше та легше адаптуватися до нової сім’ї [200].
Дуже відповідально ставляться у Великій Британії до підготовки прийомних батьків. Відповідна підготовка батьків цілком слушно розглядається як одна з необхідних соціально-педагогічних умов ефективності впливу фостерної родини на дитину. Професіоналізація фостерних батьків характеризується підвищенням компетентності, професійної зацікавленості, індивідуальним усвідомленням позитиву і недоліків даної проблеми, особливим умінням створювати сприятливий психологічний клімат для дітей, котрі прибули у нову сім’ю. Існує багато курсів з різними методиками підвищення професіоналізації фостерних батьків. Батьки мають бути готовими не лише впливати на дитину, але й внести корективи у своє життя у разі необхідності.
Оскільки діти можуть потрапляти під опіку у різні родини, з іншим соціальним статусом і потребами, департамент соціальної роботи намагається залучати для догляду за дітьми опікунів , здатних працювати в різних ситуаціях (див. додаток Н). Списки осіб, які згодні стати опікунами, формуються заздалегідь і постійно оновлюються.
Опіку можуть отримати громадяни, які досягли 21-річного віку, мають стабільні сімейні стосунки, характеризуються позитивно, їх матеріально-побутові умови є задовільними, хоч держава й виділяє значні кошти на утримання дітей в прийомних родинах. Ці люди повинні бути готовими працювати з важковиховуваними дітьми, які зазнали фізичного, морального, сексуального насильства, є педагогічно занедбаними. Діти з вадами інтелектуального чи фізичного розвитку вимагають особливої уваги і, відповідно, часу, а також наявності певних особистісно-професійних властивостей батьків-опікунів.
Зауважимо, що у цьому випадку допомога такій сім’ї з боку держави суттєво зростає, в тому числі і в фінансовому плані [216; 217; 218].
Як відзначалось раніше, дитячі будинки, інтернати не дуже популярні у Великій Британії. Вважається, що нормальний розвиток дитини краще забезпечується у сім’ї, нехай навіть прийомній, що, вочевидь, цілком справедливо. Сімей, які бажають взяти на виховання чужих дітей, дуже багато. Можливо, одна з причин цього полягає в особливостях менталітету населення цієї країни, бо тут вважається престижним, почесним, гуманним виховання дитини з неблагополучної сім’ї, як i виховання дітей з фізичними i розумовими вадами розвитку. Проте, на нашу думку, неабияке значення має i той факт, що ця нелегка i відповідальна праця у Великій Британії досить високо оплачується Так, держава не тільки повністю фінансує всі витрати, пов’язані з утриманням дитини, але й забезпечує придбання необхідного обладнання, транспортні витрати, лікування, літній відпочинок і оздоровлення дітей, оплату праці прийомних батьків-вихователів і навіть їх 6-ти тижневу щорічну відпустку (див. додаток П).
Все це вказує на реальну турботу про майбутнє дітей з неблагополучних сімей i, як свідчить практика, в значній мірі сприяє їх повноцінному, всебічному, гармонійному розвитку. Однак, у всіх випадках, де є можливість, зусилля спрямовуються на те, щоб дитина залишалася у своїй сім’ї. З сім’ями проводиться інтенсивна психотерапевтична, консультативна робота, строго індивідуально, залежно від тих труднощів, які відчуває сім’я. Такі сім’ї перебувають під постійним контролем соціального працівника (спеціально закріпленого у кожному конкретному випадку), відвідують заняття у спеціальних консультативних центрах з питань сім’ї, які є в кожному місті.
Відзначимо, що останнім часом в Україні теж проявляється інтерес до феномену фостерної сім’ї і використання зарубіжного досвіду в цьому плані. Зокрема, заслуговує уваги дослідження проблеми О.Романовською [215].
У Великій Британії, і особливо в Шотландії, на відміну від України, дуже популярними є різні типи консультативних центрів для сімей і дітей. Один з найбільш відомих серед них – Polepark Family Counselling Centre. Він існує з метою надання та розвитку якісних соціально-педагогічних послуг в регіоні Тейсайд для дітей, молоді, сімей, опікунів та професіоналів у ситуаціях, коли постає питання дитячої кривди [219, c.2]. Насамперед, тут уважно вислухають дитину, яку образили, і запевнять, що її голос буде почуто і вжито відповідних заходів. Це не є легким завданням. Діти, яких ображали, часто поводять себе дуже агресивно, проявляють жорстокість, небажання спілкуватися і, як наслідок цього, нерідко їх поведінка кваліфікується як девіантна.
Завданням працівників Polepark є проявити турботу, емпатію, вияснити причини такої поведінки, а не займатися лише констатацією симптомів. Для цього спеціалісти центру у спокійній обстановці проводять бесіди з дітьми, щоб обговорити їх проблеми, дати вихід їх почуттям під час сеансів ігрової терапії і, таким чином, допомогти дитині опанувати свій біль, справитися з образою. Це намагаються робити послідовно й узгоджено, зокрема, надавати дитині реальні альтернативи, радитися з нею при кожній нагоді і допомагати їй відчути себе спроможною контролювати своє життя.
Polepark наголошує на необхідності уважно вислухати дитину і отримати інформацію, яка іноді приховується, оскільки це може допомогти в роботі з батькам, які ображають свою дитину, чи схильні до цього, або які потребують допомоги для підтримки своєї дитини, яку образили.
З метою отримання найбільш повної і достовірної інформації про дитину в процесі проведення бесід з нею, в багатьох соціальних закладах використовуються приховані відеокамери, які фіксують не тільки висловлювання дитини, але й усі її жести, міміку. Після неодноразового перегляду кадрів і їх аналізу спеціалісти роблять висновок про правдивість інформації.
Часто трапляється так, що батьки, які ображають рідну дитину, самі зазнали кривди у своєму дитинстві. Таким чином, їм теж потрібно надати можливість бути вислуханими, виразити своє розуміння, співчуття, змусити їх усвідомити, що зараз перед ними постає дуже відповідальне і складне завдання – бути батьками, з яким вони повинні справитись, незважаючи на власні кривди й образи у минулому.
Іноді сім’я не може належним чином виконувати свої батьківські функції, і у центрі збираються повідомити їй про це. У таких випадках персонал має бути чесним і відвертим, спокійним і в той же час проявляти співчуття. Це означає, що необхідно створити безпечну атмосферу для батьків, допомогти їм впоратися з гнівом та агресією, так само, як і їх дітям. Тому Polepark – це те місце, де людину розуміють і намагаються заспокоїти, де працівники діляться з батьками своїми думками, пропонують поради.
Центри дитини й сім’ї (Child & Family Centres) департаменту соціальної роботи – денні центри, які, відповідно до Закону «Про дітей», покликані забезпечувати послуги соціально-виховної роботи для неповнолітніх з певними потребами та їх сімей. Так, у сферу обслуговування цих закладів входить групова робота з батьками та дітьми (сімейна терапія), налагодження й покращення контактів між батьками і дітьми, які перебувають під опікою інших осіб, догляд у позашкільний час, освітня й консультативна робота з батьками та ін. Основне їх призначення – забезпечити підтримку, керівництво, надання порад, піклування, освіту найбільш вразливим дітям, їх безпосереднім опікунам і сім’ям у межах свого району.
Подібних центрів у Великій Британії дуже багато. Одні з них працюють з дітьми будь-якого віку, а також з їх батьками, інші зосереджують увагу тільки на певній віковій категорії, наприклад, добре відомий центр дитини і родини (Duglas Child & Family Centre) працює в основному з дошкільниками [220, c.6]. Персонал цього закладу намагається створити безпечну, теплу атмосферу опіки для того, щоб діти могли проявляти свої нахили, виробляти у себе впевненість і самоповагу. Кожна дитина є особистістю і вимагає відповідного ставлення. Демонструючи у повсякденному спілкуванні приклади правильної поведінки, працівники тим самим заохочують дітей до відтворення зразків позитивних дій і уникнення негативних.
Популярним запобіжним заходом для дітей шкільного віку, які мають відхилення у поведінці, є направлення у спеціальні школи, про які ми вже згадували. У кожному місті функціонують такі школи. Вони розраховані всього на 20-25 учнів, в кожному класі – не більше 5 учнів. Дітям приділяється надзвичайно велика увага, як в навчанні, так i в корекції вад поведінки. Важливо відзначити, що в школі діти перебувають близько 5-6 годин, після чого повертаються додому. Такі школи створені окремо для дітей від 10 до 14 рр. i для підлітків 14-16 рр. Діти можуть відвідувати їх від кількох місяців до кількох років в залежності від того, чи є позитивні зміни у їх поведінці. Шкіл-інтернатів для важковиховуваних дітей, які схильні до девіантної поведінки, у Великій Британії дуже мало.
У деяких випадках діти з незначними відхиленнями у поведінці продовжують навчатися у своїй школі, але після обіду вони обов’язково відвідують спеціальні центри соціальної роботи, де з ними працюють спеціалісти (соціальні працівники, психологи, медики) за індивідуальною програмою. Програма може бути розрахована на строк від 1 до 3 місяців.
Вважаємо за доцільне підкреслити, що у Великій Британії, на відміну від України, дуже багато уваги приділяється дітям з особливими освітніми потребами. Так, відповідно до законодавства у сфері освіти, всі неповнолітні, які перебувають на обліку з записом «потреба в чомусь», повинні пройти оцінювання своїх майбутніх потреб до того, як вони досягнуть випускного віку у школі. Це дозволяє створити необхідні умови, покликані допомогти молоді повноцінно адаптуватись до дорослого життя [221, с.82].
Зауважимо, що у Великій Британії при прийомі на роботу зазвичай перевага надається не здоровим молодим людям, а тим, які мають певні незначні вади розвитку, безперечно, якщо вони не будуть перешкоджати виконанню службових обов’язків. Вважається, що молоді здорові люди легше зможуть знайти роботу, тому, безперечно, такий підхід є цілком виправданим.
Закон «Про інвалідів: послуги, консультації і представництво» (Disabled Persons (Services, Consultation and Representation) Act 1986) покладає на місцеві органи влади обов’язок офіційного контролю за реєстрацією потреб неповнолітніх з тим, щоб гарантувати їм догляд з боку дорослих. Стаття 13 цього закону передбачає, що перш ніж проводити оцінювання майбутніх потреб учнів, які є на обліку, органи освіти звертаються до департаменту соціальної роботи. Останній повинен встановити, чи має місце інвалідність у дитини і, якщо так, оцінити її потреби у соціальній опіці. Оцінювання повинно починати проводитись не пізніше 14 років і закінчуватися за 9 місяців до досягнення неповнолітнім 16-річного віку. Тому департамент освіти попереджує департамент соціальної роботи за 2 роки до першої імовірної дати, коли дитина може закінчити школу, щоб було достатньо часу спланувати будь-які подальші необхідні дії [222; 223].
Деякі вчені наполягають на необхідності більш ранньої діагностики відхилень у розвитку дитини, особливо психічного, оскільки фізичні вади діагностувати легше, часто вони помітні без застосування діагностики.
Відомий британський учений М.Раттер (M.Rutter) [39] запропонував методику діагностики психічного розвитку дитини, спрямовану на виявлення дефектів розвитку і обґрунтування можливих шляхів корекції:
Оцінка стану загального розвитку з урахуванням розвитку окремих функцій(сприймання, мислення, уява, мовлення, пам’ять, емоції). При цьому в центрі уваги дослідників повинен бути процес виконання експериментальних завдань як відображення психічної діяльності дитини. Враховується не тільки досягнутий результат, але й організація діяльності: а)можливість самостійного контролю за психічною діяльністю або необхідність її організації з боку дорослого; б)наскільки чітко дитина уявляє собі мету власних дій і може організувати цілеспрямовану поведінку; в)розуміння дитиною невідповідності досягнутих результатів очікуваним; г)вибір різних варіантів дій, спрямованих на виправлення помилок.
Психологічна кваліфікація недоліків розвитку (виявлення центрального механізму, який перешкоджає нормальному здійсненню дій по виконанню завдань, або порушує взаємодію дитини з середовищем).
Визначення природи виявлених дефектів розвитку.
Розробка прогнозу розвитку, де особливо важливо виявити здатність дитини до навчання і переносу здобутих навичок в нові ситуації.
Виявлення оптимальних шляхів допомоги дитині (складання програм індивідуального навчання, корекція емоційної нестабільності, рекомендації стосовно навчання дитини у спеціалізованій школі тощо).
Ми солідарні з думкою М.Раттера (M.Rutter), що для діагностики і корекції аномалій психічного розвитку дітей принципово важливими є наступні моменти:
враховувати ті фактори, через які у дитини сформувались аномалії психічного розвитку, а також ті, які сприяють збереженню відхилень;
виявляти механізми емоційних відхилень і порушень психічного розвитку;
співвідносити стан психічного розвитку дитини з віковими особливостями розвитку;
розглядати психічний розвиток дитини як результат взаємодії спадковості і впливу навколишнього середовища [39, с.10].
Підтримуючи позицію відомого вченого загалом, водночас вважаємо за доцільне зауважити, що він (як і багато інших британських учених) в основному дотримується двофакторної теорії розвитку, тобто впливу спадковості і середовища, не включаючи в контекст цієї взаємодії саму дитину, її активність, здатність до саморегуляції. Хоч іноді він намагається аналізувати внутрішні переживання дитини, мотиви її поведінки, та все ж генетичні задатки і вплив середовища вважає найбільш важливими факторами розвитку особистості дитини. Вважаємо, що більш правильними в цьому плані є положення, обґрунтовані у вітчизняній психолого-педагогічній науці, які, крім біологічних і соціальних факторів, розглядають фактор активності особистості.
У регіоні Тейсайд оцінювання майбутніх потреб і необхідності соціальної опіки об’єднані у одному процесі, який координується школою, де навчається дитина. Щоб забезпечити можливість комплексної оцінки, створюється група експертів, яка зазвичай включає шкільного психолога, соціального працівника, педагога, працівника медичної служби тощо.
Впродовж всього періоду оцінювання призначається одна особа (від департаменту освіти, чи від департаменту соціальної роботи), наприклад, класний керівник, шкільний вчитель або менеджер послуг соціальної опіки, до якої батьки зможуть безпосередньо звернутись для уточнення будь-яких питань і отримання подальшої допомоги або інформації.
Коли процес оцінювання завершений, усі задіяні в ньому, включаючи батьків або осіб, що їх заміняють, і саму дитину, зустрічаються, щоб обговорити, які послуги можуть надаватися у майбутньому з метою допомоги дитині. Копії письмового звіту доступні ще до проведення зустрічей і їх можна отримати у персоналу, який займався оцінюванням. Після цього складається остаточний звіт, який включає:
Детальну інформацію про тих, хто був залучений у процес оцінювання.
Письмові звіти інших осіб або органів, якщо це необхідно.
Висновки про те, які агентства будуть задіяні в майбутньому. Якщо встановлено, що дитина не має істотних вад, то втручання департаменту соціальної роботи може бути призупинене до моменту надходження відповідного прохання про це самих батьків.
Детальну інформацію про батьків, опікунів (піклувальників) та бажання дитини щодо майбутнього надання допомоги.
Інформацію про те, яку допомогу і поради слід надавати після досягнення неповнолітнім 16–річного віку, наприклад, чи він повинен продовжувати навчатися у школі, відвідувати департамент соціальної роботи і його ресурсний центр, вступити до коледжу і т.д.
Запропоновану дату перегляду справи.
Зустріч щодо розгляду шляхів задоволення майбутніх потреб призначається за 1 рік до моменту закінчення дитиною школи, так щоб сторони могли з’ясувати всі питання, розробити плани і, якщо потрібно, організувати зустрічі з відповідними службами. Якщо відбулися які-небудь зміни у стані здоров’я неповнолітнього, то незадовго до закінчення дитиною школи мають бути запропоновані рекомендації після повторного розгляду справи. Таким чином, реалізується найбільш комплексний підхід до вирішення проблем неповнолітніх з певними вадами у розвитку і попередження можливості виникнення соціальних девіацій в зв’язку з труднощами у навчанні, працевлаштуванні, ізоляцією в суспільстві [200, с.97].
Принагідно зауважимо, що в Україні подібна робота майже не проводиться. Неповнолітні з тими чи іншими вадами розвитку після закінчення спеціальних шкіл часто виявляються нікому не потрібними, зайвими в суспільстві і нерідко залучаються до діяльності молодіжних вуличних угрупувань з антисоціальною спрямованістю.