Розділ 2

Особливості організації британської системи

Профілактики девіантної поведінки неповнолітніх

У кінці хх на початку ххі століття

2.1. Соціально-правовий захист дітей і підлітків як важлива складова профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у Великій Британії

2.1.1. Роль і функції соціальної роботи в забезпеченні соціально-правового захисту неповнолітніх

Вивчення досвіду Великої Британії в організації профілактичної роботи з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки, дає підстави стверджувати, що основою профілактичної діяльності є соціально-правовий захист неповнолітніх, забезпечення сприятливих умов для формування особистості кожної дитини, тобто заходи загальної ранньої профілактики.

На відміну від України, де основна відповідальність за профілактичну роботу з неповнолітніми продовжує традиційно покладатись на школу і правоохоронні заклади (хоч практичний досвід свідчить про невисоку ефективність такого підходу), у Великій Британії провідна роль у забезпеченні профілактичної діяльності належить спеціальним соціальним службам, які взаємодіють з іншими державними і громадськими інститутами(освітніми, медичними, правоохоронними). Тому перш, ніж перейти до аналізу особливостей британської системи соціально-правового захисту неповнолітніх, вважаємо за доцільне коротко зупинитися на загальних питаннях соціальної роботи як специфічного виду професійної діяльності, який в Україні започаткований тільки в 90-х роках ХХ століття.

Перш за все, підкреслимо, що соціальна робота тісно зв’язана з педагогікою і психологією, використовує їх здобутки, що цілком закономірно, оскільки вона передбачає роботу з людьми, вплив на них, що неможливо здійснити без психолого-педагогічних знань.

Британські вчені Ш.Рамон і Т.Шанін (Sh.Ramon, T.Shanin) [143] визначають соціальну роботу як організацію особистісної служби допомоги людям. Вона заснована на альтруїзмі і спрямована на те, щоб полегшити людям життя, особливо в умовах сімейної, особистісної, професійної кризи, і, по можливості, кардинально вирішити їх проблеми. Крім цього, соціальна робота є важливою ланкою між людьми, які потребують допомоги, і державним апаратом, а також законодавством [144].

До основних цілей соціальної роботи вчені відносять:

а) зростання рівня самостійності індивідів, їх здатності контролювати своє життя і більш ефективно вирішувати проблеми, які виникають;

б) створення умов, в яких індивіди можуть в максимальній мірі проявити свої можливості і отримати все, що їм належить, згідно законодавства;

в) адаптація або реадаптація індивідів в суспільстві;

г) створення умов, за яких індивід, не дивлячись на фізичні вади, душевний зрив, життєву кризу, зможе жити, зберігаючи почуття власної гідності і повагу до себе [143; 145].

Серед найважливіших функцій соціальної роботи можна назвати: допомагати людям у розвитку їх здібностей самостійно вирішувати свої проблеми; сприяти взаєморозумінню, вдосконаленню і встановленню нових взаємовідносин між людьми в рамках різних систем допомоги людям; вносити свій вклад у розвиток і вдосконалення соціальної політики; сприяти розподілу матеріальних ресурсів і допомоги; виступати в ролі агентів соціального контролю.

Британські учені [146; 147; 148; 149; 150] головними цінностями соціальної роботи вважають такі: основною турботою суспільства є індивід; між індивідом і суспільством існує взаємозв’язок; індивіди несуть взаємну відповідальність один перед одним; існують людські потреби, які є загальними для всіх, проте кожна людина суттєво відрізняється від інших і має свої специфічні потреби; істотною ознакою демократичного суспільства є повна реалізація особистісного потенціалу кожної людини і передбачення її соціальної відповідальності за активну участь в житті суспільства; суспільство несе відповідальність за надання індивіду допомоги у подоланні перешкод на шляху до його самореалізації.

Отже, аналіз основних цілей, функцій, цінностей соціальної роботи свідчить про те, що дійсно саме в процесі соціальної роботи найбільш повно забезпечується соціально-правовий захист особистості.

Що стосується методів соціальної роботи, то сучасна теорія соціальної роботи не має загальновизнаної класифікації методів. Здебільшого використовується започаткована М. Річмонд (M.Richmond) класифікація, яка розуміє метод в соціальній роботі як специфічний вид втручання (посередництво) на індивідуальному, груповому рівнях та на рівні громади.

Індивідуальна соціальна робота (social case work) спрямована на допомогу окремим індивідам та їх сім’ям у вирішенні психологічних, міжособистісних, соціоекономічних проблем шляхом особистого контакту з індивідом.

Групова соціальна робота (social group work) передбачає роботу з невеликими групами осіб, які мають близькі інтереси, спільні проблеми з метою розвитку у них практичних чи соціальних умінь, зміни ціннісних орієнтацій, перебудови поведінки (асоціальної) тощо.

Общинна соціальна робота, або робота в громаді (community care or development) – метод, який дозволяє розширити межі соціальної роботи серед населення, яке компактно проживає на певній території.

Під «общиною» (громадою) найчастіше мають на увазі сукупність людей, які проживають в одній місцевості, залежать одні від одних в щоденному житті і діють заради задоволення спільних економічних і соціальних потреб. Слід відзначити, що цій роботі у Великій Британії, на відміну від України, надається велике значення, про що, зокрема, свідчить значна кількість наукових праць [151; 152; 153; 154;155].

Оскільки соціальна робота дуже тісно зв’язана з психологією, педагогікою, соціологією, цілком закономірно, що значна частина методів соціальної роботи є міждисциплінарними [156, с.172]. Це, зокрема, анкетування, тести, спостереження, бесіда, біографічний метод та інші, які використовуються в процесі діагностики, а також загальнопедагогічні методи, про які мова йшла у попередньому розділі.

Узагальнюючи результати досліджень учених [157; 158; 159], визначимо основний зміст соціальної роботи з неповнолітніми, який включає 4 складові:

1. Надання допомоги окремій особі чи групі осіб, які опинились у важкій життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілітації, патронажу і використання інших видів соціальних послуг;

2. Актуалізацію потенціалу самодопомоги осіб, які опинились у складних життєвих умовах;

3. Загальну цілеспрямовану превентивну діяльність у соціальній сфері;

4. Активний вплив на формування і реалізацію соціально-економічної політики на всіх рівнях з метою забезпечення соціально-здорової сфери життєдіяльності особистості.

Для реалізації цих завдань формується система заходів соціального захисту, підтримки і допомоги дітей та їх сімей, яка включає розширені сфери соціального обслуговування, розвиток соціальних послуг і організацію соціально-психологічних служб, в діяльності яких використовуються найрізноманітніші соціальні і соціально-педагогічні технології. Серед них учені виокремлюють суб’єктні, діяльнісні, технології впливу на середовище та ін. [160, с.43]. Суб’єктні технології можуть бути індивідуальні (технології саморозвитку, самозбереження, самозабезпечення та ін.). Групові технології поділяються в залежності від статевих, вікових, статусних, професійних ознак. Наприклад, в роботі з підлітками часто використовуються технології адаптації до умов соціуму, для бездоглядних дітей – технології реадаптації, безробітної молоді – технології працевлаштування.

Діяльнісні технології спрямовані на оптимізацію діяльності соціального працівника (діагностичну, консультативну, корекційну та ін.); вдосконалення діяльності організаційних структур соціальної роботи (техніки управління, прогнозування, моделювання).

Технології вдосконалення середовища передбачають оздоровлення природного і соціального середовища, розвиток стресостійкості, превентивні заходи з попередження і вирішення конфліктних ситуацій тощо.

Соціальна робота тісно пов’язана з соціальною політикою держави, завдання соціальної політики реалізуються в практиці соціальної роботі. Водночас, варто зауважити, що соціальна політика має своїм об’єктом не стільки окремих індивідів, скільки певні групи населення. Вона мало цікавиться процесом роботи, в центрі її уваги – результати. Соціальна робота переважно стосується так званих «маргіналів», найменш захищених громадян, а соціальна політика виступає захисником інтересів більшості членів суспільства [161; 162; 163; 164].

Слід підкреслити, що соціальна робота досить добре розвинена в багатьох зарубіжних країнах, однак, кожна країна має власні специфічні особливості в наданні соціальних послуг. Крім того, ці особливості існують навіть в різних регіонах однієї і тієї ж країни, що є особливо характерним для Великої Британії, де професійна соціальна робота була розпочата ще в ХІХ столітті і сьогодні характеризується високим рівнем розвитку.

Вивчення і аналіз державних документів [165; 166; 167; 168] дає підставу стверджувати, що соціальна політика Великої Британії спрямована на вирішення багатьох глобальних соціальних державних проблем, серед яких проблемам виховання молодого покоління надається важливе значення (боротьба з бідністю; здоров’я нації, здоровий спосіб життя, створення служби здоров’я; підвищення загальноосвітнього рівня підростаючого покоління; професійна підготовка та надання стартових можливостей для активної участі молоді в трудовому процесі суспільства; надання державної підтримки та допомоги хворим дітям, інвалідам; опіка сім’єю, яка є частинкою суспільства, провідним фактором процесу первинної соціалізації; створення в соціумі (община, квартал, мікрорайон) дозвіллєвих, трудових та інших видів спільнот дітей, молоді та дорослих; профілактика девіантної поведінки та корекція поведінки молоді як важливої частини молодіжної політики; підготовка компетентних соціальних працівників для роботи з дітьми і молоддю тощо).

Соціальна політика Великої Британії органічно інтегрована практично в усі сфери суспільного життя і має досить чітко виражений гуманістичний характер, який утверджує загальнолюдські цінності, спираючись водночас на цінності, традиції і звичаї своєї держави [169; 170; 171; 172].

Отже, вся соціальна робота у Великій Британії є практичною реалізацією цілеспрямованої політики держави. У відповідності з цим створена система соціальних служб, яка передбачає надання різнопланових соціальних послуг і здійснення соціальної опіки, а також державна система освіти в сфері соціальної роботи [173; 174; 175; 176].

Стосовно персоналу, який працює в цих службах, існують різні терміни для позначення їх професії. «Соціальний працівник» – найбільш поширений з них. Персонал соціальних служб зазвичай є професійно кваліфікованим в більшості країн Західної Європи. Однак, в деяких країнах Східної Європи, зокрема й Україні, соціальна робота ще є відносно «слабкою» професією, професійна підготовка фахівців соціальної роботи розвивається повільно в умовах посткомуністичної ери. Недавня поява професії соціального працівника в цих країнах є, на думку учених, ключовою ознакою розвитку процесу професійного надання соціальних послуг в даному регіоні [177, с.19].

Аналіз наукової літератури [178; 179; 180; 181; 182] свідчить про те, що більшість учених виокремлюють 4 сектори в системі соціальної опіки неповнолітніх Великої Британії:

1. Неформальний сектор сім’ї, друзів і сусідів. Цей сектор залишається найбільш важливим джерелом опіки і піклування, підтримки для індивідів, які цього потребують.

2. Волонтерський або незалежний сектор, де свій посильний вклад вносять неоплачувані волонтери і групи самодопомоги, часто також великі некомерційні агентства з питань соціальної опіки. Останні можуть отримувати незначне державне фінансування, але вони не є державними агентствами.

3. Державний сектор, переважно регіональні і місцеві урядові відомства і агентства, які наймають соціальних працівників та інші групи оплачуваного персоналу.

4. Комерційний сектор, де послуги опіки надаються з метою отримання прибутку, який далі розподіляється між персоналом або власниками.

Вважаємо за необхідне наголосити на тому, що у Великій Британії, на відміну від України, дуже розвиненим є волонтерський сектор, який особливо активно працює з дітьми, позбавленими батьківської опіки, неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки [183; 184].

Такі волонтерські організації, як Барнардос (Barnado’s), Керолайна Гауз Траст (Carolina Hause Trust), Національне товариство по запобіганню жорстокому поводженню з дітьми (National Society for the Prevention of Cruelty to Children), які були засновані на початку ХХ століття, самостійно або у співробітництві з органами місцевої влади, освітніми закладами забезпечують низку заходів соціально-виховної роботи з дітьми і їх сім’ями (соціальний супровід, догляд в надзвичайних ситуаціях, надання притулку бездоглядним дітям, запобігання випадкам насильства над дітьми, організація дозвілля тощо).

Діяльність волонтерських організацій отримала широке визнання і в багатьох випадках ці громадські організації виконують повноваження держави. Наприклад, Національному товариству по запобіганню жорстокому поводженню з дітьми дозволено у разі виявлення загрози фізичному чи психічному здоров’ю дітей вилучати їх з сім’ї і розміщати в безпечному місці.

Найчастіше працівники волонтерських організацій, які не мають спеціальної освіти, необхідної для роботи з дітьми і молоддю, тісно співпрацюють з професійними соціальними працівниками, добросовісно виконуючи свої обов’язки, дотримуючись норм етичного кодексу соціального працівника [185; 186].

Що стосується профілактичної роботи з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки, то, як уже відзначалось, саме соціальним працівникам належить провідна роль, які працюють у взаємодії з освітніми, медичними, правоохоронними закладами, волонтерськими організаціями.

У Великій Британії соціальні працівники несуть відповідальність за кожну конкретну сім’ю у своєму мікрорайоні. Вони зазвичай першими помічають симптоми неблагополуччя в сім’ї, особливо, якщо це негативно позначається на вихованні дітей, і забезпечують адекватні заходи впливу. Якщо ж вони самі не здатні вирішити проблеми сім’ї, то звертаються в інші служби, з якими, як відзначалось вище, підтримують зв’язки.

Аналізуючи можливості надання допомоги конкретній сім’ї, соціальний працівник намагається встановити, якими є умови життя сім’ї, як її члени реагують на різні життєві ситуації. Він цікавиться питаннями ведення домашнього господарства, розподілом фінансів, відносинами з сусідами, дозвіллям, вихованням дітей, зв’язками сім’ї з школою. Соціальний працівник вважається експертом стосовно питань доступного соціального забезпечення сім’ї, використання можливостей надання їй допомоги як державними, так і недержавними організаціями. При цьому основним його завданням є не стільки безпосередня допомога, скільки створення відповідних умов, за яких люди здатні самі допомогти собі [187, с.42; 188, с.112].

Варто відзначити, що у Великій Британії соціальний працівник фактично поєднує функції психолога, педагога, юриста, психотерапевта і повністю несе відповідальність за результати своєї діяльності [39, с.371]. І тільки в особливо складних випадках до роботи залучаються дипломовані психологи, медики, юристи.

Робота соціальних працівників з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки, або тими, які перебувають в ситуації ризику і потребують захисту, є дуже різноманітною, багатоаспектною. Проте в переважній більшості випадків в цій діяльності можна виокремити певні етапи:

1. Діагностичний етап: а) аналіз ситуації, визначення характеру труднощів і небезпеки ситуації для дитини; б) визначення того, чи дана проблема відноситься до компетенції соціального працівника; в) виявлення причин, які зумовили виникнення проблеми; г) чітка постановка проблеми;д)визначення рівня усвідомлення дитиною проблеми і її готовності до вирішення;

2. Постановка завдань вирішення проблеми: а)планування діяльності; б)вибір (розробка) оптимальної технології; в) залучення інших спеціалістів (в разі потреби).

3. Реалізація завдань.

4. Аналіз результатів: а) оцінка власної діяльності; б) оцінка прогресу розвитку і поведінки дитини.

5. Контроль за подальшим розвитком особистості неповнолітнього.

Цікаві і давні традиції має соціальна робота в одній із територіальних частин Великої Британії – Шотландії, на матеріалах якої в основному виконувалося дане дослідження.

Зазначимо, що надання соціальних послуг в Шотландії є дещо відмінним від решти Великої Британії. Причина цієї різниці полягає в історії самої Шотландії. Поява великої кількості соціальних установ пов’язана з політикою уряду, і через це Шотландія продовжує відрізнятися від решти Великої Британії. Тому, щоб зрозуміти систему надання соціальних послуг в Шотландії, необхідно дослідити особливості функціонування установ органів місцевого і центрального самоврядування. Хоч Шотландія є повноправною частиною Об’єднаного Королівства, вона має власні політичні установи як на центральних, так і на місцевих рівнях управління.

Причину появи та існування цих установ можна відслідковувати від часів підписання Союзу між Шотландією і Англією у 1707 році, тому що саме тоді були закладені основи теперішньої системи урядування в Шотландії [189, с.21]. У 1707 році було започатковано розподіл між видами діяльності уряду (фактично діяли окремо Шотландський уряд і Британський). По суті, сфера повноважень Шотландії була визначена з оглядом на існування важливих соціальних інститутів та закладів, які були створені в Шотландії ще до підписання Союзу: церква Шотландії, правова система і система освіти. Їм було надано вічні гарантії в рамках Акту про Союз для того, щоб Шотландії не треба було приймати англіканізм, правову систему Англії і т.д. Важливі відмінності між Шотландією і Англією повинні були залишитися, зважаючи на той факт, що Шотландія в даний момент створила власний парламент і уряд (Scottish Executive).

Такі соціальні служби, які існували в часи підписання Союзу, функціонували переважно як один з видів діяльності церкви. Так, освіта і надання допомоги бідним були одним з напрямків релігійної діяльності і ефективно контролювалися церквою Шотландії. Той факт, що Шотландія мала власний релігійний істеблішмент означало, що практика з таких питань відділяла її від Англії і це допомагало визначати власну соціальну політику.

В кінці ХІХ століття церква втратила більшість контролю над освітою та наданням допомоги бідним і передала його державі, зокрема, органам управління місцевого уряду. Надання допомоги бідним перейшло у відомство до парафіяльних рад у 1845 році, а шкільні ради прийняли цю функцію від парафіяльних у 1872 році. Система місцевого уряду в Шотландії залишалася відмінною від системи місцевого уряду в Англії і після Союзу у 1707 році, і в той час складалася переважно з королівських міст з власним самоврядуванням. Інші типи міст з самоврядуванням також утворилися, але пізніше. Система була раціоналізована в 1830-х роках і ще більше, коли почали функціонувати ради округів у 1889 році. На центральному рівні надання допомоги бідним було передано під відповідальність Ради з питань супервізії/нагляду (Board of Supervision) (1845 – 1894), яка також мала функції охорони здоров’я нації. Ця Рада була замінена на Раду з питань регіонального управління уряду Шотландії (Local Government Board for Scotland) (1894 –1919) і згодом на Раду з питань управління здоров’ям у Шотландії (Scottish Board of Health) (1919 – 1928). Після 1872 року освіта в Шотландії була передана у відомство Шотландського департаменту з питань освіти (Scotch, from 1918 Scottish Educational Department).

Звертання до історії необхідне для того, щоб побачити, чому Шотландія сьогодні відрізняється від Англії в деяких сферах соціального управління і соціальної роботи. Ці традиції прийшли з минулого від релігії, освіти, законодавства і появи місцевого управління, і сьогодні все ще мають велике значення. Центральний уряд після того, як у 1707 році значною мірою перемістився до Лондона, дійсно не тільки не цікавився цими традиціями до кінця ХІХ століття, але навіть і не намагався насильно пропонувати уніфіковану систему у всій Великій Британії. Тільки з приходом сучасного уряду в XX столітті став відчутним тиск щодо уніфікування систем.

На сьогоднішній день уряд Великої Британії, заснований парламентом Вестмінстеру, має своїх членів парламенту (MP’s), які є представниками всіх регіонів Об’єднаного Королівства (Англії, Шотландії, Уельсу і Північної Ірландії). Певні функції були делеговані Шотландському Парламенту, котрий розміщений в Единбурзі [190, с.42].

Шотландський парламент уже обрав власних членів парламенту (MSP’s) і є незалежним від парламенту Вестмінстера з усіх питань в межах його юрисдикції.

У жовтні 2001 року парламент Вестмінстеру передав певні повноваження Шотландському уряду, інші – залишив за собою.

Передані включають: охорону здоров’я; освіту і підготовку спеціалістів; соціальну роботу; забезпечення житлом; право і внутрішні справи регіону, включаючи найважливіші аспекти кримінального і цивільного права, системи кримінального переслідування і судів, служби поліції тощо.

Сьогодні соціальні послуги в Шотландії забезпечуються органами місцевого самоврядування, волонтерськими організаціями і приватним сектором, щоб підтримати, підсилити і доповнити неформальне піклування, яке забезпечується та надається сім’єю і сусідами. Нагляд за наданням послуг на рівні центрального уряду забезпечується групою служб з соціальної роботи Шотландського департаменту з питань освіти (Social Work Services Group of the Scottish Education Department). Голова цього департаменту відповідає за загальне керівництво органами місцевого самоврядування і фінансову підтримку для конкретних видів діяльності волонтерських організацій.