2. Прийняття рішення стосовно того, що робити (розробка програми).

Після визначення проблеми та пріоритетів, вирішується, як діяти далі. Розглядаються та оцінюються різні варіанти дій, аналізуються результати досліджень і готується пакет заходів. Важливо упевнитися в тому, що заходи, які пропонуються, дійсно допоможуть вирішити проблему. Вважається, що цього можна досягти за допомогою чіткого визначення: механізму, згідно якого варіанти вирішення проблеми матимуть позитивні наслідки та результати; очікуваних результатів; умов, необхідних для спрацювання механізму [95, с.27].

Наприклад, проблемою може бути значна кількість випадків антисоціальної поведінки неповнолітніх і молоді в конкретному районі великого міста. Одним із запропонованих шляхів вирішення проблеми може бути – задіяти більше поліцейських патрулів в цьому районі. Очікується, що кваліфіковані дії поліції зможуть допомогти зменшити рівень проявів антисоціальної поведінки (результат) шляхом суворої регламентації допустимих меж у поведінці та привертання уваги молодих людей до альтернативних видів діяльності (механізм). Це може, очевидно, спрацювати, але тільки за умови, що команда поліцейських службовців буде кваліфікованою, з великим досвідом роботи з молоддю і працюватиме на певній території на постійній основі (умова).

Подібний варіант вирішення проблеми міг би бути цілком доречним, але не завжди є можливості для його реалізації. Найчастіше в аналогічних випадках пропонується додаткових 6 годин на тиждень для патрулювання в проблемних районах. За таких умов механізм досягнення результату може не спрацювати, слід розглянути інші варіанти, що, зазвичай, і робиться.

3. Реалізація програми.

Злочин – це багатоаспектна проблема, а отже потребує вирішення багатьох питань. Часто витоки здійснення протиправного вчинку неповнолітнім слід шукати у взаємовідносинах в сім’ї, статусі неповнолітнього в школі, вуличному оточенні тощо. Ці проблеми не можуть бути вирішені тільки одним конкретним закладом чи установою. Вирішення низки проблем іноді неможливе навіть за умови спільної діяльності всіх інституцій, які залучаються до роботи. Вчені (Д.Брайт (J.Bright) та ін.) наголошують на необхідності визначення лідера серед закладів, які беруть участь в реалізації профілактичної програми.

Роль лідера: а) вирішувати, які пріоритетні питання передаються з одного агентства до іншого, або навіть його окремого сектора; б) отримати підтвердження про згоду на співпрацю та виконання конкретних зобов’язань від різних агентств, визначити чіткі та досяжні цілі, проводити моніторинг їх реалізації; в) бути лідером, координувати діяльність, лобіювати ресурси, визначати прогалини у забезпеченні та можливостях для фінансування, мислити стратегічно, масштабно, діяти результативно [96, c.48].

3. Оцінка досягнутого.

Оцінка досягнутого має велике значення. Перш за все, тим, хто залучений до виконання програми, важливо отримати відгук про результати своєї роботи, знати, чи ефективно вони працюють, на що необхідно звернути увагу в майбутньому, яких помилок уникати. По-друге, ті, хто фінансують реалізацію плану дій, хочуть побачити ефективність їх фінансування. В сумнівних випадках фінансування може припинитися.

Слід відзначити, що оцінка досягнутого здійснюється за попередньо розробленим планом (критеріями). Велике значення надається зовнішньому незалежному оцінюванню діяльності (за наявності відповідних ресурсів).

Після аналізу планування профілактичних заходів охарактеризуємо деякі особливості власне профілактичної роботи у Великій Британії.

Узагальнення результатів аналізу наукової літератури і досвіду практичної роботи відповідних служб дозволяє виокремити в профілактичній діяльності два типи заходів. Перший з них спрямований на те, щоб звести до мінімуму умови і можливості вчинення неповнолітніми протиправних дій; другий – має на меті зменшити схильність неповнолітніх до девіантної поведінки (див. табл. 1.2.1).

Таблиця 1.2.1

Профілактика злочинності та громадська безпека

А. Запобігання злочину:	Б. Запобігання злочинності:
Зменшення можливостей для здійснення злочину Передбачення злочину Моделювання злочину Превентивна політика Профілактика віктимізації	Підтримка сімей (особливо неблагополучних) Підвищення рівня освіти і рекреації Залучення громадськості Створення програм підготовки/ зайнятості Профілактика повторного правопорушення

Вважаємо за доцільне, перш за все, звернути увагу на такий цікавий, на наш погляд, напрям, як профілактика віктимізації (ліва колонка таблиці). Цей специфічний напрям профілактики передбачає проведення відповідної роботи з потенційними жертвами злочину, а в окремих випадках також з їх батьками [73, c.39; 97; 98; 99], про що більш детально мова буде йти далі, оскільки цій діяльності у Великій Британії, на відміну від України, надають велике значення.

Основною метою заходів з профілактики злочинності, на думку британських учених, є посилити позитивний вплив на дітей і підлітків з боку школи, сім’ї, громади, правоохоронних органів і таким чином відвернути їх від вчинення девіантних дій.

Коротко проаналізуємо деякі особливості профілактичної діяльності вищезгаданих соціальних інститутів.

Профілактична робота з сім’єю

Дослідження сімейного життя та умов виховання дітей в сім’ї, проведені впродовж півстоліття в ряді західних країн, в тому числі Великій Британії [100; 101; 102], дали змогу вченим визначити деякі загальні фактори сімейного життя, які збільшують ризик відхилень у поведінці дітей. Вони включають: недостатній батьківський нагляд; жорстка дисципліна, або, навпаки, відсутність її взагалі; конфлікти з батьками та іншими родичами; один з батьків (або обоє) мають справу з кримінальним світом; низькі доходи сім’ї та інші.

Неможливо визначити один з цих факторів, як єдину причину виникнення відхилень у поведінці неповнолітніх, але встановлено, що ймовірність злочинної поведінки в майбутньому зростає, коли кілька факторів співпадають.

Британськими вченими доведено, що діти тих батьків, які є ніжними, уважними, терплячими, але одночасно й вимогливими щодо дисципліни, мають менше шансів стати на шлях антисоціальної поведінки [102; 103; 104].

Тому вважається, що програми, спрямовані на вдосконалення батьківської майстерності, можуть відіграти важливу роль у профілактиці антисоціальної поведінки і пізніше злочинної серед дітей і молоді.

Сімейні/батьківські програми можуть відрізнятися за своєю інтенсивністю, бути платними або безкоштовними, в залежності від служби, що їх пропонує. До найбільш відомих відносяться такі організації, як: Parent Network, Parents as Teachers (їх потенційними клієнтами є всі батьки) та Newpin (тут клієнтами є кризові сім’ї, які мають значні труднощі, де для дітей реальною є загроза фізичного чи сексуального насильства). Надаються також послуги сімейними центрами та організаціями (Homestart), які опікуються неблагополучними дітьми в мікрорайоні. Ці служби можна класифікувати так:

Універсальні служби – доступні для будь-кого, хто потребує вдосконалення батьківської майстерності, хоче стати кращим батьком.

Послуги в мікрорайоні – передбачені для неблагополучних сімей, які мають певні труднощі.

Служби збереження сім’ї – спрямовані на окремі сім’ї, які переживають кризу, і про які стало відомо соціальним службам або поліції.

Існує певна очевидність успішності цих підходів. Дослідження показують, що програми вдосконалення батьківства можуть позитивно вплинути на поведінку батьків, зменшити жорстоке ставлення до дитини, попередити процес її занедбання, покращити шкільні досягнення і зменшити відхилення у поведінці [105; 106, c.34-35]. Було доведено, що програми підтримки сім’ї запобігають дитячу кривду і нехтування дитиною, допомагають уникнути розпаду сім’ї і передачі дитини в іншу сім’ю, попереджають здобуття негативного досвіду, який часто асоціюється з делінквентністю [107, с.48; 108, с.102].

Сьогодні програми підтримки родини продовжують розвиватися і поширюватися.

Останнім часом популярними у Великій Британії стають також програми, запозичені з інших країн, в основному з США, які передбачають підтримку неблагополучних сімей, де є не тільки неповнолітні, але й молодь, яка не бажає ні вчитися, ні працювати [109, с.44]. Підкреслимо, що ці програми не є програмами безпосереднього запобігання девіантним проявам. Їх головна мета – покращити здоров’я, когнітивний та емоційний розвиток дітей, підлітків, молоді, припинити насильство і кривду стосовно неповнолітніх, вдосконалити функціонування сім’ї. Але, як правило, вони досить часто дають позитивні результати і в плані профілактики девіацій.

Як і в роботі з проблемними неповнолітніми, допомога проблемним сім’ям передбачає використання психотерапевтичних методик, серед яких останнім часом значного поширення набули біхевіоральні методики, розроблені Г.Заком (G.Zuk) [110, с.92-93], Р.Ліберманом (R.Liberman) [111, с.107-108], які базуються на принципах навчання правильним моделям поведінки. Працюючи з сім’єю, психотерапевт аналізує існуючі сімейні проблеми, які можуть зумовити девіантну поведінку дитини, виявляє їх причини і пропонує продуктивні моделі взаємовідносин між членами родини і дітьми.

У літературі наголошується на популярності психотерапевтичних груп, які складаються з кількох сімей. Багато батьків вважають корисними зустрічі з іншими батьками, які мають подібні проблеми у вихованні дітей [112, с.157].

Робота в таких групах дозволяє батькам отримати значну допомогу з боку психотерапевта та інших батьків в процесі обговорення проблем, які їх хвилюють. Слід також відзначити, що люди часто звинувачують батьків проблемних дітей за недоліки у їх поведінці, в той час, як у даній груповій ситуації, позбавлені будь-яких звинувачень, батьки почувають себе вільно. Група активно обговорює проблеми у вихованні дітей і способи їх вирішення, що дає змогу батькам запозичити позитивний досвід і використати його. Ще один важливий момент, на який варто звернути увагу, це – аналіз почуттів батьків. Дуже часто батьки не задоволені поведінкою дітей і переживають негативні емоції(роздратування, злість, агресія, ненависть). Іноді вони навіть самі собі бояться признатися в тому, що негативні емоції щодо конкретних вчинків дітей часто переносяться на самих дітей, позначаються на взаємовідносинах в родині. У групі вони можуть відкрито обговорювати ці проблеми і спільно шукати шляхи виходу з ситуації.

Іноді практикуються зустрічі кількох сімей разом з дітьми, які мають аналогічні проблеми.

Профілактична робота школи.

Якщо колись вважалося, що школи мають недостатньо важелів впливу на учнів, які не вчаться, прогулюють уроки, здійснюють протиправні вчинки, і що ці проблеми значною мірою спричинені індивідуальними проблемами учнів та їх сімей, то в останні десятиріччя ситуація суттєво змінилася. Проведені у Великій Британії серйозні наукові дослідження вказують на те, що школи можуть мати значний вплив на вирішення цих проблем [113; 114, с.110]. Навіть, якщо брати до уваги різне місце та умови проживання, домашню атмосферу учнів, дослідники виявляють значні відмінності у школах стосовно кількості учнів з девіантною поведінкою. Так, деякі школи у районах з високим загальним рівнем злочинності мають низькі масштаби злочинності неповнолітніх, в той час, як школи в інших районах, які характеризуються низьким рівнем злочинності, мають високі масштаби правопорушень серед учнів. Це означає, що школи можуть мати незалежний суттєвий вплив на поведінку учнів, як в школі, так і поза її межами.

Цікаві, на нашу думку, дослідження були проведені британськими ученими, які обґрунтували низку положень стосовно існування зв’язку між іміджем школи та поведінкою учнів: Р.Купер (R.Cooper) [115, c.160], T.Ньюкомб (T.Newcomb) [116, c.7-8], М.Пауер (M.Power) [117, c.130] та інші. Результати їх досліджень свідчать, що девіації серед учнівської молоді частіше мають місце в школах з високою плинністю педагогічних кадрів, їх недобросовісним ставленням до виконання своїх професійних обов’язків, частою зміною адміністративного персоналу.

Стиль викладання і взаємовідносин з учнями теж має важливе значення. Так, вищезгаданими вченими встановлено, що вища ефективність навчання досягається за рахунок чітко структурованого авторитарного підходу, проте взаємовідносини між учнями, вчителями і учнями в цьому випадку не є оптимальними. Найефективнішим у всіх відношеннях виявився демократичний підхід, найменш ефективним – ліберальний, коли учні отримували занадто багато свободи. Ці дослідження підтвердили, що учні потребують цілеспрямованого, але тактовного керівництва їх діяльністю, причому в будь-якому віці.

Встановлено, що атмосфера, яка панує в педагогічному колективі, суттєво впливає на поведінку дітей. Конфліктні відносини, нетерпимість, недоброзичливість персоналу у взаємовідносинах один з одним у переважній більшості випадків негативно позначається на поведінці учнів.

Цікавими, хоч, можливо, в якійсь мірі дискусійними, є результати досліджень учених В.Беккера (W.Becker), Р.Холла (R.Hall), які стверджують, що прояви незадовільної поведінки учнів в класі зменшуються, якщо не звертати на цих учнів уваги, коли вони поводяться погано і висловлювати своє задоволення, заохочувати їх у випадку позитивних дій [118, c.287; 119, c.12].

Очевидно, це положення справедливе тільки в тих випадках, коли учень порушує дисципліну, щоб спеціально привернути увагу вчителя, а не класу, або ж витівки даного учня вже всім набридли, на них все менше звертають увагу, що врешті-решт змусить недисциплінованого учня відмовитися від негативних проявів. Відомо, що вистава без глядачів втрачає сенс. В інших випадках ігнорування порушень дисципліни окремими учнями може привести до повного безладу, втрати контролю над педагогічним процесом, що було доведено в дослідженнях Г.Патерсона (G.Patterson) [120, c.218].

Не можна не погодитися з тими вченими, які виступають проти розмежування учнів на «хороших» і «поганих» за результатами оцінок. Слабші учні отримують менше позитивних емоцій в школі. Вони не задоволені своїми успіхами в навчанні, статусом в класному колективі і часто намагаються знайти визнання за межами школи, потрапляючи в молодіжні вуличні групи, в складі яких нерідко здійснюють правопорушення [121, с.249-250; 122]. Тому вчені наголошують на необхідності зміцнювати контакти цих учнів з школою, залучати їх до таких видів діяльності, де вони могли б позитивно проявити себе і отримати схвалення. Слід давати їм досить відповідальні доручення, але обов’язково такі, які вони зможуть виконати. Що стосується навчання, то не обов’язково оцінювати тільки кінцевий результат, доцільно заохочувати слабих учнів навіть за незначні досягнення в начальній діяльності [123, с.116].

Основний результат всіх вищезгаданих досліджень полягає у виокремленні вченими деяких важливих принципів модифікації поведінки, а саме: для того, щоб досягти позитивних проявів поведінки учнів, схильних до девіацій, необхідно здійснювати чіткі, продумані, структуровані педагогічні дії; закріпленню позитивних способів поведінки сприяє схвалення, заохочення; відсутність реакції на вчинки може зумовити зниження активної діяльності (як негативної, так і позитивної); для того, щоб схвалення діяльності учня було дійсно ефективним, воно повинно слідувати безпосередньо після вчинку тощо.

Цілком очевидно, що з такими висновками можна повністю погодитись.

Ученими також виявлено, що дуже позитивно впливає на поведінку учнів залучення школою батьків до шкільних справ, активізація їх ролі в отриманні дитиною освіти. Виправдовує себе досвід запрошення батьків у школу для участі в різних заходах, організація їх виступів перед дітьми з інформацією про їх професії, екскурсії дітей на виробництво, де працюють батьки тощо.

Отже, освітні заклади, які можуть допомогти учням здобути певні досягнення, незважаючи на їх здібності, намагаються інтегрувати їх в шкільне середовище, зменшують таким чином рівень девіантної поведінки. Школи, які виокремлюють вихованців відповідно до академічної здатності та зосереджуються на академічному успіхові за рахунок соціальних навичок, категоризують вихованців як девіантів, неадекватних і невдах, намагаються перекласти відповідальність за них на інші інституції, мають високий рівень правопорушень серед учнів. Школи, які постійно виключають найбільш важких учнів, або ігнорують тих, хто регулярно не відвідує занять, можуть самі сприяти підвищенню рівня девіантності серед учнівської молоді [124, с.39]. І, навпаки, школи, які намагаються максимально підвищити освітній прогрес тих учнів, які перебувають в групі ризику, мають менше проблем з девіантними проявами. Крім створення позитивної атмосфери, професійного управління, доброзичливого і співчутливого ставлення до кожного учня, вони також акцентують увагу на запобіганні прогулів, стимулюють батьківський інтерес до шкільних справ, роблять школу суспільним ресурсом, підтримують прогресивні освітні ініціативи, розширюють програму навчання, уникають залякування учнів[125, с.72].

Серед заходів підвищення ефективності навчально-виховної діяльності загалом і профілактичної роботи зокрема, дослідники найчастіше виокремлюють наступні :

• підвищення вимогливості до педагогічного персоналу, рівня професійної підготовки;

• залучення учнів до проектування шкільного життя та піклування про навколишнє середовище, таким чином формуючи почуття власної причетності до всіх справ шкільного життя і підтримання порядку в мікрорайоні школи;

• вирішення проблеми зниження рівня прогулів через строгу систему реєстрації;

• запровадження більш суворих правил стосовно поновлення в школі після відрахування за прогули, неуспішність, або протиправні дії;

• доступ до альтернативного способу отримання освіти.

Профілактична робота правоохоронних органів

Аналіз наукової літератури і відповідних документів переконливо свідчить про наявність тісної співпраці освітніх закладів з правоохоронними органами в профілактичній діяльності з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки [126; 127; 128].

Слід підкреслити, що у Великій Британії ще в 70-х роках в поліції були створені спеціальні відділення по роботі з неповнолітніми, в обов’язки яких входить: залучення громадськості і батьків до здійснення контролю за поведінкою дітей; встановлення зв’язків з молодіжними, громадськими, релігійними організаціями; систематичне проведення бесід у школах на правову тематику (з учнями і вчителями); підбір поліцейських кадрів, здатних найбільш ефективно працювати з молоддю та ін.

В поліції Великої Британії існують також спеціальні бюро у справах молоді, які теж виконують важливі функції: реєстрація неповнолітніх правопорушників, на кожного з яких заводиться спеціальна карточка; систематична перевірка каталогу, внесення до нього певних змін; відвідання різних організацій для отримання інформації про неповнолітніх (школи, позашкільні заклади, сім’ї); інформування батьків, учителів шкіл про заходи, які приймаються стосовно учнів-правопорушників;

Серед цих функцій чи не найбільш важливою є робота з самим неповнолітнім. Працівники бюро повинні вияснити, чи вперше підліток порушив закон, наскільки серйозним є правопорушення, чи визнає свою провину, як ставиться до застосованих до нього санкцій, засобів впливу тощо.

Правова пропаганда серед учнівської молоді теж посідає чільне місце у профілактичній діяльності поліції, причому поліція працює як з учнями, так і з учителями. В багатьох школах заняття, організовані працівниками поліції, є частиною шкільної програми. В них розглядаються питання зловживання наркотиками, правової відповідальності неповнолітніх та їх батьків, попередження злочинної поведінки, надання першої допомоги жертвам нещасних випадків тощо.

В процесі занять широко використовуються ділові ігри (імітація судового засідання, де слухається справа неповнолітнього правопорушника та ін.), ситуації і сюжети з поліцейської практики.

Значна увага надається і питанням соціально–правового захисту неповнолітніх, збереження їх особистої безпеки. В цьому напрямку виокремлюються два аспекти. Перший з них – просвітницька робота. Відвідуючи школи, працівники поліції знайомлять учнів з правилами особистої безпеки, наводять приклади з поліцейської практики, відповідають на запитання.

Популярною в школах є спеціально розроблена гра «Бійся незнайомця», яка використовується здебільшого в роботі з молодшими школярами і підлітками. Основні принципи гри: не йди нікуди з незнайомою людиною; не приймай подарунків від незнайомої людини; не сідай в машину до незнайомої людини; не затримуйся на вулиці в пізню пору та ін.

Інший аспект цієї роботи, який набув досить широкого розповсюдження останнім часом, – це складання дактилокарти неповнолітніх за згоди їх самих та їх батьків. Наявність детальних характеристик неповнолітніх та їх дактилоскопії сприяє розшуку дітей у випадку їх викрадення, або ж втечі з дому, бродяжництва.

Важливим, на нашу думку, є той факт, що правоохоронні органи Великої Британії намагаються охопити превентивною роботою різні вікові категорії неповнолітніх, включаючи і молодших школярів. Так, у багатьох школах в молодших класах проводиться один урок щотижнево впродовж місяця представниками правоохоронних органів. Дітей знайомлять з їх основними правами і обов’язками, а також найпростішими заходами індивідуальної і колективної безпеки, намагаючись таким чином не тільки попередити здійснення протиправних дій неповнолітніми, але й знизити рівень віктимності серед дітей і підлітків, запобігти тому, що вони можуть стати жертвою злочину, що, на нашу думку, теж дуже важливо. Вважаємо, що в школах України при забезпеченні правового виховання учнів варто звернути увагу і на цей аспект проблеми.

Аналіз наукової літератури і відповідних офіційних документів свідчить, що спільна профілактична діяльність правоохоронних, освітніх, соціальних закладів передбачає:

• розробку і використання адекватних критеріїв спільної діяльності;

• підвищення рівня професійної підготовки спеціалістів, які працюють з неповнолітніми;

• спільну організацію батьківського всеобучу;

• проведення спільних заходів на рівні індивідуальної профілактики, включаючи оздоровлення середовища;

• організацію постійної інформаційної взаємодії між всіма суб’єктами профілактичної діяльності.

Профілактична робота громади

Перш за все, зауважимо, що у Великій Британії виховному потенціалу громади («community») надається важливе значення. Цей термін дуже широко вживається в британській науковій літературі і не має точного перекладу. Найчастіше він перекладається на українську мову як: «громада», «спільнота», «громадськість», іноді, вживаючи цей термін, мають на увазі найближче соціальне середовище.

Дослідження свідчать, що неповнолітні та молодь, які мають багато вільного часу, за використанням якого ніхто не стежить, і вони марнують його в різних сумнівних компаніях, перебувають у підвищеному ризику антисоціальної поведінки та схильності до правопорушень [127; 129, с.92-94]. Отже, цілком правомірним є твердження учених, що багатьом негативним проявам (незначні проступки, дрібне хуліганство) можна запобігти за допомогою створення для неповнолітніх і молоді умов для доступного відпочинку, заняття спортом та громадськими видами діяльності. Цим повинен займатися кваліфікований персонал позашкільних закладів, спроможний залучати молодь до корисного і змістовного проведення вільного часу, а також різні громадські організації [130, с.49].

Слід відзначити, що сфера дозвілля займає досить важливе місце в житті людини, особливо – молодої. Саме в молодому віці хочеться розважатися, спілкуватися з друзями, відвідувати концерти, дискотеки.

В процесі активного змістовного дозвілля відбувається розвиток і самовиховання особистості, індивід збагачується новим соціальним досвідом. Тому дуже важливо, щоб дозвілля передбачало не тільки розваги, а й сприяло вихованню, вдосконаленню молодих людей. Таку позицію відстоюють як британські, так і вітчизняні вчені.

Співпадають погляди британських і вітчизняних учених стосовно позитивного впливу на неповнолітніх, схильних до девіантної поведінки, різних молодіжних громадських об’єднань.

Учені вважають, що дитячі громадські об’єднання створюють умови для задоволення: потреб дітей і підлітків в самореалізації; актуалізації можливостей, які не мали змогу проявитися в інших спільнотах, членами яких були неповнолітні; усунення дефіциту продуктивного спілкування; уміння взаємодіяти з іншими.

Існує низка досліджень, які доводять однозначно, що молодіжна громадська робота запобігає злочину. Тому у Великій Британії розповсюджена практика реалізації різних молодіжних громадських проектів. Правда, дослідження, проведене Princess Trust та Coopers Lybrand, визначило, що громадський молодіжний проект не завжди може ефективно запобігати злочинам серед молоді і бути одночасно економічно вигідним [131, с.7]. Незважаючи на слушність цього висновку, загалом громадським молодіжним проектам надається значна професійна і громадська підтримка.

Стратегії запобігання молодіжної злочинності зазвичай розробляються, починаючи з дослідження, яке оцінює місцеві проблеми в порівнянні з даними, пов’язаними зі злочинністю неповнолітніх в інших регіонах країни, та консультацій в громаді, з місцевими агентствами і молоддю. При цьому важливо визначити природу проблеми (антисоціальна поведінка, бійки між учнями, транспортні злочини, крадіжки), вікову відповідальність правопорушника (8-14; 15-18; 19-25 років) і обрати заходи, які спрацюють в конкретній ситуації. Вони можуть включати наступне:

Робота в короткотермінових проектах з дітьми та молоддю

Це може бути проведення різних свят, фестивалів, підтримка цікавих молодіжних ініціатив у районі з високим рівнем злочинності. Ці програми можна розгорнути швидко, вони не є занадто дорогими, часто демонструють очевидність прогресу, служать ефективною платформою для співпраці багатьох агентств і можуть зменшити в певній мірі проблеми злочинності неповнолітніх і молоді.

Довготермінові проекти стосовно молоді, яка перебуває в ризику протиправної поведінки.

Такими, наприклад, можуть бути молодіжні проекти роботи з ізольованою молоддю (яка опинилася поза школою, сім’єю, виробництвом, громадою), реалізація ініціатив працевлаштування та поселення, громадського наставництва. Ці проекти спрямовані на відносно невелику кількість неповнолітніх та молоді (конкретна цільова група) і вимагають довго­тривалого фінансування. Прикладом може бути британський проект роботи з молоддю, заснований в містечку Runcorn графства Чешир (Cheshire County Coucil’s Youth Service and Crime Concern) з метою вдосконалення стосунків між молоддю і ширшою громадою. Він дав молоді можливість знайти конструктивні вирішення їх проблем і зменшив наслідки антисоціальної поведінки і дрібної злочинності. Так, в процесі проекту були створені умови для молоді прилучитися до суспільно-корисної праці, зробити внесок у громадську роботу за місцем проживання і отримати позитивну оцінку своєї діяльності і визнання громади. Спочатку молоді люди (близько 50 чоловік віком 15-25 років) з проблемною поведінкою були залучені до проведення дослідження з освітленості вулиць міста. В процесі цієї нескладної, але корисної роботи, з допомогою молодих людей було виявлено понад 150 несправних вуличних ламп і замінено на нові. В подальшому їх залучали до виконання більш складних завдань в суспільно-корисній діяльності. Позитивна оцінка їх діяльності громадою, авансування довір’ям, викликали у молодих людей відповідні емоції задоволення, сприяли формуванню у них готовності здійснювати схвалювані оточуючими вчинки в майбутньому.

Підкреслимо, що в подібних проектах особлива увага звертається на підлітків і молодь, які часто пропускають заняття в школах, не працюють, не бажають жити в сім’ї, займаються бродяжництвом, схильні до крадіжок та інших антисоціальних дій.

У Великій Британії в профілактичній роботі з неповнолітніми і молоддю творчо використовують надбання інших країн, зокрема США. Наприклад, у США були розроблені молодіжні проекти і програми в багатьох сферах Фундацією Ейзенхауера [132], які мають на меті вирішити багатопланові проблеми молоді, схильної до девіантної поведінки. Елементами цих програм є: розвиток самоповаги у кожного неповнолітнього; розширення родинної підтримки; освіта і наставництво; підтримка молодіжних об’єднань, асоціацій, союзів, команд; підготовка до зайнятості; створення нових робочих місць і працевлаштування молоді.

В окремих випадках повинні бути присутні всі ці елементи, щоб програма була успішною, іноді достатньо кількох. Ефективність програм перевіряється через порівняння кількості арештів, зареєстрованих випадків антисоціальної поведінки до, під час і після реалізації програми. Хоч іноді мали місце певні проблеми з точним визначенням результатів, у багатьох випадках ці результати виявилися вражаючими, окремі програми і проекти мали позитивний вплив на широку громадськість і на індивідуальних учасників.

У Великій Британії прикладом такого підходу є молодіжний проект Dalston в містечку Hackney на схід від Лондона. Це – нова освітня і наставницька програма, якою керує організація Crime Concern у співучасті з Hackney Touncil, поліцією і виправною службою. Цей проект спрямований на молодих людей віком 15-20 років, які перебувають в серйозному ризику вчинити правопорушення, або вже мають кримінальний досвід. Проект намагається допомогти молоді кардинально змінити стиль життя, відійти від правопорушень і зосередитися на позитивній діяльності, пов’язаній з освітою, професійною підготовкою і зайнятістю та особистісним розвитком. Програма зазвичай включає три компоненти. Спочатку тижневий курс роботи з молодими людьми допомагає їм вирішити, чого вони хочуть досягнути. Потім відповідна освітня підготовка забезпечує їх необхідними знаннями і вміннями. І, нарешті, дорослий наставник (як правило, волонтер з місцевої громади) пропонує їм довготривалу підтримку, щоб допомогти реалізувати їх плани.

А налізуючи особливості профілактичної роботи з неповнолітніми у Великій Британії, яка забезпечується сім’єю, освітніми закладами, поліцією, соціальними службами, громадськими організаціями, вважаємо за доцільне зупинитися також на деяких особливостях реалізації завдань віктимологічної профілактики, оскільки у Великій Британії вона досить добре розвинена, на відміну від України.

Відзначимо, що під віктимністю як зарубіжні, так і вітчизняні вчені зазвичай розуміють сукупність властивостей особистості, які можуть зумовити її неправильну, неадекватну поведінку в криміногенній ситуації. В результаті підвищується ризик для таких осіб стати жертвами злочинів [5; 133].

Віктимність – це об’єктивно притаманна людині здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину. Залежно від особистісних рис і поведінки індивіда, ступінь його вразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність), або бути нижчим від середнього (мінімальна віктимність). Підкреслимо, що індивід не набуває віктимності в процесі життєдіяльності, а є віктимним з моменту народження і до смерті. Він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже для кожного існує об’єктивна можливість стати жертвою злочину.

Правда, існують й інші погляди на віктимність. В широкому значенні цей термін може бути використаний і стосовно того, хто вчинив злочин, оскільки він сам, можливо, є жертвою обставин, ситуації, яка склалася. Недаремно дуже часто неповнолітніх злочинців вважають жертвами неправильної соціалізації внаслідок перебування їх у вкрай несприятливих сімейних умовах [134, с.72]. І хоч це аж ніяк не може служити виправданням їх дій, проте дозволяє краще зрозуміти причини девіантної поведінки і, відповідно, розробити адекватні превентивні заходи.

Підвищена віктимність, в першу чергу, характерна саме для неповнолітніх. Що стосується статі, то цей фактор є визначальним для окремих видів злочинів (наприклад, сексуальних), де потерпілими найчастіше виявляються дівчата.

Віктимна поведінка може бути необережною, ризикованою, об’єктивно небезпечною для самого потерпілого. Водночас, віктимність – не фатальна риса особистості. На думку британських учених, рівень віктимності можна суттєво знизити у переважної більшості осіб за умови проведення відповідної роз’яснювально-профілактичної роботи, залучення осіб з підвищеною віктимністю до спеціальних тренінгів.

Таким чином, віктимологічна профілактика є одним з важливих напрямків попередження девіацій неповнолітніх, особливо таких, як насильство (в тому числі сексуальне), пограбування, суїцид та інші. Це – специфічна діяльність соціальних інститутів, спрямована на виявлення, усунення чи нейтралізацію факторів, обставин, ситуацій, які формують віктимну поведінку і зумовлюють здійснення правопорушень і злочинів, виявлення груп ризику з підвищеною віктимністю і вплив на них з метою відновлення чи активізації їх захисних властивостей, а також на розробку і вдосконалення спеціальних засобів захисту громадян.

Віктимологічна профілактика має складну структуру, здійснюється різними суб’єктами, на різних рівнях, в різних видах і формах стосовно різних об’єктів на всіх стадіях проявів віктимної поведінки особистості.

Суб’єктами віктимологічної профілактики виступають ті ж державні органи, громадські та приватні організації, окремі громадяни, які забезпечують традиційну профілактику, але можуть створюватися спеціальні органи, громадські, релігійні, приватні організації, які на професійній основі забезпечують реабілітаційно-профілактичну роботу з реальними чи потенційними жертвами злочинів[5].

На жаль, в Україні сьогодні ця робота проводиться далеко не на належному рівні. Особливо це стосується реабілітаційних заходів. Наприклад, у випадку зґвалтування, чи інших насильницьких дій щодо неповнолітніх, основна увага звертається на тих, хто здійснив злочин (вивчення всіх обставин справи і обрання адекватних заходів покарання), а жертви цих злочинних дій зазвичай залишаються поза увагою. В результаті цього пережитий ними стрес не тільки негативно позначається на їх психічному і фізичному самопочутті, але в майбутньому, опинившись в подібній життєвій ситуації, вони знову можуть постраждати.

В зв’язку з цим, на нашу думку, заслуговує уваги здійснене нещодавно в Україні колективне дослідження проблеми попередження насильства стосовно дітей [3]. Цю роботу, безперечно, слід продовжити, використовуючи досвід зарубіжних країн, зокрема Великої Британії.

У Великій Британії існують спеціальні реабілітаційні центри, де проходять курс реабілітації як самі неповнолітні, які постраждали від насильства, так і їх батьки, що на нашу думку, дуже доцільно. По-перше, багато батьків (особливо матері) у випадках, коли їх діти зазнали насильства, самі перебувають в стресовому стані і потребують допомоги психолога, психотерапевта, по-друге, через батьків, які є найближчими для дитини людьми, спеціалісти намагаються впливати на дітей, допомагаючи їм забути пережите і вести повноцінний спосіб життя в майбутньому. З дітьми працюють психологи, педагоги, медики, психотерапевти, соціальні працівники, використовуючи як індивідуальну, так і групову роботу, найрізноманітніші психолого-педагогічні реабілітаційні технології, зокрема, арттерапію.

Безперечно, віктимологічна профілактика не вирішує всіх проблем, однак разом з традиційною профілактикою може суттєво підвищити рівень попередження злочинних девіацій неповнолітніх, робить профілактичну діяльність більш завершеною [135, с.117].

Надзвичайно велике значення надається сьогодні британськими вченими дослідженню особливостей профілактичної роботи з неповнолітніми, які вживають наркотичні речовини. Проблема наркоманії серед молоді дуже болюча для Великої Британії. Суспільна думка рішуче засуджує таку поведінку: наркотики не лише руйнують молоде життя, але й ведуть до розколу сімей і часто є причиною злочинів.

В питаннях зловживання психоактивними речовинами профілактика розглядається вченими як комплекс соціальних, освітніх і медико-психологічних заходів, спрямованих на виявлення і усунення причин та умов, які сприяють розповсюдженню і вживанню психоактивних речовин, попередженню розвитку негативних особистісних і соціальних наслідків зловживання цими речовинами.

За зведеними статистичними даними національних досліджень, Міністерства внутрішніх справ, Шотландського центру з питань інфекцій та санітарного стану навколишнього середовища, урядового підрозділу по боротьбі зі злочинністю та у справах кримінального судочинства, Департаменту інформації та статистики Національної служби охорони здоров’я, у 2002 році на облік стало 10 798 чоловік з наркотичною залежністю, тобто 224 на 100 000 населення. З них дітей та молоді, віком до 19 років, – 1 138 чол. При проведенні анонімних опитувань у школах, було з’ясовано, що 33% 15-річних і 11% 13-річних учнів вживали наркотичні речовини. Досить високим є рівень смертності, пов’язаної зі зловживанням наркотиками. Так, у 2001 році в Шотландії було зареєстровано 332 смертельні випадки, з них 80 померлих – це підлітки та молодь віком до 25 років [136].

Проведені дослідження місцевих органів влади демонструють зв’язок між вживанням наркотиків та здійсненням протиправних вчинків [137, с. 14].

Крім того, існує залежність між вживанням наркотиків i розповсюдженням ВІЛ-інфекції. Так, значну частку осіб, вражених вірусом імунодефіциту людини (38% станом на 2001 р.), складали ін’єкційні наркомани [138]. Тому профілактика наркоманії передбачає не тільки відповідну роз’яснювальну роботу з приводу шкідливості вживання наркотиків, а також лікування амбулаторно i в стаціонарі. Кожен департамент соціальної роботи забезпечує діяльність центрів діагностики СНІДу та наркотичної залежності. Серед інших інститутів та організацій, які намагаються допомогти вирішити цю проблему, – служби охорони здоров’я, поліція, громадські організації, місцеві проекти для забезпечення освіти, консультацій, підтримки. Дуже незвичним і, на перший погляд, дивним може видатися такий засіб профілактики, як інструктаж щодо правильного вживання наркотичних речовин (особливо це стосується ін’єкцій). З цих питань випускаються спеціальні посібники, демонструються кінофільми [139]. На думку фахівців, подолати проблему розповсюдження наркоманії на даний час дуже важко, проте у такий спосіб можна значно зменшити деякі її негативні наслідки(захворюваність на СНІД, правопорушення, смертельні випадки від передозування та ін.), з чим, очевидно, варто погодитись.

Учені виокремлюють первинну, вторинну і третинну профілактику наркоманії. Первинна профілактика включає комплекс соціальних, освітніх і медико-психологічних заходів, які попереджають прилучення неповнолітніх до вживання психоактивних речовин.

Вторинна профілактика передбачає забезпечення комплексу відповідних соціальних, освітніх і медико-психологічних заходів, покликаних попередити формування наркотичної залежності в осіб, які епізодично вживають психоактивні речовини.

Третинна профілактика (або реабілітація) – це комплекс соціальних, освітніх, медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного і соціального статусу індивіда, активізацію його реабілітаційного потенціалу, попередження рецидивів захворювання.

У профілактичній роботі використовуються різні моделі: освітня, медична, психосоціальна.

Освітня модель базується на педагогічно-виховних методах діяльності спеціалістів освітніх установ, спрямованих на оволодіння дітьми і підлітками знаннями про соціальні і психологічні наслідки наркоманії з метою формування негативного ставлення до вживання наркотиків.

Медична модель базується на інформаційно-лекційній роботі. Це – спільна діяльність спеціалістів освітніх і медично-профілактичних закладів, спрямована на формування у дітей і молоді знань про негативний вплив наркотиків на фізичне і психічне здоров’я, загрозу ВІЛ-інфекції, венеричних захворювань.

Психосоціальна модель базується на біопсихосоціальному підході до попередження зловживань психоактивними речовинами. Вона передбачає спільну діяльність спеціалістів освітніх і позашкільних закладів, спрямовану на формування у неповнолітніх особистісних ресурсів, які можуть забезпечити домінування цінностей здорового способу життя, установки на відмову від вживання психоактивних речовин.

Узагальнення результатів досліджень учених з проблеми профілактики девіантної поведінки неповнолітніх дає можливість виокремити деякі важливі умови ефективності профілактичної роботи з неповнолітніми, які , на нашу думку, є цілком прийнятними і для вітчизняної теорії і практики профілактики девіантної поведінки неповнолітніх:

1. Своєчасність. Своєчасне виявлення найперших симптомів неблагополуччя в моральному розвитку і поведінці неповнолітнього і прийняття негайних адекватних заходів впливу може допомогти призупинити подальшу моральну деформацію особистості неповнолітнього, попередити вчинення ним протиправних дій.

2. Передбачуваність. Знаючи про схильність неповнолітнього до тих чи інших девіацій (хуліганство, крадіжки, вживання наркотиків, бродяжництво, проституція, суїцид) можна наперед прогнозувати можливості їх проявів в певних ситуаціях і спрямувати спеціальні профілактичні заходи на їх попередження.

3. Диференційованість. В процесі профілактичної роботи дуже важливо дотримуватись індивідуального підходу до кожного неповнолітнього, схильного до девіантної поведінки, враховуючи його індивідуально-психологічні, вікові, статеві особливості, етнічну приналежність, умови життя, ідеали, захоплення тощо.

4. Послідовність. Різні засоби впливу на неповнолітнього з девіантною поведінкою повинні використовуватися в певній послідовності, починаючи з найпростіших і поступово переходячи до більш сильних, дієвих. Наприклад, у випадку вчинення неповнолітнім дій, які суперечать загальноприйнятим нормам і правилам поведінки, існуючому законодавству, доцільно починати профілактично-виховну роботу з ним, застосовуючи такий метод впливу, як переконання, спрямований на активізацію його самосвідомості, здатності самостійно критично осмислити власну поведінку і відкоригувати її. Якщо ж це не дасть позитивних результатів, слід застосовувати заходи, зв’язані з дисциплінарною, адміністративною, а в разі необхідності навіть з кримінальною відповідальністю.

5. Комплексність. В профілактичній роботі обов’язково повинні поєднуватись заходи, спрямовані на інтеграцію морального, правового, фізичного, естетичного, трудового виховання, а також забезпечуватись взаємодія і співробітництво освітніх, загальнодержавних, правоохоронних, наукових установ, закладів культури, охорони здоров’я, соціальних служб і сім’ї.

Особливості практичної реалізації цих умов будуть більш детально розкриті в наступних розділах.

Ще одна надзвичайно важлива умова ефективності профілактичної роботи з неповнолітніми у Великій Британії, яка заслуговує, на нашу думку, особливої уваги – це відповідне кадрове забезпечення закладів, установ і служб, які працюють з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки.

Переважна більшість британських учених цілком слушно вважає, що ефективність профілактичної роботи з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки, в значній мірі зумовлена високим рівнем професійної підготовки кадрів, які працюють з цією категорією. Вони повинні мати відповідні теоретичні знання з психології, педагогіки, права, практичні вміння і навички соціально–педагогічної роботи з дітьми, молоддю, сім’єю.

Підготовка фахівців, які працюють з неповнолітніми, схильними до девіацій і наглядають за поведінкою умовно-засуджених правопорушників, до 2001 року регулювалася Центральною Радою з питань освіти і підготовки в сфері соціальної роботи (CCETSW), а на сьогодні національними радами з питань надання соціальних послуг у відповідних регіонах країни. Найповніше всі ці питання висвітлені в документі «Вимоги до диплома з підготовки службовців, які наглядають за поведінкою умовно-засуджених правопорушників в галузі соціальної роботи в Англії та Уельсі», а також в інших важливих документах, які стосуються підготовки фахівців соціальної роботи [140; 141; 142].

Хоч вітчизняна теорія і практика профілактичної роботи з неповнолітніми також визнає необхідність відповідної підготовки фахівців для роботи з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки, або які вже вчинили правопорушення і перебувають у спеціальних виправних закладах, на сьогоднішній день в Україні реально дуже мало спеціалістів, здатних ефективно працювати в сфері профілактики девіантної поведінки. Більше того, в найближчому майбутньому їх кількість, очевидно, суттєво не зросте, тому що цілеспрямована фахова підготовка таких спеціалістів поки що не забезпечується вищими навчальними закладами.