3.1. Загальна підготовка майбутніх фахівців соціальної сфери у Великій Британії

На сьогодні у Великій Британії сформована досить цікава структура підготовки фахівців до роботи у соціальній сфері, представлена різнорівневою багатоступінчатою системою. Перші 3-4-й рівні – недипломовані соціальні працівники, які безпосередньо забезпечують обслуговування клієнтів в різних соціальних закладах. 5-6-й рівні – дипломовані спеціалісти соціальної роботи, які пройшли відповідну підготовку в університетах чи коледжах. Підкреслимо, що недипломовані соціальні працівники теж проходять певну професійну підготовку. Існують єдині національні стандарти, на основі яких присуджується 1-й, 2-й, 3-й, 4-й ступінь кваліфікації недипломованих соціальних працівників.

На робочому місці за соціальним працівником, який претендує на отримання певного рівня кваліфікації, спостерігає співробітник закладу, який має відповідну ліцензію (наставник). Особлива увага звертається на наявність практичних навичок догляду за клієнтами, комунікативні уміння, знання відповідних законодавчих актів і нормативів, а також на уміння використовувати технічні засоби, зокрема, реабілітаційну техніку. Кандидат на отримання кваліфікаційного рівня пише заяву, в якій вказує свої автобіографічні дані, діапазон виконуваних ним робіт, а також додає матеріали, які підтверджують його компетентність у відповідності із встановленими стандартами. Крім цього, необхідно представити відгук від керівника (менеджера) закладу. Всі ці документи відправляються в спеціальні кваліфікаційні ради, які працюють при муніципалітетах і контролюються Національною кваліфікаційною радою. Якщо експерти ради вважають, що присвоєння відповідного рівня кваліфікації тому чи іншому кандидату поки що є недоцільним, то матеріали направляються в районну раду, а з відти – в соціальний заклад. Претендент намагається вдосконалити свою роботу і через деякий час знову подає документи в раду для отримання кваліфікаційного рівня.

Цей рівень підготовки соціальних працівників вважається у Великій Британії довузівською підготовкою.

У Великій Британії освітні послуги надають 168 університетів та коледжів [244], серед яких проблемою підготовки фахівців соціальної роботи (до роботи з дітьми зокрема) займаються щонайменше 68 навчальних закладів (див. додаток Ш), в яких відкрита спеціальність «соціальна робота». Готуються таік фахівці за планами підготовки бакалаврів і магістрів соціальної роботи. В окремих освітніх закладах на базі бакалавра (та для тих, хто має великий практичний досвід роботи з дітьми) готують спеціаліста з певної галузі у сфері соціальної роботи (наприклад, спеціаліст з соціальної роботи: соціальна робота з дітьми, молоддю і т.д. (Specialist in Social Work: Social Work with Children, Young People, their Families and Carers).

Вищі навчальні заклади Великої Британії мають досить широкі повноваження в організації навчального процесу, тому зміст і форми підготовки фахівців в різних закладах можуть суттєво відрізнятися. Проте, як правило, у більшості вузах, які готують фахівців соціальної роботи, до 2001–го року вони будувалися у відповідності з вимогами Центральної ради з питань навчання і підготовки у соціальній роботі (Central Council for Education and Training in Social Work), створеної у 1983 році. Вона припинила своє функціонування 1 жовтня 2001 року. Зміст таких вимог зводиться до наступних блоків:

1) спілкування;

2) сприяння та підтримка, допомога клієнту;

3) аналіз і планування;

4) втручання у життя клієнта і надання йому необхідних соціальних послуг;

5) робота в організації; розвиток професійної компетентності.

На сьогодні після проведеної реформи на початку 2000-го року у Великій Британії обов’язки Центральної ради з питань навчання і підготовки у соціальній роботі були розподілені між національними радами з питань надання соціальних послуг у відповідних регіонах. Таким чином були створені: Загальна рада з питань соціального опікування (General Social Care Council – GSCC) в Англії; Рада з питань піклування (Care Council for Wales – CCW) в Уельсі; Рада з питань надання соціальних послуг (Scottish Social Services Council – SSSC) в Шотландії; Рада з питань соціального піклування (Northern Ireland Social Care Council – NISCC) в Північній Ірландії [245].

Рада з питань піклування Уельсу (Care Council for Wales) почала діяти з 1 жовтня 2001 року і є відповідальною за регулювання програм підготовки соціальних працівників, за присудження кваліфікацій соціальним працівникам (надання диплому в соціальній роботі), функціонування післядипломної освіти в системи соціальної роботи (а) надання післядипломних відзнак (сертифікатів різного рівня тощо); б) надання відзнак за роботу в сфері піклування за дітьми; в)  надання відзнак за роботу в сфері практичного навчання; г) надання відзнак за роботу у сфері регулювання надання послуг опікування) [246].

Рада з питань соціального піклування Північної Ірландії (Northern Ireland Social Care Council) є відповідальною за підняття стандартів соціального піклування в Північній Ірландії. За наступних декілька років, кожний, хто працює в сфері соціальної роботи або надання соціальних послуг, буде зареєстрований Радою, а це означатиме, що ці спеціалісти дотримуватимуться стандартів поведінки, практики, освіти і відповідної підготовки, що розроблені цією Радою [247].

Створена в Англії 1 жовтня 2001 року згідно Акту про стандарти опіки (від 2000 року) Загальна Рада з питань соціального піклування є керівним органом для соціальних працівників в Англії. Вона відповідає за розробку кодексу практики для соціальних працівників, створення та підтримку реєстру соціальних працівників, регулювання і підтримку в сфері освіти соціальної роботи та підготовки соціальних працівників [248].

Завданням Загальної Ради з питань соціального піклування є «вдосконалити громадський захист, підвищити професійні стандарти» і підготувати в Англії:

• добре кваліфіковану, ефективну і відповідальну робочу силу в соціальній сфері;

• відповідальних роботодавців в громадських і приватних секторах.

Загальна Рада з питань соціального піклування в центрі уваги організації ставить потреби користувачів соціальних послуг. Піднімаючи статус професії «соціальний працівник», Рада має на меті допомогти підготувати та підтримувати кваліфіковану і компетентну робочу силу. Її основними завданнями є:

• збільшити довіру громади через підвищення стандартів до підготовки соціальних працівників;

• підтримувати хорошу практику і засуджувати погану практику в сфері соціальної роботи;

• покращити імідж професії серед громадян країни;

• створити всеохоплюючий і сучасний реєстр соціальних працівників із зазначенням їх професійної кваліфікації та історії їх зайнятості;

• встановити зрозумілі та прозорі правила для реєстрації соціальних працівників;

• розробити професійні стандарти поведінки і практики соціальних працівників, їх роботодавців та запровадити їх в практику соціальної роботи;

• гарантувати якісну підготовку соціальних працівників;

• підвищити правосвідомість і повагу до соціальних працівників тощо.

Шотландська рада з питань надання соціальних послуг (Scottish Social Services Council) була створена в жовтні 2001 року згідно Акту про Регулювання Опіки (Шотландія) від 2001 року (Regulation of Care (Scotland) Act 2001) [249]. Вона відповідає за підняття стандартів роботи для працівників шотландських соціальних служб. Її завдання полягає в забезпеченні служб компетентним персоналом; персоналом, якому можна довіряти, який здатний якісно надавати соціальні послуги, який матиме повну довіру громадськості, клієнтів, а отже:

• підняти професіоналізм персоналу соціальних служб;

• підняти стандарти практики в сфері соціальної роботи;

• захистити тих, хто користується соціальними послугами.

З метою виконання поставлених завдань, а саме захисту клієнтів і соціальних працівників, Шотландська рада з питань надання соціальних послуг несе відповідальність за:

• створення реєстру для працівників соціальних служб та їх роботодавців;

• публікацію кодексу практики для соціальних працівників та їх роботодавців;

• регулювання питання підготовки і освіти соціальних працівників.

Реєстрація має вигляд громадського запису в реєстр тих, хто відповідає вимогам реєстрації і погодилися дотримуватися стандартів, встановлених в Кодексі практики для працівників соціальної сфери. Шотландська рада з питань надання соціальних послуг публікує реєстр на своєму вебсайті, де громадськість та роботодавці можуть перевірити чи конкретний соціальний працівник є зареєстрованим. Рада діє згідно письмових вказівок і під загальним керівництвом міністрів Шотландського парламенту.

Існує ряд принципових і загальних для всіх навчальних закладів положень, якими керуються у підготовці фахівців соціальної роботи всі вузи Великої Британії:

1. Знання національних стандартів соціальної роботи. Одним з центральних питань в стандартах якості надання соціальних послуг є характер взаємовідносин між працівниками соціальних служб та їх клієнтами, які повинні будуватися на засадах партнерства, взаємоповаги, довір’я.

2. Різноманітність соціальних груп, громад, а також способу життя вимагає глибокого знання теорії і моделей соціальної роботи зі всіма соціальними групами і віковими категоріями, а також юридичних знань, щоб законодавчо забезпечити сферу соціальних послуг в регіоні.

3. В процесі навчання студенти повинні оволодіти основами професіоналізму, який розглядається британськими вченими як сукупність особистісних характеристик людини, необхідних для успішного виконання професійних завдань. На всіх етапах розвитку професіоналізму соціального працівника реалізується ідея, смисл якої полягає в тому, що для соціального працівника характерною є орієнтація на людину як на найвищу цінність. Отже, професією соціального працівника можна оволодіти тільки в індивідуально-особистісному контексті.

4. В основу підготовки соціальних працівників у Великій Британії покладено принцип професійно-особистісного розвитку майбутнього спеціаліста, тобто професійна освіта орієнтована як на особистісний, так і на професійний розвиток майбутнього спеціаліста. Соціальний працівник повинен володіти значним обсягом знань, умінь і навичок у поєднанні з відповідними особистісними якостями і здатністю до творчого, нестандартного вирішення проблем клієнта.

5. Етика соціальної роботи. Успіх професійної діяльності майбутнього соціального працівника залежить від оволодіння ним системою теоретичних і практичних знань, наявності у нього певних особистісних властивостей, а також від неухильного виконання ним етичних норм і принципів.

6. Всі професійні стандарти і вимоги до соціального працівника у Великій Британії базуються на Кодексі етики (Code of Ethics), прийнятого в багатьох країнах світу і конкретизуються в етичних стандартах соціальних працівників [185].

Згідно Кодексу практики для працівників соціальних служб соціальні працівники повинні:

1. Захищати права та інтереси своїх клієнтів. А саме:

1.1 ставитися до кожної особи, як до індивіда;

1.2 поважати точки зору індивідів і бажання клієнтів;

1.3 підтримувати право клієнта на контроль над власним життям; підтримувати право клієнта на вибір послуг, які він потребує;

1.4 підтримувати гідність клієнта і поважати його право на приватність;

1.5 надавати рівні можливості для клієнтів;

6. поважати різні культури, які несуть клієнти.

2. Намагатися встановити і підтримати довір’я своїх клієнтів до своєї роботи. А саме:

2.1 бути чесним і надійним;

2.2 спілкуватися відкрито, чітко і відверто;

2.3 поважати право клієнта на конфіденційність стосовно наданої ним інформації і чітко пояснювати клієнтам політику агентства стосовно питань конфіденційності;

2.4 дотримуватись робочих обов’язків;

2.5 намагатися не створювати конфлікт інтересів і переконуватися, що існуючий конфлікт не впливає на практику соціального працівника або на його рішення;

6. дотримуватися політики організації та процедур стосовно отримання дарунків і грошей (хабарів) від клієнтів.

3. Підтримувати незалежність клієнтів, захищаючи їх наскільки це можливо від небезпеки або шкоди. А саме:

3.1 підтримувати незалежність клієнтів, допомагати їм усвідомити власні права і користуватися ними;

3.2 використовувати встановлені процедури для звітування про небезпечну, образливу, дискримінативну або експлутаційну поведінку і практику;

3.3 дотримуватися практики і процедур, які розроблені для того, щоб вберегти соціальних працівників та інших людей від насильницької поведінки під час роботи;

3.4 залучати своїх роботодавців або ресурси відповідних органів влади до вирішення труднощів, які можуть з’являтися під час надання соціальної опіки;

5. ставити до відома своїх роботодавців або відповідні органи відносно тієї практики колег, яка не відповідає встановленим стандартам опіки;

3.6 погоджуватися з і дотримуватися політики роботодавців з питань безпеки і охорони здоров’я, включаючи питання зловживань;

3.7 допомагати клієнтам готувати скарги; допомагати колегам брати серйозно скарги до уваги і реагувати на них або ж передавати їх до відповідних осіб;

4. Поважати права клієнтів, гарантуючи що їх поведінка не шкодить їм самим або іншим. А саме:

1. усвідомлювати, що клієнти мають право на ризик; також допомагати їм визначати і управляти потенційними і фактичними ризиками;

2. дотримуватися політики і процедур оцінювання ризику (чи поведінка клієнтів несе певний ризик або шкоду для них самих або інших);

3. вживати необхідних заходів щодо мінімізації ризиків для клієнтів (фактичної або потенційної шкоди, яку клієнти наносять собі та іншим);

4. запевнитися, що колеги і агентства проінформовані про наслідки застосування оцінювання ризику.

5. Підтримувати громадську довіру стосовно наданих соціальних послуг. А саме:

5.1 не зловживати, не нехтувати або не шкодити клієнтам або колегам;

5.2 не експлуатувати клієнтів або колег жодним способом;

3. не зловживати довірою клієнтів або особистою інформацією про них;

5.4 не налагоджувати невідповідні особисті стосунки з клієнтами;

5.5 не дискримінувати клієнтів або колег;

5.6 не припускати дискримінації стосовно клієнтів або колегами;

5.7 не ризикувати самому і не ризикувати іншими;

8. не поводьте себе сумнівно на роботі чи поза нею

6. Відповідати за якість своєї роботи і нести відповідальність за підтримку і вдосконалення власного знання і майстерності. А саме:

6.1 досягати стандартів практики, працюючи законно, безпечно і ефективно;

6.2 дотримуватися встановлених чітких процедур у вашій роботі;

6.3 повідомляти свого роботодавця або відповідний орган про будь-які особисті труднощі, які могли б вплинути на здатність працювати компетентно;

6.4 звертатися про допомогу до свого роботодавця або відповідного органу влади, якщо соціальний працівник не почуваєте себе спроможними виконувати будь-який аспект своєї роботи;

6.5 працювати відкрито і співпрацювати з колегами, ставитися до них з повагою;

6.6 усвідомлювати, що соціальний працівник несе відповідальність за роботу, яку делегуєте іншим працівникам;

6.7 усвідомлювати і поважати ролі та досвід працівників інших агентств, співпрацювати з ними;

6.8 проходити необхідну підготовку або перепідготовку, покращувати свій рівень знань і вдосконалювати свою майстерність, сприяти навчанню і розвитку інших.

Таким чином, Національні ради розробляють національні освітні стандарти, ліцензують факультети соціальної роботи; видають дипломи про присудження кваліфікації випускникам; розподіляють державні замовлення і гранти на науково-дослідну діяльність в галузі соціальної роботи; визначають компетентність, яку кандидат має продемонструвати до того, як отримає кваліфікацію в соціальній роботі. Ця компетентність складається з демонстрування знань, вмінь та розуміння цінностей соціальної роботи [250]. Їх можна навчитися або отримати різними шляхами. Зазвичай, в традиційних освітніх закладах абітурієнтам пропонують денні програми, які на сьогодні рідко залишаються дворічними, а в переважній більшості вже стали трьохрічними. Також існує можливість пройти дистанційний курс підготовки, модульний курс, навчатися через систему отримання кредитів-балів.

Підкреслимо, що основна увага у Великій Британії звертається не стільки на теоретичну підготовку, скільки на оволодіння практичними навичками соціальної роботи. Значна увага звертається також на формування професійної етики і особистісний розвиток і ріст студентів – майбутніх фахівців соціальної роботи.

Диплом з соціальної роботи (DipSW) є визнаною кваліфікацією у Великій Британії для соціальних працівників і службовців у цій сфері. Зміст освіти і програм з підготовки, які ведуть до отримання DipSW в Англії, Шотландії, Уельсі і Північній Ірландії, є по суті однаковим, але беруться до уваги відмінності в законодавстві і способи надання соціальних послуг в цих країнах [251].

Підготовка соціальних працівників організовується та забезпечується університетами або коледжами у співпраці з різними типами соціальних агентств. Вони беруть на себе спільну відповідальність за відбір студентів, їх навчання і оцінювання, а також підтримку їх підготовки на сучасному рівні.

Для того, щоб отримати спеціальність соціального працівника, кандидати повинні довести, що вони підходять для цієї роботи [252]. На додаток до академічної придатності, їм потрібне відчуття зрілості, співчуття і здорового глузду, які можна отримати лише з власного життєвого досвіду і від роботи з людьми, тому часто трапляється, що багато студентів вже мають попередній досвід роботи в соціальних агентствах, деякі, як добровольці, інші – в різних видах соціальної роботи. Дипломи вручаються Національними радами з питань навчання та підготовки у соціальній роботі, а не університетами.

Більшість навчальних закладів Великої Британії не готують фахівців соціальної роботи широкого профілю, тому майже в кожному вузі розроблена своя специфічні програма підготовки спеціалістів до конкретного виду діяльності. Проте, незалежно від спеціалізації, майже для всіх навчальних закладів обов’язковими є такі дисципліни: психологія (загальна, вікова, соціальна), фізіологія, соціологія, соціальні структури, соціальна політика, управління, право, соціальне законодавство, теорія і практика соціальної роботи, філософія соціальної роботи, етика, інформатика та деякі інші.

Широко використовуються спецкурси навчальних дисциплін. Їх досить багато, але разом з тим визначені певні державні стандарти для соціального працівника, який спеціалізується на роботі: 1) з дітьми, підлітками; 2) з правопорушниками і ув’язненими; 3) з хворими (в системі охорони здоров’я); 4) з інвалідами; 5) з людьми похилого віку; 6) в системі соціального захисту; 7) з громадою та ін.

В процесі підготовки соціальні працівники набувають конкретних умінь надавати допомогу людям з життєвими труднощами, зокрема:

• застосувати теоретичні знання на практиці;

• слухати і спостерігати;

• спілкуватися і налагоджувати стосунки;

• записувати інформацію з різною метою, включаючи її підготовку і представлення;

• готувати звіти для суду;

• формувати вироки і приймати рішення;

• отримувати і використовувати ресурси; представляти інших і допомагати їм відстоювати свої права;

• мати справу з людьми, які можуть перебувати у стресі, бути неспроможними виразити чітко свої потреби.

Майбутнім соціальним працівникам необхідне вміння поважати гідність кожної особи, сім’ї і групи, їх громадянські свободи і права на приватну власність, конфіденційність і захист [253].

Вони мають усвідомити і поважати відмінності в расі, релігії, мові, культурі і національності. Їм потрібно знати, як вирішувати проблеми, пов’язані з дискримінацією, расизмом, несправедливістю тими способами, які визначає конкретна ситуація. Майбутнім соціальним працівникам необхідно вміти визначити власну позицію, своє ставлення до даної проблеми для того, щоб гарантувати, що вони не нав’язують їх іншим в їхній роботі з людьми.

Підкреслимо, що для Британської системи навчання характерним є інтегративно-модульний вид технології навчання, що дозволяє студентам не тільки отримувати необхідні знання для професійної діяльності, але і формувати загальну культуру особистості.

Іншою важливою характеристикою британської системи навчання у вищих закладах є наявність т’юторів [254].

На весь період навчання кожному студенту визначають особистого т’ютора. Т’ютор несе відповідальність за:

1. Академічну підтримку та оцінювання студента, які передбачають: супервізію персональної програми студента, допомогу студенту у своєчасному виконанні поставлених навчальних завдань; загальну підтримка для того, щоб студент справлявся з академічними проблемами; надання інформації про прогрес студента директору курсу, комісії з питань оцінювання практики, раді екзаменаторів.

2. Професійний розвиток студента, який передбачає: допомогу у виборі бази проходження практики; допомогу у визначенні навчальних потреб; співпрацю з вчителем практики; надання коментарів про оцінку проходження практики студента.

Обов’язки т’ютора передбачають:

• доступність для студента з метою обговорення особистих проблем, коли вони негативно впливають на навчальний процес;

• заступництво/порада студенту, коли він перебуває в опозиції до університету, Національної ради з питань надання соціальних послуг та інших офіційних представників влади;

• знання спеціальних обставин (якщо дозволяє студент), таких як хвороба або недієздатність, тиск сім’ї, фінансові та правові проблеми;

• т’ютор не несе терапевтичну роль.

Відповідальність т’ютора поширюється на наступне:

• надання порад, підтримки та допомоги студенту, щоб останній став більш відповідальним та мав мотивацію до навчання;

• оцінювання письмових робіт студента за необхідності та моніторинг прогресу студента, ефективність його навчання;

• відвідування студента на практиці (перед практикою, в середині практики та наприкінці – ці 3 візити є обов’язковими);

• співпрацю з вчителями практики та зв’язними працівниками (link workers) з баз практики (організацію та відвідування зустрічей з вчителем практики);

• співпрацю, відвідування зустрічей з іншим персоналом та директором курсів (Course Director);

• спів-викладання на семінарах з практики разом з вчителем практики;

• зберігання необхідних документів студента з питань оцінок студента, його/її відвідування занять, угод для проходження практики.

На додаток т’ютор також несе адміністративну відповідальність за:

• реєстрацію студентів в освітніх закладах, в Національних радах з питань надання соціальних послуг;

• організацію т’юторіалів та семінарів;

• перегляд ефективного використання всіх необхідних ресурсів та замовлення необхідної літератури;

• підготовку навчальних матеріалів, буклетів, списку додаткової літератури для опрацювання студентами та ін.

Крім т’ютора призначається також директор курсу (програми) (Course Director). Його роль та відповідальність передбачають:

• організацію, реалізацію навчальної програми;

• організацію роботи програмного комітету (Programme Committee);

• набір, відбір та прийом студентів у відповідності до визначеного викладацького складу, призначення т’юторів;

• виконання рішень, прийнятих Радою з питань оцінювання навчальної програми (Programme Assessment Board);

• підтримання регулярного та ефективного контакту з усіма членами колективу, викладацьким складом;

• запевнення про існування ефективних засобів моніторингу успішності студента;

• запобігання появи та пошук способів вирішення труднощів з виконанням навчальної програми;

• адміністрування використання ресурсів, відведених для даної навчальної програми;

• моніторинг ефективності виконання програми;

• підготовку щорічного звіту по програмі;

• підписання реєстраційної картки студента, що направляється до Національної ради з питань навчання та підготовки у соціальній роботі та картки з результатами його/її навчання.

Більшість випускників досить легко знаходять собі роботу за кілька місяців після випуску з університету, бо існує нестача в фахівцях соціальної роботи. Випускники працюють в центрах для дітей та сімей, центрах громадської опіки тощо. Випускники можуть також працювати на місцеву владу та волонтерські організації, але для цього треба мати крім ступеня ще й диплом практичного соціального працівника (DipSW), що видається Національною радою з питань надання соціальних послуг в Англії, Шотландії, Уельсі чи Північні Ірландії і є свідченням про визнання кваліфікації практичного соціального працівника.

Навчання студентів оцінюється через їх письмові роботи, результати проходження практики та дисертацію (лише для кандидатів у магістри соціальної роботи). Студенти отримують, крім оцінки в своїй роботі, також і коментарі. Коментарі є необхідними для того, щоб студент побачив свої сильні та слабкі сторони, та ті моменти, на яких він/вона мали б зосередити свою увагу.

Кінцеве оцінювання пов’язане з наданням диплома практичного соціального працівника (DipSW) та ступеня бакалавра. Його результати можуть бути різними:

1. Студент отримує ступінь бакалавра з відзнакою та диплом практичного соціального працівника (MA Honours in Social Work & DipSW) за тієї умови, коли він повністю виконав поставлені вимоги на ступінь магістра мистецтв та диплом практичного соціального працівника. Для отримання ступеня бакалавра з відзнакою (МА Honours) студент має успішно написати письмові роботи від 1-ї до 8-ї. Незадовільне проходження студентом першої практики в деяких випадках не враховується, дозволяється повторне проходження практики. Ступінь отримується за умови другого успішного проходження практики.

2. Студент отримує ступінь бакалавра без диплома практичного соціального працівника (MA Honours in Social Work без DipSW) в тому випадку, коли не виконав поставлені вимоги на диплом практичного соціального працівника, але виконав всі поставлені вимоги на ступінь бакалавра з відзнакою.

3. Студент отримує ступінь бакалавра без відзнаки з дипломом практичного соціального працівника (MA без Honours in Social Work з DipSW) в тому випадку, якщо не виконав поставлені вимоги на ступінь з відзнакою, але задовольняє вимоги на диплом практичного соціального працівника, а також якщо здав хоча б 4 письмові роботи.

4. Студент отримує ступінь бакалавра без відзнаки і без диплома практичного соціального працівника (MA без Honours in Social Work і без DipSW) в тому випадку, якщо не виконав поставлені вимоги на ступінь та на диплом практичного соціального працівника, але здав хоча б 4 письмові роботи.

Для оцінювання знань студентів університети призначають також двох зовнішніх екзаменаторів, які також працюють на Національну раду з питань надання соціальних послуг. Їх завданням є:

• подавати щорічні звіти університету та Національним радам з питань надання соціальних послуг, коментарі про те, наскільки стандарти програми даного університету подібні до програм в інших університетах;

• розглядати всі незараховані, зараховані та відмінні письмові роботи;

• розглядати та розсудити всі рекомендації/звертання внутрішніх експертів, вчителів практики та групи експертів з питань практики (Practice Assessment Panel);

• розглядати обрані довільно роботи та, якщо необхідно, рекомендувати змінити оцінку;

• попередньо погоджувати теми всіх письмових робіт та екзаменаційні питання;

• проводити усні екзамени там, де письмові неможливі;

• давати поради академічному персоналу щодо змін у навчальних курсах.

Важливими структурними підрозділами університетів є:

а) Рада Екзаменаторів (Board of Examiners), до складу якої входять всі академічні викладачі, обидва зовнішні експерти, декан та секретар факультету, голова Групи експертів з питань практики та представників агентств, де студенти проходять практику. Засідання проводяться двічі на рік і розглядаються питання про успішність студентів.

б) Навчальна Рада (Board of Studies), яка має такий самий склад як і Рада Екзаменаторів. Вона проводить засідання раз на рік з метою внесення змін в навчальні плани та розклади, заслухання щорічних звітів зовнішніх експертів, які потім передаються до Комітету з питань академічних стандартів (Academic Standards Committee) факультету.

Щоб отримати диплом практичного соціального працівника (Diploma in Social Work), студенту необхідно підготувати і захистити дисертацію, написання якої є надзвичайно важливою справою і передбачає ряд вимог, яких студенти повинні дотримуватись [255].

Зазвичай складається щорічний перелік тем. Як виняток, студент може запропонувати власну тему. Студенти повинні вибрати предмет дисертації, що їх цікавить, але в будь-якому випадку вона має стосуватися, прямо чи непрямо, теорії або практики соціальної роботи. На додаток до критичного огляду та оцінки літератури в обраному напрямку, кандидати на отримання диплому мають провести спеціальне дослідження, що має форму інтерв’ю з клієнтами, соціальними працівниками; мають провести огляд документів, програм, матеріалів, що мають відношення до їх теми. Альтернативно, дисертація може мати форму літературного огляду або бібліотечного (наприклад, розвиток моделі для розуміння сфери соціальної роботи). Важливо, щоб назва передбачала реальні завдання, наприклад, «Соціальна робота з дітьми, які прогулюють заняття: експериментальний проект».

Структурно дисертація складається з вступу, змісту, розділів та підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації, на відміну від прийнятих в Україні стандартів (в сторінках), передбачає 8 – 10 тис. Слів, додатки, список використаних джерел не включають до загального обсягу дисертації. Важливим моментом є наведення прикладів з практики, ілюстративного матеріалу. Радять, щоб на початковій стадії написання був розроблений план для дискусій з академічним супервізором. Дисертація починається з критичного огляду літератури по темі, далі викладаються її мета та завдання. Розділи можуть мати різні форми в залежності від типу дисертації:

• якщо вона має емпіричний спрямування – повинна подаватися методологія, висновки про результати.

• якщо вона базується на аналізі літератури – розділи мають бути поділені тематично та аналітично перед їх синтезом. Висновки повинні містити оцінку досягнутого по відношенню до поставлених цілей.

Щодо вимог до оформлення дисертації, то титульна сторінка має містити: повну назву дисертації, повне ім’я студента. Здаються 3 копії дисертації, листки мають бути закріплені, бо копія роботи відправляється поштою до зовнішніх екзаменаторів. 2 копії роботи будуть пізніше передані в бібліотеку, 1 – буде повернута студенту. Несвоєчасно здана дисертація штрафується зняттям відповідних балів.

Студенти, які бажають вступити і отримати ступінь магістра соціальної роботи з відзнакою з дипломом практичного соціального працівника (Master (Honours) Social Work/DipSW), мають на початку подати заяву. Для них буде проведено спеціальний семінар на допомогу при написанні заяви. Кандидати на інтерв’ю мають довести, що вони розуміють індивідуальні та соціальні проблеми, бажано, щоб вони мали попередній досвід роботи в соціальній сфері – у волонтерських або державних організаціях. Від всіх кандидатів вимагають підтвердити відсутність кримінальних правопорушень, представити довідку з поліцейської дільниці. Кандидат отримує місце на навчання, коли пройшов через наступні освітні вимоги: представив задовільні рекомендації; знайшов можливості для фінансування власного навчання; заповнив форму про правопорушення і не має серйозних правопорушень.

В будь-якому випадку кандидат може оскаржити результати проходження співбесіди. Відповідальність за перевірку всіх заповнених документів несе т’ютор курсу. Критерії відбору кандидатів:

1. Академічні стандарти: кандидати мають усвідомлювати освітнє значення соціальної роботи. Вони повинні продемонструвати вміння обговорювати значущі ідеї та концепції, подавати визначення та описувати, відстоювати свої пропозиції та аргументи. Необхідно також вміти переконувати інших, бути відкритим до навчання, мислити критично та аналітично.

2. Професійні стандарти: кандидати повинні показати, що вони з повагою ставляться до індивідів; дотримуються конфіденційності у роботі з клієнтом; поважають право клієнта на вибір.

3. Кандидати також мають мати загальні знання про: мульти-деменційну природу соціальної потреби, бідності та нерівноправності; вплив стигми та дискримінації на ґрунті бідності, віку, класу, статі, раси та культури; роль соціальної роботи в різних оточеннях.

Академічне оцінювання кандидатів у магістрів соціальної роботи з отриманням диплома практичного соціального працівника відбувається у відповідності до тих вимог, що і кандидатів у бакалаври з отриманням диплома практичного соціального працівника з невеликими змінами.

У підготовці фахівців будь-якого профілю, в тому числі і соціальної роботи, у вищих навчальних закладах Великої Британії широко використовують найновіші дані наукових досліджень, зокрема, наукові розробки спеціальних дослідницьких центрів, які, як правило, функціонують у всіх університетах. Наприклад, в університеті м.Данді (Шотландія) працюють 2 наукові структури: дослідницький центр з прикладного комп’ютерознавства [256] та дослідницька обсерваторія регіону Тей [257].

Розглядаючи підготовку соціальних працівників в університетах Великої Британії, слід зазначити, що значний обсяг навчального навантаження (від 40 до 50%) приділяється практиці студентів. Дійсно, у яких би формах не здійснювалася соціальна робота – з окремими людьми, родинами, групами чи громадами з акцентом на допомогу, підтримку, захист, консультування чи соціальний розвиток, вона завжди зберігає свій практичний характер [258], [259].

Навчання практиці соціальної роботи відбувається як у навчальному закладі, так і безпосередньо на робочому місці, що дає можливість студентам не тільки оволодіти конкретними навичками, але і пов’язати теорію з практикою, відчути себе фахівцями і по справжньому усвідомити цінності соціальної роботи.

Ефективність такого навчання залежить від забезпечення ряду важливих умов. По-перше, потрібно, щоб студенти мали можливість нехай під керівництвом, але цілком самостійно виконувати завдання, що включають фази планування, впливу, оцінки і підведення підсумків. Якщо вони всього лише спостерігають за роботою інших, не отримуючи можливість діяти самостійно, то навчання не буде повноцінним. У навчанні соціальній роботі мають місце і спостереження і наслідування, але цього зовсім недостатньо для того, щоб навчитися самому виконувати відповідний вид професійної діяльності, – потрібна реальна практика. По-друге, кожному учню необхідний педагог-наставник.

Центральною фігурою в процесі практичної підготовки майбутніх соціальних працівників у Великій Британії є педагог-наставник. Від його професійної компетентності залежать як успіх практики в цілому, так і ступінь задоволеності студентів. Тому підбір, навчання та утримання в штаті кваліфікованих педагогів-наставників – важлива задача, котра перебуває в центрі уваги всіх шкіл соціальної роботи Великої Британії, що орієнтуються на високі стандарти професійної підготовки.

Навчання на робочому місці проходить у практичних установах Великої Британії, де до студентів прикріплюють педагогів-наставників, які керують їх діяльністю. У більшості випадків в цій ролі виступають самі співробітники установ. Емпіричні дослідження останніх років, проведені у Великій Британії, показують, що від особистості педагога-наставника багато в чому залежить ефективність навчання на робочому місці та задоволеність студентів практикою.

Педагогічні уміння безпосереднього керівника практики визначають успішність цього виду професійної підготовки, от чому підбір, навчання і збереження досвідчених, грамотних і самостійних педагогів-наставників є найважливішими моментами діяльності всіх шкіл соціальної роботи, що прагнуть до забезпечення високої якості професійної підготовки своїх вихованців.

Розглянемо основні функції педагога-наставника [259]. До кожного студента в університеті прикріплений персональний наставник. Він спостерігає за студентом, допомагає йому в роботі та професійному розвитку. Діяльність наставника обговорена в окремій інструкції. Університет повинен контролювати в особі наставника місце проходження студентом практики. Зміст бесід студента з педагогом-наставником є конфіденційною інформацією, за винятком особливих випадків (якщо, наприклад, клієнтам чи іншим студентам загрожує небезпека).

Якщо наставник не здатний знайти вихід з положення, що склалося, він повинен направити студента до іншого викладача чи до фахівців. Педагоги-наставники, по можливості, повинні збиратися разом для того, щоб студенти могли приходити до них групами, якщо це необхідно. Викладачі, які збираються разом, повинні заміняти один одного, наприклад, у випадку хвороби.

Групи наставників організуються для всіх студентів, до яких прикріплені особисті наставники. Вони зустрічаються регулярно протягом року. По можливості, до кожного студента на весь курс навчання прикріплюється тільки один наставник.

Студент, який бажає змінити наставника, повинен зустрітися з ним і пояснити причини, через які він має намір зробити це. Студент(и), зацікавлений у цьому питанні, повинен подати на розгляд запит про зміну наставника в письмовій формі директору курсів з поясненням причин. Директор курсу зобов’язаний призначити студенту(там) нового наставника, якщо причини досить серйозні.

Педагоги-наставники використовують 2 форми навчання [260]:

1. Просте копіювання – на початковому етапі практики, коли студенти спостерігають за роботою педагога-наставника; потім їм дають­ся нескладні завдання, при виконанні яких вони наслідують побачений зразок.

2. Навчання на досвіді звичайно починається з спостереження за ситуацією чи клієнтом. Результати спостереження аналізуються і узагальнюються разом з педагогом-наставником. Навчання йде від практики до теорії.

Добре поставлена практична підготовка відрізняється наступними особливостями:

1. Педагог-наставник найкраще виконує свої функції в тому випадку, якщо розглядає себе саме як педагога. На сьогодні у Великій Британії педагог-наставник виступає як людина, яка дійсно учить;

2. Педагог-наставник не тільки учить, але звичайно й організує, координує навчання своїх підопічних;

3. Відносини між студентами і педагогами-наставниками ґрунтуються на принципах взаємної поваги і довіри. Педагоги-наставники допомагають, по-перше, поповнювати знання студентів, отримані в коледжі, та по-друге, учать студентів цілісному підходу до клієнта; по-третє, можуть допомогти студентам виробити важливі професійні уміння і навички, наприклад, комунікативні, інструментальні, аналітичні.

а) комунікативні уміння – здатність входити в контакт з клієнтом і підтримувати спілкування з ним, що припускає сформованість таких професійних установок, як повага, лояльність і співпереживання;

б) інструментальні уміння – володіння письмовими та усними прийомами захисту інтересів клієнта;

в) аналітичні уміння – здатність виділяти головне, ставити проблему, висувати гіпотезу, збирати потрібну інформацію, розробляти план дій, реалізовувати його та оцінювати результати.

Слід підкреслити, що для того щоб стати вчителем практики необхідно мати спеціальну підготовку [261; 262]. Як правило, практикуються 5-тижневі підготовчі курси. При першій роботі з студентом – роботу вчителя практики оцінює Practice Assessor. 5-тижневі підготовчі курси включають рольові ігри, відео, роботу з групами та ін. У 2000 році було створено Шотландську організацію для викладачів практики (Scottish Organisation for Practice Teachers), що регулярно проводить конференції для викладачів практики. Викладачі практики отримують зарплату від місцевої влади, волонтерських організацій або від Національних рад з питань надання соціальних послуг.

Можливо виділити 4 етапи в процесі проведення практики у більшості вузах Великої Британії.

1. Підбір місця проходження практики.

Пошук бази практики починається ще в коледжі в процесі обговорення цього питання студента з т’ютором. Звичайно, найоптимальнішим варіантом вирішення питання був би наступний: з одного боку, врахування бажань студента, а з іншого – студент може легко адаптуватися до умов проходження практики в конкретному соціальному закладі. Для коледжу підбір бази практики є теж складним завданням, бо вони керуються лише «curriculum vitae» студента, що може містити лише побажання: «Хотів би отримати досвід у сфері захисту дитини».

Характерно, що студенти при виборі бази практики часто керуються власним досвідом в обраній галузі, або покладаються на досвід знайомих у роботі з тією чи іншою групою клієнтів. Вони також вибирають базу практики, враховуючи практичні питання (наприклад, скільки часу займатиме подорож до місця проходження практики). Т’ютор, з іншого боку, вибирає базу у відповідності до поставлених завдань перед студентом.

Більша відповідальність за ініціативу та керівництво процесом практики покладається на т’ютора. Саме т’ютор, а не студент, є експертом з освіти у галузі соціальної роботи, саме він має допомогти студенту визначити професійні навчальні потреби на відміну від особистих переваг. Т’ютор повинен роз’яснити студенту, що практика не є лише шансом для студента для набуття досвіду, але частиною курсу, яка буде відповідним чином оцінена та проекзаменована [263].

2. Прийняття рішення.

Агентства можуть відрізнятися тим, як вони справлятимуться з студентом на практиці: іноді проблема визначення вчителя практики покладається на весь персонал, іноді на менеджера. Саме агентство відповідає за підбір хорошого вчителя практики для студента. Т’юторам, звичайно, порадять вже відомого та випробуваного вчителя практики. Але через велику мобільність в соціальній роботі цей спосіб стає останнім часом менш надійним.

Коли вчитель практики вибраний в агентстві та для нього визначено студента на практику, перед ним постають два запитання: чи можу я брати студента на практику, і чи можу я взяти на практику саме цього студента? Відповідь залежатиме від таких факторів як: об’єм роботи, місце проживання, підтримка колективу; по-друге – що пропонуватиме за це коледж. Важливо згадати, що якщо будь-яка інформація, надана коледжем про студента чи з іншого питання буде недостовірною, вчитель практики має право на відшкодування.

Звичайно, вчитель практики не може вирішити всі завдання самостійно – ця робота вимагає консультування з членами колективу, менеджерами та іншими колегами, наприклад, коли студент потребує досвіду роботи з клієнтом, що належить до тієї групи, з якою сам вчитель практики не має достатнього досвіду роботи.

Важливим також є оточення студента (колеги, інші члени колективу). Бувають випадки, коли студенти бажають, наприклад, отримати досвід у роботі з сім’ями та дітьми, але помилково їх відправляють на практику для роботи з людьми похилого віку, чи в інші місця. В таких випадках бази практики намагаються зробити для цього студента та вчителя практики усе можливе, щоб допомогти їм. В результаті такі студенти нерідко після завершення практики роблять висновок, що вони всебічно розширили свої знання та отримали хороший досвід.

3. Угода.

Зазвичай, навчальна угода або контракт з питань проходження практики укладається під час останнього візиту на базу практики в період остаточного підбору бази практики. Але є випадки, коли угода підписується на 1 тиждень пізніше для того, щоб дати студенту та вчителю практики можливість знайти спільні інтереси, навчальні потреби, пропозиції, що, на нашу думку, є досить цікавим і, можливо, вартим використання в Україні. Відділення соціальної роботи Ужгородського національного університету іноді використовує таку практику підписання угод. Це особливо стосується тих випадків, коли починають функціонувати нові бази практики, специфіка роботи яких поки що не дуже відома або, якщо студент помилково обрав базу практики і, попрацювавши там кілька днів, відчув це. Який би підхід не був вибраний, важливо, що письмова угода, погоджена трьома сторонами, буде підписана або на початку практики, або не пізніше як на протязі двох тижнів.

Значення навчальної угоди дуже велике. Вона повинна допомогти вчителю практики спланувати та провести (реалізувати) проходження практики студента.

Підписанню контракту передують два моменти: т’ютор та студент записують в контракт свої ідеї та план роботи. Далі вони обговорюються, виносяться спільні ідеї, які потім записуються в угоду. Важливо, щоб переговори велися на професійному рівні, а не як повсякденна бесіда, хоч це не означає, що вони мають проводитися в холодній і недружній атмосфері. Переговори потрібні для того, щоб в подальшому студент, т’ютор і вчитель практики могли спокійно працювати на протязі місяців. У студента можуть виникати найпростіші питання та прохання побутового характеру (наприклад, де я можу паркувати машину, що я можу вдягати на практику і т.д.), і, безперечно, складні питання, пов’язані з виконанням професійних завдань. В процесі обговорення може так статися, що деякі побажання і прохання студента не можуть бути гарантовані та враховані в угоді.

Т’ютор та вчитель практики беруть на себе більшу відповідальність в процесі переговорів. Це не означає, що студент не має право голосу; навпаки, студент є центром всього процесу і всі його думки, пропозиції мають бути вислухані. Вчитель практики і т’ютор, як правило, зважають і на те, що часто студентам бракує сміливості з чимось не погодитися в процесі переговорів. Роль т’ютора в написанні угоди є центральною, оскільки його завданням є підтримати студента в будь-якому випадку.

Форми та деталі робочої угоди можуть відрізнятися. Як правило, зміст має включати такі складові:

1) короткий опис агентства,

2) можливості для навчання,

3) попередній досвід студента/бази практики,

4) навчальні потреби студента,

5) вимоги університету щодо практики,

6) організацію супервізорства,

7) вимоги агентства (політика, процедури, кількість робочих годин),

8) анти-дискримінаційна практика (інструкції),

9) відсутність студента на практиці або вчителя практики під час практики,

10) процес оцінювання практики,

11) пряме споглядання,

12) роль всього персоналу агентства в практиці студента,

13) проміжкове оцінювання та моменти труднощів студента,

14) процедура оскарження та дискусій,

15) важливі дати для візитів т’ютора та здачі письмових робіт,

16) політика конфіденційності,

17) підписи і дати всіх задіяних у практиці осіб.

4. Підготовка.

Після того, як знайдено базу практики та підписано угоду, вчитель практики повинен підготувати решту колег для прийому студента, бо й інші спеціалісти будуть займатися навчанням студента і просто допомагати йому в скрутних ситуаціях. Необхідною є і додаткова підготовка до практики в таких моментах як: отримання довідки з поліції, з лікарні; якщо студент буде користуватись автомобілем, то необхідно буде представити посвідчення водія відповідної категорії, страховий поліс на машину.

Важливим є також і елемент особистої підготовки вчителя практики для прийняття студента на практику. Він повинен ознайомитися з новими навчальними матеріалами. Це не означає, що вчитель практики має бути академіком або теоретиком, але він/вона мають вміти оперувати необхідними термінами, пояснити ту чи іншу модель інтервенції і т.д.

Одним з головних завдань вчителя практики є – навчитися підбирати навантаження для студента згідно його можливостей та рівня. Часто трапляється така ситуація, коли студент скаржиться, що об’єм роботи, запланований для нього на протязі практики, не відповідає його можливостям.

Звичайно, навчальні потреби студента виступають на перший план, тому важливо приділити їм якомога більше уваги. Їх можна поділити на 4 категорії:

1. Використання теорії на практиці. Це – можливість використати певний метод, або працювати в рамках певного теоретичного напрямку (наприклад, кризова інтервенція).

2. Практичне навчання. Це – розвиток практичних навичок та умінь, таких як: проведення інтерв’ю, ведення записів, ефективна комунікація.

3. Процедурне навчання. Це – навчання в агентстві специфічним адміністративним та процедурним процесам, таким як: процедура захисту дитини, судова процедура і т.д.

4. Емоційне навчання. Це – визнання, відгук на навчання емоційним ефектам інтервенції та позначення емоцій клієнта на почуттях працівника.

Важливо знати, в яких напрямках студент є більш компетентним, в яких – ні. Це стане фактором визначення об’єму та типу покладених на студентів обов’язків. Звичайно ж, немає чіткої формули вирахування об’єму роботи.

Іншим важливим питанням є – наскільки комфортно має почувати себе студент на практиці. Навчання обов’язково вносить свій елемент дискомфорту. В свою чергу, відчуття занадто високої комфортності може привести до самовдоволеності.

Рівень, тип та об’єм роботи для студента залежатиме від етапу, на якому відбувається практика (початковий, середній, кінцевий).

На початковому етапі практики наголошується на загальних уміннях. Це не означає, що сама практика має бути загальною. Знання та вміння мають бути загальними (тобто такими, що можуть бути ефективно використані у соціальній роботі в будь-якому закладі).

На кінцевому етапі практики наголос ставиться на специфічній сфері, яку обирає для роботи студент.

Середній етап практики – місток між початковим та кінцевим.

Однією з важливих проблем, яка може виникати на будь-якій практиці, є синдром «додаткові руки». В такому випадку студент буде завантажений не у відповідності до своїх потреб та навчального рівня, а у відповідності з потребами того соціального закладу, де він проходить практику, що вважається недопустимим. Підкреслимо, що нерідко подібні проблеми в організації практики виникають і у нас, проте, на жаль, ставлення до цього не є в такій же мірі негативним як у Великій Британії.

Щодо процесу супервізії, то найважливішими завданнями супервізії є:

1. оцінити навчальні потреби студента та можливість реалізувати їх на практиці;

2. посилити креативні та самокритичні можливості студента та перевірити їх на практиці;

3. свідомо інтегрувати теоретичні знання з практикою в соціальній роботі студента;

4. підвищити рівень знань студента та його розуміння соціальної роботи [264].

Регулярні графіки офіційної супервізії мають бути узгоджені, неформальні консультації також повинні надаватися студенту в залежності від потреб. Заняття з супервізії розраховані мінімум на 1-1,5 години на тиждень. Вони проводяться у вільний від персональних завдань час студента та вчителя практики.

Від студента очікують активну участь у супервізії – планування робочої програми зустрічі разом з вчителем практики. Підготовка до заняття, наприклад, обробка необхідної теоретичної літератури, збір інформації, є важливими для студента та вчителя практики. Обидва повинні вести записи зустрічей разом або окремо. Це необхідно для того, щоб відмічалися позиції розвитку студента, погодження або непогодження, фокус на майбутнє навчання, визначені завдання для опрацювання.

Роль т’ютора в супервізії загалом не є активною на цьому етапі. Він може втрутитися в цей процес, коли студент має певні проблеми на базі практики. Тому роль т’ютора під час проходження студентом практики має бути чітко визначена в угоді.

Найпоширенішою формою супервізії є очні зустрічі вчителя практики та студента, хоча практикуються групові форми супервізії, коли вчитель практики збирає своїх кілька студентів на практиці для супервізії.

Національні ради з питань надання соціальних послуг щодо методів оцінювання вимагають, щоб практика студентів споглядалася прямо та систематично вчителем практики.

Існує також такий тип роботи як співпраця, де вчитель практики або його колега можуть також разом працювати з студентом, причому кожен з них бере відповідальність на себе за різні аспекти в роботі. Такий тип роботи є корисним при проведенні ознайомчої практики.

Є 2 типи формальної оцінки практики студента: середній та кінцевий.

Студент не може отримати кінцеве оцінювання без середнього (хіба що у виняткових ситуаціях).

Метою середнього оцінювання є перевірити, чи студент досягнув поставленого стандарту компетентності. Вчитель практики повинен написати письмовий звіт про практику студента; студент пише письмову роботу, де має продемонструвати свої теоретичні і практичні знання.

До кінцевої оцінки проходження практики студентом додаються такі документи:

1. розгляд випадку з практики студента, де студент має продемонструвати своє вміння співвідносити теорію та практику;

2. інші письмові роботи, що є необхідні у відповідності до вимог програми;

3. звіт вчителя практики за весь період практики студента, де має бути чітко вказано, чи студент досягнув поставленого стандарту. Звіт повинен базуватись на вибіркових аспектах практики студента, які вчитель практики споглядав безпосередньо. Пряме споглядання практики студента іншим вчителем практики має використовуватися як додаткове свідчення, якщо студент пройшов практику задовільно або нижче визначеного стандарту.

У Великій Британії існують різні класифікації методів практичного навчання соціальної роботи. Зокрема, досить популярною є класифікація, запропонована Д.Саудон (David Sawdon) [265], згідно з якою виділяється 5 груп методів:

1. Апаратурні – аудіо, відео, слайди, кіно, комп’ютер, ІНТЕРНЕТ.

2. Письмові – щоденники, аналіз випадків, звіти, протоколи, резюме, результати спостережень та ін.

3. Дослідні – вправи, імітація, рольова гра, дискусія, моделювання і т.д.

4. Графічні – малюнки, схеми, діаграми, графіки, фотографії та ін.

5. Друковані – роздатковий матеріал, офіційні документи, інструкції, статті і т.д.

Кожна програма практики користується моделями оцінювання на основі вимог Національних рад з питань надання соціальних послуг – знання, цінності, основні навички та компетентність на практиці [266]. Але структура практики може змінюватися і стиль її оцінювання теж. Деякі програми практики, наприклад, оцінюють досвід студента за двома рівнями: досягнув чи не досягнув компетентності (не/зараховано); інші – за 3-а рівнями: дуже слабко, задовільно (зараховано) або з відзнакою. Іноді навіть використовується 4-рівнева система: некомпетентний, поки що некомпетентний, компетентний (початківець), компетентний (досвідчений). В будь-якому випадку кожна система оцінювання використовує додаткові структури, щоб виконати вимоги Національних рад з питань надання соціальних послуг. Так, вчителю практики на допомогу дається форма-взірець звіту по практиці, наприклад, список з визначеними компетентностями, з яких вчитель практики позначає ті, що відповідають компетентності його студента. Або вчителю практики можуть бути запропоновані позитивні та негативні індикатори компетентності.

Вчитель практики оцінює практику студента по 9-и аспектах, які розглядаються Національними радами з питань надання соціальних послуг як основні для задовільного функціонування в даній професії. Професійні цінності та ставлення є основними.

Компетентність в соціальній роботі вимагає розуміння та інтеграцію цінностей соціальної роботи. Ці цінності представляють собою зобов’язання перед соціальним правом та соціальним добробутом, у підвищенні якості життя кожного індивідууму, сім’ї та групи в громаді, у відмові від всіх форм негативної дискримінації [266].

Анти-дискримінативні та анти-опресивні цінності є центральною темою у аспекті оцінювання практики [267; 268].

Інструментальні вміння – комунікація, оцінювання та інтервенція – є необхідними атрибутами практики. Також уміння з основ менеджменту та роботи в агентстві вважаються необхідними, щоб студент міг ефективно функціонувати як колега та працівник [269]. Правильне використання ресурсів, особистих та інституційних, стає важливою частиною професії соціального працівника.