Вирок про ув’язнення.

Є два види вироку про ув’язнення, які на сьогодні застосовуються щодо молоді віком до 18 років: утримання в установі для неповнолітніх правопорушників (Young Offender Institution) і більш суворе покарання відповідно до параграфу 53 Закону про дітей та молодь (Section 53 of the Children and Young Person’s Act).

Утримання в установі для неповнолітніх правопорушників.

Утримання в установі для неповнолітніх правопорушників може мати місце тільки у випадку скоєння правопорушення неповнолітніми від 15 років. Мінімальний вирок встановлено не менш, ніж два місяці, максимальний – два роки. Критерії для обмеження використання вироків про ув’язнення для неповнолітніх правопорушників були введені в дію з запровадженням Закону про кримінальне правосуддя (Criminal Justuce Act) від 1982 року. Причиною для пошуку обмежень у використанні вироків про ув’язнення стало визнання особливого статусу неповнолітніх правопорушників («вже не дітей, але ще й не дорослих») і, на думку багатьох учених, термін вироку для дорослої людини не може застосовуватися для неповнолітніх правопорушників.

До ухвалення вироку про ув’язнення неповнолітніх суд підходить дуже відповідально. Так, суд не може ухвалити вирок, поки не вважатиме, що:

1. Правопорушення або сукупність протиправних дій є настільки серйозними, що саме такий вирок може бути виправданим стосовно даного правопорушника;

2. Правопорушення має насильницький характер або сексуальної кривди, тому саме цей вирок відповідає інтересам захисту громадськості від серйозних наслідків скоєного правопорушення.

Затримання за параграфом 53.

Затримання за параграфом 53 є вироком Королівського суду (Crown Court) для дітей віком 10 років і старших, які вчинили «важкий злочин», тобто, навмисне вбивство, викрадення, грабунок, розбійний напад, підпал, сексуальні домагання та інші правопорушення і злочини, за які у випадку дорослої людини призначають ув’язнення терміном щонайменше 14 років. Ті, кого визнали винними у навмисному вбивстві, отримують невизначений термін, подібний до довічного ув’язнення як у випадку дорослої людини. Правопорушники, засуджені відповідно до параграфу 53 за інші важкі злочини, отримують визначені максимальні терміни ув’язнення.

Неповнолітні, затримані за параграфом 53, перебувають в закладах для неповнолітніх правопорушників (Young Offender Institutions), або в так званих «безпечних» закладах опіки для дітей (secure child care establishment). Правопорушники віком до 16 років зазвичай розміщуються в спеціальних закладах системи дитячої опіки, старші – розподіляються по закладах для неповнолітніх правопорушників, якщо звіти не вказують на те, що вони з певних причин не готові до перебування в таких закладах, або потребують особливого піклування.

Всі неповнолітні правопорушники, які засуджуються до перебування в закладах для неповнолітніх правопорушників (Young Offender Institutions), або за параграфом 53, повинні пройти щонайменше три місяці обов’язкової супервізії після звільнення. У випадку неповнолітніх, які були засуджені за параграфом 53, період супервізії може бути довшим, залежно від терміну вироку. Відповідальним за супервізію може бути службовець зі служби взяття на поруки або соціальний працівник муніципалітету.

Вироки про перебування в безпечних центрах перевиховання («secure training centre»).

Такі центри є дуже специфічними. Вони, як і багато інших закладів для неповнолітніх, які функціонують у Великій Британії, не мають аналогів в Україні і призначені тільки для відбування покарання 12-14 річних підлітків, які неодноразово вчинили правопорушення.

Зростання кількості випадків, коли незначна кількість неповнолітніх правопорушників систематично скоюють порушення, зумовило у 1994 році прийняття закону про кримінальне правосуддя та громадський порядок (Criminal Justice and Public Order Act) для покарання 12-14 річних постійних правопорушників. Підкреслимо, що цей закон стосується тільки тих 12-14 річних правопорушників, які раніше були помічені у скоєнні щонайменше трьох проступків, з яких хоча б один був вчинений під час дії вироку про супервізію. Суд повинен також бути впевненим, що правопорушення є настільки серйозним, що існує потреба захистити громаду від наслідків правопорушення. Цей тип вироку діє від шести місяців до двох років. Перша половина вироку виконується в центрі перевиховання (secure training centre), друга – за обов’язкової супервізії в громаді. Порушення правил поведінки під час терміну супервізії може призвести до того, що правопорушника повторно буде направлено до центру ще на три місяці. На сьогодні у Великій Британії діє кілька таких центрів, в перспективі очікується 5 нових центрів, кожен пропонує 40 місць. Ці центри зосереджуються на забезпеченні освітніх послуг та перевихованні.

Відзначимо, що перші такі центри було відкрито в 1997 році, і їх діяльність визнана доцільною.

На нашу думку, система покарань для неповнолітніх у Великій Британії представляє значний інтерес, вона містить багато позитивних елементів. Водночас, вона є досить складною. Зауважимо, що кримінальне правосуддя взагалі, і правосуддя у справах неповнолітніх зокрема, вдосконалюється впродовж останніх десятиріч. Зокрема, були прийняті зміни, різні підзаконні акти, які стосувалися питань вирішення проблем правопорушень молоді через суд. Ці зміни відображені в документі з питань покарання в громаді [241], який вказує на розширення повноважень суду у його намаганні вдосконалити зміст громадських вироків та обґрунтуванні ідеї відповідності вироку серйозності правопорушення.

Деякі документи ще обговорюються, зокрема, пропонується запровадження єдиного інтегрованого громадського вироку, при ухваленні якого суди повинні брати до уваги три головні елементи: обмеження свободи, відшкодування і запобігання подальшим правопорушенням.

Дещо своєрідною є система судочинства для неповнолітніх у Шотландії, яка відрізняється від існуючої в інших частинах Великої Британії.

У випадку здійснення злочину неповнолітнім до 16 років, справа не розглядається в суді. Для цього існує система «Children’s Panels» і «Children’s Hearings» [200; 234]. Запровадження «Children’s Hearings» («дитячі слухання») – системи дитячих судів – було однією з головних змін, передбачених Законом 1968 року. У квітні 1971 р. «слухання» забрали від загальних судів основну відповідальність у сфері судового провадження по справах дітей, яким ще не виповнилося 16 років і які скоїли злочин або інше правопорушення, а також потребують опіки та захисту. Загальні принципи слухання по справі неповнолітнього були рекомендовані Комітетом дитини і молоді Kilbrandon, створеним у 1964 р. Комітет вважав, що в той час суди у справах неповнолітніх (juvenile courts) були неспроможні розглядати справи дітей через те, що їм потрібно було поєднати обов’язки і повноваження кримінального суду з обов’язками і повноваженнями агентств з догляду і опіки. Для відокремлення цих функцій було рекомендоване наступне: питання встановлення фактів скоєння злочинів неповнолітніми чи їх кривди залишалося під юрисдикцією суду, тоді як питання про догляд і опіку переходило до повноважень нового виду інституту у справах неповнолітніх «Слухання» [242, с.118-119].

«Children’s Panels» – комісія у справах неповнолітніх – це спеціальна служба, що складається з людей (переважно віком від 25 до 50 р.), які мають певні знання в галузі психології, педагогіки, навички спілкування з дітьми. Робота в цій комісії вважається надзвичайно відповідальною, тому її члени призначаються Державним Секретарем строком на 5 років [243, с.17].

Ці люди проходять спеціальну підготовку за відповідними програмами. Зазвичай, члени комісії забезпечують роботу «Children’s Hearings» – процес слухання дитячих справ, в якому беруть участь 3 особи (обов’язково повинні бути присутні жінки й чоловіки). Кожний регіон має власну комісію з питань дитячого слухання. У Шотландії налічується близько 1700 членів таких комісій з конкретними повноваженнями (див. додаток С).

Слухання часто відбувається в сім’ї за місцем проживання (вдома) в присутності батьків i дітей, поведінка яких обговорюється, або в приміщенні суду. Неповнолітні та їх батьки заздалегідь повідомляються про засідання комісії (див. додатки Т, У, Ф). Цьому передує обов’язкове глибоке, всебічне вивчення (обстеження) дитини (медичне, психологічне, психіатричне), бесіди з соціальним працівником, вчителями. Крім суддів, доповідача, неповнолітнього, справа якого розглядається, його батьків, у засіданнях суду обовя’зково бере участь соціальний працівник, який опікується даною сім’єю. Преса також може бути присутньою, але не допускається розповсюджувати інформацію з зазначенням конкретних прізвищ. Слід відзначити, що батьки і неповнолітні можуть мати в суді громадського представника, який діє від їх імені, або юриста, але такі випадки трапляються досить рідко.

Кожен регіон має також службову особу – доповідача комісії у справах неповнолітніх, який володіє значними повноваженнями, користується «соціальним імунітетом» і є центральною фігурою в системі суду у справах неповнолітніх. Саме до нього негайно направляється проблемна дитина. Доповідач, після ознайомлення з конкретним випадком, може діяти різними способами. Його основне завдання – прийняти рішення щодо доцільності направлення справи конкретного неповнолітнього до суду (див. додаток Х). При цьому він має право вимагати будь-які додаткові матеріали стосовно неповнолітнього (зазвичай, соціального або медичного характеру), щоб належним чином обґрунтувати направлення справи на розгляд суду. Доповідач може вирішити, що ніяких заходів не вимагається взагалі, або ж, на його думку, дитина має одержати підтримку від департаменту соціальної роботи на добровільній основі; він також може прийняти рішення про оголошення попередження від поліції. Якщо він вважає, що заходи нагляду є необхідними і обов’язковими, то може ініціювати слухання справи дитини з метою розгляду конкретного випадку і прийняття рішення про те, як слід врегулювати проблему дитини, виходячи з її інтересів. У випадку, коли вважається, що за дитиною необхідний обов’язковий нагляд, спеціалісти, які проводять слухання, можуть вимагати, щоб дитину було розміщено у фостерній сім’ї, закладі за місцем проживання або вдома під наглядом соціального працівника.

Обов’язкові заходи нагляду щодо неповнолітніх встановлюються у наступних випадках:

• відсутність контролю з боку батьків;

• неповнолітній перебуває а оточенні, що справляє на нього негативний вплив, становить моральну загрозу;

• нестача батьківської турботи може спричиняти страждання дитини чи відчутно погіршувати її стан здоров’я і нормальний розвиток;

• неповнолітньому в сім’ї заподіяно шкоду, за яку законодавством передбачено кримінальну відповідальність;

• неповнолітній є або може стати членом сім’ї, у якій було скоєно злочин;

• дитина жіночої статі є членом сім’ї, у якій внаслідок сексуального насилля над іншою особою жіночої статі мав місце інцест;

• неповнолітній регулярно пропускає заняття у школі без наявних на те поважних причин;

• неповнолітній вчинив правопорушення;

• немедичне вживання неповнолітнім токсичних речовин шляхом навмисного їх вдихання для отримання галюциногенного ефекту;

• по справі неповнолітнього здійснюється судове провадження;

• неповнолітній перебуває під опікою органів місцевої влади, і його поведінка потребує спеціальних заходів нагляду і контролю.

Якщо виявляється глибокий конфлікт між інтересами неповнолітнього і його батьків, суд може призначити спеціального захисника для представлення і захисту інтересів неповнолітнього.

Голова засідання, повинен оцінити точку зору кожного, прийняти рішення, обґрунтувати його, попередити батьків і неповнолітнього про право отримати рішення в письмовій формі (див. додатки Ц, Ч), а також можливість оскарження його в разі незгоди (позов до шерифа). Шериф стежить за дотриманням правил процедури слухання справи неповнолітнього.

Доповідач служби у справах неповнолітніх відповідає за збереження протоколів процедури слухання, а також зобов’язаний повідомити про результати слухання органи місцевої влади (найчастіше – це департамент соціальної роботи відповідного муніципалітету), або ж поліцію, освітні заклади, якщо клопотання про розгляд справи неповнолітнього у суді було порушено з їх ініціативи.

Отже, аналіз наукової літератури і відповідних документів дозволяє стверджувати, що у Великій Британії на сьогоднішній день намагаються впливати на детермінанти злочинності неповнолітніх, крім профілактичної роботи, і шляхом використання кримінально-правових заходів. Проте зауважимо, що такий шлях боротьби з девіаціями, який, до певної міри, є альтернативою соціально-правовому захисту і допомозі підростаючому поколінню, не вважається тут дуже популярним і часто викликає заперечення, критику, хоч більшість учених і практиків допускають застосування кримінально-правових заходів в окремих випадках.

Дійсно, будь-які форми кримінально-правових заходів впливу на неповнолітніх, які використовуються як покарання, вимагають дуже кваліфікованого і обережного застосування. Раннє і досить широке використання таких заходів може викликати у неповнолітніх почуття агресивності, озлобленості стосовно суспільства в цілому, правоохоронних органів та інших виховних інститутів, часто формує стійкий імунітет до позитивних виховних впливів.

В зв’язку з цим важливим моментом у розвитку державної політики в даній сфері є взаємозумовленість соціальної політики стосовно неповнолітніх і політики боротьби з девіантними проявами, що забезпечує досягнення двоєдиної мети: захист прав та інтересів неповнолітніх, їх безпеки і одночасно боротьбу з кримінальною активністю неповнолітніх, захист суспільства від злочинних дій з їх боку.

Превентивний ефект кримінально-правових заходів боротьби зі злочинністю неповнолітніх досягається шляхом загального і спеціального попередження. Загальне попередження в даному випадку спрямоване на формування з допомогою кримінально-правових норм почуття особистої безпеки, захищеності інтересів неповнолітніх і разом з тим – на демонстрацію невідворотності кримінальної відповідальності у випадку порушення прав неповнолітніх дорослими і самими неповнолітніми стосовно інших громадян.

Спеціальна превенція передбачає здійснення таких впливів, які або повністю виключають можливість здійснення злочинів стосовно неповнолітніх чи самими неповнолітніми, або ж зводять цю можливість до мінімуму.

Можна стверджувати, що боротьба з девіантними проявами серед неповнолітніх кримінально-правовими методами у Великій Британії передбачає не жорстокість покарання, а усвідомлення невідворотності відповідальності за вчинення протиправних дій проти особи чи суспільства.

РОЗДІЛ 3

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ

ДО РОБОТИ З НЕПОВНОЛІТНІМИ,

СХИЛЬНИМИ ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ