Застереження.

Маючи справу з неповнолітніми правопорушниками, поліція повинна бути обачною у своїй реакції, тобто діяти виважено, справедливо, максимально враховуючи інтереси неповнолітніх громадян. Вона може вирішити в найпростіших випадках, що неформальне попередження, зроблене зразу ж, або в поліцейській дільниці, є достатнім заходом, тоді подальші дії стосовно даного випадку припиняються. Неформальні попередження не фіксуються, через них не викликають до суду. Якщо неформальне попередження не матиме позитивних наслідків, поліція може вирішити застерегти молоду особу в більш офіційній формі. Метою формального застереження є:

• швидко і просто вирішувати проблеми з менш серйозними правопорушниками;

• уберегти їх від кримінального суду;

• зменшити шанси для здійснення повторного правопорушення.

Перед тим, як видати застереження:

• повинна бути доведена наявна очевидність провини правопорушника, яка має бути достатньо переконливою;

• правопорушник повинен визнати, що вчинив правопорушення;

• правопорушник, його батьки чи опікуни, повинні зрозуміти значення отримання застереження і погодитися з ним.

Поліції також слід брати до уваги те, чи застереження є достатнім заходом для збереження інтересів громади, зважаючи на природу проступку і те, наскільки застереження може бути ефективним.

Часто застереження вручаються у письмовому вигляді протягом декількох годин після вчинення проступку; в інших випадках поліцейські службовці можуть вирішити, що їм необхідна подальша інформація про молоду особу і відвідати її вдома, або ж надіслати запити до інших агентств. Між-агентські ради, які включають представників служби умовного засудження (взяття на поруки), освітніх та соціальних служб, були створені в багатьох регіонах країни, їх часто залучають до консультування у складних випадках.

Судове переслідування.

Якщо було прийнято рішення про недоцільність видання застереження і необхідність судового переслідування, справа молодої особи передається до Королівської служби судового переслідування (Crown Prosecution Service). Ця служба вирішує питання наявності достатніх підстав для визнання даної особи винною і чи в інтересах громади розпочинати судове переслідування. Якщо ж ні, служба припиняє всі дії стосовно судового переслідування, інколи передає такі випадки назад до поліції з рекомендацією про видання особі застереження. З часу заснування цієї служби у 1986 році кількість випадків, у яких судовому переслідуванню не дали ходу, значно зросла.

Повторне взяття під варту.

У випадках прийняття рішення про порушення судової справи проти правопорушника, його затримують і призначать дату, коли він повинен з’явитися в суді. Закон від 1976 року «Про взяття на поруки» (Bail Act) застосовується до неповнолітніх таким самим чином, як і до дорослих. Згідно цього закону, відповідачі можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності і взяті на поруки, якщо суд вирішить, що відповідач, якого звільнено і взято на поруки:

а) не вчинить злочин, перебуваючи на поруці;

б) не перешкоджатиме свідкам, або іншим, не заважатиме проведенню справи.

Так само, відповідачу можуть відмовити у взятті на поруки, якщо суд вирішить, що його слід взяти під варту для його власного захисту. Відзначимо, що Закон «Про кримінальне правосуддя і громадський порядок» (Criminal Justice and Public Order Act) визначив умови, за яких відповідача можна взяти на поруки [239].

У 1993 році спеціальний комітет внутрішніх справ з питань неповнолітніх правопорушників (Home Affairs Select Committee on Juvenile Offenders) рекомендував використовувати схеми взяття на поруки через рішення суду для неповнолітніх правопорушників віком до 17 років як стандартну практику. Нові національні стандарти схем взяття на поруки були вироблені пізніше і увійшли в силу в березні 1995 року. У деяких регіонах країни діють громадські програми, які забезпечуються волонтерським сектором, або муніципалітетами, і використовуються для роботи з відповідачами, які могли б не отримати рішення про взяття на поруки.

Якщо від поруки відмовляються, неповнолітній правопорушник може бути знову взятий під варту і направлений до спеціального помешкання при муніципалітетах, або до в’язниці.

Відзначимо, що у Великій Британії, на відміну від України, існує широкий спектр альтернативних форм розміщення неповнолітніх правопорушників, які відсилаються повторно під варту до спеціальних помешкань муніципалітету залежно від обставин. Можливості розміщення включають:

а) Розміщення в громадському будинку (community home). Таке розміщення забезпечує альтернативу перебування в сім’ї для тих, хто відчуває дискомфорт у власній сім’ї. За певних обставин й інші неповнолітні, яких утримують під вартою, можуть направлятись до «безпечного» (secure) житла в громадських будинках (звинувачені в серйозному правопорушенні, схильні до насильства, заслуговують покарання як у випадку дорослої людини тощо).

б) Повторний фостерінг (remand fostering). Альтернативно неповнолітній особі можуть повторно призначити фостерінг. Фостерні батьки спеціально підбираються і проходять відповідну підготовку. Фостерінг може бути ефективнішим, ніж розміщення в громадському будинку, враховуючи наявні тут можливості приділяти більш індивідуальну увагу неповнолітнім, схильним до девіантної поведінки, здійснювати нагляд і підтримку. На думку британських учених [70, c.4], кількість неповнолітніх, прийнятих на повторний фостерінг, є незначною, але має тенденцію до зростання.

в) Підтримуюче житло (supported lodging). У випадках, коли цілком очевидно, що молода особа не потребує серйозного нагляду або підтримки, її розміщують в приватному житловому секторі. Від господаря житла не очікують виконання батьківської ролі, але передбачається певний рівень підтримки і нагляду з його боку, тому до вибору приватного житла ставляться дуже відповідально.

г) Перебування з родичами у власному помешканні (placement with relatives in his/her normal home). Таке розміщення використовується тоді, коли всі фактори вказують на те, що вилучення неповнолітнього з сімейного оточення не є доцільним, зокрема, очевидно, що родичі готові і можуть запропонувати підтримку і належний нагляд.

Слід відзначити, що в деяких випадках суд може висунути інші спеціальні умови, наприклад, вимагати: щоб відповідач залишався у спеціальному помешканні у визначені години; утримувався від відвідувань конкретних місць, або від зустрічей з окремими індивідами; регулярно звітував поліції про свою поведінку і місце перебування.

Іноді, зазвичай, дуже рідко, з метою забезпечення захисту громадськості від серйозної загрози небезпечних дій з боку неповнолітнього (при наявності відповідної інформації) має місце повторне взяття під варту неповнолітнього і направлення до в’язниці.

Перед тим, як повторно відсилати до в’язниці неповнолітнього правопорушника, суд повинен провести консультації з соціальним працівником з муніципалітету або службовцем, який відповідає за взяття на поруки. Жодного неповнолітнього не можна відсилати повторно до в’язниці без надання йому можливості звернутися по юридичну допомогу. Закон про кримінальне правосуддя (Criminal Justice Act) від 1991 року дає повноваження замінити перебування під арештом у в’язниці на повторне розміщення у «безпечному» житлі при муніципалітеті для молоді віком 15-16 років.