23. Причини та початок національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького

Головною рушійною слою були селяни і нижні, верстви міського населення, які згуртувалися навколо козацтва, що очолило цю боротьбу.

Причини національно-визвольної війни:

• Політична – українські землі проголошувалдися такими, що належали Польщі й законно поверталися до її складу

• Національно-релігійна – проводився курс на усунення українців від участі в міському самоуправлінні, відбувалася дискримінація у сфері мови, освіти, проводилися утиски відносно православної церкви

• Соціально-економічна – кріпосний тиск на селянство, фільваркова система господарювання

• Військово-козацька – скасування „Ординацією Війська Запорізького реєстрового” (1638) значної частин привілеїв козаків

Рушійною силою війни стало селянство і козацтво, їх підтримали ремісники, міщани, дрібна шляхта, нижче православне духовенство

Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595—1657) — гетьман України, творець Української держави. Місцем народження вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти (по матері — з козацько/' родини). Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. З юнацьких років на військовій службі. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х років XV// ст. виступав на боці козаків. У січні 1648 р. на Запорозькій Січі він піднімає повстання, поклавши тим самим початок Українській національній революції. Під час національно-визвольних змагань виявив себе як видатний державний діяч, досвідчений полководець, тонкий дипломат. До кінця свого життя Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині. Похований у Суботові в Іллінській церкві.

Початок Визвольної війни

На першому етапі Української національної революції народну боротьбу очолив чигиринський козацький сотник Б. Хмельницький (1595—1657). Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницького до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так і не було покарано, а Богдан зазнав нових утисків. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки в січні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорозька Січ стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Хмельницького, яка була епізодом трагедії поневоленого українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум'я великого повстання.

Незабаром після початку повстання в запорожців з”явилися союзники – Кримське ханство, донські козаки. Росія итакож дала зроуміти, що не підтримує Польщу. Росія та Кримське ханство прагнулизміцнити свій вплив на Україну. Особливо ненадійний був союз із Кримським ханством, у будь-який момент здатним зрадити..

Звістка про повстання облетіла Україну. Повсюдно почали створюватися повстанські загони. Польський уряд направив 30-тисячне військо для придушення повстання. Між загонами повстанців і польсько-шляхетськими військами почалися бої.

У 1648 р. відбулися битви:

Під Жовтим Водами (5-8 травня 1648 р.) – на бік повсталих перейшли реєстрові козаки, що знаходилоися в складі королівської армії.

Битва ід Корсунем (15-16 травня 1648 р.) – блискуча перемога козацьких військ

Битва під Пилявцями (12-14 вересня 1648 р.) – українська армія розгромила 40-тисячне польське військо

8-26 жовтня був взятий в облогу Львів, а згодом – Замостя (6-21 листопада). Шлях на Варшаву був відкритий. Але через виснаження козацьких військ, нестачу гармат і боєприпасів. Поширення хвороб Хмельницький відмовляється від подальшого зим\ового наступу і на початку січня 1949 р. як переможець повертається у Київ.

Покинувши західний регіон України, Хмельницький надав польській армії вигідний плацдарм. Долютого 1649 р. полякам вдалося окупувати територію по лінії Бар-Меджибіж-межиріччя Горині і Случі.

У таких умовах 20 лютого 1649 р. у Переяславі розпочалися українсько-польські переговори. 25 лютого 1649 р. з польським посольством було укладено перемир”я, згіднор з яким Хмельницький досягнув визнання автономії України. Кордон між нею та Річчю Посполитою мав проходити по ріках Горинь, Прип”ять та м. Кам”янець-Подільський, через який заборонялося переходити польським військовим підрозділам, урядовцям і шляхті.

Навесні 1649 р. почалася нова хвиля народної боротьби. Польські війська, очолені королем Яном ІІ Казимиром, перейшли у контрнаступ.

10 липня козаки взяли в облогу Збараж

15-17 серпня відбулася бит\ва під Зборовом, під час якої польська армія була майже розгромлена, але через зрадницьку позицію Іслам-Гірея Б.Хмельницький був змушений вступити в переговори з поляками.

18 серпня 1949 р. був укладений Зборівський договір:

• Територія України – лише 3 воєводства: Київсмьке, Брацлавське, Чернігігвське

• Реєстр – 40 тис. осіб

• Шляхта отримала право повернутися до маєтків

• Селяни і міщани повинні виконувати феодальні повинності

Питання унії відкладалося до рішення сейму.