26. Україно-Московський договір 1654 р.., його передумови, зміст на наслідки

Упродовж всієї Визвольної війни неодноразово намагався укласти союзний договір з Росією, посилаючи туди свої посольства, щоб переконати московського царя Олексія Михайловича надати Україні військову допомогу. Однак цар стояв на очікувальній позиції і тривалий час обмежувався лише постачанням козаків хлібом, боєприпасами та ін. Це можна пояснити тим, що московський уряд, який неодноразово до того програвав війни з Польщею, боявся порушувати з нею мир і очікував, коли Польща ослабне у боротьбі з Хмельницьким. Рішення про прийняття України під російський протекторат було ухвалено в Москві тільки в жовтні 1653 р. 8 січня 1654 р. загальна козацька Рада в Переяславі в присутності московських представників ухвалила згоду гетьмана на союз з Росією. Становище України у складі Росії було визначене «Березневими статтями» і жалуваними грамотами Війську Запорозькому, українській шляхті, а також грамотою православному духовенству. Вони передбачали права і привілеї Війську Запорозькому і українській шляхті, 60-тисячний козацький реєстр, платню старшині і кошти на утримання козацького війська, збереження місцевої адміністрації і збирання нею податків для царської казни; надання у рангове володіння Чигиринського староства і право козаків обирати гетьмана; право зносин  гетьманського уряду з іншими державами; невтручання царських воєвод і урядовців у внутрішні справи України, підтвердження козацьких і шляхетських вольностей і прав митрополита; оборону України від зовнішніх ворогів. Таким чином, визнавалось існування самостійної держави України, або Гетьманщини, яка займала відповідну територію (колишні Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, а також частину Волині) і мала республіканську форму правління. Однак само по собі таке становище було нестерпне для Росії. Українська козацька республіка була «ланкою» свободи у «ланцюгу» несвободи, що являла собою Росія. Тому царський уряд майже одразу став на шлях ліквідації української самостійності. Цьому допомагала і українська знать, яка більше турбувалась про задоволення власних інтересів, ніж про збереження та розбудову української державності.

32