24. Формування гетьманської держави під час Визвольної війни 1648-1657 рр.

Під час Визвольної війни на визволених від магнатів і шляхти землях ліквідувалася польсько-шляхетська адміністративно-політична система і складалася нова воєнно-адміністративна і політична система, формувалася українська національна державність. В основу цих перетворень були покладені традиції Запорозької Січі. Вся територія визволених українських земель поділялася на полки і сотні, які одночасно були і адміністративними, і військовими одиницями. На чолі полку стояв полковник, що здійснював військове і адміністративне управління на даній території. Формально вся повнота влади на території України належала загальновійськовій раді, але з часом головні питання життя вирішувало вузьке коло старшинської ради. Цього часу в Україні складалася своєрідна піраміда військово-адміністративної влади: гетьман, генеральний обозний, суддя, писар, хорунжий, бунчужний, підскарбій.

Гетьманський адміністративний апарат поряд з виконанням функцій, зумовлених війною, вирішував і соціальні завдання. Під час Визвольної війни тисячі селян не виконували феодальних повинностей і переходили в стан козаків.

Б.Хмельницькому вдалося змінити устої національної держави. Королівська адміністрація не мала реальної влади. Усі питання розв”язувалися українським урядом. Визначилася тенденція на перетворення козацтва на панівний стан українського суспільства.

В Україні було сформовано 16 полків.

Старшинська рада стає голоним органом державної влади. Вона вирішує політичні, економічні, військові та інші питання. Їх ухвали були обов”язковими для гетьмана.

Гнетьман очолював уряд, державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішнью політикою, підписував листи, універсали, угоди і накази.

Кожен стан мав свій суд. Найвищий суд був при гетьмані. У містах Магдебурзького права діяли міські суди.

На території полків влада перебувала в руках полковників, сотників, отаманів. В полкові та сотенні міста вища старшина призначала свого представника – городового отамана. У містах діяли органи самоуправління .- магістрати або ратуші.

Були налагоджені зовнішньполітичні зв”язки – з Московією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансильванією, Молдовою, Венецією, Валахією, Швецією та ін.

25. Основні події національно-визвольної війни 1650-1654 рр..

Хмельницький використав перемир'я для посилення своєї армії і укріплення міжнародних зв'язків. Він поновив союз з татарами, а для укріплення флангу з боку Молдавії, її що підтримувала союз з  Польщею, він у серпні 1650 р. послав туди загони, які захопили її столицю Ясси. Молдавський господар Василь Лупул розірвав зв'язки з Польщею і встановив дружні відносини з Україною, обіцявши віддати свою  дочку за сина Хмельницького Тимоша. Але він загинув 1653 р. під час оборони Сучави.

Навий етап польсько-української війни розпочався 1651 р., коли у наступ перейшла 150-тисячна польська армія. 18—20 червня відбулася вирішальна битва під Берестечком. Через зраду татар, які під час битви почали тікати і захопили в полон гетьмана, козацьке військо опинилося в оточенні і вирвалося з нього з величезними втратами. Але й поляки також зазнали втрат.

За таких умов викуплений з полону Хмельницький змушений був піти на переговори з поляками, 18 вересня 1651 р. в Білій Церкві був підписаний новий мирний договір, що містив такі умови:

• влада гетьмана поширювалася тільки на Київське воєводство;

• гетьман мав підпорядковуватися польському урядові і не підтримувати самостійно міжнародні стосунки;

• шляхті поверталися відібрана земля і кріпаки;

• реєстр скорочувався до 20 тис. козаків.

Оскільки умови Білоцерківського договору не відбивали інтересів українського народу ще більше, ніж Зборівський, вже наприкінці 1653 р. на Подніпров'ї почалися селянські повстання, а в квітні 1652 р. військові дії відновив і Хмельницький. У травні 1652 р. був оточений і знищений польський табір біля гори Батіг на березі Південного Бугу, результатом чого знову стала ліквідація польської влади на більшій частині України. Наступні півтора року польсько-українська війна тривала з перемінним успіхом, а восени 1653 р. польське військо знову було розбите під Жванцем на Поділлі. Рішення про прийняття України під російський протекторат було ухвалено в Москві тільки в жовтні 1653 р. 8 січня 1654 р. загальна козацька Рада в Переяславі в присутності московських представників ухвалила згоду гетьмана на союз з Росією. Становище України у складі Росії було визначене «Березневими статтями» і жалуваними грамотами Війську Запорозькому, українській шляхті, а також грамотою православному духовенству.