35 Поняття і властивості державного суверенітету України.

Суверенність конституційного ладу полягає насамперед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати й змінювати конституційний лад України, зазначається у ст. 5 Конституції, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави (ст. 1, 5 Конституції). Відповідно до ст. 2 Конституції суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є позаблоковою державою й існування на її території іноземних військових баз не допускається. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою.

Згідно із ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. В наступних статтях вона проголошується також унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5). Опосередковано Україна визнається також національною і світською державою. Пріоритетним принципом державного ладу є принцип суверенності і незалежності України.

Даний принцип означає внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність нашої держави в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній та культурній (духовній, інформаційній). За своєю суттю суверенітет, незалежність означає верховенство, повноту і самостійность державної влади в середині країни та рівноправність й незалежність держави у відносинах з іншими державами.

Внутрішній суверенітет – це суверенітет у внутріполітичній сфері, який означає незалежність держави від інших суб’єктів політичної системи, насамперед від політичних партій та їх блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб’єктів.

У зовнішньому відношенні Україна має у повному обсязі суверенітет насамперед у політичній (зовнішньополітичній) сфері.

Суверенітет держави і його співвідношення із суверенітетом народу

Суверенітет держави — політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.

Відрізняють дві сторони державного суверенітету:

внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території;

зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.

Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознаки державного суверенітету України:

1) верховенство (інакше: прерогатива влади) -- відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади;

2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;

3) повнота (інакше: універсальність) — поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;

4) неподільність влади держави в межах її території — одноособовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах;

5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість самостійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн;

6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн

До зазначених ознак суверенітету слід додати:

7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).

У Конституції України проголошується: «Суверенітет України поширюється на всю її територію» (ст. 2).

Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнародного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та інших міжнародних-правових документах.

Держава має суверенні права:

право війни і миру;

право видавати закони;

право формувати державні органи;

право визначати свою атрибутику (символіку та ін.);

право встановлювати податки;

право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях;

право вступати до міждержавних союзів та ін.

Проте держава не має права робити все, що вважає за необхідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнародне право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповноваження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави є юридичний обов'язок виконувати укладені нею договори. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина їх економічного життя підлягає керівництву з боку Союзу. Крім того, Європейський Союз має власну систему права і свій власний суд, який виходить із принципу, що у разі виникнення суперечностей між законами Союзу і законами держави-учасниці пріоритет належить законам Союзу. Попри ці обмеження, члени Європейського Союзу залишаються суверенними державами.

Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу

Суверенітет народу (народ — громадяни всіх національностей, що мешкають на території даної країни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.

Суверенітет народу, закріплений у конституції, якісна характеристика демократії, демократичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».

Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу?

Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього суверенітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої свободи його політичного стану. У демократичній державі джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного суверенітету.

36.Конституційні ознаки правової держави

Тому у правовій державі, якою прагне стати Україна, первинним актом утвердження державної влади завжди повинен бути закон, а єдиним джерелом утвердження державної влади – народ. Щодо форми правового акта затвердження волі народу, то ним є Основний Закон держави – Конституція України.

Держави, яка не визнає у своїй країні ніякої влади над собою, окрім влади свого народу, до держави, яка служить народу і вважає утвердження й забезпечення прав і свобод людини своїм основним обов’язком, до держави, яка визнає право на існування різних політичних партій, форм власності, в тому числі приватної власності, різноманітних ідеологій, вчень, теорій, до держави, яка сприяє підприємництву і розвитку ринкових відносин.

По-третє, як свідчить процес державотворення в Україні в останні роки, Українська держава утверджується як європейська держава, якій притаманні істотні риси більшості європейських держав та держав світу. Підтвердженням тому є Конституція України 1996 р.

По-четверте, Україна з моменту проголошення своєї незалежності виступає як важливий міжнародний фактор, який впливає на інші держави і міжнародні організації й зазнає відповідно значного впливу з їх боку.

Згідно із ст. 6 Конституції України, єдина державна влада за принципом поділу влад здійснюється законодавчими, виконавчими та судовими органами державної влади, що дає змогу запобігти диктаторству будь-якої з них і водночас організувати їх спільну діяльність на основі взаємозалежності та взаємодії у процесі реалізації єдиної державної влади в Україні.

Відповідно до Конституції України державна влада здійснюється на підставі державних програм.

Громадяни України є суб’єктом прав і свобод, які не властиві іншим особам, що користуються правами й свободами. Це особливо помітно при з’ясуванні об’єкта конституційно-правових відносин з приводу здійснення державної влади. Таким об’єктом, згідно з Конституцією, є права і свободи людини. Саме права і свободи людини та їх гарантії, згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України, визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Метою діяльності по здійсненню державної влади в Україні державними органами, згідно з Преамбулою Конституції України, є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Отже, суть державної влади в Україні як конституційно-правового інституту полягає у її легітимності, яка законодавчо закріплена у Конституції завдяки волі народу як єдиного джерела влади і здійснюється згідно з конституційними принципами народного суверенітету, поділу влад та верховенства права законодавчим, виконавчим й судовими органами на підставі загальнодержавних програм, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності з метою досягнення гідних умов її життя.

37-38Україна як суверенна, демократична, , соціальна держава

У нині діючій Конституції України, прийнятої 28 липня 1996 р., говориться про Україну як про суверенну, демократичну, правову, соціальну державу (ст. 1).

16 червня 1990 р., у період розпаду СРСР, Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, проголосивши державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади Республіки в границях її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Із прийняттям цього політико-правового документа українські нації здійснила своє невід'ємне право на самовизначення: утворене національна держава, і які-небудь насильницькі дії проти нього з боку окремих особистостей або їхніх об'єднань переслідуються за законом. У Декларації відзначалося, що народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Таким чином, вказувалося, що джерелом державного суверенітету є народний суверенітет. Про це ж говориться й у діючій Конституції України (ст. 5).

Принцип народного суверенітету, принцип виборності органів державної влади, принцип поділу влади лежать в основі організації механізму демократичної держави, під яким розуміється держава, організація якого дає громадянам і їхнім об'єднанням можливість впливати на прийняття державних рішень, пов'язана з їхньою рівноправною участю у формуванні й наступному контролі органів держави. Принцип народного суверенітету, принцип виборності органів державної влади , принцип поділу влади закріплені діючою Конституцією України (ст. 5,6).

Діюча Конституція України проголошує Українську державу як правове. Практика правової життєдіяльності українського суспільства й держави багато в чому доводить декларативність цього конституційного положення, однак не можна й заперечувати наявність передумов і початку процесу формування Української держави як держави правового, під яким розуміється держава, влада органів, посадових осіб якого обмежена правом. Іншими словами, ця держава, у якому організація й діяльність державної влади в її взаєминах із громадянами і їхніми об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає. При цьому конституції сучасних правових держав, говорячи про зв'язаність державної влади правом і законом, не ототожнюють ці поняття. На це вказує й ст. 8 Конституції України, що закріплює дію в Україні принципу верховенства права.

Початок процесу формування української правової держави, зокрема, пов'язане з установою Конституційного Суду України, поступовим приведенням українського законодавства у відповідність із нормами міжнародного права, що закріплюють стандарти в області прав людини, проголошенням непорушності прав людини й установленням основ юридичного механізму, що гарантує їхню реалізацію, захист.

Соціальна держава, у відмінність, наприклад, від держави класового, олігархічного, корпоративно-бюрократичного т.п., що охороняє й забезпечує узкогрупповые інтереси, інтереси меншостей населення, служить всьому суспільству в цілому, прагне до виключення або зменшення невиправданих соціальних розходжень, забезпечує соціальну захищеність особистості. Формування так званого "середнього класу" (гаранта стабільності суспільства) - один з основних декларируемых напрямків соціальної політики Української держави. Ця політика, зокрема, проявляється у витраті певної частки бюджетних коштів на різного роду соціальні виплати. Наприклад, видаються субсидії нужденної для оплати комунальних послуг; проводяться й фінансуються великомасштабні соціальні програми (Національна програма "Україна", Програма зайнятості населення; створюються відповідні фонди наприклад, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Національний фонд соціального захисту матерів і дітей «Україна - дітям».